2. Предмет трудового права

2.1. Загальна характеристика та система відносин у трудовому праві

Предмет трудового права складають не всі відносини, пов’язані із працею взагалі, а лише ті суспільно-трудові відносини, що виникають, розвиваються та припиняються у зв’язку з безпосередньою діяльністю людей у процесі праці.

Основою предмета трудового права є відносин, що існують на базі праці, яка характеризується певними ознаками.

1. Трудове право регулює відносини із праці, що має суспільну форму. Не регулюється трудовим законодавством праця у власному домогосподарстві, праця «на себе», оскільки вона не породжує право­вих відносин.

2. Трудове право регулює відносини, що функціонують на основі вільної праці. Договірне залучення до праці зумовлює відносини, де є вільне волевиявлення, відсутній примус у будь-якому вигляді. Тому не регулюються нормами трудового права відносини, що виникають із обов’язків військової служби, відбування покарання, встановленоговироком суду.

3. Трудове право регулює відносини найманої (несамостійної) праці. Наймана праця означає те, що вона здійснюється особою, яка не є власником майна підприємства. Трудове законодавство діє там, де є відносини між роботодавцем — власником майна або уповноваженим ним органом та найманою особою. Але суто майнові відносини тру­дове законодавство не регулює, і до його сфери не включаються від­носини між власниками підприємств.

4. Трудове право регулює відносини, що виникають на основі ко­лективної праці. Сучасна праця має, як правило, кооперований харак­тер, і у трудовому процесі задіяно багато людей. Суб’єкти трудових відносин мають співпрацювати між собою, дотримуючись загально­визнаних правил суспільного буття.

5. Трудове право регулює відносини з організованої праці. Кожен із працівників виконує свою трудову функцію, і їх діяльність має бути узгодженою. Працівник має виконувати роботу певного роду та виду, що визначається професією, спеціальністю, кваліфікацією, посадою. Його робота регламентується технологічними нормами. У сучасному виробництві можуть використовуватися складна техніка та обладнан­ня, що можуть бути джерелами підвищеної небезпеки, а тому процес праці має бути організованим із відповідним рівнем безпеки. Працівник підкорюється правилам внутрішнього трудового розпорядку, відповід­ному режиму роботи.

6. Трудове право регулює відносини із «живої» праці. Ним регу­люється весь процес праці, а не тільки її результат. Невідривність праці від носія здібності до праці — працівника — зумовлює регулю­вання засобами трудового права широкого кола соціально-трудових відносин по забезпеченню зайнятості і працевлаштуванню, підготовці кадрів на виробництві, забезпеченню умов праці та виробничого по­буту, задоволенню потреб та інтересів найманих працівників, їх учас­ті в управлінні підприємством тощо.

7. Трудове право регулює відносини з утилітарної праці, яка ви­конується на результат, що має реалізуватися. Праця оплачується, працівник регулярно отримує заробітну плату, визначену за встанов­леними нормами і розцінками.

Традиційно вважається, що предмет трудового права складає широ­ке коло відносин щодо реалізації права на працю, працевлаштування, умов праці, організації та управління працею, професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації на виробництві, забезпечен­ня договірного регулювання умов праці, відповідальності роботодавців і працівників, вирішення індивідуальних та колективних трудових спо­рів, нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства.

Такі різнорідні за своєю сутністю відносини можуть бути упоряд­ковані, приведені до чіткої системи.

Визначення предмета трудового права О. І. Процевський здійснив, виходячи із загальної і конкретної ознак, тобто за характером праці і його властивостями (внутрішній зв’язок) та із наявності трудового договору (зовнішній зв’язок). У результаті ним було зроблено висновок, що предмет трудового права складають чотири групи відносин: а) що виникають у результаті реалізації здібностей до праці; б) що забезпе­чують охорону і розвиток трудової діяльності; в) що виникають у ре­зультаті неналежного виконання трудових обов’язків; г) процесуальні відносини у сфері праці.

М. В. Молодцов, слідом за О. І. Процевським, зазначав, що суспіль­на організація праці охоплює не тільки відносини, у які люди вступають безпосередньо для реалізації своєї здібності до праці, для здійснення трудових процесів, а й усі інші відносини, що забезпечують безперерв­не функціонування і розвиток суспільної організації праці: із формуван­ня, розвитку і розподілу робочої сили, забезпечення її відтворення. У структурі предмета трудового права він вбачав три великі групи від­носин: 1) із участі у суспільній праці, що складаються з трьох блоків відносин (із використання робочої сили, із відтворення робочої сили, із розподілу і перерозподілу робочої сили); 2) із розгляду трудових спорів; 3) із нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю.

Наведена типологія відносин предмета трудового права, що з’явилася в результаті глибоких наукових досліджень, не зменшила значення і не спростувала поділу відносин на трудові і ті, що тісно пов’язані з ними. Така класифікація, заснована на причетності відносин до самого процесу праці, дозволяє із усієї сукупності відносин виді­лити головний феномен трудового права — трудові правовідносини.

Правовідносини у сфері праці, пов’язані з трудовими відносинами, можна класифікувати:

а) залежно від кількості суб’єктів — на індивідуальні та колективні;

б) залежно від змісту — на матеріальні, процедурні і процесуальні;

в) залежно від співіснування з трудовими у часі — на ті, що пере­дують трудовим (наприклад, відносини із працевлаштування), існують разом із трудовими (відносини із притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності), слідують за трудовими (відносини із розгляду трудових спорів про поновлення на роботі).