§ 2. Політична участь: форми, типи, суб'єкти

Політична участь — це вплив громадян на функціону­вання політичної системи, формування політичних інститу­тів і вироблення політичних рішень. До найпоширеніших видів політичної участі можна віднести:

— дії по делегуванню політичних повноважень (наприк­лад, електоральна участь);

— активістську діяльність, що спрямована на підтримку кандидатів і партій у виборчих кампаніях;

— професійну політичну діяльність як публічних політи­ків, так і осіб, що фахово забезпечують реалізацію політико-державних функцій;

— відвідування мітингів, політичних зборів та участь у де­монстраціях (мобілізована участь);

— участь у діяльності партій, політичних рухів і груп інте­ресів.

Історія людства свідчить, що всі досить вагомі політичні зрушення супроводжуються і водночас спричиняються праг­ненням пригнічених груп і верств отримати доступ до політич­ної влади, до участі в державному управлінні. Становлення і занепад багатьох політичних утворень, життєздатність одних політичних феноменів, інститутів і нежиттєздатність інших, політична стабільність і нестабільність, війни, революції та інші політичні конфлікти отримують пояснення завдяки роз­гляду саме політичної участі.

Суб'єктами політичної участі є: індивіди; соціальні групи і верстви; культурно-професійні, етнонаціональні, конфесіо­нальні політично згуртовані спільності; всі дорослі громадя­ни державно організованих суспільств; міжнародні спільноти (наприклад, під час виборів до Європарламенту). Вони безпо­середньо чи опосередковано залучені до вироблення і ре­алізації політичного курсу держави, політико-управлінсь-ких рішень, до рекрутування політико-посадових осіб та впливу на їх діяльність.

Політична участь класифікується політологами за такими критеріями:

—за масштабами участь здійснюється на рівні місцевої, регіональної, державної чи міжнародної політики;

—за силою політичного впливу участь поділяють на пряму (безпосередню) чи опосередковану, загальну й обмежену;

— за системою використаних політичних засобів виок­ремлюють мирні і насильницькі, добровільні і примусові, тра­диційні й інноваційні, легітимні і нелегітимні, законні (ле­гальні) і протиправні (нелегальні) різновиди політичної участі;

— за ступенем активності — пасивна і активна.

Ці типи участі можливо сполучити ще з двома параметра­ми: припустимі та неприпустимі форми політичної участі. Політична активність поділяється також на конвенціальну, тобто легальну, регламентовану законом політичну участь, і неконвенціальну — незаконні види участі (демонстрації, пікети, мітинги, не санкціоновані владою тощо).

Політичну участь можна також класифікувати так:

— автономна участь — це добровільна політична діяль­ність людей, які мають особисті чи групові інтереси;

— мобілізована участь — має здебільшого примусовий ха­рактер, її стимулами є адміністративний примус, страх, сила традиції тощо. Як правило, мобілізована участь спрямована на підтримку політичної системи; її метою є демонстрація відданості правлячій еліті, «всенародної єдності» і схвалення чинної політичної лінії. Такий тип участі домінує в автокра­тіях (тоталітарних і авторитарних режимах);

— «ангажована» участь — характеризує спрямовану на реалізацію групових інтересів (партій, руху, лобі, політичної «команди») політичну поведінку, яка є цілком усвідомленою, спланованою та здебільшого професійною. Ангажовану по­зицію посідають всі партійні лідери та видатні партійні діячі, практично всі відомі публічні політики є безпосередньо чи приховано «ангажованими» впливовими політичними сила­ми; абсолютна більшість засобів масової інформації також «ангажована» певними політичними групами, організаціями чи державою.

Сучасний політичний процес характеризується великою різноманітністю видів і форм політичної участі; зокрема, в де­мократичних суспільствах домінують автономна, конвенцій-

на, ортодоксальна участь, але окремі елементи інших видів тут також наявні і виявляються у відповідних обставинах. Отже, засоби політичної участі, їх інтенсивність та наслідки виявляють перш за все процесуально-функціональні власти­вості політичної системи даного суспільства, особливості його політичної культури.

Політична участь виконує певні соціальні функції:

1) відображення, узгодження і реалізація різних інтересів та вимог;

2) добір політиків та управлінців;

3) рекрутування і просування по службі (політичній кар'єрі) публічних політиків та управлінців («політичних адміністраторів »);

4) залучення населення до вироблення і реалізації політич­них рішень;

5) політична соціалізація;

6) попередження та розв'язання конфліктів;

7) боротьба з бюрократизмом і скасування відчуження гро­мадян від політики та управління.

Завдяки цим функціям політичну участь населення ви­знано серед головних прав людини, які отримали міжнарод­но-правове визнання. Так, ст. 25 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права» (16 грудня 1966 р.) містить такі положення: «Кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... і без необґрунтованих обмежень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних пред-, ставників; Ь) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні й забезпе­чують свободу волевиявлення виборців; с) допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби».