
- •Адміністративне право україни Академічний курс. Том 1
- •Розділ і. Історія розвитку адміністративного права
- •Глава 1. Основні етапи історичного розвитку адміністративного права
- •§ 1. Виникнення засад адміністративного права: від поліцейського до адміністративного права
- •§ 2. Формування науки адміністративного права в європейських краянах
- •§ 3. Ознаки рецепції римського публічного права у становленні сучасного адміністративного права
- •Глава 2.Становлення і розвиток українського адміністративного права
- •§ 1. Правове регулювання управління на теренах України в період середньовіччя і Нового часу
- •§ 2. Зародження і становлення наукових засад поліцейського та адміністративного права
- •§ 3. Українська адміністративно-правова наука і практика на початку XX cm.
- •§ 4. Українська наука адміністративного права радянського періоду
- •§ 5. Формування адміністративно-правової науки у незалежній Україні
- •Розділ іі. Виконавча влада, державне управління та адміністративне право
- •Глава 3. Виконавча влада і державне управління
- •§ 1. Виконавча влада як гілка державної влади та її управлінська спрямованість
- •§2. Управління: загальне поняття і соціальна природа
- •§ 3. Поняття державного управління у широкому і вузькому розумінні
- •§ 4. Співвідношення державного управління і виконавчої влади
- •II. Сфера виконавчої влади визначається тим, що:
- •§ 5. Державне регулювання і державне управління: співвідношення понять
- •Глава 4. Предмет, метод і принципи адміністративного права
- •§ 1. Необхідність уточнення традиційного погляду на предмет адміністративного права
- •§ 2. Предмет адміністративного права: сучасне визначення
- •§ 3. Метод адміністративного права
- •§ 4. Сучасна трансформація методу адміністративного права
- •§ 5. Принципи адміністративного права
- •Глава 5. Адміністративно-правова наука і науки про управління
- •§ 1. Українська наука адміністративного права на сучасному етапі
- •§ 2. Науки про управління та організаційна наука
- •§ 3. Порівняльно-правовий метод у науці адміністративного права
- •§ 4. Навчальний курс адміністративного права
- •Розділ III. Норми, система і джерела адміністративного права
- •Глава 6. Норми адміністративного права
- •§ 1. Поняття і структура норм адміністративного права
- •§ 2. Зростання ролі адміністративно-правових норм у регулюванні управлінських відносин
- •§ 3. Дія адміністративно-правових норм
- •§ 4. Види адміністративно-правових норм
- •Глава 7. Система адміністративного права та його місце в українській правовій системі
- •§ 1. Система адміністративного права: поняття і зміст
- •§ 2. Підгалузі та інститути в системі адміністративного права
- •§ 3. Адміністративне право — галузь публічного права
- •§ 4. Зв'язки адміністративного права з іншими галузями українського права
- •Глава 8. Джерела адміністративного права та адміністративне законодавство
- •§ 1. Поняття джерел адміністративного права
- •§ 2. Види джерел адміністративного права
- •§ 3. Адміністративне законодавство і форми його систематизації
- •§ 4. Кодифікація як провідна форма систематизації адміністративного законодавства
- •§ 5. Адміністративний кодекс урср 1927р.: з досвіду створення і реалізації
- •Розділiv. Реалізація норм адміністративною права та адміністративно-правові відносини
- •Глава 9 Реалізація адміністративно-правових норм
- •§ 1. Поняття і форми реалізації адміністративно-правових норм
- •§ 2. Застосування адміністративно-правових норм як особлива форма їх реалізації
- •§ 3. Основні риси правозастосовчоїдіяльності
- •Глава 10. Адміністративно-правові відносини
- •§ 1. Категорія «адміністративно-правові відносини» у науці адміністративного права
- •§ 2. Поняття і зміст адміністративно-правових відносин
- •§ 3. Адміністративно-правові відносини і юридичні факти
- •§ 4. Види адміністративно-правових відносин
- •§ 5. Державно-управлінські відносини у складі адміністративних правовідносин
- •Глава 11. Загальна характеристика суб'єктів адміністративного права
- •§ 1. Поняття і види суб'єктів адміністративного права
- •§ 2. Поняття адміністративної правосуб'єктності та адміністративно-правового статусу
- •Глава 12. Фізичні особи: адміністративно-правовий статус
- •§ 1. Фізична особа як суб'єкт адміністративного права: співвідношення дефініцій
- •§ 2. Адміністративно-правовий статус громадян та інших фізичних осіб
