1. Порівняльні теорії. Під час їх формування перева- ісає порівняльний метод дослідження, за допомогою

> і кого відбувалося розкриття сутності явищ дійсності, нивчення історії або теорії однотипних явищ. Цей метод лабезпечує вивчення об'єктів пізнання шляхом порів­няння їх окремих властивостей із відповідними власти-ностями однотипних явищ або різних етапів того самого пнища. Оскільки порівняння можливе на різних щаб-вях розвитку явищ, його ще називають історичним.

Особливо важливу роль порівняльний метод відіграє па початкових етапах формування теорії, коли необхід­но узагальнити і систематизувати емпіричний матері­ал, або в процесі формування теорій, які ще не досягли шісокого ступеня зрілості і розробленості. Такими, як правило, і є порівняльні теорії. Значного поширення во­ни набули у соціальній сфері при вивченні історичних н нищ, де вони дають змогу теоретично відновити давно­минулі події і процеси, не доступні безпосередньому спостереженню. Часто їх застосовують також у мово-шавстві, інших науках.

2. Аналітичні теорії. Стосуються порівняно невели­ кої області дійсності або певної її частини, конкретно­ го аспекту, виділяючи й абстрагуючи їх від інших. Завдяки цьому аналітичні теорії формулюють досить глибокі закономірності. Найпоширеніші в конкретних науках.

3. Синтетичні теорії. Належні до цієї групи теорії особливо розвинуті, обґрунтовані, змістовні, повні. Як правило, вони підсумовують всю сукупність знань про иішща. У природничо-науковій сфері такою є теорія від­ носності, створена на основі всіх досягнутих фізичних і математичних знань, які стосуються матерії, руху, простору і часу.

На сучасному етапі, коли наука проникає в найглиб­шу сутність матеріального і духовного світу, охоплює раніше не доступні для пізнання сфери дійсності, коли підбувається інтенсивний процес інтеграції наук і науко-ініх теорій, синтетичні теорії високого класу виникають не тільки всередині кожної науки, а й на їх межах.

Класифікація наукових теорій має певною мірою умовний характер. Належність теорії до того чи іншого типу визначається переважанням відповідних методів наукового дослідження. Водночас кожна з теорій, як правило, використовує всю наявну в науці на конкрет­ний період її розвитку сукупність засобів пізнання.

Економічна наука в системі гуманітарного знання

Економічні і соціальні аспекти діяльності суспільс­тва, окремої особистості є пріоритетними в системі су­часних цінностей.

Фундамент економічної науки формує теоретична економія, яка прагне дослідити і сформулювати універ­сальні закони й механізми функціонування і розвитку господарства на різних етапах цивілізаційного поступу. Цими проблемами переймалися ще давньогрецькі мис­лителі (Арістотель), намагаючись пояснити процеси ви­робництва, обміну, власності, грошей та ін.

Систематизований виклад економічних поглядів здійснено у вченні меркантилізму, що виникло в остан­ній чверті XV ст., впливаючи на науку до кінця XVII ст.

Меркантилізм (пал. mercante — торговець, купець) — економіч­на теорія, прибічники якої відводили торгівлі провідну роль в еко­номіці, створенні прибутку, а гроші вважали основним багатством нації.

Головним положенням раннього меркантилізму бу­ла теорія грошового балансу. Пізній меркантилізм ак­центував на активному торговельному балансі.

У середині XVIII ст. у Франції виникла нова течія в економічній науці — фізіократія.

Фізіократія (грец. phisis — природа і kratos — сила, влада) — еко­номічне вчення, представники якого піддавали критиці вчення меркантилістів і відстоювали необхідність пріоритетного розвитку сільського господарства, вважаючи землю і землеробство єди­ним джерелом багатства, а землеробську працю — єдиною про­дуктивною працею, яка створює додаткову вартість.

Найповніше відображене вчення фізіократів у «Еко­номічній таблиці» французького економіста Франсуа Кене (1694—1774).

Основоположником класичної політичної економії був шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723—1790). Загальні основи економічної науки сфор­мульовані у його праці «Про природу і причини багатс­тва народів». У межах цієї наукової парадигми отрима­ли розвиток десятки економічних шкіл і напрямів, серед яких найяскравішими є соціологічний, маржиналізм, інституціоналізм, кейнсіанство, неокласицизм (монета-ризм) таін.

