4.Функції трудового права

Термін «функція» в українській мові має багато значень, серед яких для правового середовища найбільш підходять «діяльність», «призна­чення», «роль».

Загальним призначенням права є регулювання суспільних відносин. Цінність права проявляється не тільки у тому, що за його допомогою забезпечується порядок у цих відносинах. Звичайно, право як регуля­тор покликано через нормативні приписи здійснювати вплив на по­ведінку суб’єктів цих відносин. Та при цьому воно не тільки упоряд­ковує суспільні відносини, впливаючи на волю учасників, а й здійснює вплив на свідомість, сприяє їх вихованню. Людина у своїй поведінці має керуватися такою мірою свободи, яка не порушує загального по­рядку, не зачіпає права і свободи інших членів суспільства.

Сутність права, найбільш характерні властивості та його призна­чення проявляються у функціях права.

Під функціями трудового права слід розуміти основні напрями правового впливу на суб’єктів відносин у сфері праці для забезпечен­ня призначення трудового права й законодавства.

Трудове право, крім загальноправових функцій — регулятивної й охоронної, виконує захисну, економічну (або виробничу) і соціальну функції.

Основне призначення трудового права, поряд із регулюванням від­носин у процесі праці, полягає у захисті прав й інтересів учасників процесу праці, і, насамперед, найманих працівників. Трудове право не тільки регламентує поведінку в процесі праці, а й закріплює права працівників, гарантії їх реалізації, встановлює механізми правового й соціального захисту цих прав.

Захисна функція трудового права реалізується як у закріпленні гарантій прав і законних інтересів працівників, так і в існуванні юрисдикційних форм їх захисту.

Захист трудових прав найманих працівників без належного втру­чання з боку держави не може бути повною мірою забезпечений. У правових актах встановлено засоби, за допомогою яких здійснюєть­ся захист трудових прав та інтересів; заходи щодо попередження, за­побігання й усунення причин, що породжують порушення законності; види юридичної відповідальності для роботодавців і посадових осіб за порушення трудових прав і невиконання юридичних обов’язків; міри примусового відновлення порушених трудових прав.

Законодавство про працю містить багато положень, спрямованих на утвердження прав і законних інтересів суб’єктів трудового правовідношення. Вони характерні фактично для всіх інститутів трудового права. Наприклад, в інституті трудового договору встановлено забо­рону необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу, заборону вима­гати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим до­говором.

Одним із дієвих способів захисту прав працівників є участь проф­спілкового органу (профспілкового представника) в механізмі розі­рвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Законодавством встановлено, що воно може відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілко­вого представника). Профспілковий орган, розглядаючи подання ро­ботодавця, не тільки досліджує обставини здійснення дисциплінарно­го проступку, а й враховує особу працівника, матеріальні та інші умови його життя. Такий розгляд надає працівникові додаткові мож­ливості для захисту трудових прав.

Працівник може захищати свої права шляхом звернення до органів, що вирішують трудові спори — комісії по трудових спорах (КТС) та суду Наявність у механізмі розгляду трудових спорів КТС, що створю­ються і діють на підприємстві, є надбанням галузі трудового права.

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок реалізації права на страйк визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Права та законні інтереси працівників захищаються і засобами на­гляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Економічна (виробнича) функція трудового права випливає із при­значення трудового права регулювати відносини у сфері праці. Праця як економічна категорія є процесом, у якому здатність людини до пра­ці поєднується із засобами виробництва. Від того, наскільки продук­тивно буде працювати людина, залежить економічний результат ді­яльності підприємства. Тому засобами трудового прав створюються умови для поєднання зусиль працівника і організаторів процесу праці задля досягнення економічного ефекту.

Законодавством встановлено обов’язок роботодавця забезпечити працівникам належні умови для високопродуктивної праці. Це означає, що він повинен правильно організовувати роботу, щоб кожен працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав закріплене за ним робоче місце, своєчасно був ознайомлений із встановленим завданням і забез­печений роботою протягом усього робочого дня (зміни); забезпечити здорові й безпечні умови праці, справний стан інструментів, верстатів та іншого обладнання; створити умови для безперебійної і ритмічної роботи. Крім того, він зобов’язаний постійно розвивати форми органі­зації і стимулювання праці, удосконалювати організацію оплати праці, підвищувати якість її нормування; забезпечувати матеріальну зацікав­леність працівників у результатах їх особистої праці, економно і раці­онально витрачати фонд оплати праці тощо.

У свою чергу, на працівника покладено обов’язок ефективно викорис­товувати робочий час, присвячувати його продуктивній праці, вживати за­ходів щодо запобігання простоїв, дбайливо ставитися до майна власника.

Соціальну функцію трудового права слід розглядати як забезпечення засобами трудового права реалізації соціальної політики держави у сфері праці, заснованої на соціальній справедливості й соціальній безпеці.

Перш за все у соціальній функції знаходить прояв призначення трудового права, яке є і залишиться надалі галуззю, що містить дієві механізми реалізації встановлених Конституцією соціально-трудових прав громадян.

У трудовому праві сформовано спеціальний напрям правового регулювання осіб із соціальними факторами — жінок, що мають дітей (осіб із сімейними обов’язками), неповнолітніх, осіб із зниженою пра­цездатністю. Так, яскравим проявом соціальної функції є комплекс правових заходів щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей певно­го віку. Крім заборони звільнення їх з ініціативи роботодавця, діє обов’язок працевлаштувати їх у випадках повної ліквідації підпри­ємства, установи, організації, та у випадках їх звільнення після закін­чення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата.

Соціальний фактор є визначальним для встановлення переваги в залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із скоро­ченням штату або чисельності. У переліку таких працівників першими вказані сімейні працівники (при наявності двох і більше утриманців) та особи, в сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заро­бітком (пп. 1, 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП).