16

Зміст

ВСТУП

1. Мова та професія

2. Професійна лексика

3. Літературна вимова

4. Терміни та їх місце в діловому мовленні

5. Етика ділового спілкування

6. Телефонний етикет

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Розвиток офіційно-ділового стилю української мови, як і будь-якої іншої мови, тісно пов'язаний з розвитком державності. Виникнення основ діловодства (тобто юридичної документації — законів, указів, грамот, купчих тощо) сягає ще часів Київської Русі. Невдовзі після приєднання України до Росії в 1654 році розвиток діловодства українською мовою дещо гальмується, а пізніше, у зв'язку із забороною української мови царським урядом, і зовсім припиняється. Проте здобутки давньої української офіційно-ділової мови не були повністю втрачені. Вироблена в період Української Народної Республіки (1919-1922 pp.), а потім в умовах радянської дійсності українська ділова мова мала вже на що орієнтуватися. “Вона успадкувала від донаціонального періоду основну термінологію, усталені форми, синтаксичні структури”.

З огляду на політичні, соціальні, культурні, історичні та інші вимоги життя постала необхідність вдосконалення мовної культури (усної і писемної) та формування якісно вищого підходу до оволодіння мовними значеннями. У повсякденній практиці великого значення набуло офіційно-ділове спілкування, а відтак постала нагальна потреба вивчення курсу “Українська ділова мова”. Як зазначає С. Я. Єрмоленко: “Зміна суспільного статусу української мови закономірно спричинилася до розширення стилістики офіційно-ділового спілкування".

Незважаючи на велику кількість праць, що стосуються різних сторін і аспектів офіційно-ділового стилю української мови, ця галузь науки перебуває в стані інтенсивного розвитку. Недостатньо досліджені жанрові різновиди офіційно-ділового стилю, не існує однозначної думки про те, яка форма —усна чи писемна — лежить в основі стилю, а також історія формування офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. Предметом дослідження цієї праці є офіційно-діловий стиль української мови в період з 1917 року по 1933 рік.

1. Мова та професія

Кожна національна мова — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова — невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових вироб­ничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життє­діяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфе­ри.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і форму­вання їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується слов­ник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею кори­стуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів профе­сійної підготовки.

Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню лю­дина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, до­помагає краще орієнтуватися в складній професійній ситу­ації та в контактах з представниками своєї професії.

2. Професійна лексика

Науково-технічний прогрес наповнив мову новими по­няттями, що властиві різним професіям. Мова представ­ників різних галузей виробництва, народного господарства дедалі збагачується і цей процес відбувається завдяки формуванню мови трудівника будь-якої професії, усуненню мовних примітивізмів, збагаченню науково-технічною, су­спільно-політичною лексикою і термінологією, появі нових понять.

Що ж таке професіоналізми? Професіоналізми виникають, коли та чи інша спеціальність чи фах, або вид занять не мають розвиненої термінології (мова мисливців, рибалок тощо).

Друга група професіоналізмів — це загальнозрозумілі слова, які, проте, не є літературними.

Знати мову професії — означає знати лексику, логіку вислову, структуру формулювань. Для ділових документів споріднених установ професіоналізми можливі й зрозумілі, але для міжвідомчих справ вони небажані.

До професіоналізмів належать слова, вжиті в особливо­му, специфічному значенні із якоїсь професійної сфери. Наприклад, літературна норма не допускає вживання абс­трактних іменників у множині, а в мові професійній такі випадки трапляються.

Часто слова означають наявність якихось ознак (якіс­ний, кваліфікований). У деяких професійних колективах вони вживаються на позначення високого (найвищого) рів­ня тієї самої ознаки.

У межах одного колективу, однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів. Серед префіксів найпоширенішими є: до- (доу­комплектувати, дообладнати); недо- (недопромисел, не-довнесок); за- (задебетувати, запроцентувати); над-, серед-; серед суфіксів -ість, -ат, -ація та ін.

Що вища мовна культура, то менше буде можливостей для появи професіоналізмів, особливо в діловому мовленні.

Засмічують мову й недоречно вжиті слова, що давно вийшли з ужитку. Проте в мові документів законодавчого характеру трапляються такі, які в літературній мові вважа­ються застарілими, а в юридичних документах належать до активної лексики.

Застарілі слова в офіційних документах іноді вживають­ся з певною стилістичною метою, надаючи мові певної уро­чистості.