1. Поняття та значення принципів трудового права

У розумінні принципів права слід виходити із загальнофілософського уявлення про принципи як основоположні категорії, закономір­ності, що діють всюди, завжди та за будь-яких умов.

У загальній теорії права принципами права називають основопо­ложні загальновизнані норми, що виражають властивості права та мають вищу імперативну юридичну силу, тобто виступають як неза­перечні вимоги, що ставляться до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу. Принципи служать нормативними засадами права, що вміщені у його змісті, виступають орієнтирами його формування, відображають його сутність і основні зв’язки, що реально існують у правовій системі.

Інколи принципи права розглядають як відправні ідеї, що виража­ють найважливіші закономірності і підвалини не тільки права, а й даного типу держави. Вони є однопорядковими із сутністю права і ста­новлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальновизначеністю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.

Принципи, поряд із предметом, методом та функціями, зумовлю­ють цілісність галузі права. Кожна з цих властивостей галузі права має своє призначення. Якщо предмет відповідає на запитання «що?» (які відносини складають об’єкт правового регулювання), метод — «як?» (у який спосіб регулюються ці відносини), функції — «наві­що?» (яке призначення цієї галузі), то для принципів найбільше підходить питання «чому?» (які закономірності формують норми певної галузі права).

Загальновизнано, що принципи права вносять одноманітність у всю систему юридичних норм і забезпечують єдність правового регулю­вання суспільних відносин. Та принцип є не тільки основним вихідним положенням будь-якої наукової системи, теорії або ідеологічного напряму, а й особливістю, покладеною в основу створення або здій­снення чого-небудь, способом створення або здійснення чогось. Із розвитком суспільного буття розвивається і право, яке має ефектив­но регулювати динамічні суспільні відносини. Тому принципи мають відображати як властивості відносин у їх статичному стані, так і слу­жити основою для формування нових нормативних приписів, адекват­них розвитку суспільних відносин відповідної галузі права.

Основні принципи трудового права, відображаючи сутнісні сис­темні властивості цієї галузі, не можуть базуватися тільки на нормах, що визначають правове положення (статус) суб’єктів трудового права, їх діапазон значно ширший. Володіючи якістю нормативності та ціле­спрямованості, вони відображають основний зміст, характер і тенден­цію правового регулювання різних суспільних відносин з приводу застосування і організації праці працівників (трудових і тісно пов’язаних з ними інших суспільних відносин).

Відомий теоретик трудового права О. В. Смирнов, який зробив вагомий внесок у дослідження принципів, їх призначення вбачав у тому, що вони допомагають глибше з’ясувати зміст конкретних норм чинно­го законодавства, визначають тенденції розвитку законодавства, допо­магають правозастосовчим органам у вирішенні недостатньо врегу­льованих або неврегульованих конкретними нормами права питань.

Принципи трудового права — це загальновизнані вихідні по­ложення, що визначають його сутність, зумовлюють єдність право­вого регулювання та закономірності розвитку системи норм трудо­вого права.

Значення принципів трудового права полягає у тому, що вони:

• відображають у коротких формулюваннях зміст усієї системи трудового права, розкриваючи сутність всього трудового права, зако­нодавства про працю і його зв’язок із соціально-економічною і техніко-організаційною політикою держави у сфері праці;

• визначають напрями подальшого розвитку законодавства про працю та забезпечують правильне та однакове застосування його норм;

• служать однією з головних підстав об’єднання окремих норм в систему даної галузі;

• визначають правове становище суб’єктів трудового права, їх права і обов’язки;

• служать правовим підґрунтям формування й розвитку системи галузі, визначаючи її структуру, склад інститутів, зміст конкретних норм законодавства про працю.

Принципи не є автономними, самодостатніми утвореннями, що функціонують у відриві від об’єктивних чинників у відповідних сферах людського буття. Відносини, що виникають на базі праці, різноманіт­ні і складні, вони регулюються різними галузями права. Тому для принципів трудового права характерна як обумовленість економічними та соціальними законами, так і взаємодія з принципами суміжних га­лузей права. Взаємодію принципів різних галузей права можна проаналізувати на прикладі правового явища, відносини з приводу якого регу­люються як трудовим, так і господарським правом, — змін в організації виробництва і праці. Власник, виходячи із економічної доцільності, може впровадити організаційні зміни у діяльності підприємства (наприклад, реорганізовувати його). При цьому виникають організаційно-господарські відносини, нормативне регулювання яких базується на принципах, визначених законодавством. Серед загальних принципів господарювання, встановлених ст. 6 Господарського кодексу України (далі — ГК України), значиться свобода підприємницької діяльності, її інші суб’єкти не мають права впливати на його дії на цій стадії змін в організації виробництва. На цю частину відносин, що знаходяться на межі двох галузей, принципи трудового права не поширюються. Тому суд при розгляді справи про поновлення на роботі працівника, звільненого у зв’язку із скороченням штату або чисельності, не може досліджувати доцільність проведення власником реорганізації.

Якщо ж зміни в організації виробництва і праці призводять до вивіль­нення працівників, то на цю групу відносин поширюються вже й прин­ципи трудового права. Не випадково принцип свободи підприємницької діяльності містить застереження — «у межах, визначених законом».

Принципи трудового права як галузі соціальної спрямованості у визначенні підстав та порядку звільнення працівників мають пріоритет. Тому у ч. З ст. 36 КЗпП України встановлено чітке правило: сама по собі змі­на власника підприємства, а також його реорганізація (злиття, приєднан­ня, поділ, виділення, перетворення) не дають права роботодавцю звіль­няти працівників. При реорганізації зміни відбуваються не у трудових відносинах, що містять права та обов’язки як працівника, так і власника, вони стосуються тільки однієї сторони. Тому дія трудових договорів працівників продовжується, а припинення трудового договору з ініціа­тиви власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП).

При визначенні переважного права на залишення на роботі у разі скорочення чисельності або штату працівників водночас діють прин­ципи як господарського права, зумовленого економічними законами, так і трудового права, покликаного захищати права певних категорій працівників. Закони економіки спонукають власника до формування колективу працівників за ознакою ефективності праці, а соціальні фактори у цьому процесі мають другорядне значення. Така взаємодія принципів і зумовлює логіку нормативного визначення категорій пра­цівників, які вправі претендувати на залишення на роботі, та структу­ру відповідної статті у законодавчому акті. Тому в ст. 42 КЗпП України спочатку у частині першій встановлено таке правило: «переважне право мають працівники з більш високою кваліфікацією і продуктив­ністю праці» (пріоритет принципу господарського права), а потім у частині другій запроваджено додатковий фактор — «за рівних умов кваліфікації та продуктивності праці перевага надається працівникам за соціальними показниками» (пріоритет принципу трудового права).