8.3. Сутність і правила класифікації та типології країн світу

Класифікація і типологія — два споріднених поняття. Слово “classic” латинського походження і перекладається буквально “розряд”, точніше — “робити розряд”. Слово “typos” грецького походження перекладається як зразок, модель для групи предметів.

У географії поняття “тип”, як правило, відображає в собі генералізовані риси сукупності територіальних об’єктів. Границі (відмінності) між класифікацією і типологією значною мірою є умовними і застосування тієї чи іншої з них у визначених областях знань певною мірою залежить від історичних традицій (історичні форми класифікації).

У “Понятійно-термінологічному словнику” (1983) Алаєв Е.Б. наводить відмінності між класифікацією і типологією:

1. Під класифікацією розуміється угруповання досліджуваних об’єктів, виходячи з кількісних ознак (наприклад, класифікація поселень за людністю).

2. Під типологією — угруповання об’єктів за якісними ознаками (наприклад, функціональна типологія поселень) [Алаев, 1983].

Логічні основи у першому (класифікація) і в другому (типологія) випадках є однаковими. Розглянемо їх.

Класифікація — це метод абстрагування й узагальнення. Основа класифікації — одиничні поняття. Такими були в менделеєвській класифікаційній таблиці хімічні елементи з різною атомною вагою. Однак класифікація (генетична) не тільки узагальнює, але може бути й основою для прогнозів. Так, при складанні Д. І. Менделєєвим таблиці значну кількість елементів ще не було відкрито. Пізніше були зроблені нові відкриття. Уточнювався і доповнювався закон періодичної географічної зональності, перелік енерго-виробничих циклів М. М. Колосовського.

Суть класифікації полягає у виборі від відмінностей декількох одиничних об’єктів і встановленні їхньої тотожності на основі однієї ознаки, або взаємозалежної сукупності ознак. Ця ознака чи сукупність ознак називається основою для класифікації.

Вибір основи зумовлюється не тільки властивостями об’єктів, але й метою дослідження. При цьому перед дослідником завжди постає проблема критерію сутності основи. Наприклад, історію можна розрізняти за династіями, зміною царів, зміною правлінь лейбористів чи консерваторів, проте ці класифікації будуть другорядними. К. Маркс і Ф. Енгельс створили класифікацію, засновану на зміні суспільно-економічних формацій (основна ознака — спосіб виробництва). Всю історію людського суспільства вони розділили на 5 генетичних ступіней.

У логіці виділяється два підходи до класифікації як методу.

─ Класифікація як встановлення родинно-видових відносин. У результаті виходить система понять послідовно знижуваного рангу. У географії найчастіше це виражається в співвідношенні територіальних таксономічних одиниць: зона, район, підрайон, мікрорайон.

─ Класифікація як розбивка множини об’єктів на підмножини залежно від подібності і відмінності їх у визначеному відношенні. Це, наприклад, виділення якісно різних (типологічних) районів на одному таксономічному рівні. Великий досвід у цьому відношенні існує в природному районуванні країн і районів.

Таким чином, у першому визначенні класифікація розуміється як система понять, у другому — як система множин. У першому випадку класифікація розглядається з точки зору змісту понять, у другому — з точки зору обсягів понять. Перший вид класифікації називають “вертикальним” поділом, або “таксономією в районуванні”, а другий — “горизонтальним” розподілом об’єктів, рівних за рангами (як уже зазначалося, розподіл на одному рівні таксономії — це виділення типів районів).

Районування як пізнавальна процедура — це особливий випадок класифікації. Воно включає два великих класи:

─ перший з них — класифікації за подібністю ознак, в результаті чого виділяються однорідні географічні райони;

─ другий — класифікації за зв’язках, в результаті чого проводиться вузлове географічне районування.

Усі класифікації здійснюються за чотирма основними правилами поділу обсягу поняття. Поняття, обсяг якого поділяється, називається родовим, а нові поняття, отримані в результаті поділу, — видовими.

Правило 1. На одному і тому ж рівні розподілу потрібно застосовувати одну і ту ж основу.

Правило 2. Домірності розподілу. Сума виділених видів (класів) повинна дорівнювати обсягу родового поняття, що класифікується. Тобто, після класифікації (як поділу обсягу поняття) нічого не повинно залишатися “зайвого” чи додаватися.

Правило 3. Непересічності класів. Виділені види (класи) повинні виключати один одного, щоб жоден із об’єктів, які класифікуються не можна було віднести до двох видів.

Правило 4. Безперервності розподілу. Класифікація (“вертикальний” розподіл) повинна бути безперервною, тобто при розподілі не можна пропускати логічні ступіні. Тому складні класифікації будуються у вигляді дерева. Цей графічний прийом називається деревом логічних можливостей. Він застосовується до якісних класифікацій.