- •§ 3. Врахування вимог Європейської конвенції з прав людини
- •Глава 13. Органи виконавчої влади: поняття, система, адміністр-ативн-правовий статус
- •§ 1. Поняття і види органів виконавчої влади
- •§ 2. Система органів виконавчої влади та основні засади її структурної побудови
- •§ 3. Президент України і система органів виконавчої влади
- •§ 4. Кабінет Міністрів України
- •§ 5. Центральні органи виконавчої влади
- •§ 6. Місцеві органи виконавчої влади
- •§ 7. Органи виконавчої влади у світлі адміністративної реформи в Україні
- •Глава 14. Адміністративно-правовий статус інших державних органів, органів місцевого самоврядуваня, організацій та підприємств
- •§ 1. Адміністративно-правовий статус інших (крім органів виконавчої влади) державних органів
- •§ 2. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •§ 3. Адміністративно-правовий статус службовців державних органів і органів місцевого самоврядування
- •§ 4. Об'єднання громадян та їх адміністративно-правовий статус
- •§5. Основні риси адміністративно-правового статусу підприємств, установ, організацій
- •Розділ VI. Адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади
- •Глава 15. Функції, компетенція і режим діяльності органів виконавчої влади
- •§ 1. Діяльність органів виконавчої влади: загальна характеристика змісту і форм
- •§ 2. Функції і компетенція органів виконавчої влади
- •§ 3. Адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади
- •§ 4. Адміністративно-правові режими
- •Глава16. Форми державного управління
- •§ 1. Поняття і види форм державного управління
- •§ 2. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них
- •§ 3. Порядок прийняття та чинність правових актів управління
- •§ 4. Адміністративні договори
- •Глава 17. Методи державного управління
- •§ 1. Поняття методів державного управління
- •§ 2. Види методів державного управління
- •§ 3. Правова форма методів державного управління
- •Розділ VII. Державна служба та її адміністра-тивно-правове регулювання
- •Глава 18. Організаційно-правові засади державної служби
- •§ 1. Служба у суспільстві та державна служба
- •§ 2. Поняття посади і посадової особи, класифікація посад
- •§ 3. Управління державною службою
- •§ 4. Служба в органах місцевого самоврядування: загальна характеристика
- •Глава 19. Складові елементи інституту державної служби
- •§ 1. Проходження державної служби: загальне поняття
- •§2. Стадії проходження державної служби
- •§ 3. Соціальне забезпечення державних службовців
- •§ 4. Дисциплінарна відповідальність державних службовців
- •§ 5. Особливості дисциплінарної відповідальності окремих видів державних службовців
- •Розділ VIII. Забезпечення законності у державному управлінні
- •Глава 20. Контроль у системі засобів забезпечення законності у державному управлінні
- •§ 1. Поняття і система засобів забезпечення законності у державному управлінні
- •§ 2. Державний контроль: поняття і роль у державному управлінні
- •§ 3. Класифікація видів державного контролю
- •§ 4. Контроль з боку органів місцевого самоврядування
- •§ 5. Контроль з боку громадських організацій
- •Глава 21. Види державного контролю
- •§ 1. Внутрішній адміністративний контроль
- •§ 2. Контроль з боку Президента України
- •§ 3. Парламентський контроль
- •§ 4. Здійснення парламентського контролю через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і Рахункову палату
- •§ 5. Судовий контроль
- •§ 6. Прокурорський нагляд
- •Глава 22. Засоби захисту прав громадян у державному управлінні
- •§ 1. Право громадян на звернення
- •§ 2. Оскарження в адміністративному порядку та його особливості в окремих сферах державного управління
- •§ 3. Порядок судового захисту прав громадян у державному управлінні
- •Глава 23. Адміністративна юстиція — провідний засіб судового захисту прав громадян у державному управлінні
- •§ 1. Створення системи адміністративних судів в Україні
- •§ 2. Забезпечення доступності правосуддя в адміністративному судочинстві
- •§ 3. Принципи адміністративного судочинства
- •§ 4. Адміністративна юстиція у зарубіжних країнах
- •Розділ IX. Адміністративний примус і адміністративна відповідальність
- •Глава 24. Адміністративний примус
- •§ 1. Поняття адміністративного примусу
- •§ 2. Класифікація заходів адміністративного примусу
- •1) Адміністративно-запобіжні заходи;
- •2) Заходи адміністративного припинення;
- •3) Заходи адміністративної відповідальності.
