Повернення бюджетних кредитів

Кошти від повернення позик, наданих до набрання чинності Бюджетним кодексом України, та відсотки, сплачені за користування ними, відповідно до пункту 3 статті 71 Бюджетного кодексу України зараховуються на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3153 «Рахунок для зарахування до спеціального фонду місцевих бюджетів повернення бюджетних кредитів».

Інформація про суми коштів від повернення кредитів одночасно відображається на відповідному рахунку, відкритому за рахунком бюджетного обліку 7232 «Кредитування спеціального фонду місцевого бюджету за вирахуванням погашення».

Наприкінці операційного дня засобами програмного забезпечення, на підставі меморіальних документів, кошти перераховуються (списуються) на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3152 «Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів, які направляються на спеціальні видатки».

Відсотки, сплачені за користування позиками, наданими до набрання чинності Бюджетним кодексом України, відповідно до пункту 3 статті 71 Бюджетного кодексу України зараховуються на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3151 «Надходження коштів спеціального фонду місцевих бюджетів, які направляються на спеціальні видатки».

Наприкінці операційного дня засобами програмного забезпечення, на підставі меморіальних документів, кошти перераховуються (списуються) на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3152 «Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів, які направляються на спеціальні видатки».

Інформація про надходження платежів одночасно відображається на відповідних рахунках, відкритих за рахунком бюджетного обліку 6122 «Доходи спеціального фонду місцевого бюджету, які направляються на спеціальні видатки».

Кошти від повернення бюджетних кредитів, наданих за рішеннями Верховної Ради АРК чи відповідної ради за кодом економічної класифікації 4000 «Кредитування з вирахуванням погашення» з загального фонду місцевих бюджетів, зараховуються на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3143 «Рахунок для зарахування до загального фонду місцевих бюджетів повернення бюджетних кредитів»

Інформація про кошти від повернення кредитів одночасно відображається на відповідному рахунку, відкритому за рахунком бюджетного обліку 7231 «Кредитування загального фонду місцевого бюджету за вирахуванням погашення», тобто відноситься на зменшення видатків відповідного місцевого бюджету.

Наприкінці операційного дня засобами програмного забезпечення на підставі меморіальних документів кошти перераховуються (списуються) на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3142 «Кошти загального фонду місцевих бюджетів».

Кошти від повернення бюджетних кредитів, наданих за рішеннями Верховної Ради АРК чи відповідної ради за кодом економічної класифікації 4000 «Кредитування з вирахуванням погашення» зі спеціального фонду місцевих бюджетів, зараховуються на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3153 «Рахунок для зарахування до спеціального фонду місцевих бюджетів повернення бюджетних кредитів».

Інформація про кошти від повернення кредитів одночасно відображається на відповідному рахунку, відкритому за рахунком бюджетного обліку 7232 «Кредитування спеціального фонду місцевого бюджету за вирахуванням погашення», тобто відноситься на зменшення видатків відповідного місцевого бюджету.

Наприкінці операційного дня засобами програмного забезпечення, на підставі меморіальних документів, кошти перераховуються (списуються) на рахунки, відкриті за балансовим рахунком 3152 «Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів, які направляються на спеціальні видатки».

Контрольні питання за темою 2.6:

1. Які доходи закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування?

2. З яких джерел формуються надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів та на які цілі вони використовуються?

3. Яка мета та концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин?

4. Що собою являє міжбюджетне фінансування та які проблеми притаманні йому на сучасному етапі?

5. Що визначається рішенням про місцевий бюджет?

6. Які нормативні документи визначають порядок касового виконання місцевих бюджетів за доходами?

7. Яким чином розподіляються функції між органами виконавчої влади при казначейському виконанні місцевих бюджетів за доходами?

8. Як здійснюється організація роботи з виконання місцевих бюджетів за доходами?

9. Який порядок оформлення платіжних документів?

10. Опишіть порядок здійснення операцій по зарахуванню коштів до місцевих бюджетів

11. Яким чином зараховуються платежі до загального фонду місцевих бюджетів?

12. Який порядок зарахування платежів до спеціального фонду місцевих бюджетів?

13. Як розподіляються платежі між загальним та спеціальним фондами місцевих бюджетів?

