2. Внутрішній трудовий розпорядок

Необхідною умовою підвищення продуктивності праці і ефектив­ності виробництва є чіткий трудовий розпорядок на кожному підпри­ємстві, в установі, організації, а також надійна організація управління. Внутрішній трудовий розпорядок є порядком поведінки та взаємодії між працівниками і роботодавцем у процесі здійснення трудової діяльності на конкретному підприємстві. Це фактично правопорядок усередині підприємства, «локальний» правопорядок. Тобто внутрішній трудовий розпорядок визначає організацію та порядок роботи, а також пов’язані з цим права та обов’язки роботодавця і працівників.

Внутрішній трудовий розпорядок включає: а) порядок взаємовід­носин працівника та роботодавця, а також б) порядок взаємовідносин між працівниками в процесі праці. До елементів внутрішнього трудо­вого розпорядку належать: а) основні трудові права та обов’язки пра­цівників і роботодавця; б) режим робочого часу; в) порядок застосу­вання заходів заохочення; г) порядок притягнення працівників до відповідальності.

Внутрішній трудовий розпорядок та дисципліну праці не можна розглядати у відриві одне від одного. Без забезпечення належного по­рядку праці відсутня дисципліна праці і порушується сам процес ко­лективної праці. Тому вимоги внутрішнього трудового розпорядку обов’язкові для всіх осіб, що перебувають у трудових відносинах, як для працівників, так і для роботодавців. Внутрішній трудовий розпо­рядок рівною мірою обов’язковий для штатних і позаштатних праців­ників, сумісників і тих, хто зайнятий неповний робочий тиждень або неповний робочий день. Сутність внутрішнього трудового розпорядку в тому і полягає, аби забезпечити необхідну організацію праці незалежно від умов її застосування, підпорядкувати діяльність людей у процесі праці неухильному дотриманню встановленого порядку праці.

Нормативні акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на:

1. акти загального призначення (КЗпП України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку робітників і службовців підпри­ємств, установ, організацій та ін.);

2. акти спеціального призначення. Вони враховують особливості окремих галузей господарства, а також особливості праці окремих категорій працівників (спеціальне законодавство, статути і положення про дисципліну, галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку та ін.).

Центральне місце в системі нормативних актів, що регулюють тру­дову дисципліну, посідають правила внутрішнього трудового розпо­рядку. Вони мають на меті сприяти вихованню працівників, зміцненню трудової дисципліни, належній організації праці, раціональному вико­ристанню робочого часу та високій якості роботи. Правила внутрішньо­го трудового розпорядку, зокрема, регламентують:

1) організацію праці, умови перебування на території підприємства, установи, організації під час виконання роботи та після її закінчення;

2) порядок прийняття і звільнення з роботи працівників;

3) основні права і обов’язки сторін;

4) робочий час і порядок його використання;

5) час відпочинку;

6) види заохочень, підстави та порядок їх застосування;

7) відповідальність роботодавця і працівників та інші положення. Правила внутрішнього трудового розпорядку поділяються на типові, галузеві та місцеві.

Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій затверджені постано­вою Держкомпраці СРСР за погодженням із ВЦРПС від 20 липня 1984 р. №213. Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв’язку з цим при розгляді справи суд може на підставі постанови Верховної Ради України від 12 верес­ня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» застосувати нормативні акти колиш­нього Союзу PCP, які не суперечать Конституції і законам України, в тому числі й типові правила внутрішнього трудового розпорядку. Міністерство праці та соціальної політики України в листі від 29 трав­ня 2007 р. № 134/06/187-07 «Стосовно розірвання трудового договору, щодо оплати праці та про службові відрядження» в черговий раз на­гадало про чинність Типових правил. Ці правила складаються із семи розділів (загальні положення, порядок прийняття та звільнення робіт­ників і службовців, основні обов’язки робітників і службовців, основні обов’язки адміністрації, робочий час і його використання, заохочення за успіхи в роботі, відповідальність за порушення трудової дисциплі­ни), що об’єднують 34 пункти.