- •§ 3. Адміністративно-запобіжні заходи
- •§ 4. Заходи адміністративного припинення
- •Глава 24. Адміністративний примус
- •Глава 25. Загальні засади адміністративної відповідальності
- •§ 1. Поняття адміністративної відповідальності та її законодавче регулювання
- •§ 2. Адміністративний проступок як підстава адміністративної відповідальності
- •§ 3. Адміністративні стягнення: поняття, перелік і накладення
- •§ 4. Особливості адміністративної відповідальності спеціальних суб'єктів
- •§ 5. Інші види юридичної відповідальності, що регулюються адміністративним правом
- •Глава 26 Особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб
- •§ 1. Адміністративна відповідальність юридичних осіб за українським законодавством
- •§ 2. Поняття вини юридичної особи
- •§ 3. Особливості підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб
- •Розділ X. Адміністративний процес і адміністративні провадження
- •Глава 27. Адміністративний процес
- •§ 1. Поняття адміністративного процесу
- •§ 2. Принципи адміністративного процесу
- •§ 3. Правові презумпції адміністративного процесу
- •Глава 28 Адміністративні провадження та адміністративно-процесуальний статус громадянина
- •§ 1. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
- •§ 2. Неюрисдикційні адміністративні провадження
- •§ 3. Юрисдикційні адміністративні провадження
- •§ 4. Адміністративно-процесуальний статус громадянина
- •Глава 29. Окремі види неюрисдищійних проваджень
- •§ 1. Реєстраційні провадження
- •§ 2. Дозвільні провадження
- •§ 3. Контрольні провадження
- •Глава 30. Провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •§ 1. Суб'єкти, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення
- •§ 2. Стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •Глава 31.Адміністративне право окремих західноєвропейських країн
- •§ 1. Адміністративне право Франції
- •§ 2. Адміністративне право Німеччини
- •§ 3. Адміністративне право Великої Британії
- •Рекомендована література
§ 2. Формування науки адміністративного права в європейських краянах
Виникнення, становлення і еволюція галузі адміністративного права супроводжувалися формуванням відповідної галузі наукових знань. Попередниками науки адміністративного права вважаються камеральні науки (камералістика) та наука поліцейського права.
Камеральні науки і наука поліцейського права
Перші наукові праці з державного управління з'явилися у XVI ст., коли утверджувалася абсолютна монархія. Ці праці мали теологічний зміст і давали поради правителям, як управляти державою. Метою управління в цю епоху було отримання якомога більше грошей для правителя, монарха. На цих позиціях стояли до початку XVIII ст. камеральні науки. Термін «камералістика» походить від латинського «camera», що означає двірцева, державна, князівська скарбниця. Камералістика — це напрям у розвитку німецької економічної думки XVII—XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального (двірцевого, князівського, у широкому розумінні — державного) господарства.
Камеральні науки складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Мета камералістики — вироблення рекомендацій управлінського характеру щодо різних га-лузей управління. З другої половини XIX ст. вона стала обов'язковим предметом і в університетах Росії.
Отже, розвиток науки адміністративного права започаткувала ка-мералістика. Це — науки про фінанси, економіку, господарство та управління.
Епоха Реставрації представлена такими вченими-камералістами, як М.Оссе (1506—1557) та Г.Брехт (1547—1612). Вони створили у своїх працях ідеальну модель уряду та управління на той час.