14. Яким чином розподіляються платежі між рівнями місцевих бюджетів?

15. Який порядок зарахування коштів, тимчасово віднесених на доходи місцевого бюджету, що підлягають розподілу?

2.7 Обслуговування державних цільових фондів (на самостійне вивчення)

План лекції

2.7.1 Характеристика державних цільових фондів

2.7.2 Порядок зарахування коштів до державних цільових фондів

2.7.3 Казначейське обслуговування коштів від приватизації державного майна

2.7.4 Порядок зарахування коштів до Фонду загальнообов’язкового

державного соціального страхування на випадок безробіття

2.7.5 Порядок проходження коштів Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

2.7.1 Характеристика державних цільових фондів

Основним централізованим фондом фінансових ресурсів держави, як відомо, виступає бюджет. Кошти бюджету є знеособленими і забезпечують реалізацію її функцій. Однак, у держави можуть бути певні потреби, що мають особливе значення і тому повинні мати відповідне гарантоване фінансове забезпечення. З цією метою держава створює фонди цільового призначення.

За своєю економічною сутністю державні цільові фонди - це грошові відносини з приводу розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов'язаних з формуванням фінансових ресурсів в розпорядженні держави та використанням державних коштів для забезпечення розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту населення, розвитку науково-технічного потенціалу держави.

Основне призначення державних цільових фондів полягає у:

• забезпеченні соціального захисту населення шляхом виплати субсидій, пенсій, фінансування соціальної інфраструктури;

• сприяння економічному піднесенню держави через фінансування, субсидування, кредитування вітчизняних підприємств;

• фінансування природоохоронних заходів;

• надання позик, кредитів.

Джерелами формування доходів державних цільових фондів є..

• бюджетне фінансування;

• обов'язкові відрахування юридичних та фізичних осіб;

• доходи від інвестування власних коштів;

• добровільні внески, спонсорська допомога;

• інші джерела.

Державні цільові фонди поділяють на цільові бюджетні фонди (фонди, що входять до складу державного бюджету) і державні позабюджетні фонди (фонди, що не входять до складу державного бюджету).

Під цільовими бюджетними фондами слід розуміти грошові фонди, що утворюються у складі бюджету держави за рахунок цільових джерел засобів і використовуються на фінансування певних державних чи місцевих витрат під контролем фіскальних органів держави. Наприклад, платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, цільові фонди, утворені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади.

Реформування системи фінансів України на початку 90-х років призвело до появи нової ланки загальнодержавної системи фінансів - позабюджетних фондів. Особливе значення серед них мають соціальні позабюджетні фонди (Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань).

Специфікою позабюджетних фондів є чітке закріплення дохідних джерел і, як правило, суворе цільове їх використання. Джерелами формування позабюджетних фондів є: спеціальні податки і збори, асигнування із державного і місцевих бюджетів, спеціальні позики, добровільні поступлення. Поступлення можуть формуватися також від капіталізації частини тимчасово вільних засобів позабюджетних фондів (як, наприклад, покупка цінних паперів, інвестування тощо).

В управлінні та контролі за коштами бюджетних та позабюджетних фондів є певні відмінності:

по-перше, використання коштів бюджетними фондами регламентується законодавством та органами влади, а використання коштів позабюджетних фондів - законодавством та виконавчими дирекціями фондів, при цьому є реальна можливість використання коштів в оперативному режимі;

по-друге, контроль за діяльністю і використанням коштів бюджетних фондів здійснює Верховна Рада України, а позабюджетні фонди не підлягають контролю з боку законодавчих органів. Контроль здійснюється податковими інспекціями, фінансовими відділами і виконавчими дирекціями фондів.

2.7.2 Порядок зарахування коштів до державних цільових фондів

Відповідно до ст. 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2002 рік” кошти державних позабюджетних фондів, крім Пенсійного фонду

України, обслуговуються органами Державного казначейства України. Однак на засіданні Кабінету Міністрів України від 29 травня 2002 року розглядалось питання щодо порядку переведення та консолідації коштів Пенсійного фонду на єдиному казначейському рахунку (витяг з протоколу № 13 засідання).

