19. Економічні і соціальні відносини як суб’єкти конституційного регулювання.

Основний зміст економічного життя суспільства становлять багатоманітні економічні відносини — суспільні від­носини, що складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та спо­живання матеріальних благ. Суспільні відносини, пов'язані з роз­поділом і споживанням благ, належать переважно до соціальної сфери суспільного життя і водночас певною частиною є складо­вою економічних відносин. Принцип багатоманітності форм власності —йдеть­ся про те, що суспільне життя ґрунтується на засадах економічної багатоманітності, і через визнання таких форм влас­ності: власність народу, державна, комуналь­на і приватна власність. Приватна власність — це така форма власності, за якої власність перебуває у володінні окремих осіб або їх груп. Суб'єктами права приватної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, а та­кож держава, самоврядна місцева територіальна громада, громад­ське об'єднання — якщо вони є співвласниками якого-небудь при­ватного підприємства (наприклад, володіють пакетом його акцій). Характер власності визначається не стільки її суб'єктом, скільки правовим режимом. Приватна власність є подільною і перебуває в цивільному обігу, тоді як суспільна (публічна) власність є непо­дільною і зазвичай вилучена з цивільного обігу. Приватна влас­ність може мати індивідуальний, сімейний, груповий і колективний характер. У разі групової власності обсяг прав окремих власників на спільне майно може бути рівним і нерівним, залежати, зокрема, від розміру частки, що виступає у формі паю, акцій тощо.

Принцип непорушності права приватної власності, згідно з Конституцією, означає, що примусове відчуження об'єктів пра­ва приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встанов­лених законом, та за умови попереднього і повного відшкодуван­ня їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та по­рядку, встановлених законом. Суб'єктами права державної та комунальної власності є, від­повідно, держава і територіальна громада — спільність жителів окремого населеного пункту (села, селища, міста) або групи не­великих поселень. Безпосереднє управління державною і кому­нальною власністю здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Принцип соціальної функції власності спрямований на узго­дження інтересів приватних власників з об'єктивними потребами суспільного розвитку та інтересами всього суспільства і означає, що приватна власність не повинна використовуватися на шкоду людині, суспільству чи природі. З принципу непорушності прана приватної власності випли­вають конституційні принципи свободи підприємницької діяль­ності і вільної конкуренції. Принцип свободи підприємницької діяльності означає право людини вільно створювати (заснову­вати) підприємства, володіти засобами виробництва, самостійно займатися діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою одержання прибутку. До змісту цьо­го принципу входять: реєстраційний порядок створення Під­приємства; самостійний вибір виду підприємницької діяльнос­ті; самостійний (з дотриманням трудового законодавства) найм і звільнення працівників; самостійне розпорядження прибутком підприємства. Принцип вільної конкуренції передбачає, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються приватні монополії, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Економіка соціальної держави є соціально орієн­тованою — економічний розвиток спрямовується передусім на за­доволення матеріальних і соціальних потреб різних верств сус­пільства, це принцип соціальної орієнтованості економіки. Ще одним принципом конституційного регулювання еконо­мічних відносин є принцип захисту прав споживачів. Він означає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських ор­ганізацій споживачів. Виокремити конституційні положення про соціальні відносини досить склад­но. Передусім через багатозначність самого терміну «соціальний» (лат. — суспільний), який викорис­товується найчастіше у трьох основних значеннях. По-перше, у значенні «суспільний», тобто для позначення всього того, що стосується суспільства, на відміну від природного. По-друге, для позначення всього того в суспільстві, що безпосередньо стосуєть­ся людей, на відміну від того, що стосується економіки, політики і культури. У цьому значенні говорять про соціальну сферу, поряд з якою виокремлюють сфери економіки, політики і культури, про соціальну державу, соціально орієнтовану економіку, соціальний захист тощо. По-третє, для