85.Основні моделі організації судового конституційного контролю

Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або утворені для участі у здійсненні публічної влади. Є два основні види конституційного контролю — політичний і юридичний. Політичний конституційний контроль здійсню­ється політичними органами і посадовими особами держави — президентом, парламентом, урядом, парламентським уповноваже­ним з прав людини та ін. Діяльність таких органів і посадових осіб має політичний характер. Вони обираються чи призначаються на певний строк, чергові або позачергові вибори можуть повніс­тю змінити політичний склад органів і призвести до зміни здій­снюваної ними політики. Політичний конституційний контроль пристосований до поточних політичних завдань і за своїм харак­тером і змістом не є стабільним і високопрофесійним. Юридичний конституційний контроль здійснюється тією чи тією мірою спеціалізованими і політично нейтральними ор­ганами — судами загальної юрисдикції, конституційними судами або особливими квазісудовими органами. Відповідно, юридичний конституційний контроль є судовим конституційним контролем. Є дві основні моделі судового конституційного контролю — амери­канська і європейська. За американської моделі конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції при розгля­ді конкретних справ. При цьому в одних країнах конституційний контроль здійснюється всіма судами загальної юрисдикції, а в ін­ших — тільки верховним судом як найвищою судовою інстанцією. Якщо суд нижчого рівня визнає закон неконституційним і справа потім дійде до верховного суду, рішення останнього щодо конституційності закону стає обов'язковим для всіх судів. Закон, визна­ний верховним судом неконституційним, формально продовжує діяти, але суди не будуть його застосовувати. Парламент такий за­кон, як правило, незабаром скасовує.

За європейської моделі конституційний контроль здійснюється спеціальним конституційним судом або особливим органом квазісудового характеру.

86.Повноваження органів судового конституційного контролю

Невід’ємною складовою конституційно-правової системи кожної країни є конституційний контроль. Конституційний контроль — це перевірка на відповідальність конституції актів і дій органів публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції або утворені для участі у здійсненні публічної влади. Є два основні види конституційного контролю — політичний і юридичний. Політичний конституційний контроль здійсню­ється політичними органами і посадовими особами держави — президентом, парламентом, урядом, парламентським уповноваже­ним з прав людини та ін. Діяльність таких органів і посадових осіб має політичний характер. Вони обираються чи призначаються на певний строк, чергові або позачергові вибори можуть повніс­тю змінити політичний склад органів і призвести до зміни здій­снюваної ними політики. Політичний конституційний контроль пристосований до поточних політичних завдань і за своїм харак­тером і змістом не є стабільним і високопрофесійним. Юридичний конституційний контроль здійснюється тією чи тією мірою спеціалізованими і політично нейтральними ор­ганами — судами загальної юрисдикції, конституційними судами або особливими квазісудовими органами. Відповідно, юридичний конституційний контроль є судовим конституційним контролем. Конституційний суд є державним органом, що здійснює конституційний контроль шляхом конституційного судочинства. В одних країнах конституційний суд вважається су­дом особливої категорії і входить до судової системи, в інших — є особливим органом контролю, що не належить до судової влади. Повноваження, порядок формування і діяльності конститу­ційних судів встановлюються конституціями і спеціальними за­конами про такі суди. Внутрішні питання організації і діяльності конституційних судів регулюються їх регламентами, що прийма­ються самими судами. Повноваження конституційного суду в різних країнах неоднако­ві. Поряд із перевіркою на відповідність конституції актів органів публічної влади та їх посадових осіб конституційні суди в різних країнах наділяються також правом: тлумачення конституції і за­конів; реалізації конституційної відповідальності вищих посадових осіб держави; розгляду і вирішення спорів щодо компетенції між вищими органами державної влади, іноді — між органами держав­ної влади та органами місцевого самоврядування, між органами міс­цевого самоврядування; вирішення питань щодо відповідності кон­ституції діяльності політичних партій тощо. Особливо важливу роль конституційні суди відіграють у федеративних державах, де вони розглядають і вирішують спори щодо компетенції між центральни­ми органами державної влади та органами влади суб'єктів федера­ції, а також правові спори між самими суб'єктами федерації. Відповідно до повноважень конституційного суду суб'єктами звернення до нього (конституційного звернення, конституційного подання, конституційного запиту) можуть бути президент, парла­мент (палата), певна частина парламентаріїв, уряд, суди, генераль­ний прокурор, уповноважений з прав людини, голова рахункової палати та інші посадові особи, органи законодавчої і виконав­чої влади суб'єктів федерації, представницькі органи автоном­них утворень, місцевого самоврядування, громадяни. Конкретне коло таких суб'єктів визначається конституціями. Найчастіше суб'єктами звернення до конституційного суду визнаються президент, парламент (палата), певна частина парламентаріїв, уряд, вищі суди, а у федеративних державах — також представ­ницькі органи суб'єктів федерації. В одних країнах громадяни можуть звертатися до конститу­ційного суду лише з питань відповідності конституції тих чи тих нормативно-правових актів безвідносно до якої-небудь конкрет­ної судової справи, в інших — також і у зв'язку з конкретною су­довою справою, вважаючи, що в конкретній ситуації виявилися порушеними їх конституційні права внаслідок невідповідності за­кону конституції. Право громадянина на звернення до конститу­ційного суду зі скаргою у зв'язку з конкретною судовою справою (конституційною скаргою) є важливим засобом захисту його прав і законних інтересів. Скарга подається до конституційного суду тільки після того, як була розглянута в інших вищих судах і ре­зультати розгляду не задовольнили заявника. Основним повноваженням конституційних судів є перевірка законів та інших правових актів на відповідність конституції. При перевірці відповідності акта конституції суд оцінює: зміст акта; форму акта; порядок прийняття акта та його введення в дію; на­лежність акта до компетенції органу, що його видав. Якщо консти­туційний суд ухвалить рішення про невідповідність змісту акта конституції або про порушення встановленої конституцією про­цедури його розгляду, ухвалення чи набрання чинності, він визнає акт неконституційним цілком або в окремій частині. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституцій­ними, втрачають свою юридичну силу або з моменту набрання ними чинності, або (частіше) з моменту ухвалення відповідного судово­го рішення. Неконституційні акти перестають застосовуватись су­дами та іншими державними органами. З питань його компетенції конституційний суд ухвалює рішення, що є обов'язковими до ви­конання, як правило, остаточними і не підлягають оскарженню.