Здійснюється також переведення на обслуговування до органів Державного казначейства коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та повнофункціональне казначейське обслуговування митних органів за видатками.

Для цього в органах Державного казначейства відкриваються рахунки за

балансовими рахунками 3717 “Рахунки державних позабюджетних фондів” та

3718 “Рахунки для обліку коштів від приватизації”. Порядок відкриття цих рахунків регламентується листом Державного казначейства України від 10.01.2002 року № 07-06/45-254 і повинен здійснюватися наступним чином:

3717KPVV900NNN,

де

K – ключ, що вираховується автоматично,

P- ознака фонду,

VV- вид надходження,

NNN – код території, взятий з довідника адміністративно-територіальних одиниць відповідних бюджетів.

Ознака фондів до рахунку 3717 “Рахунки державних цільових фондів”

мають наступний вигляд:

1 – Пенсійний фонд України,

2–Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

3- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,

4- Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,

5- Фонд державного майна України.

Рахунки за балансовим рахунком 3718 “Рахунки для обліку коштів від

приватизації” відкриваються за аналогічною схемою.

Рахунки за балансовим рахунком 3717 “Рахунки державних позабюджетних фондів” в розрізі районів відкриваються наступним чином:

3717 KP VV 9BB NNN,

де

аналітичний параметр BB має наступні значення:

00 – надходження,

01 – використання.

2.7.3 Казначейське обслуговування коштів від приватизації державного майна

Кошти, одержані від продажу державного майна та майна, що належить

Автономній республіці Крим, інші надходження, безпосередньо пов’язані з

процесом приватизації (від покупців за подання заяви на приватизацію; реєстраційний збір за реєстрацію покупців на участь в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об’єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо), зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації України та позабюджетного

фонду приватизації Автономної Республіки Крим.

Кошти, які надходять від приватизації державного майна, зараховуються на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства (на центральному і територіальному рівнях) на ім’я Фонду державного майна України за балансовим рахунком 3718 “Рахунки для обліку коштів від приватизації”.

Органи Державного казначейства наступного дня після зарахування коштів, одержаних від приватизації, надають представникам Фонду державного майна України виписки із зазначених рахунків та реєстр розрахункових документів до них. На підставі підготовлених Фондом державного майна України платіжних доручень, кошти перераховуються на відповідні рахунки, відкриті у Державному казначействі України (центральний рівень): 3231 “Гранти, отримані загальним фондом державного бюджету”, 3232 “Гранти, отримані спеціальним фондом державного бюджету” Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 № 119 із змінами та доповненнями.

Нормативи відрахувань коштів затверджуються Законом України “Про

Державний бюджет України на 2002 рік”. На рахунки, відкриті у Державному

казначействі України в розрізі територій за балансовим рахунком 3231 зараховуються:

97% надходжень від приватизації державного майна (крім об’єктів, для яких передбачено окремий розподіл коштів відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 роки) та інших надходжень, безпосередньо пов’язаних з процесом приватизації (код 406100);

97% надходжень від приватизації об’єктів незавершеного будівництва, фінансування яких здійснювалося виключно за рахунок централізованих капітальних вкладень (код 406200);

97% надходжень від продажу об’єктів приватизації, у тому числі віднесених відповідно до пункту 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки до об’єктів групи Ж (крім об’єктів незавершеного будівництва), що виділяються у балансі підприємств (код 406400).

На рахунки, відкриті у Державному казначействі України в розрізі територій за балансовим рахунком 3232 зараховуються:

90% надходжень від приватизації об’єктів незавершеного будівництва, що споруджувалися відповідно до Чорнобильської будівельної програми (код

406300);

75% надходжень, отриманих від продажу акцій відкритих акціонерних товариств за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова (код 406500);

98% надходжень від приватизації підприємств, що належать до сфери управління Міністерства оборони України (код 406600).

Крім цього, на рахунки, відкриті у Державному казначействі України за балансовим рахунком 3232 зараховуються кошти, які витрачаються на заходи, пов’язані з проведенням приватизації державного майна, а саме:

3% надходжень за кодом 406100;

3% надходжень за кодом 406200;

3% надходжень за кодом 406400;

10% надходжень за кодом 406300;

25% надходжень за кодом 406500;

2% надходжень за кодом 406600;

Видатки за рахунок коштів, які спрямовуються на заходи, пов’язані з виконанням Державної програми приватизації, здійснюються відповідно до Порядку виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10.08.2001 року № 140.

