5. Види джерел конституційного права.

Джерела конституційного права – форми закріплення і зовнішнього вияву норм конституційного права .

Джерела конституційного права розрізняються залежно від моделей правових систем.

У країнах з романо-германською (континентально-європейською) моделлю правової системи головними джерелами конституційного права є нормативно-правові акти, видані вищими органами держави, - парламентом, главою держави, урядом, а також органами місцевого самоврядування.

Для англосаксонської (англо-американською) моделі правових систем характерним є поділ права на статутне право, джерелом якого є парламентські акти, і загальне право, що склалося на базі місцевих звичаїв і узагальнення практики судів, рішення яких – судові прецеденти – визначаються основними з джерел права поряд із законодавчими актами.

Мусульманська правова модель поряд із законами і іншими нормативно-правовими актами відносить до джерел конституційного права релігійні джерела (шаріат – положення Корану, Суни).

За формою і відмінностями механізмів нормотворення джерела к.п. поділяють на формалізовані і неформалізовані.

- Формалізовані джерела мають писану форму і є результатом спеціалізованої цілеспрямованої діяльності органів державної влади;

- Неформалізовані не мають писаної форми, ними є конституційні звичаї, що склалися на основі державно-політичної пратики.

За суб’єктами правотворчості:

• акти прямого волевиявлення народу ( рішення прийняті на загальнодержавному референдумі)

• закони і парламентські регламенти (приймаються парламентом)

• акти (укази, декрети, накази тощо) глави держави – президента чи монарха.

• акти (постанови, декрети, ордонанси тощо) уряду

• судові прецеденти ( створюються судами загальної юрисдикції)

• акти органу судового конституційного контролю

• акти органів місцевого самоврядування

За походженням:

- національні – нормативно-правові акти, видані національними органами публічної влади, а таож національно-конституційні звичаї;

- міжнародні – міжнародні договори, до яких приєдналася держава, а також визнані нею міжнародні акти ненормативного характеру – декларації, хартії тощо ;

За юридичною силою:

• міжнародні договори до яких приєдналася держава

• конституція як основний закон держави

• акти органу судового конституційного контролю, верховного суду, або конституційного суду

• закони в такій послідовності:

~ конституційні

~ органічні

~ звичайні - акти глави держави

• Акти уряду

• Акти органів місцевого самоврядування.

Джерела конституційного права, більш докладно:

І. Конституція – головне джерело конституційного права, що може бути:

• одним актом;

• системою з кількох актів, що мають вищу юридичну силу;

• системою норм, що містяться в багатьох джерелах права;

ІІ. Закони:

1. Конституційні закони.

Три значення терміну конституційний закон:

Конституційні закони – закони, що вносять зміни і доповнення до конституції;

Конституційні закони – закони, які в сукупності складають конституцію держави (Швеція, Фінляндія)

Конституційні закони – закони. Що приймаються з найважливіших питань, передбачених конституцією

2) Органічні закони – закони, що приймаються на основі приписів Конституції, , на основі її бланкетних норм (бланкетна норма – правова норма, на основі якої державні органи і посадові особи можуть самостійно встановлювати інші правові норми). і в складнішому порядку ніж звичайні закони

3) Звичайні закони – закони, що приймаються за звичайною законодавчою процедурою

До джерел конят права належать таож надзвичайні закони, що приймаються парламентом за умов надзвичайного, або воєнного стану

У федеративних державах джерелами конституційного права є не тільки федеральні онституція і закони, а й конят і відповідні закони суб федерації

Важливе значення я дж конят права мають парламентські регламенти

ІІІ. Акти органів виконавчої влади - Глави держави та Уряду (підзаконні акти) з предмета конституційного права

V. Судові прецеденти (praecedeпs – той, що передує) у країнах з англосаксонською моделлю правових систем (Великобританія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.) рішення суду в конкретній справі, юридичне обґрунтування якого надалі стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї самої або нижчої інстанції при розгляді ними аналогічних справ. У країнах з англосак­сонською правовою системою прецедент є одним із головних джерел права і лежить в основі всієї правової системи. Найбільше значення у якості прецеденту судового мають рішення вищих судів, які здійснюють письмове судочинство і публікують свої рішення, що стають обов'язковими при розгляді аналогічних справ. Рішення судів можуть ґрунтуватись як на законах і попередніх судових прецедентах, так і на нормах моралі, поняттях свободи, справедливості тощо.

VІ. Конституційні звичаї (конвенційні норми) — у конститу­ційному праві неодноразово застосовувані правила, які використовується при регулюванні певних суспільних відносин сфери дії конституційного права. Конституційні звичаї є одним із джерел права і мають таку ж юридичну силу, як і закони та судові преце­денти, але, на відміну від них, звичайно, не мають офіційної писаної форми і є конвен­ційними нормами (від лат. coпveпtio — договір). Роль і значення Конституційних звичаїв помітно відріз­няються в країнах, що належать до різних правових систем. Найбільшу роль Конституційний звичай відіграє в країнах з англосаксонською моделлю правових систем. Так, у Велико­британії багато провідних державних органів формуються і функціонують на основі не писаних законів, а звичаїв, що склалися іноді протягом століть. Такими є, наприклад, встановлені звичаєм порядок формування уряду, роль і повнова­ження кабінету, прерогативи прем'єр-міністра. У країнах континентальної Європи звичаї у конституційно-правовій сфері застосовується порівняно рідко.

VІІ. міжнародно-правові акти – міжнародні документи, які визнає держава. В багатьох країнах зафіксована пріоритетність норм міжнародного права на внутрішніми законами. Релігійні джерела – віровчення записані у священних книгах

VІІІ. Доктринальні джерела конституційного права – праці відомих правознавців, класиків політико-правової думки.

ІХ. Акти надзвичайних органів влади – стоять над законом , політичні декларації, внутрідержавні публічно-правові договори.

ІV. Рішення органів місцевого самоврядування