70. Промульгація як стадія законодавчого процесу

Головною функцією парламентів є законотворчість. Порядок діяльності парламенту та інших суб'єктів влади зі створення за­кону і введення його в дію називається законодавчим процесом. Основні засади законодавчого процесу — його суб'єктів, умови прийняття закону, порядок введення його в дію — визначають­ся конституціями. Порядок розгляду законопроектів парламен­том докладно регулюється його регламентом. Законодавчий про­цес включає кілька основних стадій: внесення законопроекту до парламенту (законодавча ініціатива); обговорення законопроекту в парламенті (парламентські читання); прийняття закону парла­ментом; підписання та оприлюднення прийнятого парламентом закону главою держави (промульгація). Промульгація (від лат.— оголошення, оприлюднен­ня) — стадія законодавчого процесу, на якій відбувається підписання та оприлюднення главою держави офі­ційного тексту прийнятого парла­ментом закону. П. є завершальною стадією законодавчого процесу і містить кілька елементів: засвідчен­ня закону й того факту, що він прий­нятий за встановленою процедурою; підписання закону; розпорядження про опублікування закону та його виконання. Іноді П. розуміють дещо вужче — тільки як розпорядження глави держави про опублікування й виконання закону. Згідно з консти­туцією або парламентським регла­ментом главі держави зазвичай на­дається певний строк, протягом якого він повинен або підписати за­кон, або, якщо це передбачено кон­ституцією, повернути його зі своїми зауваженнями і пропозиціями до парламенту для повторного розгляду (накласти вето). Цей строк, наприк­лад, становить: у США — 10 днів, Росії — 14, Іспанії і Франції — 15, у Польщі — 21 день, в Італії — місяць тощо. У країнах із парламентарними формами правління акт П. контр­асигнується главою уряду і/або окре­мим міністром, компетенція якого співвіднесена зі змістом закону. Оприлюднення закону, тобто дове­дення його до загального відома, здійснюється главою держави шля­хом опублікування тексту закону у спеціальних офіційних друкованих виданнях. З офіційним опублікуван­ням закону пов'язане набрання ним чинності. Закон набирає чинності з моменту його опублікування або че­рез деякий час після цього. Закони, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома на­селення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

71. Особливості Законодавчого процесу в умовах двопалатної системи

В умовах двопалатних парламентів законодавчі функції розподілені не лише між парламентом, виконавчими та багатьма іншими орґанами влади, але й між двома палатами. У деяких двопалатних парламентах обидві палати теоретично мають рівні законодавчі права, і для того, щоб законопроект став законом, він мусить бути затверджений обома палатами. В інших двопалатних парламентах існують відмінності між законодавчими повноваженнями палати, обраної всім суспільством (нижньої), і палати, що представляє інтереси складових частин федерації (верхньої). У тому випадку, коли законодавчі функції розподілені порівну між обома палатами, постає окрема проблема законодавчої ініціативи. В Бельґії, Бразилії, Італії та Швейцарії не існує жодних обмежень права кожної палати вносити як фінансові, так і нефінансові законопроекти. Парламенти Австралії, Австрії, Нідерландів та Іспанії діють за іншою системою — тут законопроекти повинні вноситися у нижніх палатах. У Великобританії урядові законопроекти, які мають виразно дискусійний характер, зазвичай вносяться у Палаті громад, відтак законопроекти, що стосуються правничої та судової сфер вносяться у Палаті лордів. Різниця у правах палат двопалатних парламентів найбільш виразно простежується на прикладі фінансових законопроектів. У деяких країнах законопроекти, пов’язані з фінансами, повинні вноситися у нижній палаті. Незалежно від того, рівні права мають палати чи існують відмінності в їхніх повноваженнях, доля законопроекту вирішується за обопільною згодою обидвох палат. Існує декілька способів досягнення обома палатами такої згоди і встановлення обмежень на обмін думками, якщо розбіжності не подолано. Серед цих альтернативних способів назвемо спільний комітет у складі представників обох палат; “човникову” систему узгодження з необмеженим терміном обміну думками; “човникову” систему узгодження з подальшим створенням спільного комітету; спільні засідання обох палат; вирішальний характер рішення нижньої палаті; друге голосування у палаті, яка першою розглядала законопроект, є вирішальним. Часом для подолання розбіжностей щодо законопроектів застосовується одразу декілька з названих способів. Якщо обидві палати мають рівні права, то дуже можливо, що не пощастить досягти ніякого рішення у зв’язку з непримиренністю тієї чи іншої палати, а законодавчий процес буде неможливо завершити. Таким чином, якщо одна з палат відхиляє законопроект в цілому, то він відкладається. У сфері бюджетного законодавства процедура досягнення згоди між палатами, які мають рівні права, як правило, не відрізняється від процедури, що застосовується щодо звичайного законодавства. Для ґарантування затвердження бюджетних законів тими палатами, які не володіють жодними засобами забезпечення ухвалення звичайних законопроектів, використовуються механізми на зразок “човникової” системи узгодження із засіданнями спільного комітету.