Шляхи розумового виховання.

• Стихійне сприйняття явищ і процесів навколишньої при­родної та соціальної дійсності.

• Систематичне навчання побудоване на основі принципів розвиваючого навчання.

• Позакласна та позашкільна робота.

• Вплив: позиції педагога, сім’ї, довкілля, засобів масової інформації.

• Включення людини у систему самоосвіти.

Великі можливості формування наукового світогляду закладено в навчальному процесі. Кожний навчальний предмет робить свій внесок у формуванні наукового світогляду. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять явища і процеси природи, про її закономірності. Предмети гуманітарного і суспільного циклу знайомлять з етапами розвитку людських цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися. Під час трудового навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин. Засвоєння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду. Тому вчитель повинен здійснювати міжпредметні зв’язки. Це дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у ці­лому засобами лише одного навчального предмета немож­ливо.

Відповідну роль відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують учнів світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і переконань. Участь в активній позанавчальній діяльності, органах самоврядування дає змогу виявити і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання; відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль на­лежить соціальній і професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів сучасної школи, провідником наукового світогляду. По­єднання глибокої ідейної переконаності з високим про­фесіоналізмом, уміння реалізувати світоглядний потен­ціал свого предмета й організувати різноманітну діяль­ність для вияву учнями своїх світоглядних позицій — важлива умова формування їх наукового світогляду.

У режимі дня дитини немає особливої графи "розумове виховання". Воно здійснюється і тоді, коли дитина грається, і тоді, коли вона займається працею, і тоді, коли вона за допомогою дорослих знайомиться з новими предметами та явищами дійсності. Якщо дорослі не пояснюють дитині те чи інше явище, з яким вона стикається, яке вона пізнає, вони втрачають гарну можливість розвивати її розумові здібності. Адже будь-яке фізичне явище є чудовою вправою для дитячої логіки. Тут дитина наочно і практично засвоює логічні поняття: причини, наслідки, цілі, призначення, висновки. Важливо й те, що дитина при цьому від поверхневого сприйняття окремих предметів підіймається до пояснення, навчається логічно мислити, розширює свій словниковий запас. Чим більше правильних уявлень про природу дістає дитина, тим краще вона в подальшому засвоюватиме шкільні знання. В.О.Сухомлинський вважав, що активне життя дитячої думки - це найголовніша передумова і свідомого відношення до навчання, і твердих глибоких знань, і тонких інтелектуальних взаємовідносин у колективі.

Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності люди­ни: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, пись­мове приладдя та ін.

Дидактичні та виховні умови, які сприяють переходу знань в погляди, переконання та ідеали.

1.Забезпечення глибокої наукової доказовості, логічної переконливості та несуперечливості всіх теоретичних висновків і фактів світоглядного характеру Насамперед, виклад навчального матеріалу повинен здійснюватися на основі переконливих фактів та їхнього глибокого аналізу. При цьому слід пам'ятати, що навчають і виховують, насамперед, факти, ідеї їх тільки супроводжують. Дуже важливо у процесі тлумачення того або іншого матеріалу з'ясувати причинно-наслідкові зв'язки між певними явищами та подіями. Слід збуджувати учнів до з'ясування виникаючих у них запитань, розвивати допитливість, прагнення до глибокого осмислення усіх явищ і процесів, що відбуваються у природі та суспільстві.

2. Надання навчанню високої ідейно-політично спрямованості Насамперед вивчення предметів гуманітарного циклу має сприяти вихованню громадянської зрілості, патріотизму.

3. Дотримання принципу історизму при вивченні програмного матеріалу - допомагає розкривати складні шляхи розвитку істини у науці, сприяє усвідомленню еволюції природних явищ і суспільно-економічних змін.

4. Розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів у навчально-виховному процесі та позаурочній роботі Чи не найважливіше в розвитку пізнавальної активності та самостійності учнів звертати їхню увагу на створення протиріч між знанням і незнанням, на збудження потреби у навчанні та навчальних інтересів, а також надавати навчанню проблемного характеру, практикуючи різні види роботи з підручником, проведення уроків-семінарів, уроків-диспутів тощо.

5. Збудження емоційного ставлення учнів до виучуваного матеріалу. Емоційно-позитивне ставлення до навчання, насамперед стимулює пізнавально-мислительну активність учнів. У той самий час воно допомагає осмислювати суть виучуваних природних і суспільних явищ, сприяє формуванню суб'єктивного ставлення до засвоюваних знань, сприяє проникненню в їхню об'єктивність та істинність.

6. Тісний зв'язок навчання з життям, включення школярів в активну трудову діяльність. Погляди та переконання є не тільки наслідком роботи думки та емоційно-інтелектуальних переживань. Дуже впливають на їх формування життєві обставини та соціально-побутова атмосфера, в якій щоденно перебував школяр, а також його власна практична діяльність. Усе це вимагає планомірної організації праці та всіх інших видів життєдіяльності школярів.

7. Включення учнів у громадсько-політичну та суспільно-корисну діяльність. Історико-краєзнавча, пошукова, доброчинна та інша суспільно-корисна робота школярів.

8. Врахування в роботі з формування наукового світорозуміння вікових та індивідуальних особливостей учнів. Певна річ, що характер і результати роботи з учнями різних вікових груп різні.

Велику роль у цьому процесі відіграє й особистість вчителя.