Тема 4 Мовознавство середньовіччя

1. Історичні риси епохи середніх віків та їх відображення в мовних дослідженнях.

2. Розробка граматичної теорії в середньовічній Європі.

3. Філософські дискусії в Середні віки.

4. Граматичне вчення арабів.

5. Мов-во епохи Відродження (ХІV-ХVI ст.).

1. Історичні риси епохи середніх віків та їх відображення в мовних дослідженнях

Особливості епохи Середньовіччя:

1) Поява й розповсюдження світових релігій.

2) Виділення двох сфер мов.

3) Розвиток «неправильних» мов.

4) Формування білінгвізму.

2. Розробка граматичної теорії в середньовічній Європі

1. У ранньому cередньовіччі з’являються компілятивні роботи як граматики Доната й Прісціана (IV ст.). Хоч ці граматики й мали компілятивний характер, все ж вони були необхідні як посібник для розуміння латинської мови, адже в середні віки латинська мова була єдиною мову, яку вивчали (навіть нехтували грецькою мовою).

Граматика Прісціана – мала найбільший авторитет у Середні віки. Це змістовний твір, що складається з 18 книг. Перші 16 містять учення про звуко- й формотворення, останні дві – учення про синтаксис.

Описуючи латинську мову, Прісціан використовує 2 критерії: семантичний і формальний.

Звукова сторона мови у роботі Прісціана отримала інтерпретацію в термінах букв. Буква – це найменше звукоутворення, яке співвідноситься з графемою.

Одним із проявів звукоутворення є склад. Склад – це звукоутворення, яке реалізовується в графемах, вимовлене єдиним видихом і об’єднано єдиним наголосом.

*Кількість складів визначав за кількістю голосних.

Отже, Прісціан не створив чіткої класифікації фонем, змішував поняття «звук» і «буква». А застосування формального критерію дозволило йому чітко описати склад, сформулювати основні його ознаки.

Слово, за Прісціаном, – найменша частина складного висловлювання, яка сприймається як семантичне ціле.

Прісціан виділяє 8 частин мови: ім’я, дієслово, дієприкметник, займенник, прийменник, прислівник, вигук, сполучник. Описуючи їх властивості, Прісціан керується не лише семантичним, але й морфологічним і синтаксичним критерієм.

На формально-граматичному критерії побудовано 2 останні книги Прісціана, які присвячені синтаксису латинської мови. Прісціан бере речення «Idem homo lapsus heu hodie cecidit» («Тот же человек, упавший, уві, сегодня, упал (вновь).») і досліджує всі ті зміни, які воно зазнає в результаті підстановки в різних його частинах, а також у результаті його розгортання за рахунок додавання нових членів.

Отже, граматика Прісціана утвердилася в середньовіччі як найбільший граматичний трактат.

Спекулятивна граматика. Петро Гелійський.

3. Філософські дискусії в Середні віки.

У Середні віки було запропоновано оригінальні концепції загальної філософії мови. Головні питання, які опинилися в центрі уваги середньовічних учених стосовно філософії мови, - це питання про природу абстрактних понять (універсалій) і про їх відношення до мови, а також питання про найменуванння речей.

В історії мов-ва полеміка, яка розгорнулася навколо так званих «універсалій» на п’ять століть, отримала назву суперечки між реалістами й номіналістами.

Главою реалістів був філософ-теолог Ансельм Кентерберійський, італієць, який викладав в Парижі.

Реалісти стверджували, що реальні універсалії, загальні поняття (звідси й терміни – реалізм, реалісти), які існували до появи речей. Речі – лише копії реальних назв. Для А.Кентерберійського Бог – найвище абсолютне буття, завдяки якому існує все суще/існуюче. Бог створив світ із нічого. До того, як бог створив світ речей, вони вже існували в його розумі.

Номіналісти (від лат. nomen «ім’я, найменування») стверджували, що реальні речі з їх індивідуальними якостями. Загальні поняття (Абеляр називав їх універсаліями) не мають самостійної реальності. Отже, за Абеляром, назви вторинні по відношенню до речей.

Отже, дискусії стосовно взаємовідношення речей і назв в Середні віки були частиною теологічних дискусій, тобто, що було спочатку: слово чи речі.

