21.Поняття і принципи конституційного статусу особи.

Правовий статус (від лат. status - ста­новище) - це встановлена нормами права сукyпність прав, обов'язків і від­повідальності його суб'єктів - грома­дян, організацій, установ тощо. Щодо правового статусу особи йдеться зазвичай про права і обов'язки.

Конституційно-правовий статус особи - це сукупність визначених і гapaнтoваних конституцією і законами держави прав, свобод і обов'язків особи як суб'єкта права.

У конституційному праві поняття «особа» використовується як родове щодо понять «людина» і «громадянин». Особа - це лю­дина зі своїми індивідyально вираженими й соціально зумовле­ними рисами. Людина - природно-соціальна істота, носій невід­чужуваних (природних) прав. Кожна людина є водночас індивіду­альністю і носієм певних суспільно значущих рис, тобто особою. Громадянин - це людина, Яка на правовій основі належить до певної держави. Як людина він є носієм природних прав, а як гро­мадянин - суб'єктом прав, що випливають із його громадянства. Водночас громадянин є особою - індивідуальністю і носієм сус­пільно значущих рис. Крім громадян особливий правовий статус у державі мають іноземні громадяни та особи без громадянства. Поняття «особа» позначає водночас і людину, і громадянина, а та­кож іноземного громадянина та особу без громадянства.

Основними складовими конституційного статусу особи є:

- прин­ципи конституційного статусу особи;

- громадянство;

- конституційні права, свободи та обов'язки;

- конституційні гарантії прав і свобод;

- відповідні конституційні норми.

Норми конституції щодо консти­туційного статусу особи конкретизуються в інших джерелах кон­ституційного права - законах, нормативних актах глави держа­ви, уряду, органу судового конституційного контролю, а також у законодавчих актах інших галузей права - адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та ін.

В основі конституційних положень про принципи статусу осо­би, її права і свободи лежить ряд ідей, найважливішими з яких є ідеї природного права (кожна людина від народження наділена певними правами, які зумовлені самою її природою і не залежать від волі держави) і суспільного договору (держава є резуль­татом свідомої згоди людей, які для захисту свого життя, свободи, приватної власності та ІНШИХ прав поступаються на користь дер­жави частиною своєї особистої свободи і таким чином переходять від природного до громадянського стану. У громадянському стані на додаток до природних прав особа набуває ще прав громадянина, що випливають із її від­носин з державою).

Таким чином, права людини - це сукупність природних і не­відчужуваниx прав, які належать особі від народження і не зале­жать від її правової належності до конкретної держави (грома­дянства). Права людини належать особі безпосередньо, держава не може дарувати або відчужувати їх своїми актами і діями. Роль держави щодо прав людини зводиться до забезпечення умов для їх реалізації. Правами людини є право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на власність, право на недоторканність житла, право на сво­боду пересування, вільний вибір місця перебування і проживання та ІН. Коли в конституціях йдеться про права людини, то зазвичай використовуються визначення «кожний», «кожна людина», «ніхто», «жодна людина», «усі» або «визнається право», «гарантується свобода» та подібні словосполучення безособового характеру.

Права громадянина - це сукупність прав особи, зумовлениx її громадянством, тобто правовою належністю до певної держави. Права громадянина є правами особи як члена політичного співто­вариства і пов'язані з актами і діями державних органів. Головне призначення прав громадянина полягає в тому, щоб забезпечити участь особи в державно-політичному житті шляхом надання їй відповідних юридичних можливостей. Тому права громадянина не­РІДКО ототожнюються з політичними правами, до яких, належать, зокрема, виборче право, право на об'єднання, право на звернення та ін. У конституціях права громадянин адресуються саме грома­дянам за допомогою формулювань на зразок: «громадяни можуть», «громадяни мають право», «громадяни користуються рівним пра­вом», «громадянам гарантується право» тощо.

Принципи конституційно-правового статусу особи - це основоположні засади, на яких ґрунтуються грома­дянство та конституційні права і сво­боди людини і громадянина. Такими за­садами є принципи:

• рівності - означає визна­ння того, що всі люди від природи є рівними у правах. На практиці принцип piвності, незалежно від форми його закріплeння в конституції, виступає як принцип рівності прав громадян і означає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом ;

• свобода, як принцип ксо - це суб'єктивна можливість людини і громадянина здійснювати чи не здійснювати певні дії. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не пору­шуються права і свободи інших людей. Межі свободи визначають­ся законом, який є мірою свободи особи.;

• невідчужуваності прав і свобод - консти­туційно закріплені права і свободи людини і громадянина не можуть бути відчужені на чию б то не було користь;

• непорушності прав і свобод - консти­туційно закріплені права і свободи людини і громадянина охороняються законом від посягань на них як з боку інших осіб, так і з боку держ.

• невичерпності прав і свобод особи конституційно закріпленими правами і свободами людини і громадянина означає, що перелік конституційно закріплених прав і свобод люди­ни і громадянина не є вичерпним, особа є носієм також інших загальновизнаних прав і свобод, не передбачених конституцією.;

• гарантування конституційно закріплених прав і свобод перед­бачає, що держава цілеспрямовано створює умови для реального здійснення в країні конституційно проголошених прав і свобод людини і громадянина, а також, що права і свободи не можуть бути скасовані.