10. Основні способи прийняття конституцій

конституції при­ймаються і змінюються в особливому порядку, більш складному, ніж звичай­на законодавча процедура. Політична практика напрацювала низку способів прийняття конституцій, які можуть бути зведені до трьох осно­вних:

- прийняття конституції представницькою установою;

- при­йняття конституції виборчим корпусом;

- уведення конституції виконавчою владою. Ці способи прийняття конституції можуть за­стосовуватися як у чистому вигляді, так і комбінуватися.

Повноваження з прийняття першої або нової писаної консти­туції називається установчою владою. Повноваження з прийнят­тя першої конституції називається першопочатковою установ­чою владою, а нової конституції - похідною установчою владою. Першопочатковою установчою владою зазвичай наділяються устаповчі збори - вищий представницький державний орган, який обирається з метою розробки і прийняття або зміни кон­ституції. Такий орган може мати також назви «конституцій­на асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів за­звичай входять депутати (члени) парламенту, представники вико­навчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утво­рень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпли­вовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. 'Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.

Такий орган може мати також назви «конституцій­на асамблея», «конституційні збори», «конституційний конвент», «конвент», «конституанта» тощо. До складу установчих зборів за­звичай входять депутати (члени) парламенту, представники вико­навчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, автономних утво­рень, органів місцевого самоврядування, найбільших і найвпли­вовіших громадських організацій, зокрема професійних спілок та об'єднань підприємців. Установчі збори не тільки приймають конституцію, а й зазвичай розробляють її проект.

Установчими зборами були прийняті історично перші конституції США та Франції.

Прийняття конституції установчими зборами є досить поши­реним способом введення основного закону. Після другої світової вlИНИ установчими зборами були розроблені і прийняті консти­туції Бангладеш, Болгарії, Болівії, Бразилії, Греції, Індії, Італії, Камбоджі, Колумбії, Намібії, Пакистану, Португалії, Румунії, Таїланду, Тунісу та деяких інших держав. У деяких країнах члени установчих зборів частково обиралися на корпоративній основі з представників різних груп населення, а частково призначалися військовими, які перебували при владі (Гана, Нігерія, 'Туреччина).

Іншою представницькою установою, яка може приймати кон­ституцію, є парламент. Парламенти зазвичай приймають не першу, а нову КОНСТИТУЦІЮ, оскільки самі утворюються на основі поло­жень попередньої конституції. Для розробки проекту конституції при .парламенті створюється спеціальний орган - конституційна комісія, основну частину членів якої становлять депутати парла­менту. До складу конституційної комісії включаються також пред­ставнки виконавчої і судової гілок влади, суб'єктів федерації, ор­гaНlB МІсцевого самоврядування, політичних партій, громадських організацій, фахівці з конституційного права тощо. Така комісія може створюватися і при установчих зборах.

Парламент приймає конституцію на основі кваліфікованої буль­шості у 2-3 або більше голосів. У новітній політичній практиці зару­бlЖНИX держав прийняття конституцій парламентом є досить по­ширеним. Парламентами були прийняті чинні конституції Австрії, Швеції (акти про форму правління, про свободу друку), Японії, а також основні закони переважної більшості держав Центральної І CXlДHOI Європи та тих, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Перші конституції більшості франкомовних держав Африки та деяких інших країн, що розвиваються, були при­ИНЯТІ параламентами, які прголосили себе установчими зборами.

Прийняття конституції виборчим корпусом здійснюється шля­хом референдуму. Цей процес складається з двох етапів: розробки проекту конституції і затвердження його на референдумі. Проект конституції розробляють конституційна комісія, парламент або установчі збори. Іноді розробку проекту конституції контролює уряд або глава держави (Казахстан, Росія, 'Туреччина, Франція. Якщо до референдуму конституція не тільки розробляється, а и ухвалюється парламентом чи установчими зборами, то відбува­ється застосування комбінованого способу прийняття основного закону. Чинну Конституцію Румунії, наприклад, 21 листопада 1990 року було ухвалено установчими зборами, а 8 грудня 1991 року затверджено на референдумі. У післявоєнний період шляхом ре­ферендуму були затверджені, зокрема, конституції Данії (1953), Франції (1958), Сенегалу (1963), Гамбії (1970), Камеруну (1972), Іспанії (1978), Філіппін (1987), Росії (1993), Азербайджану (1995).

Ще одним способом прийняття конституції є введення її ви­конавчою владою - одностороннім актом глави держави, рід­ко _ урядом. Введення конституції главою держави називається октроюванням (або октроїруванням) (від фр. octroy~r - .дарувати):

Октройована конституція - «дарована» КОНСТИТУЦія. У її ввeдeнні не беруть участі ні представницька установа (парламент чи уста­новчі збори), ні виборчий корпус. Октройовані конституції харак­терні насамперед для країн з монархічною формою правління. Проект конституції розробляється під контролем самого монарха (в парламентарних монархіях - уряду) і ним же затверджується.

Є три різновиди октройованих конституцій. Перший полягає в тому, що монарх приймає

конституцію для своєї держави.

Другий різновид октройованих конституцій - основні закони, «даровані» метрополіями своїм колоніям. Октройованими таким чином були, зокрема, перші конституції колишніх британських колоній, «даровані» їм монархом Великобританії під час пpoгo­лошення незалежності. Ці конституції приймалися у фОРМІ акта британського монарха в Таємній Раді, але фактично видавалися урядом.

Третій різновид октроювання - введення конституції прези­дентом або урядом. Октройованими слід визнати і конституції, прийняті вищим ке­рівним органом правлячої політичної партії або всілякого роду «революційними радами», «комітетами національного порятун­ку» тощо, які зазвичай створюються внаслідок військових пере­воротів у країнах, що розвиваються. Октроювання таких конституцій іноді маскується різними зовні демократичними формами - конституції приймаються на з'їздах, зборах, конференціях тощо.

Спосіб прийняття конституції значною мірою впливає на її зміст і відіграє важливу роль у визначенні основних характерис­тик державного ладу конкретної країни, насамперед його демо­кратизму. Октроювання конституцій вважається авторитарним актом, несумісним із демократією. Такі конституції зазвичай вста­НОвлюють авторитарний політичний режим.

Найдемократичнішим способом прийняття конституції, здава­лося б, є референдум. Конституція, затверджена на референдумі, вважається народною. Однак роль референдуму як способу при­йняття конституції, взагалі політичних рішень, не слід перебіль­шувати. Референдум може використовуватися і як засіб політич­ного маніпулювання виборцями, досягнення бажаних не для сус­пільства, а для правлячої еліти політичних цілей. За допомогою референдуму країні можна нав'язати і недемократичну конститу­цію. Референдум слід розглядати як спосіб, швидше, легітимізації конституції, аніж її прийняття.

Політичний досвід свідчить, що найбільшою мірою демо­кратизму конституції і досягненню громадянського консенсусу сприяє розробка і прийняття її установчими зборами. Партійно­політичний склад парламенту формується за результатами чер­гових або позачергових парламентських виборів і не відбиває всієї багатоманітності наявних у суспільстві соціальних інтер­есів. Політичні партії, які переважають у парламенті на момент прийняття конституції, прагнуть прийняти ЇЇ, виходячи із влас­них ідеологічних і політичних уподобань. Установчі збори, як більш широка за своїм соціальним і політичним складом колегія, повніше враховують усю багатоманітність соц інтересів.