2. Головні концепції демократії.

Головні концепції демократії можна поділити на три групи:

1) колективістські (тоталітарні); 2) індивідуаліст­ські (ліберальні); 3) плюралістичні (теорії груп).

Антична форма демократії тяжіла до колективістської моделі. Для неї характерні фактичне ототожнення народу з більшістю населення, а також необмежена влада більшості над меншістю. Ця демократія мала тенденцію переродитися в охлократію і зрештою — в деспотію.

Колективістські погляди на демократію детально від­працьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу. Саме на­род має загальну волю, неподільний суверенітет. Єдина воля можлива лише на ґрунті майнової рівності. Народ як колек­тивна істота може бути представлений тільки загалом, а не обраними представниками. Його загальна воля виражається безпосередньо на зборах, де визначаються закони й діяль­ність уряду. Жан-Жак Руссо стверджував: «Якщо хтось відмовиться підкорятися загальній волі, то він буде до цього примушений всім організмом, а це означає, що його силою примусять бути вільним».

Ідеї колективістської демократії дістали відображення в соціалістичній демократії, яка характеризувалася запере­ченням приватної власності, а отже, будь-якої автономії особи; народ підмінявся трудящими. Насправді народовлад­дя жорстко регламентувалося партійно-державним керів­ництвом.

Колективістські теорії демократії мають ряд загальних рис: заперечення автономії особи; первинність народу в здійсненні влади; гомогенність, однорідність народу за своїм складом; необмеженість, абсолютність влади більшості над меншістю. Спроби здійснення цих теорій на практиці зазви­чай призводили до тоталітаризму, пригнічення індивідуаль­ної волі, а нерідко й до масового терору.

До другої групи належать ліберальні концепції демократії, які, на відміну від колективістських, вирізняють особу із суспільства й держави. їхні найхарактерніші риси: визнання особи первинним, головним джерелом влади, пріоритет прав особи над правами держави; забезпечення групової та індивідуальної свободи; невтручання держави у сферу гро­мадянського суспільства, пріоритет ринкового саморегулю­вання над державним; поділ функцій влади, механізм стри-мань і противаг як умова ефективного контролю громадян над державою. Шарль-Луї Монтеск'є писав, що суспільство спроможне проконтролювати лише ту владу, яка роздрібне­на й окремі частини якої протиставлені одна одній.

Ліберальне тлумачення демократії насправді призводить до поглиблення соціальної нерівності й наростання соціаль­них конфліктів, що ставить під сумнів саму демократичну форму правління.

Третя група — плюралістичні теорії демократії виходять із того, що ні народ, ні особа не можуть бути головною рушій­ною силою політики в демократичній державі. Саме в групі, у міжгрупових стосунках формуються інтереси, ціннісні орієнтації та мотиви політичної діяльності індивіда. Завдяки групі особа отримує можливість політичного вираження своїх інтересів.

Найхарактерніші риси теорії плюралістичної демократії: ідеї «розумного егоїзму», особистого й групового інтересу як генератора політики; діяльність держави як арбітра, що за­безпечує саморегулювання суспільства, як суб'єкта вихован­ня демократичної культури; підтримка державою соціально незахищених груп та індивідів.

Плюралістичні теорії демократії здобувають визнання й практичне застосування у багатьох країнах світу, збігаються з теорією та практикою соціальної держави.

Критики плюралістичних теорій демократії вважають, що застосування їх на практиці створює передумови для то­талітаризму. Втручання держави в економічні процеси та сферу розподілу продукту підриває основи ринкової еко­номіки, звужує рамки громадянського суспільства й тим са­мим сприяє посиленню тоталітарних тенденцій.