8. Порівняння і типологія в країнознавстві

8.1. Сутність і основні правила наукового порівняння

Порівняльний підхід — одна з фундаментальних форм пізнавального процесу. Він лежить в основі багатьох методів і відноситься до загальнонаукових підходів. Він використовується, зокрема, як базовий при класифікації, генералізації, оцінюванні і прогнозуванні. При цьому порівняльний підхід реалізується також безліччю методів. Застосування порівняння призвело до оформлення низки наук: порівняльна морфологія і порівняльна ембріологія в біології, порівняльне мовознавство і порівняльна культурологія, порівняльна планетологія, порівняльна політична соціологія.

Порівняльний метод у науках дозволяє знайти ознаки генетичного характеру і тим самим підійти до історичного пояснення явищ. Власне пізнання будь-якого об’єкта чи явища починається з виділення його відмінностей від інших родинних об’єктів і явищ. Як зазначає Кондаків М.І., пізнання є процесом, у якому відмінності і подібність перебувають в нерозривній єдності [Кондаков, 1975, с. 567].

Порівняння має особливе значення для географії. Баранський М.М. називав географію наукою про відмінності від місця до місця, які, природно, пізнаються в порівнянні. Географія виявляє подібності і відмінності в організації (структурах), властивостях, станах, процесах двох чи більше територій. Наукова робота з географії базується не лише на наявності цифр і фактів, проте основним стрижнем в країнознавстві на сьогодні є співставлення і порівняння.

У формальній логіці дотримують наступних принципів порівняння:

─ Перший принцип полягає в знаходженні подібності між досліджуваними явищами. Порівнюваними можуть бути лише ті об’єкти, у яких є подібні ознаки. Знаходження подібних ознак, загальних рис називається в логіці операцією ототожнення.

Порівнювати можна тільки еквівалентні поняття, які відображають порівнювані об’єкти і явища. Варто зазначити, що, дотримуючись цього правила, можна порівнювати тільки одномасштабні об’єкти.

─ Другий принцип застосовується після ототожнення — принцип розходження. У встановленні, а згодом поясненні відмінностей і полягає цінність порівняльно-географічного методу.

Порівняння може бути повним чи неповним:

─ при повному порівнянні здійснюються обидві операції (ототожнення і розходження);

─ при неповному — тільки операція ототожнення. Для географії особливо важливе значення має повне порівняння.

Умовне порівняння як метод (компаративістика) можна привести до наступних правил:

1. До кількісного порівняння завжди необхідно провести якісне, зокрема, до кількісного розходження за тими чи іншими ознаками необхідно провести якісне ототожнення. Таким чином, порядок порівняння — це шлях від знання якості до знання кількості.

Розроблені численні математико-статистичні методи опису розходження і подібності ознак об’єктів (показники варіації ознаки), а також емпіричних і теоретичних зіставлень, досліджуваних у курсі математичної статистики.

2. Друге правило порівняльного методу полягає в тому, що зіставляти порівнювані явища і процеси треба спочатку за найбільш суттєвими ознаками і лише потім за суттєвими, менш суттєвими і т.д. Так, при порівнянні країн на перший план виходять найсуттєвіші ознаки, пов’язані з устроями господарського життя, рівнем розвитку продуктивних сил, з моделлю господарського розвитку, інтегрованістю економіки у світове господарство, а потім уже розглядаються етнічні, природно-географічні та інші ознаки.

При порівнянні явищ завжди аналізуються ті об’єктивні умови, у яких порівнювані об’єкти розвивалися й існують: особливості становлення суспільно-державного ладу, фізико-географічні умови країни, забезпеченість ресурсами, рівень розвитку, залучення до міжнародного поділу праці, географічне положення та ін.