12.Суверенітет як принцип конституційної теорії та практики.

Суверенітет (фр. souveraineté -самостійність, верховна влада) — верховенство і незалежність полі­тичної влади. Розрізняють кілька видів С: С. державний — верховен­ство влади держави на її території та незалежність держави у зовнішніх зносинах. С. є необхідною політич­ною та юридичною ознакою держа­ви. Він означає, що влада держави стоїть над всіма іншими конкретни­ми формами і виявами влади на відповідній території. Внутрішній аспект С. полягає у можливості для держави розпоряджатися своєю те­риторією і ресурсами, а також при­мушувати громадян (підданих) і всіх, хто перебуває на території дер­жави, до виконання її приписів. Зов­нішній аспект С. полягає у забезпе­ченні територіальної цілісності дер­жави і невтручання у її внутрішні справи зовнішніх сил та у можли­вості держави проводити незалежну політику; С. народний — повнов­ладдя народу, верховенство його влади в державі. Принцип народно­го С, який означає визнання наро­ду єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі, є найваж­ливішим принципом конституцій­ного ладу у всіх демократичних дер­жавах. Зв'язок між державним і на­родним С. полягає в тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка здій­снюється державою та її органами; С. національний — повновладдя нації, її реальна можливість визна­чати характер свого національного життя аж до політичного самовизна­чення та утворення самостійної дер­жави. Вживання в конституціях терміна «національний С.» відобра­жало процес формування у XVII— XIX ст. національних держав. Нації, які на той час утворилися, набували державних форм, тому поняття національного С. у політико-правовій науці стало сприйматися як першооснова державного С; С. пар­ламенту — формальне верховенство парламенту в законодавчій сфері, яке полягає в тому, що парламент може приймати, змінювати та ска­совувати будь-які закони. Принцип С. парламенту визнається у Великій Британії та інших англомовних країнах, що сприйняли головні ідеї британського конституціоналізму. Найповніше він виявляється у Ве­ликій Британії і Новій Зеландії, де через відсутність писаних консти­туцій немає обмежень компетенції парламенту основним законом. С. парламенту означає не абсолютну, суверенну владу парламенту, а лише його формальне верховенство в за­конодавчій сфері. Сучасне тлума­чення С. парламенту передбачає розрізнення політичного С, носієм якого є виборці (народ), і юридич­ного С, що належить парламенту. Зміст юридичного С. полягає в тому, що парламент має формально абсо­лютну законодавчу компетенцію.

13. Конституційно-правові засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету.

Народний суверенітет – це повновладдя народу, верховенство його влади в держ. Принцип народного суверенітету означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в держ.

Конституційно-правові засоби безпосередньої реалізації народного суверенітету:

- вибори - У науці конституційного права під виборами розуміється спосіб

формування шляхом голосування органів державної влади та

органів місцевого самоврядування. За допомогою виборів народ

як єдине джерело влади в державі делегує владні повноваження

своїм представникам в органах влади. Вибори є демократичним

способом здобуття й оновлення влади, приведення її структур та

діяльності у відповідність до волі громадян.

- Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідомлено) - це всенародне волевиявлення з важливого державного або суспільного питання. Волевиявлення шляхом голосування на референдумі надає юридичної сили вирішенню якого-небудь важливого питання, що стосується розвитку суспільства, державності, вирішення місцевих проблем. На загальнодержавний референдум виносяться ті питання, що стосуються найважливіших проблем політичного життя країни: прийняття конституції, внесення змін і доповнень до неї, зміни форми державного правління чи форми державного устрою, вступу держави до міжнародних організацій

тощо. Найважливіші питання державно-політичного життя, які підлягають вирішенню шляхом референдуму, у багатьох державах визначаються конституціями.

- Народна референтна ініціатива - це право певної частини виборців ініціювати проведення референдуму із запропонованих ними питань. Інститут народної референтної ініціативи передбачений конституціями багатьох держав. Конституції і закони встановлюють мінімальне число виборців, на вимогу яких має бути проведений референдум. в Італії— 500 тисяч, Швейцарії — 50 тисяч, тощо. Зазвичай установлюється певний строк для збирання підписів і передбачається, що виборці, які підписують звернення про проведення референдуму, повинні представляти у певній пропорції різні регіони країни. Це робиться для того, щоб постановка питання мала загальнодержавний, а не місцевий характер. Звернення виборців з вимогою проведення референдуму із формулюваннями пропонованих для внесення на нього питань направляється до уповноваженого призначати загальнодержавний референдум органу держ влади – глави держ, або парламенту, які зобов’язані призначити референдум. Референдум з ініціативи виборців може проводитись і на місцевому рівні.

