64. Компетенція парламентів

Компетенція парламенту — це сукуп­ність юридично встановлених функцій і повноважень парламенту, що визна­чають його місце в системі державних органів. Іноді до компетенції парла­менту чи іншого державного органу відносять також предмети його відання — питання, які згідно із законом може і повинен ви­рішувати державний орган. Компетенція парламенту залежить від форми державного правління, форми державного устрою, типу політичного режиму, історичних умов, співвідношення соціаль­них і політичних сил в країні та інших чинників. Залежно від обсягу компетенції розрізняють три види парла­ментів: з абсолютно необмеженою компетенцією, з обмеженою компетенцією і консультативні. Парламенти з абсолютно необ­меженою компетенцією мають право приймати рішення з будь-яких питань. У конституційних актах предмети їх відання і по­вноваження не визначаються. Такими є, наприклад, парламенти ВБ, Греції, Японії. Обмеження компетенції парламентів може бути абсолютним або відносним. За абсолютно обмеженої компетенції парламенту конституційно визначається перелік тільки тих питань, з яких парламент може приймати закони та інші рішення, решта питань належать до компетенції інших органів державної влади, переду­сім уряду і глави держави. Типовим прикладом країни з абсолют­но обмеженою компетенцією парламенту є Франція. Французьку модель абсолютно об­меженої компетенції парламенту сприйняли деякі африканські франкомовні країни, що в минулому були колоніями Франції. Відносно обмежена компетенція парламенту характерна для федеративних і децентралізованих унітарних держав, де компетен­ція центральних органів влади конституційно обмежена правами суб'єктів федерації й автономних утворень. Консультативні парламенти — це вищі консультативно-дорадчі органи держави, що діють в деяких мусульманських країнах з монархічною формою правління — Бахрейні, Катарі, Кувейті, ОАЕ, Саудівській Аравії. Консультативний парламент формується здебільшого шляхом призначення і самостійно видавати закони не може. Загальний вияв компетенція парламентів знаходить у їхніх функціях: законодавчій, фінансовій, установчій, контрольній, су­довій, зовнішньополітичній. Ці функції є узагальненими основни­ми напрямами діяльності парламентів і саме як функції у консти­туціях не визначаються. У межах кожної із функцій парламенти наділяються низкою повноважень. Розрізнення функцій має умовний характер, окремі повноваження парламентів можуть бути складовими кількох функцій. Законодавча функція є основною функцією парламенту. Вона знаходить свій вияв у наділенні парламенту повноваженнями з прийняття законів, у тому числі основного закону — конститу­ції, внесення до них змін, визнання їх такими, що втратили юри­дичну силу, скасування або призупинення їхньої дії. Парламент є органом загальної компетенції, до відання яко­го належать усі питання, що підлягають законодавчому регулю­ванню. Основними повноваженнями парламенту — складовими його фінансової функції є затвердження державного бюджету, контр­оль його виконання, встановлення державних податків і збо­рів. Установча функція парламентів полягає у тому, що вони тією чи тією мірою формують інші державні органи, обирають чи при­значають їх посадових осіб. Роблять це парламенти або самостій­но, або затверджуючи кандидатуру, запропоновану іншим вищим органом державної влади, або надаючи згоду на її призначення. До установчих повноважень парламентів можна віднести і їх право призначати вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Контрольна функція парламентів полягає у здійсненні ними контролю за діяльністю державних органів і посадових осіб. Такий контроль здійснюється у багатоманітних формах, у тому числі у формі заслуховування звітів, затвердження програм діяльнос­ті тощо. Наслідком контролю може бути дострокове припинення повноважень державного органу чи посадової особи. Об'єктом парламентського контролю найчастіше виступає уряд, в окремих випадках він може поширюватися на президента та судову владу. Судова функція парламентів охоплює їхні повноваження у сфері судової влади. Такі повноваження парламентів мають здебільшого опосередкований стосунок до здійснення правосуд­дя, безпосередньо судовими функціями парламенти наділяються рідко. До повноважень парламентів у сфері судової влади мож­на віднести їх право вирішувати в порядку імпічменту питання про притягнення до судової відповідальності президента, у деяких країнах — також інших вищих посадових осіб держави — за вчи­нені ними правопорушення, право обирати чи призначати суддів, оголошувати амністію. Складовими зовнішньополітичної функції парламентів є по­вноваження щодо ратифікації і денонсації міжнародних дого­ворів, оголошення стану війни й укладення миру, перебування іноземних військ на території держави, використання зброй­них сил за межами країни, входження держави до міжнародних об'єднань і воєнних союзів тощо. Припинення повноважень парламенту конкретного скликання відбувається із закінченням строку, на який його було скликано, або достроково. Дострокове припинення повноважень парламен­ту може здійснюватись главою держави, з ініціативи самого пар­ламенту або за результатами референдуму.