88. Поняття місцевого управління та самоврядування

Місцеве самоврядування - самостійна діяльність населення ад­міністративно-територіальної одини­ці з вирішення питань місцевого зна­чення. М. с. здійснюється у формах безпосередньої (місцевий референ­дум, загальні збори, сходи тощо) і представницької (через виборні органи) демократії. Форми М. с. бага­томанітні і в різних країнах мають свої особливості. Розрізняють дві ос­новні системи, або моделі, демокра­тичної організації влади на місцях — англосаксонську (англоамериканську) і романогерманську (європейсь­ку, континентальну). Англосаксон­ська система, що склалася у Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії та деяких інших країнах, характеризується наявністю М. с. на всіх рівнях адміністратив­но-територіального поділу держави, суб'єкта федерації, державно-авто­номного утворення. Для романогерманської системи, що склалася в країнах континентальної Європи, характерним є поєднання М. с. з місцевим управлінням, здійснюва­ним державними органами виконав­чої влади. За англосаксонської сис­теми для вирішення місцевих пи­тань в адміністративно-територіаль­них одиницях населенням обираєть­ся представницький орган (муніци­пальна рада). Глава виконавчого ор­гану М. с. обирається муніципаль­ною радою зі свого складу або насе­ленням. Ця система не передбачає створення місцевих державних ор­ганів виконавчої влади. За романогерманської системи в адміністра­тивно-територіальних одиницях од­ночасно діють представницький ор­ган М. с, обраний ним виконавчий орган — одноособовий (мер, голова, бургомістр, алькальд) чи колегіаль­ний (виконавчий комітет, джунта, магістрат тощо), який керує підпо­рядкованою представницькому ор­гану адміністрацією, і місцевий дер­жавний орган виконавчої влади (пре­фектура, комісаріат, адміністрація тощо), очолюваний призначуваною центром посадовою особою (префектом, комісаром, головою тощо), уповноваженою здійснювати адміністра­тивний нагляд за діяльністю органів М. с. У низових адміністративно-те­риторіальних одиницях — громадах, комунах (селах, селищах, об'єднан­нях кількох сіл, більшості міст) є тільки виборний орган М. с. — муніципальна рада та її виконавчий орган (мер), а державного органу виконавчої влади немає. Обсяг ком­петенції М. с. залежить від особли­востей системи організації влади на місцях. До найважливіших повнова­жень органів М. с. належать: управ­ління майном, що є комунальною власністю; затвердження програм соціально-економічного та культур­ного розвитку і контроль за їх вико­нанням; затвердження бюджетів від­повідних адміністративно-територі­альних одиниць і контроль за їх ви­конанням; встановлення місцевих податків і зборів; утворення, реор­ганізація та ліквідація комунальних підприємств, установ та організацій і контроль за їх діяльністю тощо. Компетенція органів М. с. поширю­ється передусім на управління кому­нальним господарством, плануван­ня, розташування і будівництво на­селених пунктів, розвиток системи місцевого транспорту, місцеве до­рожнє будівництво, охорону навко­лишнього середовища, будівництво житла для малозабезпечених верств населення, муніципальних шкіл, лі­карень, надання матеріальної допо­моги мало імущим, надання дозволів на певні види діяльності, а також на проведення демонстрацій, мітингів тощо. У межах своєї компетенції ор­гани М. с. приймають рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території. Органи М. с. автономні з питань їхньої компетенції і не підпорядковуються орга­нам державної влади. У разі покла­дення на органи М. с. функцій дер­жавного управління їм передаються необхідні матеріальні та фінансові ресурси, і в частині виконання цих функцій вони підконтрольні відпо­відним органам виконавчої влади. Органи М. с. різних рівнів не підпо­рядковуються один одному і не ста­новлять єдиної ієрархічної системи. У соціалістичних країнах представ­ницькі органи всіх адміністративно-територіальних одиниць — ради, асамблеї, збори тощо — є органами державної влади. Кожен із них оби­рає колегіальний орган державного управління в адміністративно-тери­торіальній одиниці — виконавчий комітет, народний уряд тощо. Пред­ставницькі органи й виконавчі комі­тети різного рівня підпорядковують­ся один одному. Питання М. с. ре­гулюються в конституціях у загаль­ному вигляді. Детально правовий ста­тус органів М. с. регулюється спе­ціальними законами, а також прий­нятими цими органами хартіями самоврядування, статутами тощо. Основоположні принципи М. с. закріплено в міжнародному доку­менті — Європейській хартії про місцеве самоврядування (1985 р.), де під М. с. розуміється «право і реаль­на здатність територіальних колек­тивів регулювати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місце­вого населення» (п. 1 ст. 3). Демо­кратичний за своєю сутністю інсти­тут М. с. навіть за наявності демо­кратичних форм організації влади на місцях і відповідних конституційних положень реально є відображенням наявного в країні політичного режиму і може бути досить далеким від демократії. Влада на місцях є менш контрольованою, ніж у центрі, до якої привернута увага всього су­спільства й міжнародної громадсь­кості. На місцях не діють такі ме­ханізми поділу влади та стримувань і противаг, як на рівні держави, і ре­ально влада може зосереджуватися в руках небагатьох людей або навіть однієї особи. Місцеве управління - діяль­ність щодо вирішення питань загальнодержавного і місцевого зна­чення в межах адміністративно-те­риторіальної одиниці, здійснювана місцевими державними органами виконавчої влади. У країнах із англо­саксонською (англо-американською) системою організації влади на місцях (Великій Британії, США, Ка­наді, Австралії, Новій Зеландії та ін.) функції в адміністративно-територі­альних одиницях усіх рівнів покла­даються на органи місцевого само­врядування. У країнах з романогерманською (континентально-євро­пейською) системою організації влади на місцях функції М. у. в ни­зових адміністративно-територіаль­них одиницях — громадах, комунах (селах, селищах, об'єднаннях кіль­кох сіл, більшості міст) покладають­ся на органи місцевого самовряду­вання. В адміністративно-територі­альних одиницях середнього і вищо­го рівня функції М. у. здійснюють місцеві державні органи виконавчої влади (префектури, комісаріати, місцеві адміністрації тощо) та їх по­садові особи (префект, комісар, го­лова та ін.). В управлінні місцевих державних органів виконавчої влади перебувають об'єкти державної влас­ності. До компетенції державних ор­ганів належать також повноваження із забезпечення законності, право­порядку, охорони прав, свобод і за­конних інтересів громадян, здійснен­ня державного контролю на відпо­відній території тощо. Галузеві пов­новаження — у сфері економіки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо — розподіляються між держав­ними органами та органами місце­вого самоврядування. Представ­ницькі органи місцевого самовряду­вання можуть делегувати місцевим державним органам виконавчої вла­ди повноваження з управління об'єктами комунальної власності, а державні органи — повноваження з державного управління органам міс­цевого самоврядування.