3. Літературна вимова

Орфоепія — розділ науки про мову, який вивчає систему правил, що визначають єдину вимову, властиву літературній мові.

Норми літературної вимови голосних і приголосних звуків у різних позиціях, вимова звуків і звукосполучень, окремих слів та граматичних форм, зміна якості звуків у залежності від наголосу або сусідства з іншими звуками —усе це включає поняття орфоепія.

Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Нор­ми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага.

Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів.

Особливістю українського мовлення є переміщення наго­лосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер —вітри, вітрами, вітрам тощо.

Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення.

В українській мові існує значна група власних географіч­них назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

Київщина — (бо Київ) Полтавщина — (бо Полтава) Харківщина — (бо Харків) Донеччина — (бо Донецьк)

Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.

Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести. Наприклад: нести —принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).

Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад:

читати —читання тесати —тесання писати —писання пізнати —пізнання питати —питання завдати —завдання надбати —надбання признати —признання Однаково наголошуються словосполучення (квартали бу­динків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал.

Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та поря­док діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан).

Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сан­тиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін.

Примітка. Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.

Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка —націнка, кредит —кредит, замазка — замазка, юрма — юрма, замок — замок, заняття — заняття, дорога —дорога, поділ —поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами.

Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення.

Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) —книжки (мн.), сестри (одн.) — сестри (мн.), вікна (одн.) — вікна (мн.) та ін.

Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки.

У різних говірках української мови є відхилення від лі­тературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах пів­денно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо.

Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній ос­нові. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.

Літературна норма усного мовлення вимагає від культур­ної людини уміння правильно ставити наголос у кожному слові. Для цього треба користуватися орфографічним (ор­фоепічним) словником.