5. Обмеження у правовому статусі державного службовця

Обмеження у правовому статусі поділяються на дві групи:

• пов'язані зі вступом на державну службу;

• пов'язані з проходженням державної служби.

Обмеження регламентуються в статтях 12 та 16 Закону України «Про державну службу».

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади або на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками (конфлікт інтересів).

У процесі проходження державної служби державний службовець не має права:

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, або через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством, або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює;

• виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);

• сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності з метою одержання за це винагороди у грошовому чи іншому вигляді, послуг та пільг;

• самостійно або через представника входити до складу керівних органів підприємства, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність;

• приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

• приймати участь у страйках чи вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

6. Поняття посади та посадової особи

Посада є клітиною, первинним елементом державного органу. За визначенням В. Даля, посада — це службове місце, яке може бути зайнятим або вакантним. Саме посада служить елементом, який поєднує державу в особі державного органу, з одного боку, і державного службовця — з іншого. За допомогою посади здійснюється персоналізація управлінських функцій і індивідуалізація відповідальності державних службовців.

Посада характеризується двома ознаками:

1) вона є частиною організаційної структури державного органу. Посада є незалежною від самого державного службовця, а державний службовець не може бути «власником» посади, яку він займає. Стосовно даної ознаки, посаду можна визначити, як передбачену в установленому порядку державним органом первинну структурну одиницю, яка відображає зміст і обсяг повноважень особи, що її займає, і утримується за рахунок фінансування з державного бюджету;

2) включає в себе частку компетенції державного органу, яка визначена в нормативно-правових актах. Кожна посада являє собою сукупність конкретних професійно-кваліфікаційних характеристик, які випливають із загальної компетенції даного державного органу. Таким чином, займаючи посаду державного службовця, особа реалізує не свої власні інтереси, а публічно-правові інтереси, що визначаються компетенцією даного державного органу.

В юридичній науці виділяють три складових поняття посади державної служби, а саме:

• первинна одиниця державного органу та його апарату;

• повноваження, закріплені за посадою, визначені структу­рою і штатним розписом державного органу;

• коло службових повноважень, закріплених за посадою, встановлюється нормативними актами.

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники і заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посадовими особами вважаються:

• представник влади, наділений правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, приймати рішення, обов'язкові для виконання громадянами або підприємствами, установами, організаціями незалежно від їхньої відомчої приналежності та підпорядкованості;

• службовці, які виконують організаційно-розпорядницькі обов'язки — службовці, котрі здійснюють керівництво трудовими колективами;

• службовці, які виконують адміністративно-господарські обов'язки, тобто розпоряджаються державним, муніципальним та суспільним майном;

• особа, яка тимчасово або постійно виконує владні повнова­ження організаційно-розпорядчого та адміністративно-господарського характеру, незалежно від громадянства, об'єкта власності, де відбувається виконання повноважень.

Згідно з Кримінальним кодексом посадовими особами є всі державні службовці з 1 по 6 категорію включно.