Еліта

(фр. elite – кращі, вибрані) – провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво у певних галузях сусп. життя.

Термін застосовувався спочатку для позначення товарів найвищої якості, використовується у повсякденні, коли йдеться про елітне насіння, худобу ін.

Вживання цього терміну щодо людей надає йому недем. відтінку, оскільки передбачає переважання одних людей над іншими.

Політична еліта – це організована група, яка здійснює владу в суспільстві (правляча еліта) або перебуває в опозиції до правлячої верхівки (контреліта).

Елітизм – напрям політ. думки склався наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. (Г.Моска, В.Парето. Р. Міхельс) –

визнання того, що суспільством завжди править вибрана меншість, наділена особливими соц., психолог. й політ. якостями – еліта.

Фактори, якими обумовлена невідворотність ділення суспільства на еліту і маси, на керуючих і керованих:

1. виділення управлінської праці, особл. виду проф. діяльності, що вимагає особливої спец. підготовки, компетенції, особл. знань і здібностей, поділ розумової і фіз. праці, управлінської і викон. діяльності.

2. незворотність соц. поділу суспільства на керівників і виконавців, керованих і керуючих, панування одних людей і підкорення інших;

3. сприяє сама структура політ. організації суспільства, що вимагає особливого апарату управління сусп. процесами. Принцип організації призводить до виникнення ієрархії влади, появі профес. політиків, орієнтованих на політ. кар’єру;

4. стимулюється високим статусом і можливістю отримання різного роду матер. і мор. привілеїв, пошани і слави.

5. існує відчуженість більшості громадян від влади і політики внаслідок існування прир. нерівності людей за їх розум., психол., мор. і організац. якостями і здатністю до управл. діяльності. Саме ця нездатність більшості примушує довіряти цю функцію керівникам, політикам-професіоналам.

Функції політичної еліти:

1. стратегічна – політ. цілепокладання – розробка стратегії і тактики розвитку суспільства, визначення політ. програми дій. Може бути реалізована тільки на вищому рівні політ. еліти з використанням фахівців і результатів наук. досліджень.

2. інтегративна – забезпечення цілісності і єдності суспільства, стійкості його політ. та ек. систем, уникненні соц.-політ. конфліктів, знаходженні оптим. варіантів їх розвязання. Елементами є згуртування різних верств населення, гармонізація їх соц. інтересів, досягнення сусп. консенсусу, тісної політ. взаємодії і співробітництва всіх сусп. сил. Нездатність політ. еліти виконувати цю функцію загрожує розколом суспільства, зіткненнями різноспрямованих соц. і політ. сил аж до гром. війни.

3. регулятивна – еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політ. рішень. Спрямованих на регулювання сусп. відносин, розв’язання назрілих сусп. проблем і завдань. Здійснює розподіл і перерозподіл матер., фін., люд. та інших ресурсів.

4. мобілізаційна або організаторська – мобілізація мас для виконання прийнятих рішень і поставлених завдань, здійснення визначеного курсу.

5. вираження і представництво соц. інтересів – на інституціон. рівні - діяльність партій та груп інтересів, на персоналізованому – в політ. лідерстві

6. комунікативна - через політ. еліту реалізуються звязки між різними соц. і політ. спільностями, відбувається їх спілкування між собою з метою зясування позицій, досягнення взаємоприйнятних рішень. Еліта також забезпечує вертик. комунікацію між владою і масами

Риси еліти:

В.Парето (теорія трьох С):

1. є однорідною (усвідомлює, що є прошарком, відокремленим від суспільства. обєднана спільністю соц. походження та досвіду, відзначається солідарністю при захисті власних інтересів;

2. має зверхність над масами, що виявляється в таких елітарних психолог. якостях, як енергійність, мужність, доброчесність. Втрата елітою цих якостей призводять до її занепаду;

3. циркуляція еліт – всередині еліти відбуваються зміни, під час яких вона допускає у свої ряди нових членів і тим самим зберігає своє панування або чинить опір структурному і кадр. оновленню, що призводить до революцій.

Р.Міллс - спільність шляхів досягнення соц. статусу, яка виявляється у тому, що вищі верстви ам. суспільства мають кращі стартові умови, ніж інші соц. групи, для здобуття елітарної освіти та власного збереження й відтворення через потомство;

- взаємозамінність – будь-який член ек. верхівки може перейти до політичної і навпаки.