Розрізняють також позитивне (аналізує об'єктивні процеси, економічне життя, джерела і чинники госпо-

ди рського поступу) і нормативне (вивчає механізми функціонування і розвитку економічних систем, цілі і ангоби економічної політики) економічне знання.

Наукове відображення розвинутого ринкового се­редовища здійснюється засобами «Економікс» в еконо­мічній системі, започаткованій англійським економіс­том Альфредом Маршаллом (1842 —1924). Ринкова

>номіка, згідно з цією системою, уособлює свободу

• •кономічного вибору стосовно професії, роду занять, підприємництва, конкуренції. Економічна реальність розглядається в ній як поведінка господарюючих

і'єктів в умовах відносної обмеженості ресурсів, як кругообіг багатства та сукупність економічних інститу-11 п. Суть ринкової економіки полягає у збереженні рів­новаги між попитом і пропозицією.

Класична ринкова економіка ґрунтується на таких ці повоположних постулатах і принципах:

• концепція людини економічної (homo oeconomicus), І к новою діяльності якої є власний економічний інтерес;

• рівність сторін, що вступають у господарські від­ носини відповідно до існуючих «правил гри»;

— цілковита інформованість, прозорість сфер, у ЯКИХ взаємодіють партнери за співробітництвом;

• плинність і мобільність економічних ресурсів;

• залежність кількості зайнятих від розмірів су- і v 11 ного фонду оплати праці;

• абсолютизація прибутку як головної мети діяль­ ності фірми; нагромадження капіталу;

• великі коливання в рівнях оплати праці;

• економічний лібералізм.

Залежно від наукових традицій у сучасних тракту-

ітннях економіки, крім поняття «економічна система»,

ивають також поняття «економічний порядок»,

• і • кономічний устрій ».

Економічний розвиток останніх століть виявив вод­ночас багато недосконалостей ринку, спричинивши не-"охідність державного втручання в економічні процеси і п використання різноманітних форм власності. Усі но-ІІТНІ явища, поєднані з досягненнями в науці і техноло­ги, зумовили виникнення таких різновидів ринкової

• пстеми, як змішана соціально орієнтована економіка,

іноміка ринків, неоекономіка, договірна економіка, ■ грвісна, синергійна економіка.

Об'єктом економічної теорії є історично зумовлена і осподарська система, у якій втілені три взаємо-

пов'язані компоненти — загальнолюдський, що відоб­ражає генетичні основи психології; етнічний, який ха­рактеризує укорінені навички, традиції, культуру; глобальний фазовий, що позначає хвилеподібне просу­вання і поширення досягнень світової матеріальної культури. Відповідно й економічна теорія має три компоненти: загальнолюдський (мікро- і макроеконо-мічна теорія ринку, що, як відзначив Рональд Коуз, є суспільно-біологічною теорією вибору); етнічний («на­ціональна економія», яка підпорядковує ринкові принципи національним інститутам); історико-стаді-альний (охоплює обґрунтовані німецьким філософом Карлом Марксом (1818—1883) п'ять формацій; обґрун­товані теоретиками індустріалізму три стадії економіч­ного поступу — первісну економіку, економіку ранніх цивілізацій, ринкову економіку; теорію шести стадій зростання американського дослідника Волта Ростоу (1916—2003)).

Жодний окремий компонент теорії не здатний пояс­нити ні функціонування, ні розвитку реальної госпо­дарської системи, а також дати вичерпну відповідь на центральне питання щодо колосального розриву, який існує в економічному розвитку різних народів. Проте інтегрована теорія досі відсутня, а її природні компо­ненти, претендуючи на універсальну значущість, розви­ваються відокремлено один від одного.

Загалом розвиток економічного мислення зорієнто­ваний на формування інтегрованої теорії (теорій) госпо­дарських систем. Це зумовлено поглибленням інтерна­ціоналізації економічного розвитку, розгортанням гло-балізаційних процесів та утвердженням у світовому масштабі ринкових методів господарювання. Отже, прогрес економічної науки можливий за дотримання таких двох умов: