40

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

“ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

О.О.Павлюк

Л.І. Ярцева

ЛАТИНСЬКА МОВА

Навчальний посібник

для студентів факультету іноземної філології

Затверджено

вченою радою ЗНУ

Протокол № 2

від “25” вересня 2007.

Запоріжжя

2007

УДК 811.124 (076)

ББК Ш 146-923

Латинська мова. Навчальний посібник для студентів факультету іноземної філології / Уклад.: О.О.Павлюк, Л.І. Ярцева. – Запоріжжя: ЗНУ, 2007. – 110 с.

Навчальний посібник складається з 17 занять, в яких подано граматичний матеріал, вправи для закріплення граматики, латинські тексти, теми і завдання для самостійної роботи, наприкінці посібника в додатках подані таблиця відмінкових закінчень іменників та схема утворення часових форм. Весь матеріал подано відповідно робочій програмі, укладеній за вимогами кредитно-модульної системи. Тексти посібника супроводжуються словами до тексту, але для перекладу речень, як і для виконання самостійної роботи, необхідно користуватися словником Скорина Л.П. Латинсько-український, українсько-латинський словник / Л.П. Скорина, О.А.Скорина. – К.: Обереги, 2004. – 448 с. або словником з підручника Литвинов В.Д., Скорина Л.П. Латинська мова. Підручник. – К.: Вища школа, 1990. – 247 с.

Посібник призначений для студентів денного відділення таких спеціальностей: „англійська мова та література”, „німецька мова та література”, „французька мова та література”, „іспанська мова та література”, „переклад (англійська мова), (французька мова), (німецька мова)”.

Рецензент Москаленко Є.А.

Відповідальний за випуск Москаленко Є.А.

Кредитно-модульна технологія навчання запроваджується з метою подальшої гуманізації й демократизації навчального процесу, організації найраціональнішого й найефективнішого засвоєння студентами знань з максимальним використанням індивідуальних, індивідуально-групових форм навчання; стимулювання студентів до систематичної навчальної праці, самостійної роботи, створення найсприятливіших умов для модульного контролю.

Метою вивчення латинської мови на філологічному факультеті є читання і переклад оригінальних літературних зразків не тільки класичної, а й середньовічної, ренесансної і навіть просвітницької латини, в тому числі й вітчизняних авторів (кінець XVII  початок XVIII ст.), розширення загальнолінгвістичного світогляду, засвоєння студентами міжнародної латинської термінології в галузі гуманітарних наук.

Курс латинської мови має виробити у майбутніх фахівців культуру філологічного аналізу джерела та науковий підхід до вивчення мови як суспільного явища. Окрім того, вивчення латинської мови допоможе полегшити опанування новими європейськими мовами, поглибити розуміння рідної мови, сприятиме вивченню дисципліни “Порівняльне мовознавство”.

Синтетична будова латинської мови для зрозуміння тексту вимагає детального морфолого-синтаксичного аналізу, який розвиває у студентів пам’ять, увагу, логічне та лінгвістичне мислення, уміння вдумливо читати текст, працювати зі словником. Вивчення латинської мови дає ґрунтовну лінгвістичну підготовку, розвиває у студентів абстрактне граматичне мислення й виробляє науковий підхід до західноєвропейської мови, що вивчається. За підсумками вивчення курсу “Латинська мова” студент повинен знати: граматичну систему латинської мови у порівнянні з системами рідної та західноєвропейських мов, що вивчаються студентами; лексичний мінімум (300 лексичних одиниць) латинської мови у порівнянні з похідними словами в рідній та західноєвропейських мовах, що вивчаються студентами; загальні відомості з літератури та культури народів Давнього Світу; основи латинського словотвору і словотворчі елементи; 100 крилатих латинських висловів, студентський гімн “Gaudeāmus”.

Студент повинен вміти: читати латинською мовою прозаїчні та поетичні тексти; порівнювати граматичні явища латинської, слов’янських та західноєвропейських мов, які вивчаються; перекладати зі словником автентичні тексти римських авторів, а також латиномовні твори інших часів.

