Лекція 2. Основи правового статусу державного службовця

ПЛАН

1. Поняття державного службовця

2. Види державних службовців

3. Права державних службовців

4. Обов’язки державних службовців

5. Обмеження у правовому статусі державного службовця

6. Поняття посади та посадової особи

7. Посадова інструкція державного службовця

8. Категорії та ранги державної служби

1. Поняття державного службовця

Службовці — це соціальна група, що складається з фізичних осіб, котрі здійснюють на оплачуваних засадах певні спеціально необхідні функції і виконують завдання діючих органів, установ та організацій. Службовець в юридичному аспекті характеризується такими ознаками:

• обіймає посаду в різних організаціях;

• має інтелектуальний характер праці не виробляє самостійно матеріальних цінностей, одночасно ви­конуючи специфічні завдання — організаційні, маркетингові, дослідницькі тощо;

• здійснює владну діяльність і, відповідно, має організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарчі повноваження;

• може вживати заходи державного примусу;

• працює на платній основі.

Поняття «державний службовець» відповідно до Закону України «Про державну службу» є фактично похідним від поняття «державної служби». Згідно з ним державний службовець — це особа, яка:

• здійснює професійну діяльність на посаді, визначеній структурою і штатним розкладом, як первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покла­дено встановлене нормативними актами коло службових повноважень щодо практичного виконання завдань і функ­цій держави;

• виконує організаційно-розпорядчі та консультативно-дорадчі функції;

• отримує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державний службовець має певне правове становище — право­вий статус. Правовий статус державних службовців — це сукуп­ність прав, свобод, обов'язків, обмежень, заохочень, відповідальності, встановлених законодавством і гарантованих державою.

Адміністративно-правовий статус державного службовця ха­рактеризується наступним:

права та обов'язки встановлюються, як правило, у межах компе­тенції органів, у яких вони перебувають на державній службі;

• діяльність державних службовців підпорядкована виконанню завдань, покладених на відповідний орган, і має офіційний характер;

• службові права та обов'язки характеризуються єдністю, тобто права одночасно є обов'язками, оскільки вони повинні використовуватися в інтересах служби, а обов'язки — правами, адже інакше обов'язки неможливо буде виконати;

• здійснення службовцями своїх прав та обов'язків гарантується законодавством;

• законні приписи і вимоги державних службовців повинні ви­конуватися всіма, кому вони адресовані;

• • державні службовці мають право на службову кар'єру; передбачено обмеження їхніх загальногромадянських прав з метою ефективності службової діяльності;

• для них передбачені певні пільги, а також підвищена відпові­дальність за здійснення правопорушень.

2. Види державних службовців

Вагоме значення для з’ясування статусу державного службовця має питання класифікації державних службовців, їх можна розподілити на різні види в залежності від:

— розподілу державної влади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

— характеру державної служби — цивільні та мілітаризовані державні службовці;

— обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими;

— характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій — керівники, спеціалісти, технічні виконавці.

Найбільш поширеною у науковій літературі є класифікація персоналу державної служби на такі види:

1. Допоміжний персонал, діяльність якого пов'язана з виконан­ням матеріально-технічних дій, що не тягнуть за собою юри­дичних наслідків. їхня правомірність визначається завдання­ми забезпечення службової діяльності керівника і спеціаліста шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, і необхідних для виконання службовцями своїх функцій. До них можна віднести секретаря-референта, інжене­ра, діловода, бухгалтера, економіста.

2. Спеціалісти — це державні службовці, які мають відповідні професійні знання, що сприяють виконанню ними завдань і функцій державного органу в межах займаної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені правом здій­снювати державні владні функції, але вони не мають права здійснювати юридичні дії в управлінні людьми. їх повнова­ження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів та опрацювання питань, які потребують спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, медицини, торгівлі, екології, культури, спорту.

3. Представники адміністративної влади — це державні службовці, наділені правом використовувати адміністративний примус або адміністративне стягнення за адміністративні правопорушення.

4. Посадові особи — це державні службовці, на яких покладено здійснення організаційно-розпорядницьких та консультативно-дорадчих функцій, їхня діяльність зумовлює певні юридич­ні наслідки. Оскільки державні службовці працюють на посадах у державній службі, то найбільший інтерес становить вивчення суті поняття «посадова особа».