4. Права людини за часів Відродження та Просвітництіва.

Утвердження античних ідей гуманізму. Істинний гуманізм проголошує право особи на одне свободу, щастя, визнає благо людини основою соціального устрою, стверджує принципи рівності, справедливості, людяності відносин між людьми і звільняє їхню відмінність від релігійних пут. Гуманисты Відродження вважали, можливості людського пізнання безмежні, бо розум людини подібний до божественному розуму, а сама людина є хіба що смертним богом, і наприкінці кінців люди вступлять завезеними на територію небесних світил де він облаштуються заходяться як боги. У період Відродження людська особистість набуває небачену раніше цінність, найважливішої рисою гуманістичного підходи до життя стає індивідуалізм, що сприяє поширенню ідей лібералізму і загальному підвищення рівня свободи людей суспільстві. Почалося нове культурна епоха – епоха Відродження, яка була фактично означала кінець культури Середньовіччя.

Найяскравіше епоха Відродження відбито у философско – естетичному явище, званому гуманізмомі.

У Італії силу її соціальних та знайти економічних особливостей світські риси ідеології виражені завжди були сильніше, ніж у решти Європи. І це теж, насамперед, пов'язане з міською культурою. Світогляд городян – плід її перемог в антифеодальної боротьбі і його самостійного духовному розвитку. Людина, його вільний розвиток стає нині у центрі життя, щодо нього устремлено увагу, а чи не до Богу. Людина народжена для діяльності, і провідником йому повинен служить розум. Слід зазначити, що соціально – економічні зміни призвели до появи досить численного шару міської інтелігенції. Якщо середньовіччі вчені України і філософи були завжди служителями церкви, нині з'явився прошарок освічених й висококваліфікованих фахівців, безпосередньо з наукою і мистецтвом і, зазвичай, які пов'язані ви з церквою. Саме появу цього якісно нового соціального шару й призвело до появи нову культуру, що отримала назву гуманізму.

Якщо говорити загалом, то італійський возрожденческий гуманізм і античний і мали відмінності. Античний гуманізм більш колективного порядку, а основі ренесансного лежить індивідуалізм у кращому розумінні: повагу, розуміння й любов як до масі людей, а й окремої людини, мыслящемуся сучасним.

5.Новий час

Наступний етап розвитку демократичних ідей позначився, насамперед, обґрунтуванням необхідності представництва, формулюванням основних принципів сучасної демократії. Мислителі 17-19ст. розвинули теорію суспільного договору та природних прав людини.

Б. Спіноза - прихильник ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється їм досить своєрідно. Необхідність держави й законів обумовлена природною причиною - протиріччям між пристрастями й розумом людей. Людина тільки тоді вільна й могутня, коли керується розумом; однак більшість людей (юрба) не такі - люди одержимі пасивними афектами, що спонукують до нерозумних учинків. Саме цим викликана необхідність права й держави. Закони, забезпечені заохоченням або покаранням, необхідні для того, щоб підкорити розуму страсті, щоб "стримати юрбу, як кінь вуздою, наскільки це можливо".

Щоб закон був розумний, він повинен бути прийнятий більшими зборами людей.

Важливими для теоретичного обґрунтування демократії були ідеї засновника лібералізму Дж. Локка. За Локком, держава створена для гарантії природних прав (свобода, рівність, власність) і законів (мир і безпека). Вона не повинна зазіхати на ці права, і бути організована так, щоб природні права були надійно гарантовані.

Головна небезпека для природних прав і законів, за Локком, виникає із привілеїв,

Т. Гоббс критикує неможливість відділити суспільний інтерес від приватного, обмеженість виконавчих можливостей демократії (нема кому виконувати рішення більшості), загрозу протистояння різних суспільних групп.

Видатним теоретиком демократії у французькій Просвітництві був Шарль Луи де Монтеск´є. Монтеск´є детально визначає види влади, їхню організацію, співвідношення й т.п. Він виділяє в державі законодавчу, виконавчу й судову влади.

Принцип поділу влади, відповідно до поглядів мислителя, складається насамперед у тому, щоб вони належали різним державним органамКрім розмежування компетенції принцип поділу влади припускає також надання їм спеціальних повноважень для того, щоб вони обмежували й стримували один одного. Монтеск’є застерігає творців демократії від викривлення принципу рівності, його абсолютизації і розуміння рівності як фактичної, а не юридично формальної. Загрозливим є і неправильне сприйняття свободи як сваволі, що не підкоряється закону. Подібні спотворення можуть бути результатом свідомих дій лідерів або розбещеність народу, що забуває про такі фундаментальні цінності, прагнучи задоволення своїх матеріальних потреб.

Дещо інший погляд відстоює Ж.Ж.Руссо. Руссо відкидає вчення, що визначали договір як угоду між підданими й правителями. За умовами суспільного договору суверенітет належить народу. Зміст всіх попередніх міркувань Руссо про договір полягав в тому, щоб обґрунтувати народний суверенітет як основний принцип республіканського ладу. Ця ідея разом із принципами рівності й волі становить ядро його політичної програми.

Суверенітет народу проявляється в здійсненні їм законодавчої влади. Цікавим є той факт, що навіть видатний ідеолог демократії Руссо наводив такі вимоги для реалізації демократичних принципів, які практично неможливо реалізувати. Так, він зводив демократії до її прямої форми, що вимагає малої території держави, вкрай простих політичних та суспільних традицій, повної майнової рівності. Таким чином, ідеал Руссо постає як нездійснений. Крім того, мислитель зазначав, що демократії слід остерігатись забуття законів та появи самостійної, відіраної від народу купки правителів.