22.Сутність громадянства. Громадянство і підданство.

Зrідно з ідеєю rромадянства вільні і рівні в правах люди не пе­ребувають у феодальній залежності від держави, а є їі партнерами Держава і громадлни зв' язані взаємними зобов' язаннями. Відповідно громадянство - це стійкий правовий зв'язок між особою і державою, який дістає вияв у їх взаємниx правах та обов'язках.

Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємо­відносин держави та особи й основою правового становища особи в державі. Наявність громадянства надає особі можливість повною мірою реалізувати свої різноманітні права та свободи і водночас ви­магає виконання нею обов' язків щодо держави. Держава визнає і гa­рантує права та свободи особи - rромадянина, заступається за ньо­ro закордоном. Громадянин, зі свoro боку, безумовно дотримується закоНІВ 1 ПРИПИСІВ держави, виконує покладені на нього обов' язки. Право на rромадянство, а також право на йоrо зміну визнають­ся невідчужуваними пpавами ЛЮДИНИ. Сукупність прав, свобод та обов`язів rромадянина становить йоrо політико-правовий статус, який відрізняє rромадянина від іноземців та осіб без rромадянства. .

Стійкість правового зв' язку між rромадянином і державою існує у просторі і в часі. У просторі вона виявляється передусім у тому, що стан rромадянства зберіrається за особою під час пе­ребування її не тільки на території держави, а й за кордоном. Стійкість rромадянства У часі виявляється в йоrо неперервнос­ті - rромадянство є неперервним з моменту набуття і до моменту

припинення.

Основні принципи громадянства зазвичай закріплюються в конституціях, докладне йоrо реrулювання здійснюється закона­ми про rромадянство, які встановлюють порядок набуття, зміни і припинення громадянства. Національне законодавство про rpo­мадянство узгоджується з відповідними міжнародно-правовими договорами держави.

Громадянство / підданство.Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадяни­на» прислужилася обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвит­ку нових політичних та економічних відносин. Ця концепція заступила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відно­сини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні категорія під­данства іноді застосовується в дер­жавно-політичній практиці країн з монархічними формами правління. В розвинутих країнах за своїм юридич­ним значенням вона практично не відрізняється від громадянства і, по суті, фіксує відповідну форму правління

23.Способи набуття громадянства.

За звичайних умов громадянство набувається одним із ДВОХ ОСНОВНИХ способів - в порядку філіації і шляхом натуралізації.

Філіація (від лат. filius - син) - це набуття громадянства за на­родженням. Вона пов'язана з моментом народження і відбувається незалежно від волі особи на основі принципів «права крові» або «права ґрунту».

Згідно з принципом «права крові» (лат. jus saпgviпis) дитина набуває громадянство тієї держави, громадя­нами якої є її батьки, незалежно від місця народження. Згідно з принципом «права ґрунту» (лат. jus soli) дитина набуває громадянство держави, на території якої вона народилася, незалежно від громадянства батьків. У законодавстві сучасних держав поєдну­ються обидва принципи набуття громадянства за народженням з переважанням одного з них, у більшості держав - принципу «права крові».

Натуралізація - це набуття громадянства за волевиявленням особи. Якщо набуття громадянства за народженням відбувається незалежно від волі особи, то натуралізація відбувається на її про­хання або за її згодою. Змістовно вона полягає у наданні уповно­важеним державним органом (главою держави, міністерством юстиції, міністерством внутрішніх справ, судом) громадянства даної держави громадянину іншої держави або особі без громадянства. Надання натуралізованого громадянства зазвичай здійснюється в індивідуальному порядку і супроводжується, зокрема, такими умовами: постійне проживання особи на законних підставах протягом певного часу (найчастіше - п'яти років) на території тієї держави, на громадянство якої вона претендує (укорінення); вихід із попереднього громадянства або його втрата; наявНІСТЬ ПОСТІИ­ного місця проживання (доміцилій); володіння державною мовою; наявність законних джерел існування та ін. .

Відповідність встановленим умовам сама по собі не є гарантією набуття громадянства. Набуття громадянства шляхом натуралізації не визнається суб'єктивним правом людини. Суб'єктивному праву завжди відповідає чийсь обов'язок. Обов'язку щодо натура­лізації держава не має. Це означає, що особа може претендувати на набуття громадянства в порядку натуралізації, але держава не зобов'язана надавати його. За деякими винятками (усиновлення, встановлення опіки, визнання батьківства, іноді - одруження; набуття громадянства у таких випадках називається натураліза­цією за законом) законодавство не визнає за особою права на на­туралізацію, вона є дозвільною за своїм характером процедурою.

Порядок натуралізації може бути спрощений для осіб: у на­бутті громадянства якими заінтересована сама держава (напри­клад, великими підприємцями, видатними вченими, спортсмена­ми, фахівцями певних спеціальностей тощо); одружених з грома­дянами даної держави; народжених від колишніх громадян даної держави; усиновлених громадянами даної держави; корінної в да­ній державі національності та деяких інших. Спрощеними різно­видами натуралізації є:

• оптація - вибір громадянства;

• - транс­ферт - зміна громадянства у зв'язку з переходом території від однієї держави до іншої;

• реінтеграція - поновлення в громадян­стві колишніх громадян даної держави;

• реєстрація - надання громадянства особі, яка має на нього право.

24. Підстави припинення громадянства.

Припинення громадянства - це при­пинення правового зв' язку між особою і державою, за якого вони втрачають права та обов'язки одне щодо одного. Припинення громадянства означає, що держава не визнає і не гарантує права і свободи свого колишнього громадянина, не заступається за нього за кордоном. Колишній громадянин, зі свого боку, не зобов'язаний дотримуватися законів і приписів держави, виконувати перед нею які-небудь обов'язки, крім тих, що покладаються на нього як на людину. Припинення громадянства може відбуватися за різними підставами, залежно від яких розрізняються вихід із громадянства, втрата громадян­ства і позбавлення громадянства.

Вихід із громадянства - це припинення громадянства за волевиявленням громадянина, тобто відмова громадянина від громадянства. Вихід із громадянства може відбуватися за кло­потанням заінтересованого громадянина і відповідного дозволу уповноваженого органу держави (зазвичай - глави держави) або в порядку реєстрації - за заявою громадянина, яка спеціально­го дозволу не потребує. У більшості країн прийнятий дозвільний порядок виходу з rромадянства. Підстави для відмови у припи­ненні rромадянства встановлюються законом.

Втрата громадянства - це припинення rромадянства внаслі­док вчинення особою певних заборонених дій. Підставами втрати rромадянства можуть бути: набуття rромадянства іншої держави; скасування рішення про надання rромадянства (зазвичай - у разі набуття особою rромадянства на підставі завідомо неправдивих відомостей і фальшивих документів); непідтримання особою, яка проживає за кордоном, зв'язку зі своєю державою протяrом вста­новленorо часу; вступ на іноземну державну службу; розірвання шлюбу (в країнах, де передбачено автоматичне набуття rpoмa­дянства іноземкою у разі укладення нею шлюбу з rромадянином даної держави) та ін.

Втрата rромадянства відбувається на основі рішень і дій уповноважених державних opraнів і посадових осіб. Цим втрата rромадянства відрізняється від виходу із rромадян­ства, який відбувається за волевиявленням особи і здійснюється за її клопотанням або в порядку реєстрації. Іноді втратою rpoмa­дянства називається будь-який вид йоrо припинення.

Позбавлєння громадяпнства - це припинення rромадянства особи, здійснене з ініціативи уповноваженоrо державноrо opra­ну від імені держави. Позбавлення rромадянства є крайнім захо­дом, до якоrо держава вдається тоді, коли поведінка rромадянина не узrоджується з інтересами і законами держави. Позбавлення rромадянства, набутоrо за народженням, називається денаціо­налізацією, а набутоrо в порядку натуралізації - денатуралізацією. Конституції баrатьох держав не припускають можливості по­збавлення rромадянства, набутоrо у будь-який спосіб. Конституції деяких держав забороняють денаціоналізацію, пов'язуючи це з тим, що rромадянство за народженням є одним із невідчужуваних природних прав людини, але припускають можливість денату­ралізації. Позбавлення rромадянства, набутоrо за народженням, припускається тільки в деяких державах.