5. Визначення розміру шкоди, заподіяної працівником, та порядок її відшкодування

Розмір дійсної шкоди є саме тим критерієм, за допомогою якого точно встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню працівником з урахуванням виду відповідальності, ступеня вини, конкретної об­становки, за якої було заподіяно шкоду, його майнового стану. Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови «Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, устано­вам, організаціям їхніми працівниками» роз’яснив, що розмір шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд визначає відповідно до ст.135³ КЗпП Закону України «Про визначення розміру збитків, за­вданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорого­цінного каміння та валютних цінностей» і затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей.

Визначаючи розмір шкоди, суд має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і за­стосовувати встановлені нормативно-правовими актами для цих ви­падків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо. При вирішенні позовів, у яких об’єднано декіль­ка вимог про відшкодування працівником шкоди, розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, визначається по кожній з об’єднаних вимог з урахуванням відповідного їй виду і меж матеріальної відповідаль­ності. Визначена в такий спосіб сума відшкодування по кожному ви­падку заподіяння шкоди включається до загальної суми, яка підлягає стягненню з працівника з урахуванням передбаченого ст. 233 КЗпП України річного строку для пред’явлення позову по кожній вимозі і поважності причин його пропущення.

Розмір заподіяної підприємству прямої дійсної шкоди відповідно до ч. 1 ст. 135³ КЗпП України щодо майна, яке було в експлуатації і на яке передбачено амортизаційні відрахування, визначається за фактич­ними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за винятком зносу згідно з установленими нормами. Отже, розмір прямої дійсної шкоди спочатку визначають в натурі, а потім провадять грошову оцін­ку вартості матеріальних цінностей. Визначати обсяг шкоди в нату­ральному вираженні не потрібно лише в тих випадках, коли нестача стосується грошових коштів.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається за балансовою вартістю цих цін­ностей (за винятком амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 % балансової вартості на момент встановлення факту заподіяння шкоди з урахуванням індексів інфляції, які щомісяця визначає Держкомстат України, розмірів податку на додану вартість та акцизного збору. Тим самим розмір прямої дійсної шкоди визначається в натурі, а потім у грошовій оцінці вартості матеріальних цінностей.

Загальне визначення шкоди проводиться в грошових сумах.

Розмір збитків у гривнях визначають за формулою

Рз = [(Бв - А) х Іінф + ПДВ + Азб] х 2,

де Бв — балансова вартість на момент встановлення факту роз­крадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, грн; А — амортизаційні відрахування, грн; Іінф — загальний індекс інфля­ції; ПДВ — розмір податку на додану вартість, грн; Азб — розмір ак­цизного збору, грн.

Якщо шкоду заподіяно внаслідок псування майна, визначати розмір відшкодування слід з урахуванням зменшення вартості майна. Якщо до заподіяння шкоди майно було відремонтовано, то розмір шкоди дорів­нюватиме витратам на ремонт для поновлення майна в попередньому стані. Одночасне виявлення нестачі та надлишків різних товарів підстав для перекриття нестачі не дають. Залік надлишків та перекриття ними нестач можливі як виняток тільки за один і той самий період, що пере­віряється, в однієї й тієї самої матеріально відповідальної особи і щодо матеріально-товарних цінностей одного найменування.

Порядки відшкодування заподіяної шкоди поділяються на добро­вільний, за розпорядженням роботодавця та судовий. Добровільне відшкодування здійснюється шляхом внесення грошей в касу підпри­ємства або відшкодуванням збитків у натурі. Передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене мож­на тільки за згодою роботодавця.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує серед­нього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодав­ця, а керівниками підприємств та їх заступниками — за розпоряджен­ням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати. Розпорядження роботодавця або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконан­ня не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Згода працівника для видання власником або уповноваженим ним органом розпорядження для покриття заподіяної працівником шкоди законо­давством не передбачена. Якщо працівник не згоден із відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в по­рядку, встановленому законодавством.

Днем виявлення шкоди вважається день, коли роботодавцю стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. У разі встановлен­ня факту заподіяння шкоди за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства днем виявлення шкоди вважатиметься день підписання відповідного акта, висновку комісії або іншого документа, у якому за­фіксовано результати перевірок, проведених відповідними уповноваже­ними органами чи посадовими особами. Днем виявлення факту наяв­ності шкоди, заподіяної працівником третім особам, вважається день виплати підприємством суми відшкодування третім особам.

Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У судовому порядку шкода відшкодовується у випадках, якщо:

• розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату;

• розмір шкоди не перевищує середнього місячного заробітку (перевищує, але законом установлено відповідальність у межах середньо­го місячного заробітку), якщо відшкодування не може бути проведене за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати (наприклад, у разі припинення пра­цівником трудових відносин з даним підприємством, у зв’язку із за­кінченням строку на видання розпорядження про відрахування);

• працівник не згоден із відрахуваннями, проведеними власником або уповноваженим ним органом, чи з його розміром та звернувся з заявою до суду.

Шкода, заподіяна працівником третім особам, відшкодовується їм за рахунок підприємства-роботодавця, яке в подальшому стягує розмір відшкодування з працівника, винного у заподіянні шкоди, у порядку регресу. При цьому днем виявлення факту заподіяння шкоди вважаєть­ся день виплати підприємством суми відшкодування третім особам, з якого й починають обчислювати річний строк для висунення підпри­ємством до працівника регресної вимоги.