Функціональні залежності в макроекономіці:

- поведінкові функції виражають переваги, які склалися в суспільстві (функції споживання, заощадження);

- технологічні функції характеризують технічну залежність та технологічні умови виробництва (виробнича функція);

- дефініційні функції виражають залежності, які виходять з означення економічних явищ (структура сукупного попиту);

- інституціональні функції зображують інституціонально встановлені залежності між параметрами моделі (податкові надходження залежать від доходу та податкової ставки);

- адитивні, при яких досліджувані показники визначаються як алгебраїчна сума факторів;

- мультиплікативні – досліджуваний показник виражається як добуток факторів, що впливають на нього;

- змішані – поєднуються адитивні та мультиплікативні зв’язки.

3. Історія формування макроекономіки як науки.

- XVIст. – французький економіст Жан Боден у 1576р. обґрунтував зміну рівня цін (інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів (використання кількісної теорії грошей).

- XVIIст. – англійські вчені У.Петті та Г.Кінг уперше здійснюють розрахунки національного доходу Англії та Франції.

- ХVIIIст. – школа фізіократів Франсуа Кене в своїй роботі “Економічні таблиці” (1758р.) показав рух сукупного суспільного продукту між трьома класами суспільства: селянами (продуктивним класом), землевласниками (заможним класом), ремісниками (безплідним класом). Кене зробив спробу показати значення народногосподарських пропорцій для господарського обороту, але економіст не показав механізм саморегулювання ринку.

- ХVIII–XIXст. - класична теорія (Адам Сміт, Давид Рікардо) визначила можливості саморегулювання ринку через механізм ціноутворення. Сміт виділив дві ціни: 1). природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; 2). ринкову , тобто фактичну ціну, за якою продається на ринку. За класичною теорією ринок саморегулюється завдяки ціновому механізму і досягає макроекономічної рівноваги, а держава при цьому безпосередньо в економічний процес не втручається. Вона лише забезпечує законодавче поле, податкову систему, раціонально функціонуючу і захист власників.

- ХІХст. – марксистська теорія ( К. Маркс , Ф. Енгельс). Теорія простого і розширеного відтворення , але ідеальний обмін продуктів двох підрозділів народного господарства можливий, по Марксу, при постійній органічній будові капіталу, та нормі додаткової вартості. Проте пропорції кругообороту порушуються кризовими потрясіннями.

- наприкінці ХІХст. термін «політична економія» замінюється терміном «економікс». У 1890р. виходить праця англійського економіста, керівника кембриджської школи, родоначальника неокласичного напряму Альфреда Маршалла (1842-1924) «Принципи економічної науки». Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон Вальрас (1834-1910), Вільфредо Паретто (1848-1923), Карл Менгер (1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму (marginal - граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили інструментарій макро- та мікроекономічного аналізу: еластичність попиту, граничний аналіз, коротко- та довгостроковий період, взаємозалежність ринків.

- ХХст. – кейнсіанство . Після світової кризи 1929-1933рр. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на ґрунті гострої критики класичної теорії. Основні положення теорії:

• Економіка не є економікою досконалої конкуренції

• Ціни позбавлені гнучкості;

• Економічні суб’єкти діють не раціонально , керуючись суб’єктивними факторами;

• Всі ринки тісно взаємопов’язані;

• Ситуація повної зайнятості не притаманна для економіки;

• Фактори виробництва взаємозамінні;

• Провідна роль належить сукупному попиту;

• Економіка не є саморегулюючою, тому необхідне втручання держави.

Дж.М.Кейнс виділяє макро- та мікроекономіку, доводить, що країна – це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду.

- Друга половина ХХст. - монетаризм. Монетарна теорії пов’язана з іменем американського економіста Мільтона Фрідмена (1912р.н.). Як головний важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або зменшуючи пропозицію грошей. Монетаризм вважають теорією здорового підприємництва. Мета теорії – забезпечення стабільності завдяки оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна свобода для людини. Основні постулати теорії:

• Економічні суб’єкти діють у відповідності з концепцією адаптивних очікувань;

• Домашні господарства планують своє споживання виходячи з постійного, а не з поточного доходу;

• Гроші є одним з елементів широкого набору активів;

• Грошовий ринок взаємодіє з реальним через механізм оптимізації структури портфеля активів;

• Гроші нейтральні лише в довгостроковому періоді.

- Друга половина ХХст. - Теорія “економіки пропозиції”:

Основою в проведенні економічної політики є скорочення податків як засобу стимулювання підприємницької активності. Американські вчені М.Фельдштейн, Г.Гільдер, А.Лаффер, представники теорії економіки пропозиції, критикують кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники даної теорії вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки, скоротити держані видатки, зменшити кількість грошей в обігу за допомогою відповідної політики в державному кредитуванні.

- Друга половина ХХст. - Теорія “раціональних очікувань”. Автор – Роберт Лукас (1937р.н.).

Мета: дослідження ефективності державної економічної політики. За даною теорією майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення, - фірм, організацій і окремих родин.

- У межах неоінституціоналізму виникли теорії економічної організації (Рональд Коуз) та суспільного вибору (Джеймс Бьюкенен). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв’язки політичних та економічних явищ, аналізується політичний ринок. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.