59.Порядок формування парламентів

ФОРМУВАННЯ ПАРЛАМЕНТУ - заміщення мандатів у парламенті (па­латі). Порядок Ф. п. значною мірою залежить від його структури. Одно­палатні парламенти і нижні палати двопалатних парламентів майже завж­ди формуються шляхом загальних і прямих виборів. У деяких країнах усі члени парламенту (Китай) або їх частина (Бутан, та ін.) обираються шляхом непрямих ви­борів. В окремих країнах у парла­менті резервуються мандати для представників певних релігій (Па­кистан), національностей (Іран) або для жінок (Бангладеш), які також заміщуються шляхом непрямих ви­борів. У Єгипті половина парла­ментських мандатів резервується для депутатів — робітників і селян, які обираються усіма громадянами. В однопалатному парламенті деяких країн значне число мандатів отри­мують особи за посадою і представ­ники знаті (Бруней, Бутан,). Іноді до однопалатного парламенту глава держави призначає невелике число осіб, що мають особливі зас­луги перед країною (Єгипет). Верхні палати можуть формуватися шляхом прямих і непрямих виборів, призна­чення, а також комбінуванням цих способів. Правилом є виборність усього складу верхньої палати або переважної її більшості, причому вибори бувають прямими або опосе­редкованими. Прямими виборами обираються члени верхніх палат у Бразилії, Італії, Польщі, Румунії, США, Швейцарії, Японії та бага­тьох інших країнах. Шляхом опосе­редкованих виборів формується верхня палата у Франції, де виборчу колегію в кожному департаменті складають депутати нижньої палати парламенту від даного департамен­ту, члени представницьких органів департаментів і регіонів і делегати муніципальних рад. В Австрії та Індії члени верхньої палати обира­ються законодавчими зборами відповідно земель і штатів. В Іспанії поєднуються прямі та опосередко­вані вибори: частина сенаторів оби­рається безпосередньо громадяна­ми, а частина — представницькими органами автономій. У Бельгії час­тина сенаторів обирається прямими виборами, частина призначається, частина обирається опосередкова­ними виборами — радами провін­цій. У Барбадосі, Белізі, Гренаді, Йорданії, Канаді, Таїланді, Ямайці склад верхньої палати призначаєть­ся главою держави. У ФРН члени верхньої палати призначаються уря­дами земель зі свого складу. У Вели­кій Британії місця в Палаті Лордів заміщаються залежно від наявності дворянського титулу і становища в судовій та релігійній ієрархії. У Норвегії верхню палату обирають члени новообрано­го парламенту. Пред­ставництво у верхніх палатах суб'єк­тів федерації або територіальних одиниць вищого рівня унітарних держав здійснюється або на пари­тетних засадах (Бразилія, США, Хорва­тія, Швейцарія), або пропорційно до чисельності населення, зазвичай із гарантією представництва малонаселених одиниць (Австрія, Індія, Італія, Франція, ФРН). Однопалатні парламенти і нижні пала­ти двопалатних парламентів майже завжди формуються шляхом загаль­них і прямих виборів. Верхні палати двопалатних парламентів можуть формуватися різними способами: загальними і прямими виборами; непрямими виборами; призначенням; за наявністю дворянського титулу; комбінуванням таких способів. Загальні вибори до парламентів відбуваються за мажори­тарною, пропорційною або змішаною виборчими системами. Найповніше ідеї народного представництва і вимогам парламента­ризму відповідає пропорційна виборча система, яка сприяє струк­турованості парламенту, робить основними суб'єктами парла­ментської діяльності політичні партії, передбачає їх відповідаль­ність перед виборцями. Мажоритарна виборча система, навпаки, спотворює народне представництво (голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не перемогли, не враховуються при розподі­лі парламентських мандатів), може призводити до роздрібнення партійного складу парламенту, ускладнювати його структурування, знімати питання про політичну відповідальність парламента­ріїв і партій перед виборцями. Ця система виявилась ефективною передусім за двопартійної системи, коли виборці голосують пере­важно за кандидатів від двох політичних партій, що й отримують майже всі парламентські мандати, як це відбувається, наприклад, у Великій Британії і США. Прийнятною мажоритарна система може бути і в разі наявності в країні впливових політичних пар­тій, висування кандидатів тільки політичними партіями і отри­мання майже всіх парламентських мандатів трьома-п'ятьма пар­тіями (система поміркованого плюралізму). До роздрібнення партійного складу парламенту може призво­дити і пропорційна виборча система за низького виборчого бар'єру і утворення виборчих блоків із дрібних партій. Якщо завдяки ма­жоритарній, пропорційній чи змішаній виборчій системі до пар­ламенту потрапляють представники десятків політичних партій та позапартійні кандидати і всі вони можуть вільно переходити з однієї парламентської фракції до іншої, то уряду, на формуван­ня і діяльність якого такий парламент впливає, і народу, інтереси якого він нібито представляє (не зв'язані партійною дисципліною парламентарії можуть відстоювати у парламенті передусім власні інтереси), можна тільки поспівчувати. П'ятирічний строк повноважень парламенту є досить пошире­ним у зарубіжних країнах, хоча трапляється рідше, ніж чотири­річний. Загалом строк повноважень парламентів чи парламента­ріїв (у разі оновлення складу парламенту частинами) коливається у межах від двох до дев'яти років. Одним із найменших є строк по­вноважень Палати Представників Конгресу США, що становить два роки. Строки повно­важень верхніх палат або їх членів нерідко є більшими, ніж ниж­ніх. Так, члени нижньої палати Конгресу США обираються на два роки, а члени верхньої — на шість.