1. Поняття джерел трудового права та їх класифікація

Однією з головних проблем дослідження трудового права є визна­чення його джерел. Це питання безпосередньо пов’язане з розглядом таких важливих питань, як поняття трудового права, правотворча ді­яльність, механізм правового регулювання та ін.

У загальній теорії права джерела права розглядаються з двох по­зицій: формальної та матеріальної. У формальному аспекті — це су­купність загальновідомих та внутрішньо структурованих форм вста­новлення і виразу нормотворчими органами загальнообов’язкових правил поведінки, що регулюють трудові та пов’язані з ними відноси­ни. Вивчення джерел трудового права у такому розумінні передбачає аналіз і характеристику змісту втілених у певній формі приписів за­конодавства про працю. Формальні джерела права включають два елементи — спосіб виразу правових норм як правотворчу діяльність уповноважених суб’єктів і зовнішню форму виразу правових норм як результат такої діяльності. Оскільки норми права створюються для реалізації в суспільних відносинах, на регулювання яких їх спрямова­но, джерела трудового права матеріалізуються в конкретній мережі правовідносин, а отже, в матеріальному аспекті вони виявляються через відносини, що становлять предмет цієї галузі права. Між фор­мальними і матеріальними джерелами трудового права знаходиться процес реалізації вимог, що містяться в них.

З формальним поняттям «джерела права» частіше за все доводиться зустрічатися не тільки в науці трудового права, а й на практиці, у повсяк­денному житті, оскільки воно дає змогу пізнати трудове право з позицій нормативного змісту та його належності до конкретного суб’єкта — працівника, роботодавця, профспілки тощо. Ознаками джерел права, у тому числі трудового, у формальному аспекті є: формальна визначе­ність (тобто конкретне, чітке оформлення правових приписів, вираз їх зовнішньої форми з указівкою на відповідні права, обов’язки, наслідки невиконання); загальнообов’язковість (що означає незаперечність право­вих положень, беззаперечність здійснення з боку всіх суб’єктів права, гарантією чого виступають судові та інші державні органи, оскільки за правовою нормою стоїть держава з її можливістю застосування при­мусу); загальновідомість (яка досягається шляхом поінформування про зміст правила поведінки, сферу та межі дії відповідно до встановленого порядку оприлюднення правових приписів, доведення їх змісту до кон­кретних адресатів); внутрішня структурованість (як сукупність стійких зв’язківджерел права, що забезпечує їх цілісність, а також відповідну організацію правових положень, їх компонування).

Багатоманіття форм втілення правових норм ускладнює процес їх застосування і реалізації суб’єктами трудового права, тому вагоме теоретичне і практичне значення має їх поділ (класифікація) на види і групи за певними критеріями.

Ієрархія джерел трудового права зумовлена їх юридичною силою, яку не слід плутати із загальнообов’язковою силою нормативного акта. Різна ж вагомість юридичної сили актів не означає, що вони мають і різний сі у пінь обов’язковості для суб’єктів. Юридична сила актів служить структуроутворюючим елементом у системі джерел трудового права. За своєю сутністю — це порівняльна властивість, що виражає ступінь підпорядко­ваності актів рішенням вищестоящих органів. При цьому одні джерела мають найвищу силу (Конституція), другі — вищу (закон), треті належать до актів нижчого рівня (указ,постанова та ін.). За юридичною силою джерела трудового права поділяються на закони та підзаконні акти.

Джерела трудового права можна класифікувати і за іншими під­ставами (зокрема, сферою дії, національною належністю, формою акта, правотворчим органом, видом суспільних відносин, які вони регулю­ють, та ін.). За сферою дії джерела трудового права поділяються на центральні та локальні. За національною належністю ними є міжна­родні та національні акти. Джерела трудового права можуть бути також класифіковані за: а) формою акта (закони, постанови, укази, положен­ня, інструкції та ін.); б) правотворчим органом (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, інші органи центральної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, роботодавець та ін.); в) видом суспільних відносин, які вони регулюють (трудові відносини, відносини щодо зайнятості та працевлаштування, відносини розгляду трудових спорів тощо) та за іншими підставами.