Особливості місця абсорбції:

• кровообіг до місця абсорбції (підвищує абсорбцію застосу­вання тепла, а застосування холоду сповільнює; при введенні препарату внутрішньом'язово — рух, масаж після ін'єкції приско­рює абсорбцію);

• кислотно-основний стан середовища визначає швидкість абсорбції (так краще всмоктуються неіонізовані — розчинні в ліпідах, кислотні препарати в шлунку, а іонізовані — розчинні у воді, кислотні препарати у кишках, препарати з позитивним або негативним зарядом — повільно).

У зв'язку з тим, що дія ліків виникає тільки після їх надхо­дження у кровотік, було запропоновано термін «біологічна доступ­ність» — кількість лікарської речовини, яка досягла плазми крові, відносно вихідної дози препарату. При ентеральному шляху вве­дення біодоступність визначається втратами речовини під час її всмоктування з травного каналу і першого проходження через пе­чінковий бар'єр. і Біодоступність лікарської речовини під час внутрішньовенного І введення в вену становить до 100%. На біодоступність впливає: форма препарату (рідка або тверда, наповнювачі, оболонки), хіміч­ний склад, фізіологія організму (метаболізм печінки, захворюван­ня травного каналу, печінки та нирок).

Фармацевтичні фірми контролюють форми препарату і хіміч­ний склад. Препарати різних фірм можуть мати різну абсорбцію. Ось чому пацієнтові слід приймати ліки одного виробника або ма­ти інформацію про біодоступність препарату інших фармацевтич­них фірм.

2.2.2. Після надходження лікарської речовини в кров вона пе­ребуває у вільному або зв'язаному стані з білками плазми.

Характерними властивостями зв'язаного препарату є:

• повільний розподіл;

• пролонгована дія;

• зменшення можливості інтоксикації препаратом;

— можливість взаємодії препаратів за місцем зв'язування. Зв'язування з білками може зменшуватися при захворюваннях

печінки, нирок, білковому голодуванні, ферментопатіях травного каналу; у новонароджених і людей літнього віку. Деякі препарати зв'язуються з певними тканинами, наприклад, з жировою. Тому в осіб з надмірною масою тіла початок дії препарату сповільнюєть­ся, а тривалість дії може подовжуватись.

Співвідношення між кількістю зв'язаного препарату і кількіс­тю вільного є постійним. Суттєвий вплив на характер розпо­ділу мають біологічні бар'єри. До них належать стінки капілярів, ' клітинні мембрани, гематоенцефалічний (ГЕБ) і плацентарний бар'єри.

ГЕБ — це система, яка відокремлює нервову тканину і спинно­мозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.

Плацентарний бар'єр перешкоджає надходженню речовин із крові організму матері до організму плода. Лікарські речовини мо­жуть депонуватися в тканинах:

• сполучній (полярні сполуки);

• кістковій (тетрацикліни);

• жировій (засоби для наркозу).

Тканина, яка зв'язується з препаратом, пролонгує дію препа­рату.

2.2.3. Біотрансформація, або метаболізм, — це хімічне перетво­рення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишок, нир­ках та інших органах. Частіше мікросомальне окиснення відбува­ється за допомогою ферментів печінки.

Внаслідок біотрансформації препарати, розчинні в ліпідах, пе­ретворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводять­ся з організму нирками, а також утворюються менш активні мета­боліти (іноді з неактивних — активні).

Лікарські препарати можуть впливати на вироблення фермен­тів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують, акти­вність печінки (фенобарбітал, дифенін, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують (спричинюють інгібіцію) ферментів (індометацин, аміназин, левоміцетин, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбінованого застосування лікарсь­ких препаратів слід це врахувати і робити корекцію доз або частоти вживання.

На біотрансформацію лікарських речовин впливає:

— вік (у дітей до двох років ферментні системи незрілі, метабо­лізм уповільнюється; у людей літнього віку уповільнюється при­плив крові до печінки, що призводить до зниження метаболізму);

— захворювання (при інфекційних процесах у печінці, серце­во-судинних захворюваннях уповільнюється метаболізм);

— генетичні особливості (у деяких осіб знижена кількість ферментів, тому уповільнюється метаболізм, що може призвести до накопичення препарату);

• тютюнопаління в більшості випадків прискорює метаболізм лікарських препаратів;

• вміст білків і вуглеводів в їжі прискорює метаболізм (у веге­таріанців швидкість біотрансформації знижена).

2.2.4. Екскреція — виведення ксенобіотика з організму. Лікар­ські засоби та їх метаболіти в основному виводяться з сечею. На швидкість ниркової екскреції впливає низка факторів:

• функція нирок (при захворюванні нирок в осіб літнього віку, а також у дітей грудного віку знижена інтенсивність гломерулярної фільтрації);

• кислотно-основний стан сечі (кислий препарат легко виво­диться лужною сечею);

• багато препаратів (дигітоксин, пеніциліни, тетрацикліни, стрептоміцин тощо) виводяться з жовчю в кишки, в результаті утворюються ліпідорозчинні сполуки, які повторно всмоктуються і проходять у кров та тканини, а потім знов виділяються з жовчю.

Газоподібні та леткі рідини (засоби для інгаляційного наркозу, ефірні олії, спирт етиловий) виділяються легенями. Окремі препа­рати виділяються слинними залозами.

2.3. Основні поняття фармакодинаміки. Фармакологічний ефект — це зміни в організмі під дією лікарських засобів.

Механізм дії — це спосіб досягнення фармакологічного ефек­ту. Терапевтичні і токсичні ефекти ліків залежать від їх перетво­рень в організмі пацієнта. У більшості випадків лікарські речовини взаємодіють зі специфічними компонентами клітин — рецепто­рами.