Тема 5 Мовознавство в Європі хvii – хvііі століть

1. Завдання лінгвістів у ХVII – ХVІІІ ст.

2. ХVII ст. в історії мов-ва:

3. ХVІІІ ст. в історії мовознавства.

1. Завдання лінгвістів у ХVII – ХVІІІ ст.

1) каталогізація мовного матеріалу;

2) створення міжнародної мови;

3) вирішення питань, пов’язаних з проблемою походження й розвитку мов;

4) розробка всезагальної раціональної граматики;

5) написання нормативних граматик і словників.

Учені Європи та Росії працювали над розв’язанням цих завдань.

У цей період виформовуються два напрями розвитку мови:

1) розробка емпіричних граматик, практичних посібників і словників з метою шкільного навчання, перекладацької діяльності та практичного оволодіння іноземними мовами;

2) теоретичне усвідомлення мови як найважливішого виду людської діяльності.

Отже, у другій половині XVIІ ст. формується так званий універсалізм, основною ознакою якого було твердження уявлення про всесвітню мову.

Цей універсалістський напрямок увійшов у лінгвістичну традицію під назвою «універсальна граматика».

2. Ідеї філософів

2.1. У XVIІ ст. у галузі філософії мови простежувалися три концепції: емпірична Френсіса Бекона, раціоналістська Рене Декарта, науково-філософська Готфріда-Вільгельма Лейбніца.

Френсіс Бекон за основу своєї концепції філософської граматики взяв принципи індуктивного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій були б відображені достоїнства й недоліки кожної з них.

Рене Декарт запропонував ідею створення так званої філософської мови. Вона мала ввібрати таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у результаті формальних операцій за певним алгоритмом виводити нові знання.

Готфрід-Вільгельм Лейбніц – виступив з ідеєю створення універсальної символічної мови, близької до логіко-філософських і математичних побудов. За основу цієї концепції взято тезу: всі складні ідеї є комбінаціями простих, так само, як усі числа, що діляться, є добутком неподільних (рус. все делимые числа являюся произведениями неделимых).

Отже, у Бекона, Декарта, Лейбніца та ін. дослідників думки/праці ? в галузі теорії мови не виходять за межі філософії мови, не містять власне лінгвістичного дослідження існуючих мов, їх внутрішньої природи, їх структури.

2.2. Граматика Пор-Рояля

Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктивного підходів була «Всезагальна раціональна граматика» (1660), відома як граматика Пор-Рояля французьких філософа й логіка Антуана Арно й граматиста й логіка Клода Лансло – учені монахи Паризького монастиря Пор-Рояль.

Автори виходили з ідеї існування спільної логічної основи мови, від якої конкретні мови відхиляються тією чи іншою мірою. Через те вони вважали, що положення їхньої універсальної теорії незмінні і можуть застосовуватися до будь-якої мови, тобто не залежати від місця й часу.

Всезагальна (раціональна) граматика, адже побудована вона за двома принципами: всезагальність і раціональність. Завдання Лансло – не лише описати мовні факти, але й розібратися в них та пояснити їх.

Основні завдання граматики Пор-Рояля:

1) дослідити природу слів, їх будову та різні властивості, відношення між словами, їх значення;

2) виявити загальні, універсальні мовні принципи;

3) дати пояснення явищам, що лежать у основі будови та функціонування мови;

4) виявити співвідношення, зв’язки між категоріями і явищами мови й категоріями мислення.

Книга розділена на дві частини. Перша, у якій мова йде про букви та графічні знаки (писемності), складається з шести розділів, друга, у якій описано принципи й мотиви, що лежать у основі різних форм значення слів, – з 24.

3. ХVІІІ ст. в історії мовознавства

*4.1 Ідеї походження мови.

*4.2. Лінгвістична діяльність М.В.Ломоносова.

М.Ломоносов цікавився слов’янськими, балтійськими та іншими індоєвропейськими мовами, а також мовами інших сімей. Слов’янські мови він поділяв на дві групи: північно-західну і південно-східну, вказав, що східнослов’янські мови ближчі до південнослов’янських, ніж до західнослов’янських.

Ломоносов відрізняв споріднені й неспоріднені мови.

Генетичний зв’язок слов’янських і балтійських мов він доводив не тільки за допомогою лексики (напр., етимологічною єдністю назви бога грому й блискавки – Перун, балт. Перун), але й на підставі подібностей у граматичних формах. Ломоносов говорить про близькість слов’янських та іранських мов. У матеріалах до його «РГ» збереглися записи про «числа споріднених мов», порівняльні таблиці від 1 до 10 мовою рос., грец., латин., нім., які він планував використати у своїх мовознавчих роботах.

Ломоносов висловив важливу думку про походження споріднених мов з одного джерела – прамови, а також про те, що сучасні індоєвропейські мови утворилися в результаті диференціації колишньої прамови (таке положення знаходимо пізніше в порівняльно-історичному мовознавстві).