Найвищим досягненням лінгвістичної думки Середньовіччя справедливо визнається вчення модистів. Найбільш відомі праці модистів датського походження, які були пов’язані з Паризьким університетом: Мартіна Дакійського, Боеція Дакійського, Симона Дакійського (Dacia – середньовічна назва Данії), Томаса Ерфуртського.

Модисти вважали, що граматика однакова у всіх народів, оскільки у всіх народів одне й те саме мислення, одна й та ж логіка. Загальність логіки, а відповідно і загальність граматики, породжується загальністю оточуючого усіх людей матеріального світу. А оскільки граматика у всіх мов однакова, можна обмежитися вивченням граматики однієї мови – латинської, мови церкви, науки, мистецтва.

Отже, у Європі було створено новий тип граматики – філософський.

Найкраща з філософських граматик була написана модистом Томасом Ерфуртським на початку ХІV ст.

4. Граматичне вчення арабів

Розквіту арабського мов-ва сприяло виникнення в VII ст. могутньої держави – Арабського Халіфата.

Перші граматичні центри сформувалися в в містах Басра і Куфа, пізніше центром граматичних досліджень стає столиця халіфата Багдад.

Сібавейхі – арабський граматист, представник школи в Басрі, детально знайомий з працями Арістотеля та індійських граматистів.

Основна праця Сібавейхі – «Аль-Кітаб» (Книга), написана, як і граматика Паніні, у віршованій формі – 1000 віршів. Сібавейхі чітко розрізняє букви й звуки завдяки розвитку просодії (суперсегментні одиниці мови): висота тону, довготи (кількості) та громкості (амплітуди), метрики. Усі ці властивості є важливими під час читання Корану.

Сібавейхі дає фізіологічну класифікацію звуків. Він відзначає 16 місць утворення звуків. Як і Арістотель, виділяє 3 частини мови – імена, дієслова, частки. Він описав корінь, що складається з трьох приголосних, властивий семітським мовам, відзначив значення афіксації та внутрішньої флексії у процесі формотворення та словотворення арабських слів.

Найвизначніші досягнення арабського мовознавства пов’язані з лексикологією та лексикографією. Арабські вчені провели величезну роботу по збору слів і складанню словників, які відобразили багатство арабської мови. Так, для слова меч було підібрано 500 синонімів, для слова лев – теж 500, біда – 400, верблюд – 1000 синонімів.

Арабські словники мали низку особливостей:

- у них не відображалось ні діалектне, ні стилістичне, ні соціальне членування словникового складу;

- не враховувався часовий фактор (застарілі слова розташовували поруч з новими);

- ігнорувалася омонімія;

- слова розташовувалися не за алфавітом, а за фізіологічною характеристикою звуків (губні, носові і под.), що ускладнювало пошук потрібного слова навіть для добре освіченого читача.

Особливе місце в арабському мовознавстві посідає «Словник тюркських мов», створений в ХІ ст. Махмудом аль Кашгарі. Цей словник – справжня енциклопедія тюркських мов. Автор зібрав величезний лексичний матеріал з різних тюркських мов і діалектів. Він довів, що:

- тюркські мови за своїм багатством не поступаються арабській мові;

- між арабською та тюркськими мовами існує подібність, що може бути пов’язане з їх походженням із спільного джерела.

5. Мов-во епохи Відродження.

ХІV-XVI ст. – епоха Відродження в мовознавстві.

У епоху Відродження (ХІV-ХVІ ст.) у Європі виникає гуманізм як система поглядів на життя суспільства, зростає національна самосвідомість.

До питань, що постали перед теорією мови в цей період, належать:

1) вирішення проблеми створення національної мови й загально мовної норми;

2) побудова національних граматик;

3) вироблення графологічних норм для певних мов, тобто вирішення проблеми адекватної графічної інтерпретації усного тексту;

4) уніфікація орфоепічних норм;

5) створення літературної норми національної мови та вирішення проблем стилістики;

6) етимологічне та історичне усвідомлення/осмислення складу національної мови;

7) обстеження мовного стану суспільства в цілому.

Епоха Відродження була епохою великих географічних відкриттів. Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контактам з різноманітними країнами, що стимулювало укладання багатомовних словників.

Отже, середньовічна мовознавча наука дала змогу створити писемність для багатьох мов у світі, з одного боку, дослідити й описати звукову систему знову ж таки багатьох мов, з другого.