Рахунки за балансовими рахунками 3231 та 3232 відкриваються за наступною схемою:

3231 K FFFFF XXX.

3232 K FFFFF XXX,

де K – ключ, що вираховується автоматично,

FFFFF- код фінансування, відповідно до класифікації фінансування бюджету за типом боргового зобов’язання,

XXX- код території.

2.7.4 Порядок зарахування коштів до Фонду загальнообов’язкового

державного соціального страхування на випадок безробіття

З 1 січня 2001 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Функції по управлінню страхуванням на випадок безробіття, провадженням збору та акумуляцією страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплатою забезпечення та наданням соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно з цим Законом подано на Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створився як правонаступник Фонду сприяння зайнятості населення з метою управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із Законом і статутом Фонду.

Згідно із Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття” джерелами коштів Фонду є: страхові внески страхувальників (роботодавців, застрахованих осіб); асигнування державного бюджету; суми фінансових санкцій, що визначені Законами України

“Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про зайнятість населення”; благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; інші надходження відповідно до законодавства України.

Відповідно до чинного законодавства кошти Фонду використовуються на: допомогу по безробіттю; матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; матеріальну допомогу по безробіттю; допомогу на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні; професійну підготовку або перепідготовку; підвищення кваліфікації та профорієнтацію; пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні; інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням; виплату забезпечення та надання соціальних послуг; відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних із достроковим виходом на пенсію осіб; фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; створення резерву коштів фонду тощо.

Як показують розрахунки доходи Фонду формуються головним чином за рахунок внесків роботодавців – їх питома вага становить 70%, частка коштів, що надходять внаслідок утримань із заробітків працюючого населення є не такою значною – 15%. Надходження у вигляді асигнувань з Держбюджету та інших джерел є незначними (відповідно 3% та 5%). Така мала частка надходжень із бюджету пояснюється тим, що Фонд є самодостатнім.

Якщо аналізувати видаткову частину бюджету Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, то помітним є те, що найбільша частка коштів витрачається на фінансування матеріального забезпечення та соціальні послуги – 72%; достатньо значною є питома вага витрат – 10,7% - на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції, її робочих органів, управління Фондом; 6,7% - на розвиток матеріальної та інформаційної бази Фонду; 5,6% - на відшкодування Пенсійного фонду.

Кошти Фонду загальнодержавного страхування на випадок безробіття не входять до складу державного бюджету. Для централізованого зарахування коштів до Фонду в управліннях Державного казначейства відкриваються аналітичні рахунки за балансовим рахунком 3717 “Рахунки державних позабюджетних фондів” в розрізі відділень. Щоденно на аналітичні рахунки відділень Державного казначейства надходять кошти до фонду в розрізі видів надходжень. Засобами програмного забезпечення ці кошти акумулюються в обласних управліннях на окремих аналітичних рахунках, з яких відбувається перерахування коштів на центральний рівень.

Для перерахування коштів регіональні відділення Фонду подають до управлінь Державного казначейства платіжні доручення, на підставі яких проводиться відповідне перерахування коштів. На наступний день органи Державного казначейства подають фондам банківські виписки з рахунку, де відслідковується рух коштів за цим рахунком. Далі проводиться звірка на предмет проведення операцій за попередній день. За результатами проведених перерахувань щоденно складається оборотно-сальдова відомість по рахунку 3717“Рахунки державних позабюджетних фондів”, де показуються надходження та використання коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

2.7.5 Порядок проходження коштів Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

З метою повного та своєчасного виконання обов’язків Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо здійснення соціальних послуг та виплат, передбачених Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, запроваджується казначейське обслуговування цього фонду.

Для обліку надходжень та здійснення платежів до Фонду органам виконавчої дирекції Фонду у відповідних територіальних органах Державного

казначейства відкриваються рахунки за балансовим рахунком 3717 “Рахунки державних позабюджетних фондів” Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28.11.2000 року № 119, із змінами та доповненнями.

Платники сплачують внески до Фонду на рахунки, відкриті на ім’я відділень виконавчої дирекції Фонду в районах та містах обласного значення. Платники внесків до Фонду у містах Києві та Севастополі сплачують внески на рахунки, відкриті на ім’я управлінь виконавчої дирекції Фонду у містах Києві таСевастополі.

Кошти, які надійшли на рахунки, відкриті на ім’я відділень виконавчої

дирекції Фонду для зарахування надходжень, щоденно на підставі платіжних

доручень перераховуються на відповідні рахунки, відкриті на ім’я управлінь

виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим та областях.

Зазначені кошти відділень виконавчої дирекції Фонду можуть акумулюватись органами Державного казначейства (на підставі договорів на розрахунково-касове обслуговування Фонду) на рахунках управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим та областях в автоматизованому режимі.

На підставі платіжних доручень управлінь виконавчої дирекції Фонду не рідше ніж два рази на тиждень кошти у повному обсязі перераховуються на

рахунок, відкритий у Державному казначействі України (центральний рівень) на ім’я Фонду за балансовим рахунком 3717 “Рахунки державних позабюджетних фондів”.

У окремих випадках, на підставі наказів виконавчої дирекції Фонду, кошти, які надійшли на доходні рахунки управлінь виконавчої дирекції Фонду, можуть використовуватись для здійснення виплат. Інформацію про проведені виплати управління виконавчої дирекції Фонду у день здійснення таких операцій подають до виконавчої дирекції Фонду.

Державне казначейство (центральний апарат) на підставі платіжних доручень Фонду перераховує кошти на рахунки для здійснення платежів управлінь виконавчої дирекції фонду. Зазначені кошти використовуються за напрямами, визначеними Фондом.

Управління виконавчої дирекції Фонду розподіляють отримані кошти між відділеннями виконавчої дирекції Фонду. Розподіл здійснюється згідно зі затвердженими кошторисами та фактичною потребою відділень. Кошти перераховуються органами Державного казначейства за призначенням на підставі платіжних доручень управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим та областях.

Відділення виконавчої дирекції Фонду з рахунків, відкритих у відповідних територіальних органах Державного казначейства, перераховують кошти на здійснення виплат потерпілим. Виплати потерпілим здійснюються з рахунків, відкритих робочим органам виконавчої дирекції Фонду в установах банків, або через відділення зв’язку.

Органи Державного казначейства після проведення операцій на рахунках Фонду надають їх представникам виписки з рахунків та додають до них реєстри розрахункових документів.

Повернення зайво або помилково зарахованих на рахунки Фонду коштів здійснюється органами Державного казначейства на підставі платіжних доручень управлінь та відділень виконавчої дирекції Фонду.

Відповідальність за цільове направлення та використання коштів несуть управління та відділення виконавчої дирекції Фонду.__

Контрольні питання за темою 2.7 :

1. Що таке державні цільові фонди та яке їх призначення?

2. З яких джерел формуються державні цільові фонди?

3. Що слід розуміти під цільовими бюджетними фондами та позабюджетними фондами?

4. Який порядок зарахування коштів до державних цільових фондів?

5. Опишіть порядок використання коштів від приватизації державного майна

6. Який порядок зарахування коштів до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття?

7. Яким чином здійснюється повернення помилково/надміру сплачених страхових внесків?

8. Опишіть порядок проходження коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

МОДУЛЬ 3 КОНТРОЛЬ У СИСТЕМІ КАЗНАЧЕЙСТВА

3.1. Суть, значення, форми та методи фінансового контролю, діяльність суб’єктів фінансового контролю у фінансовій системі України (на самостійне вивчення)

План лекції

3.1.1 Суть і значення контролю у фінансовій системі

3.1.2 Види, форми та методи фінансового контролю

3.1.3 Система фінансового контролю

3.1.4 Основні засади діяльності суб’єктів фінансового контролю

3.1.1 Суть і значення контролю у фінансовій системі

Реформування економічних відносин у напрямі ринкових перетворень в Україні охоплює тією чи іншою мірою всі сфери діяльності суспільства, зокрема й державний контроль і найважливішу ланку і невід'ємний його складник - фінансовий контроль.