- Народна законодавча ініціатива — це право певної частини виборців внести до парламенту проект закону, який підлягає обов'язковому розгляду парламентом. Інститут народної законодавчої ініціативи передбачений конституціями або законами багатьох держав. На загальнодержавному рівні він діє в Австрії, Іспанії, Італії, Литві, Польщі, Швейцарії та в деяких інших країнах, у США застосовується тільки на рівні штатів. Інститут народної

законодавчої ініціативи не застосовується у тих країнах з англосаксонською

моделлю правових систем, де діє принцип верховенства парламенту (Велика Британія, Канада, Австралія та ін.).

Для внесення проекту закону необхідно зібрати певне число підписів

виборців: в Іспанії — 500 тисяч, Румунії — 250 тисяч, Австрії, Польщі — 100 тисяч, Білорусі, Італії, Литві, Швейцарії — 50 тисяч, Грузії, Киргизстані — 30 тисяч, на Кубі і в Македонії — 10 тисяч, у Словенії — 5 тисяч, Бразилії — один відсоток, Колумбії — п'ять відсотків загальної чисельності виборців,

Встановлюється строк для збирання підписів, який зазвичай не перевищує шести місяців. Дійсність підписів підлягає офіційній перевірці. Нерідко передбачається, що виборці, які підтримують законопроект, повинні представляти у певній пропорції різні регіони країни. Це робиться для того, щоб постановка питання мала загальнодержавний, а не місцевий характер. Після перевірки підписів та їх засвідчення у встановленому порядку законопроект передається до парламенту і розглядається ним за звичайною законодавчою процедурою. Парламент може прийняти запропонований законопроект, унести поправки до нього або взагалі відхилити його.

У більшості країн є обмеження кола питань, з яких можуть бути внесені законопроекти в порядку народної законодавчої ініціативи. Не допускається, зокрема, внесення проектів законів з питань, що підлягають регулюванню органічними законами, стосуються податків, бюджету, міжнародних відносин, амністії, помилування.

Народна законодавча ініціатива є відносно новим конституційно-правовим інститутом. Вважається малоефективним засобом демократії, оскільки, з одного боку, парламент юридично не зобов'язаний приймати внесений виборцями законопроект як закон, а з іншого — може використовуватися як засіб політичного маніпулювання, тиску на парламент.

- Народна конституційна ініціатива — це право певної частини виборців запропонувати проект змін до конституції, який підлягає обов'язковому розгляду у встановленому законом порядку. Інститут народної конституційної ініціативи передбачений конституціями Австрії, Білорусі, Італії, Киргизстану, Литви, Македонії, Молдови, Румунії, Словенії, Швейцарії та деяких інших держав. У США він діє тільки в окремих штатах. Для внесення проекту конституційних змін необхідно зібрати певне число

підписів виборців: в Італії і Румунії — 500 тисяч, Киргизстані, Литві — 300 тисяч, Молдові — 200 тисяч, Білорусі, Македонії — 150 тисяч, Австрії, Швейцарії — 100 тисяч, Словенії — ЗО тисяч. Як і в разі народної законодавчої ініціативи, зазвичай установлюється певний строк для збирання підписів і передбачається, що виборці, які підписують проект конституційних змін, повинні представляти у певній пропорції різні регіони країни. Проект конституційних змін вноситься до парламенту і після розгляду ним виноситься на референдум. По суті, народна конституційна ініціатива означає ініціювання конституційного референдуму.

- Інститут народного розпуску представницького органу полягає

у можливості дострокового припинення повноважень парламенту чи іншого представницького органу за результатами референдуму за народною ініціативою. Якщо на референдумі більшість виборців висловляться за дострокове припинення повноважень представницького органу, то він розпускається і проводяться позачергові вибори. Інститут народного розпуску представницького органу трапляється рідко, особливо на загальнодержавному рівні. Він застосовується, зокрема, у деяких кантонах

Швейцарії. На загальнодержавному рівні такий інститут впроваджено

у Ліхтенштейні Конституцією 1921 року. Там півтори тисячі виборців або чотири общини можуть ініціювати проведення референдуму щодо розпуску парламенту (Ландтагу).

Інститут народного розпуску представницького органу не набув поширення. Не в останню чергу тому, що може бути джерелом політичної нестабільності в країні, оскільки у ній завжди знайдуться політичні сили, які будуть не задоволені результатами чергових виборів до парламенту й ініціюватимуть

проведення референдуму щодо його розпуску. Крім того, влада (у даному разі — парламент) взагалі не схильна створювати такі правові підстави, які б загрожували її існуванню.

- Загальні збори громадян за місцем поживання – це засіб безпосередньої реалізації народного суверенітету на місцевому рівні. На таких зборах вирішуються питання місцевого рівня.