77. Політична відповідальність уряду

Від способу формування уряду залежать його підзвітність і політична відповідальність. Політична відповідальність уряду — Це конституційно-правова відповідальність уряду та його членів перед парламентом або/та главою держави за політику, яку вони проводять. Політична відповідальність уряду перед парламен­том має місце за парламентарних та змішаної форм правління і в деяких президентських республіках (наприклад, в Аргентині, Уругваї), а перед главою держави — за змішаної і президентської форм правління. Політична відповідальність уряду одночасно перед парламентом і президентом є подвійною політичною відпо­відальністю уряду і виступає однією з основних ознак змішаної республіканської форми правління. Конституції одних держав встановлюють тільки колективну (солідарну) відповідальність уряду, в інших державах поряд з колективною відповідальністю уряду передбачена індивідуальна відповідальність його членів, тобто міністрів.

Настання політичної відповідальності уряду в цілому та його членів означає відправлення їх у відставку. Політична відпові­дальність уряду перед парламентом реалізується переважно у двох формах: вотуму недовіри і відмови в довірі. Основна відмінність між ними полягає в тому, що в першому випадку ініціатива поста­новки і розгляду в парламенті питання про довіру уряду виходить від парламенту (парламентської опозиції), а в другому — від само­го уряду. В обох випадках настання політичної відповідальності уряду не пов'язується з правопорушенням з його боку. Конституції не встановлюють підстав політичної відповідальності уряду, на­стання такої відповідальності не передбачає правопорушення і є значною мірою суб'єктивною — залежить від розкладу партійно-політичних сил у парламенті, настроїв парламентаріїв тощо. Забезпечення збалансованості повноважень законодавчої і виконавчої влади, парламенту і уряду передбачає наділення уряду певними правовими засобами впливу на парламент. У кра­їнах з парламентарними формами правління і деяких змішаних республіках у разі висловлення йому вотуму недовіри чи відмови в довірі уряд або йде у відставку, або вимагає від глави держави розпустити парламент і призначити нові парламентські вибори. Право уряду ініціювати розпуск парламенту є важливою проти­вагою його політичній відповідальності перед парламентом. За відсутності такого права уряд не може бути стабільним, він стає заручником розкладу партійно-політичних сил у парламенті, на­строїв парламентаріїв і може бути відправлений ними у відставку, за деякими винятками, в будь-який час. Політична відповідальність уряду перед главою держави настає у вигляді відправлення у відставку уряду в цілому чи окремого його члена. У президентській республіці уряд формується президентом за номінальної участі парламенту і як утворений президентом не може відправлятися у відставку в повному складі. Тут йдеться про відповідальність перед президентом тільки окремих міністрів, кож­ного з яких він може відправити у відставку в будь-який час.

По-іншому складаються відносини між урядом і президен­том у змішаній республіці. Однією з основних ознак цієї форми правління є дуалізм виконавчої влади, який полягає у розподілі її повноважень між двома центрами влади — президентом і уря­дом. Президент здійснює загальне керівництво урядом, який очо­лює прем'єр-міністр. Здійснення урядом повноважень виконавчої влади відбувається під безпосереднім керівництвом і контролем президента, який, однак, главою виконавчої влади конституці­єю не визнається, і жодним чином не відповідає за її здійснення. Уряд, зі свого боку, не тільки відповідає за здійснення виконавчої влади, а й несе колективну й індивідуальну відповідальність перед президентом. Така ситуація є найхарактернішою для колишніх радянських республік, в яких після набуття незалежності було запроваджено змішану форму правління і встановлено політичну відповідальність уряду не тільки перед парламентом, а й у тій чи тій формі — перед президентом. У країнах з парламентарними формами правління рішення про відставку уряду формально також приймає глава держави. Однак зробити це він може лише за настання певних, консти­туційно визначених, підстав, а не з власної ініціативи, до того ж акт глави держави про відставку уряду в ряді випадків потре­бує контрасигнування прем'єр-міністра, без якого він не набирає юридичної сили. У таких випадках рішення про відставку уряду фактично приймає сам уряд.

Якщо право уряду ініціювати розпуск парламенту главою дер­жави є противагою політичної відповідальності уряду перед пар­ламентом, то противагою політичної відповідальності уряду перед главою держави є інститут контрасигнатури, тобто скріплення актів глави держави підписами прем'єр-міністра та/або відпо­відного міністра, без якого вони не набирають юридичної сили. Формально інститут контрасигнатури є юридичним оформлен­ням зняття відповідальності з глави держави за видані ним акти, фактично він є засобом підпорядкування глави держави уряду за парламентарних форм правління і може слугувати також проти­вагою політичної відповідальності уряду перед главою держави. Однак останню функцію інститут контрасигнатури може викону­вати тільки у разі фактичної незалежності уряду від глави дер­жави, однією з найважливіших умов якої є формування уряду на основі парламентської більшості. Якщо за змішаної форми рес­публіканського правління вирішальну роль у формуванні уряду відіграє президент, який до того ж може з власної ініціативи від­правляти уряд в цілому і будь-кого з його членів у відставку, то інститут контрасигнатури, встановлений конституціями держав з такою формою правління, має формальний характер і не є проти­вагою політичній відповідальності уряду перед президентом. У разі подвійної політичної відповідальності уряд, який не формується на основі постійно діючої парламентської більшості і не спирається на неї у своїй діяльності, опиняється, що назива­ється, «між двох вогнів» — між парламентом і президентом, не маючи на них жодних реальних засобів впливу. Такий уряд не від­значається стабільністю. З іншого боку, за дуалізму виконавчої влади і подвійної політичної відповідальності уряду між сформо­ваним на основі парламентської більшості урядом і президентом можуть загострюватися відносини, якщо вони представляють опозиційні одна щодо одної партійно-політичні сили.