76. Структура урядів.

До складу уряду входять глава і члени уряду, якими є заступники глави уряду, міністри, державні секретарі, іноді — керівники державних комітетів і служб та деякі інші посадові особи, які за правовим статусом прирівнюються до міністра. Інститут глави уряду є за парламентарних і змішаної республіканської форм правління, а також у деяких президентських республіках. У біль­шості президентських республік функції глави уряду виконує президент. Найпоширеніша назва глави уряду — «прем'єр-міністр», тобто «перший міністр» (від фр. premier — перший). Глава уряду керує діяльністю уряду, головує на його засіданнях, входить із поданням до глави держави про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, про призначення на посади та звільнення з посад міністрів та інших членів уряду тощо. Склад уряду та повноваження його глави конституції зазвичай встановлюють у загальному вигляді. Формальний статус глави уряду визначається передусім фор­мою державного правління, а реальний значною мірою залежить від розкладу партійно-політичних сил у парламенті. Найширші реальні повноваження має глава однопартійного уряду за пар­ламентарних форм правління. У такому разі він, як глава уряду і лідер політичної партії, що має абсолютну більшість депутат­ських мандатів у парламенті, реально не тільки очолює виконавчу владу, а й через парламентську більшість своєї партії контролює законодавчу владу. Становище глави коаліційного уряду значною мірою залежить від міцності урядової коаліції, кількості партій, які її складають, та їх ідеологічної і політичної згуртованості. Найменше формальних і реальних владних повноважень має прем'єр-міністр у президентській республіці — там, де впровадже­но, таку посаду. Для позначення фактичного статусу такого прем'єр-міністра у науці конституційного права використовується термін «адміністративний прем'єр-міністр». Адміністративний прем'єр-міністр призначається на посаду і звільняється з посади прези­дентом на власний розсуд. Він не впливає на визначення політики держави, не має вагомих власних повноважень, а користується по­вноваженнями, делегованими йому президентом, і діє відповідно до його настанов. Зазвичай адміністративний прем'єр-міністр керує оперативною діяльністю уряду та веде його неофіційні засідання. За змішаної республіканської форми правління, для якої ха­рактерним є дуалізм виконавчої влади, тобто розподіл її повно­важень між президентом і главою уряду, формальний і реальний статус останнього тяжіє до статусу або прем'єр-міністра парла­ментарної республіки, або адміністративного прем'єр-міністра. За президентсько-парламентарного різновиду змішаної республі­ки керівництво урядом фактично здійснює президент. Основну частину складу уряду представляють міністри (від лат. minister — слуга), які є керівниками міністерств. Міністерство — це центральний орган виконавчої влади, основна структурна одини­ця уряду. Очолюване міністром міністерство здійснює керівництво певною галуззю господарства або сферою діяльності. Міністерства зазвичай утворюються на основі актів глави держави або уряду, рідше — актів парламенту. Кількість міністерств і розподіл компе­тенції між ними практично визначаються главою виконавчої вла­ди — президентом або прем'єр-міністром. Є певний, так би мовити, класичний набір міністерств, наявних у тій чи тій формі практично в кожній країні, незалежно від конституційних визначень. До ньо­го входять передусім міністерства внутрішніх справ, закордонних справ, оборони, фінансів, юстиції. Крім таких основних є багато ін­ших міністерств — промислової політики, аграрної політики, тран­спорту, зв'язку, торгівлі, освіти, охорони здоров'я тощо.

За характером компетенції міністерства поділяють на галузе­ві, які здійснюють керівництво окремими галузями (міністерства аграрної політики, оборони, охорони здоров'я тощо), міжгалузеві, які керують кількома суміжними галузями (міністерства палива та енергетики, культури і туризму, освіти і науки, праці та соці­альної політики тощо), та функціональні, керівництво яких по­ширюється на певні сфери державного управління (міністерства економіки, промислової політики, фінансів тощо). Поряд із міністерствами елементами системи центральних ор­ганів виконавчої влади є вужчі утворення — державні комітети або державні служби. Вони забезпечують реалізацію державної політики у визначеній сфері діяльності, здійснюють управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до їхнього відання.

Найсуттєвішою організаційно-структурною особливістю цен­тральних органів виконавчої влади є наявність у більшості із них місцевих органів. Такими органами, як правило, є управління, відді­ли та інші структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, які підзвітні і підконтрольні відповідним центральним органам.