Подальший розвиток камералістики супроводжується диференціацією, виокремленням окремих дисциплін. Так, для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права (або поліцейської науки). Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І.-Г.-Г. фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс. Як Деламар, так і Юсті розуміли науку в сенсі політики. Юсті, подібно до Деламара, не вивчав ні законодавства, ні управління, але виклав систему теоретичних знань, які обумовлюють добробут. Причини добробуту слід шукати, на думку Юсті, у природних та економічних умовах, а також у духовному розвитку населення. На цьому і повинна бути зосереджена увага уряду.
Розглядаючи питання про діяльність держави, спрямовану на створення громадянського добробуту, Юсті мав на увазі не тільки адміністративні установи, а й законодавство. Закони мають відповідати моделі управління. Вони повинні змінюватися зі зміною самого життя. Юсті вважав, що поліція та юстиція — це дві частини одного цілого, а їх функціонування повинно бути прерогативою одних і тих же органів. Проте суспільна практика в той період не давала можливості розмежувати поліцію та юстицію. Юсті також вважав, що поліцейські закони повинні узгоджуватися з фінансовими.
Отже, започаткована у Франції Деламаром, а в Німеччині — Юсті наука про поліцію була теорією політики законодавства та управління. Наприкінці XVIII ст.—на початку XIX ст. поліцейська наука продовжувала розвиватися. Подальший розвиток поліцейської науки пов'язаний з працями вчених, які розробляли питання поліцейської держави.
Поліцейське право активно розвивалося у Німеччині багато в чому завдяки працям Роберта фон Моля та Лоренца фон Штейна.
У Росії ця наука спочатку, за статутом університетів 1835 p., викладалася під назвою «Закони державного благоустрою та благочинства», а згодом (за статутом університетів 1863 р.) дістала назву поліцейського права. Останнє було включено до програм юридичних факультетів університетів. Відповідно вийшли друком курси поліцейського права, в тому числі підготовлені авторами, що працювали на теренах України1.
Проте об'єкт поліцейської науки не був чітко визначений. Одні поліцеїсти включали до нього фінансове та військове управління, інші — все внутрішнє управління держави, окрім фінансового, судового та дипломатичного.
Поступово політичний характер науки поліційного права змінювався на юридичний. Представники поліцейської науки дійшли висновку, що примусова діяльність держави в галузі внутрішнього управління повинна обмежуватися завданнями поліції безпеки. Перша половина XIX ст. стала перехідним періодом для науки поліцейського права.
Становлення науки адміністративного права
Якщо поліцейське право використовувалося для впорядкування суспільних відносин шляхом застосування методів прямого примусу, то виникнення адміністративного права пов'язане з принципово іншим підходом — визнанням верховенства прав людини і громадянина, з ідеями правової держави, котрі сформувалися в ході буржуазних революцій. Адміністративне право з початку свого існування було правом контролю за адміністрацією, правом захисту громадянина від сваволі з боку адміністративної влади.
Ідеї адміністративного права Франції, як і її цивільного права, справили великий вплив на інші держави Західної Європи, де також почалося виокремлення адміністративного права у самостійну галузь публічного права. Формуються такі принципи побудови і діяльності органів публічної влади, як законність, централізація, децентралізація тощо.
З другої половини XIX ст., зокрема в Німеччині, почалась активна розробка адміністративного права — як німецького, так і інших держав. Число праць з адміністративного права сягнуло десятків. Кожна з німецьких держав, особливо Прусія, Баварія, Саксонія, Вюртемберг, Гессен, мали своїх коментаторів, систематиків і тлумачів адміністративного права.
Георг Мейєр у праці «Підручник німецького адміністративного права», виданій в 1883 p., прагнув насамперед до точних формулювань адміністративно-правових понять, юридичних інститутів. До числа його здобутків належать визначення внутрішнього управління, а також адміністративного права як системи юридичних норм, що регулюють управління. На думку Г.Мейєра, наука про управління поділяється на дві частини: 1) адміністративне право, що вивчає юридичні принципи управління; 2) адміністративна політика, що вивчає принципи доцільності. Автор виклав тільки першу частину, що ж стосується адміністративної політики, то вона залишилася без відповіді.
У XIX ст. розвиток вчення про управління досяг високого рівня завдяки науковим дослідженням таких учених, як Р. фон Моль та Л. фон Штейн.