Організаційні форми фінансового контролю мають відповіла ти вимогам частини 2 статті 19 Конституції України, якою передбачено: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України».

Призначення фінансового контролю полягає у сприянні реалізації фінансової політики держави, забезпеченні процесу формування й ефективного використання фінансових ресурсів у всіх лапках фінансової системи.

За своєю суттю фінансовий контроль - це комплекс заходів, які здійснює держава з метою успішного досягнення поставлених цілей у сфері фінансів.

У всіх державах для забезпечення незалежності фінансового контролю застосовуються ті чи інші заходи, які стосуються порядку призначення на посади відповідальних осіб, їхньої зміни, матеріального забезпечення і т.д. Фінансовий контроль, поставлений у незалежне становище, тільки в тому разі має авторитет, коли його діяльність буде поставлена в тісний взаємозв'язок з діяльністю законодавчих установ. У цьому полягає один з найважливіших принципів організації фінансового контролю.

Суть фінансового контролю може бути визначена як система заходів держави для забезпечення ефективного використання державних фінансових ресурсів в інтересах суспільства, які охоплюють усі операції, пов'язані з рухом державних коштів, і здійснюються у відповідних формах за допомогою спеціальних методів. Для здійснення контролю як функції управління державними фінансами необхідна розробка його методологічних та організаційних основ і закріплення їх у законодавстві країни.

Фінансовий контроль як спеціалізований вид управлінської діяльності й особлива галузь економічних знань має в наявності цілий арсенал методичних прийомів, які базуються на досягненнях суміжних наук (аналізу господарської діяльності, бухгалтерського обліку, статистики та ш.). Системність у контролі досягається комбінованим Використанням різних способів контролю: логічного і математичного, документального і фактичного. Застосування їх дає змогу всебічно аналізувати і синтезувати фактичний матеріал, з'ясовувати послідовність дій суб'єкта контролю в складних господарських ситуаціях або в умовах невизначеності, встановлювати достовірність залучених джерел інформації.

Мета державного фінансового контролю - забезпечення дотримання принципів законності, доцільності й ефективності розпорядчих і виконавчих дій з управління державними фінансовими ресурсами, матеріальними цінностями і нематеріальними об'єктами, їх збереження та збільшення для виконання функцій держави.

Так, перевірка дотримання законів та інших нормативно-правових актів фінансово-господарського характеру, тобто законності, дає змогу підтримувати стійкість бюджетних процесів і стабільність державного фінансового устрою, вчасно виявляти відхилення від заданих законодавчо правил і процедур, а також вносити з них необхідні доповнення.

Доцільність - категорія, яка охоплює не тільки характеристику цільового використання державних коштів і використання придбаного за рахунок цих коштів майна, а й відповідність встановленим цілям, програмам, пріоритетам.

З погляду ефективності перевіряється не лише економне й оптимальне управління і використання державних фінансових коштів та іншого майна, запобігання втратам, а й виконання державних програм з найменшими витратами і найбільшим ефектом.

Фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління економікою та її регулювання. Будь-яка держава щодо фінансової діяльності зацікавлена у вирішенні таких завдань:

1. Усі приписи держави щодо організації і здійснення фінансової діяльності мають бути точно виконані (завдання забезпечення законності).

1. Кошти держави, а також кошти суспільних організацій повинні використовуватись економно, раціонально й ефективно (завдання забезпечення збереженості коштів).

2. Держава намагається зберегти свої кошти від розкрадань (завдання забезпечення збереженості коштів).

Управління державними коштами завжди було питанням, обговорення якого викликало дискусії. Воно може мати домінуюче значення у критичні моменти розвитку держави або обмежений характер у період відносної стабільності та процвітання. Проте воно завжди було, є і залишатиметься предметом, який нікого не залишить байдужим.

Управління державними коштами традиційно розглядається як система контролю. Своєю чергою, контроль містить дві функції:

1. Функцію перевірки, порівняння даних і, за необхідності, їх додаткової перевірки за допомогою документів.

1. Функцію ієрархічного підпорядкування, відповідно до якої один орган на вищому рівні домінує над іншим з конкретною метою - регулювати діяльність органу, що перебуває на нижчому рівні відповідальності.

