Тема 9 Молодограматичний напрямок в мовознавстві хіх ст.

1. Формування молодограматичного напряму й маніфест молодограматиків.

2. Герман Пауль «Принципи істориї мови».

3. «Основи порівняльної граматики індогерманських мов» Карла Бругмана й Бертольда Дельбрюка.

4. Фонетичні закони й аналогія. Відносна й абсолютна хронологія.

1. Формування молодограматичного напряму і маніфест МГ

Другий період розвитку мов-ва в Європі та Америці охоплює останню чверть ХІХ ст., приблизно з 1870 до 1900 рр. – це в основному період школи молодограматиків.

Протягом другого періоду було 1) уточнено ПІ метод дослідження мов, 2) розкрито закономірності в розвитку звукової структури слів і 3) вичерпано дані відомих на той час мов.

Новий період в історії мов-ва пов’язаний з появою у світі так званих «молодограматиків». Ця важлива подія сталася на межі 70-80 рр. ХІХ ст., приблизно через півстоліття після заснування ПІ мов-ва.

Молодограматизм – напрям у ПІ мов-ві, мета якого – дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.

МГ не були задоволені станом компаративістики на середину ХІХ ст., визначили низку недоліків у теорії та практиці попередніх мовознавчих досліджень і прагнули змінити такий стан.

На їх думку, основними недоліками в дослідженні мови представниками ПІ мов-ва попередніх років були:

1. відсутність уявлення про розвиток і функціонування людської мови взагалі, фактори, що діють у процесі мовленнєвої діяльності,

2. дослідження мови відокремлено від людини;

3. нехтування психічними особливостями мови,

4. захоплення реконструкцією прамови і недостатнє дослідження живих мов, їх діалектів,

5. безпідставний поділ історії мови на доісторичний та історичний періоди,

6. прийняття винятків у звукових законах.

Програма молодограматиків викладена в «Передмові» Остгофа й Бругмана до першого тому «Морфологічних досліджень у галузі індоєвропейських мов», яка вийшла в 1878 р і стала маніфестом МГ.

Основні теоретичні положення молодограматиків:

1. Одним із основних теоретичних положень МГ є трактування мови як продукту психофізичної діяльності. Мовлення, на їхній погляд, має два аспекти: психічний і фізичний. Тому для дослідження ролі психічних механізмів у звукових змінах і утвореннях за аналогією необхідно залучити психологію.

МГ не сприйняли етнопсихологію (народну, колективну психологію) Лацаруса й Штейнталя, а побудували свою власну концепцію на так званому індивідуальному психологізмі.

Індивідуальне мовлення – це конкретне вираження загальнонародної мови. Тому слід досліджувати індивідуальне мовлення для з’ясування загальнонародної мови. Вони стверджували, що народна мова й навіть обласне наріччя – фікція, реальною є лише мовлення окремої особи, тому краще досліджувати власне мовлення, як найбільш відоме.

2. Другою складовою частиною методології молодограматизму є історизм як єдино можливий науковий підхід. Пауль стверджував, що «все мов-во є історичним»,

3. МГ вважали необхідним вивчення живих мов і діалектів, які, на їхню думку, легше, ніж мертві давні мови, піддаються спостереженню, а, відповідно, в них легше простежити закономірності розвитку мови.

Однак всупереч своїм заявам вони нерідко займались реконструкцією прамови.

2. Г. Пауль «Принципи історії мови»

Дослідник німецької мови, редактор і один з авторів «Основ германської філології», видатний теоретик МГ, автор праці «Принципи історії мови». Мовознавство – це історія мови. Принципи історії мови – це принципи (загального, теоретичного) мов-ва.

3. «Основи порівняльної граматики індогерманських мов» К. Бругмана й Бертольда Дельбрюка (1886-1890)

Найвизначнішою працею МГ є праця Карла Бругмана й Бертольда Дельбрюка «Основи порівняльної граматики індогерманських мов». Після праць Ф. Боппа й А. Шлейхера – це третя узагальнювальна робота з індоєвропейської компаративістики.

Складається з 6 томів. 1-2 томи написав Бругман. Присвячені проблемам і-є фонетики, словотворення й формотворення. 3-4-5 томи написав Дельбрюк, описав проблемам порівняльного синтаксису і-є мов. 6 том містить покажчик імен, термінів і мовних прикладів.

У вступі до монографії Бругман формулює: 1) загальне завдання і-є мовознавства – це дослідження розвитку і-є мов від епохи прамови до сучасності, 2) часткове завдання і-є компаративістики – це реконструкція прамови.

