80. Система судової влади

Конституційно-правовий інститут су­дової влади становить сукупність норм, що визначають систему і статус суб'єктів правосуддя. Систему судової влади складає сукупність органів, що здійснюють правосуддя. Функції судової влади здійснюють не тільки суди, а й несудові вищі органи держави — глава держави, парламент, уряд. Так, глава держави наділяється правом помилу­вання — скасування або пом'якшення кримінального покарання, визначеного судом, у багатьох країнах — також правом утворення судів, призначення суддів. Парламент наділяється правом вирі­шувати питання про притягнення до судової відповідальності ви­щих посадових осіб держави за вчинені ними злочини в порядку імпічменту, правом оголошувати амністію, призначати суддів. Зі здійсненням правосуддя безпосередньо пов'язана діяльність про­куратури, адвокатури, міністерства юстиції. У судовій системі ді­ють органи управління судової влади та суддівського самовряду­вання. Одні такі органи є складовими системи судової влади дер­жави, інші пов'язані з нею тільки функціонально. Належність тих чи тих органів, наприклад, прокуратури чи попереднього слідства, до системи судової влади залежить від особливостей правової сис­теми держави. Основними елементами системи судової влади є суди. Суд — це орган держави, який здійснює правосуддя у формі розгляду і ви­рішення кримінальних, цивільних, адміністративних, конститу­ційних та інших категорій справ. Сукупність судів становить судову систему. Суди поділяються на звичайні і надзвичайні. Утворення надзвичайних судів, що могли б діяти поза встанов­леною законом процедурою, прямо забороняється майже всіма сучасними конституціями. Особливості системи звичайних судів визначаються насамперед прийнятою у тій чи тій країні моделлю правових систем. У країнах з англосаксонською моделлю правових систем (Великій Британії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Індії, Японії та ін.) суди утворюють єдину систему, різні гілки якої замикаються на єдиний верховний суд. Функцію судового консти­туційного контролю тут виконують суди загальної юрисдикції, що розглядають головним чином цивільні і кримінальні справи. За романогерманської моделі правових систем, що склалася в краї­нах континентальної Європи, поряд із судами загальної юрисдик­ції діють спеціальні органи судового конституційного контролю.

Предметна і просторова сфера діяльності суду називаєть­ся юрисдикцією. Залежно від їх юрисдикції розрізняються суди загальної юрисдикції і суди конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя шляхом розгля­ду та вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та інших справ. Вони поділя­ються на загальні суди, що розглядають кримінальні і цивільні справи, і спеціалізовані суди. Спеціалізованими судами є адмі­ністративні, господарські (арбітражні), військові, податкові (фі­нансові), торговельні, митні, патентні, трудові (із трудових спорів), сімейні, ювенальні (у справах неповнолітніх, від лат. юний, юнацький) та ін. Деякі зі спеціалізованих судів (наприклад, адміністративні, господарські) можуть становити особливу систе­му, очолювану відповідним вищим судом. Вищим судовим органом у системі загальних і спеціалізованих судів є верховний суд.

Судова влада покликана захищати не тільки державу від осо­би (правопорушника), а й особу від держави, коли визнане дер­жавою право на стороні особи. Тому найхарактернішим для за­рубіжних демократичних держав є виокремлення в системі судів загальної юрисдикції ланки судів адміністративної юрисдикції, що розглядають скарги фізичних і юридичних осіб на дії органів публічної влади та їх посадових осіб. У деяких країнах адміністративні суди становлять особливу систему, що існує поряд із І судами загальної юрисдикції та іншими спеціалізованими судами. Існування військових судів, що здійснюють правосуддя у зброй­них силах та інших військових формуваннях, навпаки, є нети­повим для демократичних держав. У багатьох із них утворення військових судів припускається тільки за умов воєнного стану. У деяких федеративних державах суди поділяються на федеральні суди і суди суб'єктів федерації. За інстанційністю суди поділяються на суди першої інстан­ції, апеляційні та касаційні. За територіальною (просторовою) ознакою розрізняють місцеві (міські, районні), окружні (обласні) і верховні суди. Судові системи можуть бути дволанковими і триланковими. За дволанкової системи, характерної для держав з простим адміністративно-територіальним поділом, основну масу справ розглядають місцеві суди як суди першої інстанції, верхо­вний суд виступає як суд другої інстанції, який розглядає каса­ційні або апеляційні скарги і протести, а також виступає першою інстанцією щодо обмеженого кола найважливіших справ. За триланкової системи (місцеві, окружні і верховні суди) місцеві суди розглядають справи за першою інстанцією, окружні — за дру­гою (апеляційною), верховні — за третьою (касаційною). Окружні та верховні суди також розглядають за першою інстанцією деякі категорії справ. У багатьох країнах — Великій Британії, Іспанії, Італії, США, Швейцарії та інших є первинна ланка судів загальної юрисдикції у вигляді мирових судів, що як суди першої інстан­ції розглядають дрібні кримінальні і цивільні справи і тим самим звільняють суди вищої ланки від розгляду таких справ. Обсяг конституційного регулювання судової влади є різним. Зазвичай конституції встановлюють судову систему, зазначаючи, зокрема, які саме спеціалізовані суди можуть бути утворені по­ряд із судами загальної юрисдикції, основні засади судочинства, принципи статусу суддів. Конституційні положення конкретизу­ються в законах про судоустрій, окремі суди, статус суддів.