Для того, щоб досягти успіху у вивченні латинської мови, необхідно приступати до роботи над мовою з перших днів її вивчення й займатися нею систематично. Матеріал у посібнику представлений 17 уроками відповідно кількості практичних занять, що відводяться факультетом для вивчення дисципліни „Латинська мова”. У посібнику після кожного заняття послідовно вказуються теми, матеріал, яких слід опрацювати самостійно, завдання, які слід виконати. Оскільки на аудиторне вивчення дисципліни “Латинська мова” відведено 34 години, а на самостійну роботу – 74, паралельно з аудиторними заняттями студент повинен займатися самостійно 3-4 години на тиждень.

Заняття 1. Фонетика. Графіка

План:

1. Латинський алфавіт.

2. Голосні. Дифтонги і диграфи.

3. Приголосні. Сполучення приголосних.

4. Поділ на склади.

5. Наголос.

6. Правила довготи та короткості другого складу.

І. Латинський алфавіт

Буква	Назва	Вимова	Приклади	Українська транскрипція
Aa	a	a	annus	áннус
Bb	бе	б	bellum	бéллюм
Cc	це	[к] [ц]	crimen civis	крíмен цíвic
Dd	де	[д]	deus	дéус
Ee	е	[е]	edictum	едíктум
Ff	еф	[ф]	fortūna	фортýна
Gg	ге	[ґ]	gens	генс
Hh	га	[г]	historia	гістóріа
Ii	і	[і]	institutum	інстітýтум
Jj	йота	[й]	jus	юс
Kk	ка	[к]	Kalendae	калéнде
Ll	ель	[л]	lapsus	ляпсус
Mm	ем	[м]	minister	мінíстер
Nn	ен	[н]	nota	нóта
Oo	о	[о]	opus	óпус
Pp	пе	[п]	pater	пáтер
Qq	ку	[к]	quadratus	квадрáтус
Rr	ер	[р]	regio	рéгіо
Ss	ес	[с] [з]	stipendium casus	стіпéндіум кáзус
Tt	те	[т]	testis	тéстіс
Uu	у	[у]	unus	ýнус
Vv	ве	[в]	victoria	віктóріа
Xx	ікс	[кс]	lex	лекс
Yy	іпсилон	[і]	Cyrus	Цірус
Zz	зета	[зета]	zona	зóна

Латинський алфавіт до І століття до н.е. складався з 21 букви. У класичну епоху римської культури (І ст.до н.е. – початок І ст.н.е.), в період найінтенсивнішого проникнення в римське життя грецької культури, до складу латинського алфавіту увійшли букви Y і Z, які застосовувалися лише в словах грецького походження і розглядались по суті як „грецькі букви”.

У латинському алфавіті класичної епохи були відсутні букви J та U, роль яких виконували відповідно I та V. Введення до алфавіту букв J та U та їх розрізнення з буквами I та V відбулося лише у ХVІ столітті. Зараз при виданні словників і творів римських авторів буква U використовується наряду з V, у той час як J іноді ігнорується видавцями, і в такому випадку використовується буква І.

Буква К у римлян рано була витіснена із ужитку буквою С.

До І-ІІ століть н.е. в латинській писемності використовувалися лише прописні (великі) букви. Рядкові букви формуються у ІІІ-VІ століттях, але сучасну форму приймають лише у Х столітті нашої ери. З прописної букви традиційно пишуться власні імена, а також назви народів, місяців і прикметники та прислівники, що від них утворилися.

ІІ. Голосні. Дифтонги і диграфи

Шість голосних літер а, e, i, o, u, y передають 12 голосних звуків:

шість довгих: ā, ē, ī, ō, ū, y; шість коротких: ă, ě, ĭ, ŏ, ŭ, ў.

Для позначення довготи і короткості прийнято ставити надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). За свідченням римських граматиків, довгі голосні вимовлялись вдвічі довше, ніж короткі. Довгота і короткість визначають місце наголосу в слові і слугує також засобом: 1) розрізнення смислу слова ōs „рот” ŏs „кістка”, mālum „яблуко” mălum „зло”; 2) для вираження граматичної форми: fŭgit „він біжить” fūgit „він утік” ; frūctūs „плід” frūctŭs „плоди”.

I – позначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]: і перед приголосними вимовляється, як український [i]: ignis [iґнiс] – вогонь: на початку слова або складу перед голосним як український [й]: іanua [йануа] – дверi, ius [юс] – право, iniuria [iнюрiа] – несправедливiсть; у серединi слова мiж двома голосними: maior [майор] – бiльший.

