5. Культура України першої половини хіх ст.

Українська культура розвивалася в умовах відсутності власної державності і посилення національного гноблення з боку Російської та Австрійської імперій. Однак зростання національної свідомості українців сприяло прояву національних рис в усіх галузях культури.

• Крім початкових шкіл, діяли гімназії, професійні училища, ліцеї, які надавали середню освіту і право вступати до вищих навчальних закладів — університетів у Харкові (1805 р.) і в Києві (1834 р.).

• Найвідомішими вченими були історик та етнограф Микола Маркевич («Історія Малоросії»), історик Микола Костомаров («Богдан Хмельницький», «Мазепа й мазепинці», «Павло Полуботок»), учений-енциклопедист Михайло Максимович («Про системи рослинного царства», «Головні особливості зоології або Наука про тварин»), математики Тимофій Осиповський (тритомний «Курс математики») і Михайло Остроградський (математичний аналіз, прикладна механіка).

• Формування нової української літератури було пов’язано з творчістю Івана Котляревського («Енеїда», «Наталка-Полтавка»), Григорія Квітки-Основ’яненка («Сватання на Гончарівці»), Тараса Шевченка («Кобзар», «Заповіт»), Миколи Гоголя («Тарас Бульба», «Ревізор»), байкарів Петра Гулака-Артемовського та Євгена Гребінки.

• Розвивалося музичне мистецтво, представниками якого були композитори Йосип Вітвицький (музичний твір «Україна»), Михайло Вербицький (хори «Заповіт», «Поклін»), Семен Гулак-Артемовський (опера «Запорожець за Дунаєм»). Відомими кобзарями, які виконували історичні пісні та думи, були Андрій Шут, Іван Крюковський, Остап Вересай.

• Зародився професійний театр в Харкові та Полтаві, де у складі театральної трупи був актор Михайло Щепкін.

• Найбільш відомими пам’ятниками архітектури стали Одеський оперний театр (архітектор Ж. Тома де Томон), Потьомкінські сходи до Чорного моря і Воронцовський палац в Одесі (архітектор Боффо), Успенський собор у Харкові (архітектори О. Тон і Є. Васильєв).

• Значний вклад в розвиток живопису внесли Василь Тропінін («Портрет українця»), Тарас Шевченко (серія картин «Мальовнича Україна»), Іван Сошенко («Жіночий портрет»).

Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.

План.

1. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр. ХІХст.

2. Економічний розвиток.

3. Національна політика російського царизму щодо України.

4. Український визвольний рух.

5. Російський визвольний рух.

1. Скасування кріпосного права. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр. ХіХст.

У середині XIX ст. різко загострилася криза кріпосницької системи, що виявилося у відставанні Росії відпередових країн Заходу, її поразці в Кримській війні, зростанні селянських повстань. Усі верстви населення (інтелігенція, селяни, підприємці і навіть поміщики) розуміли необхідність селянської реформи. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ підписав «Маніфест» про скасування кріпосного права.

• Селяни одержали особисту свободу і громадянські права.

• За отримані земельні наділи, які часто були меншими і гіршими, ніж попередні, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. Через відсутність належної суми грошей вони мусили брати їх в борг у держави, а потім сплачувати одержану позику з відсотками протягом 49 років.

• До укладання викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були відпрацьовувати панщину чи платити оброк.

• Зберігалася громада як засіб суворого виконання селянами повинностей, оскільки з поміщиком розраховувався не кожен селянин окремо, а вся громада в цілому.

• Для розв’язання суперечок між селянами і поміщиками було створено інститут мирових посередників, які призначалися виключно з дворян.

Селянська реформа сприяла розвитку капіталістичних відносин, однак зберігала кріпосницькі пережитки (поміщицьке землеволодіння, безземелля і малоземелля селян, високі викупні платежі, повинності тимчасовозобов’язаних селян). Скасування кріпосного права викликало необхідність проведення реформ адміністративно-політичного управління: реформи місцевого самоврядування, військової, судової, фінансової та освітньої.

• За реформою місцевого самоврядування (1864 р. — земська реформа, 1870 р. — реформа міського самоврядування) у губерніях і повітах було створено земства, а в містах — міські думи (виборні загальностанові органи місцевого самоврядування, які займалися господарськими та культурними справами, в тому числі розбудовою шкіл, лікарень, доріг, організацією агрономічної та поштової служби, благоустроєм міст, промисловістю, торгівлею).

• За судовою реформою 1864 р. запроваджувався єдиний для всіх безстановий суд; судочинство відбувалося за участі судді, прокурора, адвоката і присяжних засідателів; вводилася відкритість суду (на його засіданнях могли бути присутні представники преси і всі охочі) та незалежність від адміністрації (міністрів, губернаторів).

• За військовою реформою 1862–1874 рр. замість рекрутських наборів запроваджувалася загальна військова повинність; скорочувався термін служби з 20 років до 6 років у сухопутних військах і до 7 років у флоті; засновувалися військові гімназії, юнкерські училища для підготовки офіцерів; почалося переозброєння й переобмундирування армії; заборонялися тілесні покарання.

• За фінансовою реформою 1862 р. було засновано Державний банк; розширено мережу приватних банків; удосконалено податкову систему; почато публікацію в пресі всіх доходів й витрат держави.

• За освітньою реформою 1863–1864 рр. було введено єдину систему початкової освіти; збільшено кількість шкіл, училищ, гімназій; надано автономію університетам у навчальних справах.

Реформи 60–70-х рр. XIX ст. справили позитивний вплив на розвиток суспільства, однак не зачіпали основ політичного ладу.