5. Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці мають на меті забезпе­чити захист організму працюючих від фізичних травм і впливу техніч­них засобів, що використовуються в процесі праці. У них визначають­ся правила безпечного ведення робіт, належного устаткування машин, верстатів тощо.

Нормативно-правові акти з охорони праці — це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Порядок розробки інструкцій з охорони праці визначений у наказі Міністерства праці та соціальної політики України та Комітету по на­гляду за охороною праці від 29 січня 1998 р. № 9 «Про затвердження Положення про розробку інструкцій з охорони праці».

У Положенні передбачено, що інструкції поділяються на такі види:

• інструкції, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці;

• примірні інструкції;

• інструкції, що діють на підприємстві.

Інструкції, що діють на підприємстві, належать до нормативних актів про охорону праці, чинних у межах конкретного підприємства.

Такі інструкції розробляються на основі чинних державних міжгалу­зевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, примірних інструкцій та технологічної документації підприємства з урахуванням конкретних умов виробництва та вимог безпеки, викладених в екс­плуатаційній та ремонтній документації підприємств — виготовлюва­чів обладнання, що використовується на даному підприємстві.

Вони затверджуються роботодавцем і є обов’язковими для дотри­мання працівниками відповідних професій або при виконанні відпо­відних робіт на цьому підприємстві.

Перегляд інструкцій, що належать до державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці та примірних інструкцій, про­водиться в міру потреби, але не рідше одного разу на 10 років; перегляд інструкцій, що діють на підприємстві, — у терміни, передбачені дер­жавними нормативними актами про охорону праці, на підставі яких вони опрацьовані, але не рідше одного разу на 5 років, а для професій або видів робіт з підвищеною небезпекою — не рідше одного разу на З роки.

6. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про охорону праці» у колективному договорі (угоді) сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов’язки, а також комплексні за­ходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни пра­ці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Важливою правовою формою планування заходів щодо охорони праці є угода роботодавця з профспілками чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, що додається до колективного договору (ст. 161 КЗпП). Ця угода укладається з ураху­ванням причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві, а також загального стану умов праці. В угоді конкрети­зуються, уточнюються заходи з охорони праці по дільницях, цехах, агрегатах із установленням строків їх виконання і осіб, відповідальних за виконання. В угоді також визначаються асигнування, що виділяють­ся на виконання запланованих заходів. Ці кошти використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і без­пеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.

У колективному договорі передбачаються також умови виплати працівникам грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів при роз’їзному характері роботи.

Важливими правовими формами регулювання охорони праці є також Генеральні угоди між Кабінетом Міністрів України, роботодав­цями і профспілковими об’єднаннями України.

Так, у Генеральній угоді про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2010-2012 роки між Стороною власників в особі Кабінету Міністрів України та Спільного представницького органу роботодавців на національному рівні та Стороною профспілок в особі Спільного представницького органу профспілок та профспілкових об’єднань на національному рівні від 9 листопада 2010 р., зокрема, були закріплені такі взаємні зобов’язання сторін угоди в галузі охорони праці та здоров’я, умов праці та відпочинку:

• умови та порядок запровадження скороченої тривалості робочо­го часу з одночасним збереженням розміру заробітної плати для пра­цівників, що мають дітей до 14 років або дитину-інваліда;

• сприяти внесенню до Верховної Ради України проектів законів України про ратифікацію низки Конвенцій МОП;

• опрацювати та подати Кабінетові Міністрів України проекту Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2010-2015 роки;

• при укладанні галузевих угод, колективних договорів передбача­ти можливість створення на підприємствах з важкими та шкідливими умовами праці та кількістю працюючих більше 1000 осіб медичної служби.

Норми Генеральної угоди є обов’язковими для врахування під час ведення колективних переговорів і укладання угод (договорів) на галузевому, регіональному та виробничому рівнях як мінімальні га­рантії.