Контроль, що здійснюється таким чином, не є і не може бути за своїм характером статичним - його форми і методи змінюються залежно від рівня розвитку суспільства.

Управління державними коштами має глибоке коріння в минулому - давньому і недавньому. Воно розвивалося, вбираючи в себе і відображаючи характер суспільства і форму правління. Економічний розвиток суспільства сприяв розширенню сфери контролю, зміні структури державних видатків і контролю за їх здійсненням. Спочатку функції контролю як складники влади замикалися на вождеві племені, монархові або главі релігії. Контроль у часи Сократа перебував у руках еліти, якій можна було довірити управління державними коштами, і був пов'язаний з існуванням довіри суспільства до уряду, а також із застосуванням сили.

За такої організації ефективність контролю залежить від того, хто контролює і що контролюється.

При правителеві зазвичай була офіційна особа - керуючий Королівського двору, або Канцлер, який відповідав за кошти правителя. Звичайно, монархів не хвилювали такі проблеми, як податкова реформа, або схвалення Верховною Радою бюджету країни, або до тримання вимог та умов Міжнародного валютного фонду і Світового банку в разі отримання кредитів. До того ж ці люди нікому не звітували. Однак вони повинні були вести облік і контроль доходів і видатків. Для такої роботи необхідно було наймати працівників. І це були перші кроки становлення казначейства.

До кінця XVIII століття в багатьох країнах вже існували парламенти, які здійснювали контроль за державною казною, незалежно від правлячої королівської сім'ї. З розвитком суспільства ускладнювались економічні відносини, завдання управління видатками постійно розширювались і ставали складнішими. Управління державними фінансами стало важливою справою. На форму і зміст управління впливали й різноманітні економічні труднощі. Відповідно, змінювалися форми та методи державного контролю.

3.1.2 Види, форми та методи фінансового контролю

Успішне та ефективне проведення фінансового контролю залежить від рівня організації і видів контролю, форм і методів його проведення.

Розрізняють декілька видів фінансового контролю залежно від різних класифікаційних ознак.

Фінансовий контроль - вартісний контроль, тому він здійснюється в усіх сферах суспільного відтворювального процесу і присутній під час руху грошових фондів, включаючи і стадію осмислення фінансових результатів. Тобто об'єктом фінансового контролю виступають грошові відносини. Фінансовий контроль слугує формою реалізації функції фінансів, він повинен забезпечувати інтереси і права держави, а також всіх інших суб'єктів економіки.

Суб'єкт фінансового контролю - це орган чи особа, які відповідно до визначених законодавством повноважень мають право здійснювати фінансовий контроль.

Об'єкт фінансового контролю - це повний комплекс (система) або окремі процеси (етапи) фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання, на які спрямовано контрольні заходе суб'єкта фінансового контролю

Безпосередньо предметом перевірок є такі вартісні показники, як прибуток, доходи, рентабельність, собівартість, витрати обігу. Сферою фінансового контролю є практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей, а в деяких випадках і без них (бартерні операції). Перевірці підлягають операції з коштами, матеріальними цінностями, фінансовими інвестиціями, нематеріальними активами держави і місцевого самоврядування, недержавних фондів, суб'єктів господарювання, об'єднань громадян. Зазначені операції підлягають контролю щодо:

• законності їх здійснення;

• достовірності та повноти відображення у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

Контроль в органах казначейства не є новим - він такий же давній, як і саме мистецтво управління державою. Так, наприклад, більше як два тисячоліття тому в китайській «Книзі звичаїв Чжоу» - керівництві, в якому викладено завдання та функції офіційних осіб - чітко пояснено обов'язки кожного з чиновників, які займалися фінансами. Функція контролю мала подвійне значення - перевірка операцій та визначення права на здійснення видатків.

Донедавна контроль сприймався тільки як єдиний контроль, а не як засоби контролю. Проте пізніше він набув розширенішого змісту - як постійний нагляд за асигнуваннями, тобто отриманням і використанням коштів. І тепер його розглядають як контроль над асигнуваннями за напрямами та відповідними процедурами.

