1. Особливості кп як галузі права. Конституційне та державне право.

Конституційне право розглядається у трьох аспектах: як га­лузь права, як наука і як навчальна дисципліна. Як галузь пра­ва воно є системою юридичних норм, що регулюють певний вид суспільних відносин у конкретній країні. Як наука конституційне право є системою знань про правове регулювання і функціону­вання таких відносин. Як навчальна дисципліна конституційне право є предметом викладання і вивчення в системі вищої освіти. Вивчення будь-якої науки розпочинається з визначення її об'єкта, тобто тієї сфери природи чи суспільного життя, на яку спрямоване наукове пізнання, і предмета — тієї сторони об'єкта, яка перебуває в центрі вивчення саме цієї науки. Дослідження предмета здійснюється з використанням певних методів і супро­воджується розробкою категорій — найбільш загальних понять науки, якими позначаються основні моменти, вузлові пункти про­цесу пізнання. Визначення предмета конституційного права додатково ускладнюється тим, що конституційно-правове регулювання охо­плює тією чи тією мірою усі основні сфери суспільного життя — економічну, соціальну, політичну, духовну, а конституційні норми с визначальними щодо інших галузей права і як такі виступають їх складовими. За того, що конституційно-правове регулювання поширюється на різні сфери суспільного життя, головною осо­бливістю конституційного права, яка відрізняє його від інших га­лузей права, є те, що його норми регулюють передусім політичні відносини у суспільстві. Політичні відносини — це відносини, що складаються з при­воду керівництва та управління суспільством на основі публіч­ної влади. Публічність влади означає її суспільний, безособовий і відкритий характер. Ці відносини багатоманітні і складаються між різними суб'єктами — індивідами, соціальними спільнотами, різ­номанітними організаціями. Такими організаціями у широкому розумінні є держава та її органи, органи місцевого самоврядування, політичні партії, громадські організації тощо. Очевидно, що не всі політичні відносини регулюються нормами права. Відносини всередині полі­тичних партій і громадських організацій та між ними регулюються не правовими, а так званими корпоративними нормами, тобто встановленими самими партіями і громадськими організаціями і закріпленими в їхніх статутах. Розмежовуючи суспільні відносини, що регулюються нормами різ­них галузей права, В. М. Шаповал зазначає, що конституційне право «регулює політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві. До предмета конституційного права слід вважати ті відносини без­посередньо політичного характеру, що виникають у процесі орга­нізації та здійснення влади у структурі зв'язків «держава-особа» і «особа-держава», тобто в самій сфері державного владарювання. Однією з найважливіших осо­бливостей цих відносин є те, що суб'єктом переважної більшості з них прямо чи опосередковано виступає держава. Тому їх мож­на назвати державно-політичними відносинами владарювання.

Таке визначення предмета конституційного права відмежовує цю галузь від решти публічно-правових галузей. На нашу думку, відносини з приводу публічної влади набувають безпосе­редньо політичного характеру, зокрема, тоді, коли їх суб'єктами виступають політичні партії. Партії є носіями політичної ідеоло­гії, реалізують на практиці її ідеї та настанови. Що стосується органів виконавчої влади держави або виконавчих органів місцевого са­моврядування, то їх діяльність є політичною тією мірою, в якій у ній беруть участь політичні партії. Уряди зазвичай формуються політичними партіями, тому їх діяльність у цілому також має без­посередньо політичний характер. Виокремленню владних відносин безпосередньо політично­го характеру сприяє розмежування керівництва суспільством та управління ним. Управління у загальному вигляді охоплює й керівництво. У разі розмежування управління й керівництва суспільством, як це зроблено у наведеному вище визначенні по­літичних відносин, під керівництвом розуміється діяльність щодо визначення цілей і завдань суспільного розвитку, а під управлінням — діяльність щодо реалізації таких цілей і завдань. Керівництво суспільством має безпосередньо політичний харак­тер і відбувається за участі політичних партій. Правовою формою угоди між громадянами, громадянським суспільством у цілому і державою про умови взаємного співіснування є конституція. Тому до основних суб'єктів суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права, багато дослідників поряд з осо­бою (людиною) і державою відносять також громадянське сус­пільство (суспільство). У навчальній літературі з конституційного права, де визна­ченню його предмета приділяється значна увага, конкретизація відносин сфери дії цієї галузі права часто здійснюється саме че­рез виокремлення держави, суспільства і особи як їх основних суб'єктів. Виходячи із зазначеного, можна дати таке визначення пред­мета конституційного права через його основні суб'єкти: консти­туційне право — це система юридичних норм, які регулюють відносини між особою, суспільством і державою, що склада­ються на основі та у зв'язку зі здійсненням державної влади. Відмінність між відносинами, що складаються на основі держав­ної влади, та відносинами, що складаються у зв'язку з її здійснен­ням, вбачається у тому, що перші зі здійсненням влади пов'язані безпосередньо (їх суб'єктами є органи влади та їх посадові особи), й другі — опосередковано (стосуються, наприклад, боротьби за владу під час виборів). У системі відносин, що є предметом конституційного права, особа може виступати як людина, громадянин, іноземець, особа без громадянства тощо, суспільство виступає як громадянське суспільство, а держава — як політичний інститут. Громадянське суспільство — це сфера недержавних суспіль­них інститутів і відносин. Простіше кажучи, це все те в суспільстві, що не є державою і державним. Держава як політичний інститут і суб'єкт відносин, що є пред­метом конституційного права, — це система офіційних органів влади, які діють у масштабі країни. Різні види суспільних відносин виокремлюються не тільки че­рез їх суб'єкти, тобто тих, між ким вони складаються, а й через об'єкти — те, з приводу чого вони складаються. Відносини між особою, суспільством і державою, що складаються на основі та у зв'язку зі здійсненням державної влади і є предметом консти­туційного права, торкаються трьох основних об'єктів: засад орга­нізації економічного, соціального, політичного і духовного жит­тя суспільства; організації і функціонування державної влади; основ взаємовідносин держави та особи. Відносини з приводу цих об'єктів, врегульовані нормами права, є конституційно-правовими відносинами, а системи відповідних норм — найбільш загальними конституційно-правовими інститутами. Виходячи з найважливіших інститутів конституційного права, можна дати наступне визначення його предмета як галузі права: конституційне право — це галузь права, що е системою юридич­них норм, які закріплюють засади організації суспільного жит­тя, визначають організацію і функціонування державної влади та основи взаємовідносин держави і особи. У країнах, де становлення відбувалося на акцентуванні на розвитку громадянського суспільства використовується конституційне право, а в країнах, де акцент робиться на розвиток держави – державне право. Норми і принципи конституційного пра­ва, що містяться в конституції як основному законі держави є визначальними щодо інших галузей права. Вони встановлюють основні принципи окремих галузей конкретної системи національного права, мають вищу юридичну силу щодо всіх інших правових форм. Система юридичних норм, що регулюють організацію місце­вого самоврядування в одних країнах розглядається як складова конституційного права, в інших — як складова адміністративного права, в третіх —самостійна галузь системи національного права. Тому у визначеннях предмета галузі кон­ституційного права мова може йти або про державну владу, або про публічну.