Дифтонги – два голосних звуки, що вимовляються, як один склад.

аu – [ау] aurum [áурум] – золото;

eu – [еу] Eurōpa [Еуропа] – Європа;

ei – [ей] hei! [гей!].

Диграфи – два голосних, що вимовляються як один звук (за правилами середньовічної латини).

аe – [e] praemium [преміум] – нагорода;

оe – [e] poena [пена] – покарання.

Примітка: якщо аe і оe вимовляються окремо, то над е ставиться знак довготи (–), або дві крапки (··): poēma [поéма] – поема, poёta [поéта] – поет.

III. Приголосні. Сполучення приголосних

С вимовляється як ц і к. Ц – якщо С стоїть перед е, і, у, ае, ое:

circŭlus [цíркулюс] – коло;

centum [цéнтум] – сто;

Cyprus [Ціпрус] – Кіпр;

Caesar [Цезар] – Цезар;

сoena [цéна] – обід.

К – перед а, о, u, аu, приголосними:

carcer [кáрцер] – в’язниця;

color [кóльор] – колір;

causa [кáуза] – причина;

decretum [декрéтум] –постанова.

NB! У класичний період літера С завжди читалася як [к] Cicĕro [Кікеро].

G – вимовляється як український [ґ]: gradus [грáдус] – ступінь, крок.

Н – вимовляється як український [г]: honor [гóнор] – честь.

L – вимовляється м’яко: anĭmal [áнімаль] – тварина;

lapsus [ляпcус] – помилка;

lux [люкс] – світло.

S – вимовляється як [с]: semestris [семéстріс] – півріччя. В позиції між двома голосними або мiж голосною, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: rosa [рóза] – троянда;

petrōsus [петрозус] – кам’янистий;

suspensio [суспензiо] – суспензiя.

S, що стоїть пiсля префiкса на початку кореня, вимовляється, як український звук [с]: designatio [десiґнацiо] – позначення;

consistentia [консiстенцiя] – консистенція.

Проте у префiксах dys-, des-, ex- s перед голосним читається, як [з]:

dysenteria [дiзентерiа] – дизентерія;

desinfectio [дезiнфекцiо] – дезінфекція.

Т- вимовляється як український [т]: tempus [тéмпус] – час.

Х - вимовляється як [кс]: rex [рекс] – цар, х – між голосними вимовляється як [кз]: exercĭtus [екзéрцітус] – військо.

Z – зустрічається в словах грецького походження і вимовляється як [з]: zona [зóна] – зона; zodiācus – зодiак. У словах негрецького походження z читається як [ц]: zincum [цiнкум] – цинк; influenza [iнфлюенца] – iнфлюенца.

Сполучення приголосних

Сполучення з [h] зустрічається в словах грецького походження:

сh – [х]: schola [схóля] – школа;

рh – [ф]: philosophia [фільозóфіа] – філософія;

rh – [р]: rhythmus [ рíтмус] – ритм;

th – [т]: theatrum [теáтрум] –театр;

Буквосполучення

ngu – перед голосним, вимовляється як [нгв]: lingua – [лінгва] – мова;

qu – перед голосним вимовляється як [кв]: quadrātum [квадратум] – квадрат;

su перед голосним вимовляється як [св]: consuetudo – [консветýдо] – звичка,

але [су] в слові suus [cуус] – свій;

ti – перед голосним вимовляється як [ці]: natio – [нáціо] – нація, як [ті] після s, t, x: bestia – [бéстіа] – звір;

ti вимовляється, як [тi], якщо на нього падає наголос, або перед ним стоїть n:

totīus [тотiус] – родовий вiдмiнок однини вiд totus – цiлий;

montium [монтiум] – родовий вiдмiнок множини вiд mons – гора.

NB! Сполучення muta cum liquida. Німі приголосні p, b, d, t, c, g, сполучаючись з плавними l, r, утворюють групу неподільних приголосних.

IV. Поділ на склади

Число складів у латинській мові відповідає числу голосних звуків. Склад, який закінчується на голосний, вважається відкритим. Закритим вважається склад який закінчується на приголосний. Склади рахуються з кінця слова:

mo-nu-men-tum

4 3 2 1