
- •1. Особливості кп як галузі права. Конституційне та державне право.
- •2.Предмет і методи науки кп.
- •3. Система конституційного права
- •4.Суб'єкти та основні види конституційно-правових відносин.
- •5. Види джерел конституційного права.
- •6.Сутність і поняття конституції
- •7. Спільні риси конституцій та особливості їх прояву в різних країнах.
- •8.Класифікація конституцій.
- •1. За формою
- •2. За способом внесення змін і доповнень
- •3. За часом прийняття і тривалістю дії :
- •10. Основні способи прийняття конституцій
- •11 . Порядок внесення змін і доповнень до конституцій.
- •12.Суверенітет як принцип конституційної теорії та практики.
- •13. Конституційно-правові засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету.
- •14.Референдум як засіб прямої демократії та його різновиди.
- •15. Вибори як форма реалізації народного суверенітету.
- •16. Основні типи сучасних виборчих систем.
- •17.Стадії виборчого процесу.
- •V. Висування і реєстрація кандидатів.
- •Vі. Передвиборна агітація.
- •Vііі. Підрахунок голосів і визначення результатів виборів.
- •18.Конституційні принципи демократії.
- •19. Економічні і соціальні відносини як суб’єкти конституційного регулювання.
- •20.Конституційні засади духовного життя суспільства
- •21.Поняття і принципи конституційного статусу особи.
- •22.Сутність громадянства. Громадянство і підданство.
- •23.Способи набуття громадянства.
- •25.Подвійне громадянство і без громадянство.
- •26.Конституційні права і свободи особи та їх класифікація.
- •27. Способи конституційного визначення обсягу прав і свобод особи.
- •28.Особисті права і свободи.
- •29.Економічні та соціально-економічні права і свободи особи.
- •30. Соціальні права і свободи особи
- •31.Політичні права і свободи особи.
- •33. Конституційні обов`язки особи
- •34. Види гарантій конституційних прав і свобод.
- •35. Поняття форми держави та його використання у конституційному праві.
- •36.Особливості основних форм державного правління.
- •37.Монархія як форма державного правління та її різновиди.
- •38.Парламентарна республіка як форма державного правління.
- •39.Президентська республіка як форма державного правління.
- •40.Змішана республіканська форма державного правління.
- •41. Поняття суперпрез, монократичної, та ряд респ
- •42. Зв'язок форми правління і особливостей поділу державної влади.
- •43.Основні форми державного устрою.
- •44. Унітаризм як форма державного устрою.
- •45.Федералізм як форма державного устрою.
- •46. Способи конституційного розмежування компетенції федерації та її суб'єктів
- •48. Політичний режим як форма держави та його основні ознаки.
- •49.Особливості різних типів політичних режимів.
- •50.Державний режим та його різновиди.
- •51. Особливості конституційного статусу глав держави.
- •52. Конституційний статус глави держави у країнах з монархічною формою правління
- •53. Основні системи престолонаслідування
- •54. Основні системи обрання та підстави припинення повноважень президента
- •55. Особливості конституційного статусу президента в парламентарній республіці
- •57. Конституційний статус президента у республіці змішаного типу
- •58. Поняття парламенту та парламентаризму.
- •59.Порядок формування парламентів
- •60. Структура парламентів та їх палат
- •61.Назва парламентів, їх кількісний склад та строки повноважень
- •62. Комісії ( комітети) як елементи структури парламентів.
- •63. Парламентські фракції, їх формування та внутрішня організація.
- •64. Компетенція парламентів
- •65. Парламентський контроль за діяльністю уряду
- •66. Конституційні принципи правового статусу парламентарів
- •67. Парламентський індемнітет та імунітет
- •68. Права та обов’язки депутата парламенту і підстави припинення його повноважень
- •69. Основні стадії законодавчого процесу в парламенті.
- •70. Промульгація як стадія законодавчого процесу
- •71. Особливості Законодавчого процесу в умовах двопалатної системи
- •72. Парламенти і бюджет.
- •73. Поняття виконавчої влади та її суб’єктів
- •74.Конституційний статус уряду
- •76. Структура урядів.
- •77. Політична відповідальність уряду
- •78. Компетенція урядів
- •79. Сутність і функції судової влади.
- •80. Система судової влади
- •81. Формування суддівського корпусу та конституційні принципи статусу суддів.
- •82. Конституційні принципи організації судової влади
- •83.Конституційні принципи функціонування судової влади
- •84. Поняття конституційного контролю та системи його органів
- •85.Основні моделі організації судового конституційного контролю
- •86.Повноваження органів судового конституційного контролю
- •87. Класифікація форм судового конституційного контролю
- •88. Поняття місцевого управління та самоврядування
- •89. Основні системи організації публічної влади на місцях
- •91.Сутність і функції політичних партії.