Бругман висвітлює проблеми історії звукового складу, словотворення й формотворення в і-євр. мовах.

1. характеризує звуковий стан в і-є прамові, простежує зміни звукового складу в кожній групі і-є мов до періоду, зафіксованого писемними пам’ятками, реконструює фонетичні та окремі морфологічні риси і-є прамови.

Ґрунтовно вивчивши звуковий склад і-євр. мов, удосконалення методики досліджування фонетичних явищ, відкриття кількох фонетичних законів дозволили Бругманові визначити, що в і-євр. прамові було 73 звуки: 13 монофтонгів, 14 дифтонги, носові приголосні, проривні приголосні, щілинні приголосні.

2. Характеризуючи словотвір імен і дієслів і-є прамови, Бругман описує непохідні й похідні основи, суфікси, за допомогою яких утворено похідні основи, окремо розглядає різні типи складних слів, основи, утворені способом редуплікації.

3. Бругман зазначає, що в морфологічній системі і-є прамови чітко протиставлявся клас імен й дієслів.

Аналіз фактичного матеріалу приводить Бругмана до висновку, що і-є прамова є мовою флективної будови.

4. Складним було й завдання Дельбрюка – дослідження синтаксичних проблем і-є прамови. Ускладнювалося це завдання тим, що тогочасна наука не мала описів синтаксису окремих і-є мов, а отже, не було необхідних матеріалів для побудови порівняльного-історичного синтаксису і-є мов.

Отже, Дельбрюк не подає реконструкції синтаксичної системи і-євр. прамови.

4. Фонетичні закони й аналогія. Відносна й абсолютна хронологія

Звукові відповідності та закономірності в мові почали розробляти Шлейхер і Потт. Але повною мірою це дослідили молодограматики.

Молодограматики звернули велику увагу на реальні процеси мовних змін і прагнули відкрити об’єктивні закономірності, співвідношення причин і наслідків між фактами, за якими спостерігають. Вони, правда, свою увагу зосередили лише виключно на фонетичних змінах, але дослідили їх дуже ґрунтовно.

Основні положення вчення МГ про фонетичні закони:

1) Немає різниці в закономірностях мовних змін між доісторичним та історичним періодами розвитку мови (терміни «доісторичний» і «історичний» мають на увазі прамову й сучасну мову, а не шлейхерівське розуміння цих термінів).

2) Фонетичний розвиток мов слід пояснювати, виходячи з таких принципів: а) суворі, регулярні звукові зміни, які не знають винятків, б) аналогія, в) запозичення г) пізніші новотвори (неологізми).

3) Усі звукові зміни відбуваються на основі непорушних законів, тобто звукові зміни протікають в кожній мові для всіх мовців певної мови в одному напрямку й відбуваються в усіх існуючих у цей час словах, в яких звук, що підлягає зміні, знаходиться в подібних умовах.

Немає ніяких спорадичних законів, які в одних умовах діють, а в інших відмовляються діяти.

Немає ніяких чинних винятків із звукових законів. Уявні винятки насправді є або взаємодією двох звукових законів, або результатом аналогії, або наслідком запозичення. Тобто, винятки можна пояснити дією двох інших фонетичних законів, аналогією або запозиченням.

4) Аналогія – це вимога системи, яка уніфікує вплив більш вживаних форм на менш вживані форми або винятки, морфологічне варіювання форм, усунення розбіжностей звукової форми слова в парадигмі відмінювання чи дієвідмінювання. Напр., коли замість парадигми рука – рукы – руцЬ стає фонетично вирівняна парадигма рука- рукы – рукЬ. Аналогія протилежна звуковим законам, оскільки сприяє зникненню чергуванню.

Отже, аналогия веде до уніфікації форм и до усунення чергувань.

5) Запозичення. Звукові закони спричиняють інше мовне явище – запозичення, тобто спонукають установлювати вплив однієї мови або діалекту на іншу мову або діалект. Якщо форму не можна пояснити ні звуковими законами, ні аналогією, то слід шукати запозичення.

Поняття відносної хронології – це порядок руху звукових законів один за одним у часі.

Абсолютна хронологія фонетичних законів – це засвоєння запозичень. Закони переходу к-ч перед е, и, ь у праслов’янській мові діяв до V ст., тому ті слова, які прийшли в * мову після цього періоду, не змінили свого фонетичного вигляду, напр, грецькі запозичення кедр, кит, келья.

Отже, заслуга школи молодограматиків особливо відзначилася у зв’язку з вирішенням трьох проблем – 1) звукового закону, 2) проблеми аналогії, 3) запозичення.