позначення особливого виду суспіль­них відносин — соціальних відносин, які є об'єктом конституційно-правового регулювання. Соціальні відносини — це відносини між історично й об'єктивно сформованими спільнотами людей. Від інших видів суспільних від­носин соціальні відносини відрізняються двома найважливішими особливостями. Першою з них є те, що вони виокремлюються на основі їх суб'єктів. Якщо економічні, політичні і культурні відно­сини виокремлюються на основі їх об'єктів, тобто того, з приводу чого вони складаються (такими об'єктами є, відповідно, власність на засоби виробництва, виробництво, розподіл, обмін і споживан­ня матеріальних благ, політична влада і культурні цінності), то основою виокремлення соціальних відносин є їх суб'єкти, тобто ті спільноти людей, між якими вони складаються. Друга особливість соціальних відносин полягає в тому, що їх суб'єктами є не всі спільноти людей, а лише ті, що сформу­валися об'єктивно в процесі історичного розвитку. Є п'ять основних груп таких спільнот: соціально-класові (суспільні класи, внутрішньокласові та міжкласові соціальні верстви і гру­пи); соціально-етнічні (племена, народності, нації); соціально-демографічні (сім'я, чоловіки, жінки, діти, молодь, особи серед­нього і старшого віку); соціально-професійні (робітники, селяни, підприємці, службовці, спеціалісти); соціально-територіальні (населення окремих адміністративно-територіальних одиниць — сіл, селищ, міст, районів, областей тощо). Такі спільноти сформу­валися об'єктивно, їх ніхто спеціально не створював, на відміну від об'єднань людей — політичних партій, громадських організа­цій, економічних товариств тощо, утворення яких є результатом свідомої цілеспрямованої діяльності людей. Суб'єктом соціаль­них відносин є також людина, яка у науці і праві розглядається не як індивід — конкретна людина, а як представник соціальних спільнот, тобто, як особа певної національності, статі, віку, про­фесії тощо. Історично й об'єктивно сформовані спільноти людей (соціальні спільноти) є соціальними суб'єктами конституційно-правових від­носин, якщо ці відносини стосуються предмета конституційного права, тобто складаються з приводу засад організації суспільного життя, організації і функціонування державної влади, основ вза­ємовідносин держави та особи. У багатьох конституціях йдеться про націю як суб'єкт державотворення, право етнічних спільнот на національно-державну автономію, право етнічних меншин на національно-культурну автономію, права жінок, дітей, захист ін­тересів престарілих тощо. Конституційні засади соціальних від­носин мають соціально-економічний або соціально-політичний характер, залежно від тяжіння цих відносин до економічних чи політичних відносин. Найважливішим соціальним принципом є принцип гуманізму— це визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, сприйняття блага людини як критерія оцінки суспільних відносин. Принципом рівності прав жін­ки і чоловіка, встановлює додаткові гарантії щодо забезпечення реальної рівності прав жінки і чоловіка з урахуванням особли­вої соціальної ролі жінки. Характерним є закріплення принципу захисту сім'ї і шлюбу державою. Закріплюючи цей принцип, Конституція, зо­крема, встановлює рівність прав та обов'язків жінки і чоловіка у шлюбі та сім'ї. Ще одним конституційним принципом, що стосується соціально-демографічних спільнот, є принцип захисту прав ди­тини, охорони дитинства. Особливість конституційно-правового статусу дитини полягає в тому, що діти не можуть користуватися усіма правами повнолітніх і водночас мають бути наділені специ­фічними правами, пов'язаними з їхнім віком. Це зумовлює необ­хідність встановлення спеціальних правових норм щодо захисту дітей. До найбільш поширених прав дитини та засобів їх захисту, тією чи тією мірою закріплених у конституціях, належать: пріо­ритетність прав дитини над правами дорослого; право на життя, ім'я і набуття громадянства; рівноправність усіх дітей, незалеж­но від будь-яких обставин, у тому числі від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття; спільна й однакова відповідальність батьків за вихо­вання й розвиток дитини; право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального роз­витку; право на захист від будь-якого насильства та експлуатації; утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків­ського піклування, покладається на державу. Конституційним принципом, що лежить в основі право­вого статусу територіальних громад, є принцип визнання і гаран­тування місцевого самоврядування.