- •92. Основні типи сучасних партійних систем
- •93.Інституціоналізація політичних партій у конституційному праві
69. Основні стадії законодавчого процесу в парламенті.
Головною функцією парламентів є законотворчість. Порядок діяльності парламенту та інших суб'єктів влади зі створення закону і введення його в дію називається законодавчим процесом. Основні засади законодавчого процесу — його суб'єктів, умови прийняття закону, порядок введення його в дію — визначаються конституціями. Порядок розгляду законопроектів парламентом докладно регулюється його регламентом. Законодавчий процес включає кілька основних стадій: внесення законопроекту до парламенту (законодавча ініціатива); обговорення законопроекту в парламенті (парламентські читання); прийняття закону парламентом; підписання та оприлюднення прийнятого парламентом закону главою держави (промульгація). Початковою стадією законодавчого процесу є законодавча ініціатива — офіційне внесення законопроекту до парламенту з метою його розгляду і прийняття як закону. Офіційність внесення законопроекту означає, що це робить уповноважений суб'єкт. Правовнесення законопроекту називається правом законодавчої ініціативи. Запропонувати парламенту проект якого-небудь закону може кожний громадянин, однак парламент не зобов'язаний його розглядати. Внесення законопроекту суб'єктом права законодавчої ініціативи зобов'язує парламент його розглянути у встановленому законом порядку. Суб'єктами права законодавчої ініціативи можуть бути: окремі парламентарії; групи парламентаріїв; постійні парламентські комітети (комісії); парламентські фракції; палата парламенту (у двопалатних парламентах); глава держави; уряд; представницькі органи суб'єктів федерації, автономних утворень, місцевого самоврядування; вищі суди; громадські організації; група (певне число) виборців та ін. Залежно від суб'єкта законодавчої ініціативи розрізняють парламентську, президентську, королівську, урядову, судову, народну і спеціальну законодавчу ініціативу. Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи залежить передусім від форми державного правління. У країнах з парламентарними формами правління суб'єктами права законодавчої ініціативи є, як правило, тільки окремі парламентарії та уряд. У країнах зі змішаною республіканською формою правління це право належить також президенту. У президентських республіках класичного типу суб'єктами права законодавчої ініціативи визнаються тільки окремі парламентарії. У деяких президентських республіках суб'єктами права законодавчої ініціативи є також президент і уряд. За найширшого кола суб'єктів права законодавчої ініціативи майже в усіх країнах це право практично зосереджено в руках уряду та його глави. Вважається закономірністю те, що парламент завжди працює відповідно до законодавчої програми уряду. Урядові законопроекти можуть бути внесені безпосередньо прем'єр-міністром чи окремими міністрами-депутатами або через депутатів — представників парламентської більшості, на яку спирається уряд. Наділення президента правом законодавчої ініціативи означає зміщення на його користь повноважень зі здійснення державної влади в системі поділу і розподілу влади за рахунок уряду — порівняно з тим, як це відбувається у парламентарних і президентських республіках. Законодавча ініціатива зумовлює обов'язок парламенту розглянути внесений законопроект на своєму засіданні, але не зобов'язує прийняти його як закон. Внесений до парламенту суб'єктом права законодавчої ініціативи законопроект реєструється в парламенті і з часом виноситься на його пленарне засідання. Черговість розгляду законопроектів на пленарних засіданнях залежить від часу їх надходження, характеру законопроектів, суб'єктів їх внесення, не в останню чергу — від ставлення до них голови парламенту, який може сприяти прискореному розгляду законопроекту або гальмувати його. Зазвичай перевага віддається законопроектам, внесеним президентом і главою уряду, причому в багатьох країнах вони мають право вимагати від парламенту першочергового розгляду тога чи того законопроекту, а конституції встановлюють конкретний строк, протягом якого парламент повинен розглянути такий законопроект. Внесення законопроекту до порядку денного конкретного засідання здійснюється зазвичай за рішенням парламенту, іноді — за рішенням зборів керівників парламентських фракцій. Обговорення законопроекту на пленарному засіданні парламенту називається читанням. Зазвичай законопроект розглядається у трьох читаннях. Сенс першого читання законопроекту полягає в тому, щоб вирішити, чи потрібний такий закон взагалі. Для цього парламентарії заслуховують доповідь ініціатора законопроекту і думку щодо нього відповідного профільного комітету парламенту. Обговорюючи законопроект, парламентарії визначаються у тому, чи є з предмета законопроекту прогалина в законодавстві, з'ясовують, чи вирішить майбутній закон наявну проблему. Дебати щодо змісту законопроекту на стадії першого читання у багатьох країнах не проводяться. За результатами голосування по законопроекту він або відхиляється, або передається на доопрацювання з повторним винесенням на перше читання, або приймається за основу і передається до постійного комітету за профілем законопроекту з дорученням підготувати його на друге читання. На стадії першого читання знімаються з розгляду багато законопроектів, ініційованих окремими парламентаріями і не підтриманих їх більшістю. До прийняття у першому читанні ініціатор законопроекту зазвичай може в будь-який час його відкликати. Друге читання передбачає докладне обговорення змісту законопроекту. На стадії другого читання обговорюються і голосуються кожна стаття законопроекту, а також поправки парламентаріїв до нього. Поправки подаються до комітету у письмовому вигляді заздалегідь. Поправки до законопроектів, внесених президентом і урядом, вносяться тільки за їх згодою. Обговорення законопроектів на пленарному засіданні буває двох видів: вільним і фракційним. Вільне обговорення передбачає, що виступати може кожний парламентарій і що він, висловлюючи своє ставлення до законопроекту, не зв'язаний партійною дисципліною і позицією парламентської фракції з цього питання. До вільного обговорення законопроектів у сучасних парламентах вдаються рідко. Зазвичай обговорення законопроектів буває фракційним, коли від імені фракції виступає її керівник або інша уповноважена фракцією особа. Рішення про це приймається на засіданні фракції заздалегідь, як і рішення про принципове ставлення до законопроекту. Представник фракції дає оцінку законопроекту, вносить пропозицію про його прийняття, відхилення, зміну чи доповнення. За системи фракційного примусу члени фракції зобов'язані виступати і голосувати за рішенням партійного керівництва, рідше — за рішенням, ухваленим на зборах фракції. За результатами другого читання парламент може повернути законопроект до комітету для доопрацювання і повторного подання на друге читання. Якщо парламент схвалює законопроект у другому читанні, то він повертається до комітету для редакційного опрацювання. При третьому читанні законопроект ще раз обговорюється і голосується постатейно без принципових змін. На цій стадії вносяться переважно редакційні поправки. За результатами третього читання законопроект також може бути повернений до профільного комітету для доопрацювання з наступним його поданням на повторне третє читання. По закінченні обговорення і голосування законопроекту у третьому читанні він виноситься на голосування в цілому. Якщо при голосуванні законопроект підтримає конституційно визначена більшість парламентаріїв, він вважається прийнятим або схваленим парламентом. Після прийняття законопроекту в цілому він підписується головою парламенту і як закон (у деяких країнах — як законопроект) подається главі держави для підписання та оприлюднення, а за двопалатного парламенту — як законопроект передається до іншої палати. Наведений порядок розгляду і прийняття законопроектів парламентом є загальним. Практично в кожній країні він має свої особливості. Промульгація (від лат.— оголошення, оприлюднення) — це підписання і оприлюднення главою держави офіційного тексту прийнятого Парламентом закону, в результаті чого він набирав чинності. Промульгація є завершальною стадією законодавчого процесу і включає кілька елементів: засвідчення закону і того факту, що він прийнятий за встановленою процедурою; підписання закону; розпорядження про опублікування закону та Його виконання. Іноді промульгація розуміється вужче — тільки як розпорядження глави держави про опублікування закону. Згідно з конституцією главі держави зазвичай надається певний строк, протягом якого Він повинен або підписати закон, або, якщо це передбачено конституцією, повернути його зі своїми зауваженнями і пропозиціями до парламенту для повторного розгляду (накласти вето). Оприлюднення закону, тобто доведення його до загального відома, здійснюється шляхом опублікування тексту закону у спеціальних офіційних друкованих виданнях. З офіційним опублікуванням закону пов'язане набрання ним чинності, тобто початок його дії. Час набрання чинності може бути обумовлений або загальним правилом, встановленим конституцією чи законом, або у зв'язку із набранням чинності конкретного закону. В останньому випадку він зазначається в самому законі. Закони набирають чинності з моменту їх опублікування або через деякий час після цього. З моменту опублікування набирають чинності зазвичай такі закони, які звернені до державних органів і не стосуються прав, свобод, обов'язків, відповідальності, інтересів людини і громадянина. Для набрання чинності іншими законами зазвичай встановлюється певний період після їх опублікування. У тексті самого закону може бути встановлений і триваліший строк набрання ним чинності.