3. Мінімальна заробітна плата та індексація заробітної плати

Відповідно до Конвенції МОП від 16 червня 1928 р. № 26 «Про створення процедури встановлення мінімальної зарплати» мінімальні ставки заробітної плати повинні забезпечити трудящим задовільний спосіб життя (розділ III).

Положення цієї Конвенції МОП відображено в трудовому законо­давстві України. Так, у ст. 95 КЗпП України зазначено, що мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може прово­дитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).

Мінімальний розмір заробітної плати — це нижча межа оплати праці працівників, нижче якої не може здійснюватися виплата заробіт­ної плати при виконанні умов, передбачених ст. 95 КЗпП, працівника­ми організацій усіх форм власності (включаючи фізичних осіб), в яку не включаються доплати за роботу в надзвичайний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливи­ми природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

• вартісної величини мінімального споживчого бюджету;

• загального рівня середньої заробітної плати;

• рівня продуктивності праці;

• рівня зайнятості населення.

Як правова категорія мінімальна заробітна плата має своє функціо­нальне значення: з одного боку, вона є державною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ і ор­ганізацій всіх форм власності і фізичних осіб (ст. 95 КЗпП), а з друго­го — базовою величиною для розрахунку розмірів допомоги, компен­саційних виплат, податків, зборів, штрафів та інших обов’язкових платежів, наприклад для розрахунку розміру компенсацій і допомоги громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, штрафу за порушення правил торгівлі та ін.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» у разі невико­нання норм виробітку, виготовлення бракованої продукції і з інших, передбачених трудовим законодавством причин, що мали місце з вини працівника, розмір його заробітної плати може бути і нижче мінімаль­ного рівня. Державна гарантія у вигляді обов’язкової виплати мінімаль­ної заробітної плати не поширюється і на цивільно-правові договори, оскільки в цьому разі передбачена не виплата заробітної плати, а ви­плата винагороди, гонорару.

Якщо ж виплата заробітної плати працівнику в розмірі нижче встановленого мінімального рівня не є наслідком перелічених причин, то посадові особи можуть бути притягнуті в судовому порядку до адміністративної відповідальності за порушення вимог законодавства про працю у вигляді накладення штрафів у розмірі від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 41 КУпАП). Якщо ж на підприємстві укладено колективний договір, положення якого гаран­тують виплату його працівникам заробітної плати не нижче встановлено­го законодавством мінімуму, то на власника або на осіб, що його пред­ставляють, за порушення чи невиконання зобов’язань за колективним договором може бути накладено штраф у розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 41² КУпАП).

З метою підтримання певного рівня життя населення у зв’язку зі зростанням вартості життя чинне законодавство передбачає індексацію грошових доходів і заощаджень.

Індексація заробітної плати — це встановлений законами та інши­ми нормативно-правовими актами України механізм підвищення гро­шових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповід­но до ст. 33 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата під­лягає індексації згідно з чинним законодавством.

На підставі ст. 5 Закону України від 3 липня 1991 р. «Про індекса­цію грошових доходів населення» постановою Кабінету Міністрів

України від 17 липня 2003 р. затверджено Порядок проведення індек­сації грошових доходів населення. Згідно з п. 1 цього Порядку підви­щення грошових доходів громадян у зв’язку з індексацією здійснюєть­ся з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Грошові доходи населення індек­суються у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 101 %. Індекс спожив­чих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру. Зокрема, індек­сації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, уста­нов, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за ви­конану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні ви­плати, що мають постійний характер.