Дослідження адміністративного права у Франції починається з 30-х років XIX ст. Першими дослідниками французького адміністративного права, а також засновниками відповідної науки були Деже-рандо, Макрель, Вів'єн, Лафер'єр та інші.
Французькі вчені виходили із загального вчення про конституційний устрій та поділ влади. Виконавча влада, яка контролюється законодавчою владою, діє в установлених законом рамках та відповідальна перед законом. Звідси виникає інститут адміністративної юстиції. Адміністративне право визначає побудову та взаємовідносини громадських органів, на які покладена турбота про ті громадські інтереси, для яких існує адміністрація, а також ставлення адміністративної влади до громадян. Завдання поліції — попередження загроз. Зокрема, Вів'єн у своїх «Адміністративних етюдах» (1843) обстоював (розвинуту пізніше Л. фон Штейном) думку, що кожна галузь адміністрації має свою позицію, але самостійним завданням поліції є приватна та громадська безпека.
Французька система адміністративного права знайшла своїх послідовників у Бельгії, Італії та Іспанії. Порівнюючи французьких догматиків адміністративного права з німецьким, знаходимо між ними різницю не стільки у методологічних прийомах, скільки у розумінні обсягу науки та побудови її системи.
Німецькі вчені переважно вивчають тільки право внутрішнього управління, вважаючи право воєнне, фінансове, судове предметом самостійних дисциплін. Що стосується французьких дослідників, то вони розробляють всю систему адміністративного права, розуміючи її як єдине ціле. Наприкінці XIX ст. англо-американська юридична література відрізнялася від відповідної літератури на Європейському континенті тим, що не давала повних систем політичних та юридичних наук.
Отже, наприкінці XIX ст. адміністративне право як наука тільки формується. Остаточно його предмет ще не визначений. Єдиної позиції в науці не існує. Так, у Франції адміністративним правом вважали політико-юридичну науку, що вивчає питання державного управління. Деякі французькі вчені включали адміністративне право до державного права. У Німеччині адміністративне право одні вчені називали поліцейським правом, інші — правом внутрішнього управління.
Наука адміністративного права кінця XIX—початку XX ст. у широкому розумінні включала вчення про всю сукупність юридичних норм, які визначали діяльність адміністративних органів. З предмета дослідження вилучалися норми про державний устрій, судову діяльність, судочинство. До системи цієї науки відносили військове управління, міжнародне, фінансове, церковне та внутрішнє управління.
Центральним у системі науки адміністративного права залиши-} лося питання про організацію діяльності адміністративних установ у сфері внутрішнього управління. Наступним важливим питанням була діяльність адміністративних інституцій щодо застосування адміністративно-правових норм (форми управління). Окрім цього, наука адміністративного права включала адміністративну юстицію як особливу форму вирішення спірних питань, що виникали у процесі адміністративної діяльності. Три вказані блоки утворювали загальну частину науки адміністративного права.
До особливої частини науки адміністративного права входили розділи: 1) про поліцію безпеки; 2) про народне здоров'я; 3) про духовний розвиток; 4) про економічний добробут.
Так поступово в надрах науки управління, поліцейського права та державного права виникає наука адміністративного права.
Новою рисою в розвитку адміністративного права стало встановлення контролю за адміністративною владою через кримінальні та цивільні справи. Ця мета може бути досягнута двома засобами: громадянам може бути надана можливість звертатися із скаргами на незаконні дії органів адміністрації до загальних судів, що розглядають цивільні та кримінальні справи, або ж до особливих установ, створених для розгляду скарг на дії адміністрації.
Система підконтрольності адміністрації загальним судам формувалася в Англії та США. Система розгляду скарг на адміністрацію в особливих установах, яка виникла у Франції, прийнята у більшості держав Західної Європи і має спеціальну назву — адміністративна юстиція. Пізніше у західноєвропейських країнах була створена система адміністративних судів, які є однією із систем, що забезпечує дотримання законів посадовими особами.
У зазначений період наука адміністративного права поступово перетворювалася на самостійну дисципліну. На базі німецької та французької шкіл розвивалася адміністративно-правова наука і в інших європейських державах