3. Надурочні роботи. Робота понад встановлену тривалість

Понаднормовими вважаються роботи понад встановлену трива­лість робочого дня (статті 52, 53, 61 КЗпП України), виконувані за розпорядженням роботодавця у виняткових випадках, визначених за­конодавством.

Відповідно до ч. З ст. 62 КЗпП власник чи уповноважений ним орган може застосовувати понаднормові роботи тільки у таких винят­кових випадках:

1. при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і не­гайного усунення їх наслідків;

2. при проведенні суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту, зв’язку — для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують їх правильне функціонування;

3. при необхідності закінчити розпочату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли її припинення може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли наявна їх несправність;

4. при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скуп­чення вантажів, що викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих, у пунктах відправлення і призначення;

5. для продовження роботи при нез’явленні працівника, який за­ступає, коли робота не допускає перерви; у цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів щодо заміни змінника іншим працівником.

Залучення працівників до надурочних робіт може передбачатися не тільки КЗпП України, а й іншими нормативно-правовими актами. Відпо­відно до наказу Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядку­вання структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і началь­ницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 р. № 499, при залученні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ до несення служби понад встановлений законодавством робочий час грошове забезпечення виплачується з розрахунку посадового окладу і окладу за спеціальним званням; при цьому понаднормові роботи не по­винні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів поспіль і 120 годин на рік.

Підставою для залучення працівника до понаднормових робіт є на­каз (розпорядження) роботодавця. Понаднормова робота визнається на практиці і тоді, коли вона провадилася з відома не тільки робото­давця, а й безпосереднього керівника робіт (майстра, начальника ді­лянки і т. д.). Однак у всіх випадках залучення до понаднормових робіт можливо тільки з письмової згоди працівника.

Не вважаються надурочними:

• робота, яка виконується на основі трудового договору в порядку сумісництва;

• робота, яка виконується працівниками з ненормованим робочим днем. У цьому разі переробки понад нормальну тривалість обумовле­ні необхідністю виконання звичайних обов’язків, що випливають із трудової функції працівників, вони не мають виняткового характеру;

• робота, яка виконується у порядку відпрацювання днів відпо­чинку, наданих відповідно до ч. З ст. 73 КЗпП України.

Законодавством передбачено категорії працівників, яких забороня­ється залучати до понаднормових робіт (вагітні жінки, жінки, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП); особи молодше вісімнадця­ти років (ст. 192 КЗпП) та ін.).

Власник чи уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік понаднормових робіт кожного працівника. Робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Окремим видом робіт понад встановлену тривалість є чергування. Термін «чергування» вживається у трудовому праві в різних змістах. Часто цей термін ототожнюють з робочою зміною: відчергував, тобто відробив зміну. Але працівників іноді залучають до чергувань після закінчення робочого дня, у вихідні і святкові дні для розгляду загальних поточних справ і приймання інформації. Порядок залучення до таких чергувань регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 р. «Про чергування на підприємствах і установах». До таких чергувань працівники залучаються за узгодженням із профспілковим комітетом і не більше одного разу на місяць. Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням протягом 10 днів відгулу тієї самої тривалості, що і чергування.

Від чергування як виду робіт понад встановлену тривалість робочо­го дня слід відрізняти чергування, які є формою організації роботи де­яких категорій працівників. У цьому разі чергування включається до робочого часу. Так, відповідно до Положення про проходження служби особовим складом Державної спеціальної (воєнізованої) гірничоряту­вальної (аварійно-рятувальної) служби МНС, затвердженого наказом МНС від 3 лютого 2009 р. № 76, для оперативного особового складу положення «на службі» включає час чергування (у підрозділі чи вдома), у тому числі час проведення службової підготовки, виконання робіт, а також час виконання службових обов’язків за посадою при виконанні аварійно-рятувальних робіт та у відрядженні (п. 4.2).

Контрольні питання

1. Сформулюйте поняття «робочий час».

2. Які види робочого часу встановлено законодавством?

3. У чому полягає відмінність між скороченим та неповним робочим часом?

4. Які існують режими робочого часу?

5. Назвіть особливості ненормованого робочого часу.

6. В яких випадках може запроваджуватися робота понад нор­мальну тривалість робочого часу?

7. Розкрийте зміст поняття «чергування».

Розділ 9

Час відпочинку