Світський характер виховання в сучасній школі

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. У ст. 35 Конституції України записано: "Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчан­ня і виховання у всіх типах навчальних закладів. У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із ос­новних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокре­млені від церкви і релігії. У цивілізованій Франції ще в 1882 році прийняли закон про виключення релігії з навчальних планів. Цей закон не порушується понад 100 років. У США релігійне навчання є приватною справою громадян. Уроки релігії можна одержати лише за стінами навчального закладу. В Японії конституцією "безумовно заборонено викладання будь-якої конфесії"" в суспільних школах, водночас законом дозволено включати релігійне навчання до програми прива­тних навчальних закладів.

Відмова держави і церкви від міцного союзу зовсім не означає, що світова школа відкидає вселюдські ідеали, закладені в релігії. Церква протягом багатьох віків, відповідаючи на пи­тання "Як жити в світі?" зберігала і розвивала тенденції духов­ної культури, сприяла консолідації сил суспільства. У наш час, коли люди з проти- лежними переконаннями" приходять до розу­міння потреби жити поруч без ворожнечі, а основним питанням філософії стає утвердження миру в світі і в душах людей" (В.Лутай), необхідно у діалоговій взаємодії між концепціями знайти "золоту середину". Це означає, що школа і вчитель по­винні формувати науковий світогляд, поважаючи релігійні по­чуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставитись до ре­лігії і священних книг, не допустити виникнення конфлікту, об­рази чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

Світоглядні уявлення, вірування, що історично склались у народу України.

Серед українців досить поширеними були світоглядні уявлення, вірування, які знайшли своє відбиття у міфології та народній поетичній творчості. Серед них виділяють: Космогонічні уявлення - це система народних міфологічних вірувань та поглядів на сутність і походження небесних тіл Сонячної системи та зірок. Існують давні тотемістичні уявлення і вірування про існування надприродних зв’язків між певною родовою групою людей і певним видом рослин чи тварин. Давні анімістичні уявлення - це віра в наявність душі чи духу в кожній речі або явищі навколишнього світу. Але найвиразніше анімістичними віруваннями позначена українська демонологія. Це сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах (водяники, польовики, лісовики і русалки...). Вірили українці і в надприродні властивості предметів і речей. В релігійно-міфологічній традиції фетишами - об'єктами релігійного поклоніння - вважались різноманітні амулети і талісмани. Зокрема, чудодійною силою народна уява наділяла певні види каміння, яке нібито лікує від хвороб. Важливе місце у світорозуміння українців займали численні вірування, пов’язані із пересторогами, обмеженнями, табу.

Народні знання – уявлення широких кіл населення, набуті шляхом життєвого та виробничого досвіду. Хоча наука в Україні вже в XIX ст. досягла досить значного рівня, більшість селян, до яких доступ до освіти був обмежений, користувалися у повсякденному житті тими відомостями з різних галузей знань, які вони нагромадили протягом віків, передаючи від покоління до покоління. Народні знання українців, як і інших народів, були пов’язані насамперед із різноманітною господарською діяльністю і ґрунтувалися на спостереженнях над природою і оточуючим середовищем.

Народна астрономія. Аби визначити час доби чи сприятливий для сільськогосподарських занять період, орієнтуватися на місцевості, селянин мусив пильно вивчати зоряне небо. Положення сузір’їв та зірок над обрієм слугувало також основним мірилом часу після заходу сонця. Вже Віз перевернувся - скоро світатиме - казали селяни. Важливим орієнтиром у ночі був Чумацький Шлях. По зорях, сонцю і місяцю люди також орієнтувалися на місцевості. Своєрідним календарем був Місяць. Відповідно до фаз Місяця календарний місяць поділявся на кілька частин (молодик, підповня, повня…).

Народна метеорологія - обіймає систему прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про погодні зміни на близький чи віддалений час. Землеробський характер господарських занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а від так і добробуту селянина, від природничо-кліматичних умов. Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погод- ні зміни протягом найближчого часу за особливостями сходу і заходу сонця, його кольору, за виглядом нічного неба, яскравістю зірок і Місяця тощо.(Чистий захід сонця-на добру годину,сонце при заході яскраво-червоне - на вітер...) До достовірних належали також передбачення, пов’язані із певними змінами в атмосфері (духота в пові- трі-на грозу, дим стелиться-на відлигу...)Значна група передбачень ґрунтується на спостереженнях за поведін- кою тварин, птахів, риб (кіт дере кігті, собака качається - на вітер, коні збиваються до купи - на велику грозу).

Народна математика-в основі якої лежать потреби практичної діяльності (необхідність виконання різних арифметичних дій при проведенні землемірних робіт, зведення житла тощо). На Україні найдавнішими знаряддями лічби були пальці, різні дрібні предмети. Для економії лічби існують числові групи: пара, трійка, п’ятка, десяток, копа тощо. Народна математика мала у своєму арсеналі оригінальні способі зображення чисел. Одиниці – палич- ками, десятки - хрестиками, сотні кружечками, тисячі - квадратиками.

Народна метрологія - галузь народних знань, пов’язана із визначенням фізичних параметрів оточуючого світу і предметів, що знаходяться в ньому. За еталон виміру бралися частини людського тіла. Серед найдавніших народних вимірів місткості є такі: ковток, пригоршня, жменя.

При вимірюванні довжини речей та відстані застосовували відомі ще з часів Київської русі міри: п’ядь, лікоть, ступня, сажень, що були пов’язані природними рухами людини. При вимірюванні сипких речовин теж користувалися народними одиницями. Зокрема, зерно міряли міркою (посудиною на пуд або півпуда ваги) тощо.

Народна медицина - комплекс рецептів і прийомів лікування, що склався у народному середовищі і передавався усно від покоління до покоління. Найпоширенішими лікувальними засобами українців були ліки рослинного походження. Арсенал лікувальних засобів тваринного находження включав гусячий, козячий, борсучий, собачий та свинячий жири, молочні вироби, жовч та шкіру тварин, продукти бджільництва тощо.

Народна ветеринарія - важлива ділянка народного досвіду, що обіймає народні знання та навички лікування свійських тварин. Застосовували переважно ті ж засоби, що і в народній медицині. Найпопулярнішими були ліки рослинного характеру.

7