На підставі Типових правил міністерства та відомства за погоджен­ням із відповідними галузевими профспілковими органами затверджу­ють галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку, що розви­вають і конкретизують положення Типових правил стосовно особли­востей праці в тих чи інших галузях господарства (іноді такі правила мають назву типових у межах певної галузі). Так, Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників закладів, установ, організацій та підприємств системи охорони здоров’я України затвер­джені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 18 грудня 2000 р. № 204-О за погодженням з центральним комітетом профспілки працівників охорони здоров’я України; Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників навчально-виховних закладів системи Міністерства освіти України затверджені наказом Міністра освіти України від 20 грудня 1993 р. № 455; Типові правила внутріш­нього трудового розпорядку для працівників системи органів Держав­ної судової адміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Державної судової адміністрації Укра­їни, затверджені наказом Державної судової адміністрації України від 30 червня 2004 р. № 109/04.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретних підприємствах, в установах, організаціях визначається Правилами внутрішнього тру­дового розпорядку, що затверджуються відповідно до умов роботи даного підприємства, установи, організації трудовими колективами за поданням роботодавця і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил. З метою вдосконалення організації праці, зміцнення трудової і вико­навської дисципліни, встановлення загальних правил діяльності в ор­ганах державної влади також затверджують Правила внутрішнього трудового розпорядку. Так, функціональні обов’язки працівників апа­рату Держводгоспу України, режим праці, засади регулювання трудо­вих відносин визначено Правилами внутрішнього трудового розпо­рядку для працівників апарату Держводгоспу України, затвердженими наказом Державного комітету України по водному господарству від 12 грудня 2003 р. № 349. Отже, Правила внутрішнього трудового розпо­рядку — це локальний документ, що забезпечує правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, який передбачає систему трудових правовідносин, що складаються в трудовому колек­тиві підприємства в процесі праці та сприяють здійсненню прав і виконанню обов’язків усіма його учасниками. Вони поширюються на всіх працівників, які працюють на підприємстві за трудовим договором, незалежно від часу прийняття на роботу, виду виконуваної роботи, посади, віку, статі тощо. Зважаючи на те, що Правила є локальним нормативним документом, їх зміст має не тільки визначатися загаль­ними нормами трудового законодавства, а й враховувати специфіку діяльності підприємства, а також трудових і пов’язаних із ними від­носин у сфері виробництва, освіти, науки, медицини тощо.

Питання, пов’язані із застосуванням правил внутрішнього трудо­вого розпорядку, вирішуються власником або уповноваженим ним органом у межах наданих йому прав, а у випадках, передбачених за­конодавством і правилами внутрішнього трудового розпорядку, спіль­но або за погодженням із профспілковими органами, а також трудовим колективом відповідно до його повноважень.

Правила внутрішнього трудового розпорядку повинні вивішувати­ся на видному місці для загального огляду. У розвиток цих правил роботодавець у встановленому порядку приймає графіки змінності, відпусток та інші локальні акти. До початку роботи за укладеним тру­довим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпо­рядку.

У деяких галузях господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. Наявність статутів та по­ложень пояснюється тим, що найменше порушення трудової дисци­пліни в цих галузях може призвести до тяжких наслідків.

В Україні діють, зокрема, такі статути та положення про дисцип­ліну:

• Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. №55;

• Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 294;

• Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений по­становою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1796-ХІІ;

• Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб, затверджений постановою Кабінету Мі­ністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1540;

• Дисциплінарний статут митної служби України, затверджений Законом України від 6 вересня 2005 р. № 2805-ІV.

Особливості статутів і положень про дисципліну полягають у та­кому:

а) щодо правотворчої процедури — всі вони затверджуються ви­щими органами державної влади, як правило, Кабінетом Міністрів України, а у виключних випадках — Верховною Радою України;

б) щодо структури — складаються, як правило, з трьох розділів: загальні положення, заохочення, дисциплінарні стягнення. Іноді по­ложення та статути мають різноманітні додатки. Так, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту містить Перелік по­рушень дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю і здоров’ю громадян, а також категорій працівників, до яких застосовується дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення;

в) щодо змісту — визначають коло осіб, на яких ці статути та по­ложення поширюються, обсяг дисциплінарної влади різних посадових осіб, передбачені різні види дисциплінарних стягнень (їх перелік збіль­шено) та ін.

Особливості регулювання трудового розпорядку (в першу чергу щодо дисциплінарної відповідальності) окремих категорій працівників (суддів, державних службовців та ін.) можуть бути визначені у спеці­альних законах України («Про державну службу», «Про судоустрій та статус суддів» та ін.).

Обов’язки працівників можуть встановлюватися також у техно­логічних і посадових інструкціях, інструкціях з охорони праці, по­жежної безпеки, інших нормативних актах. Роботодавець має право видавати накази, що стосуються обов’язків окремих працівників. Розпорядження, що стосуються окремих працівників і є обов’язковими до виконання, мають право видавати керівники будь-якого структур­ного підрозділу підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень. Такі накази і розпорядження є обов’язковими до ви­конання, якщо вони не суперечать нормативно-правовим актам, а також нормативним актам керівника підприємства. Накази і розпо­рядження роботодавця не є нормативними актами, але можуть бути віднесені до категорії актів застосування права. Керівник у своїх на­казах та розпорядженнях не може вийти за межі нормативних при­писів (правових норм). Невиконання наказів та розпоряджень робо­тодавця є порушенням трудової дисципліни.