Контроль не є одномоментною дією. І засоби контролю - це продумані системи, покликані поліпшити роботу організацій, особливо щодо управління державними видатками. Це процеси, які дають змогу уточнити мету, розподілити ресурси та використовувати їх ефективним, економічним і дієвим способом, забезпечуючи водночас стабільність. Крім того, ці функції повинні виконуватися так, щоб повністю забезпечувати звітність. Контроль має також інший аспект - вияв влади та ієрархічних взаємовідносин в організації. Тільки гармонійне сполучення цих двох аспектів контролю дасть змогу отримати повну уяву про управління державними коштами, виявити нагальні проблеми та окреслити шляхи їх вирішення.

Контроль - це система заходів, що забезпечує відповідність фінансових операцій державних органів визначеній стратегії та меті.

Процес управління в загальних рисах містить стратегічне планування, контроль над управлінською і виробничою діяльністю.

Перший етап передбачає формулювання завдань і планів, другий - порядок отримання коштів і визначення підходів до їх використання, а третій - перевірку належного виконання поставлених завдань.

Контроль передбачає перевірку виконання рішень, ухвалених на попередньому етапі, де кожна мета та відповідне їй завдання складалося з окремих елементів. Мірою досягнення стадії рішення контроль набуватиме дедалі важливішого значення у забезпеченні виконання конкретних завдань. На кожній стадії практикується інший ступінь перевірки.

Під контролем, зазвичай, розуміють використання повноважень, якими та ЧИ інша /станова наділена за законом або які склалися в силу традицій, Без визнання таких повноважень ефективність контролю знижуватиметься.

Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль та характеру контрольної діяльності, розрізняють наступні його види:

Державний фінансовий контроль здійснюють державні органи влади та управління. Головна його мета – забезпечити інтереси держави і суспільства щодо поступлень доходів і витрачання державних коштів. Від його організації багато в чому залежать шляхи економічного розвитку держави, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів.

Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки до підвідомчих підприємств і організацій. Він здійснюється контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств , охоплює діяльність підзвітних їм підприємств, установ і організацій. В останні роки в процесі адміністративної реформи у зв’язку з ліквідацією великої кількості міністерств та появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого контролю значно скоротилися.

Громадський (суспільний) фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації тощо). Об’єкт контролю залежить від завдань, які перед ним стоять.

Аудит – це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява та розвиток аудиту в сучасних умовах господарювання зумовлена наступними чинниками:

- значним скороченням масштабів неефективного відомчого контролю;

- появою підприємств нових форм власності, які не підпорядковуються

вищестоящій організації, яка здійснює контроль за їхньою діяльністю;

- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю

охопити регулярними і глибокими перевірками всі суб’єкти

господарювання, що і покладається на аудиторські фірми.

Залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних дій фінансовий контроль поділяють на документальний і фактичний. Поділ за цією ознакою є певною мірою умовним, тому що в основу його розмежування покладено лише різні джерела даних, що використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами інформації для документального контролю є первинні документи, бухгалтерська, статистична звітність, нормативи та інша документація. Фактичний контроль ґрунтується на вивченні фактичних даних про об’єкт контролю за даними їх перевірки в натуральному вираженні. А тому він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер фінансово-господарських операцій.

Залежно від цільової спрямованості контрольних дій виділяють тактичний і стратегічний контроль. Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на розв’язання стратегічних питань розвитку підприємства у майбутньому, тактичний вирішує поточні питання їхньої фінансової діяльності.

Залежно від місця здійснення фінансового контролю виділяють такі його види як контроль на місцях, коли суб’єкт виконує контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об’єкті, та дистанційний контроль при якому суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт за допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв’язку.

Контроль поділяють також на внутрішній і зовнішній. Вони можуть носити характер ієрархічного контролю. Такий контроль можна розглядати на різних рівнях:

- між законодавчою владою і урядом;

- між центральною владою і бюджетними установами;

- між розпорядниками бюджетних коштів різних рівні;

- між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами.

Характерною ознакою ієрархічний контролю є підзвітність. Це означає, що нижчестоящі установи ат підрозділи відповідають за результати діяльності на конкретному рівні, а вищестоящі – регулюють відповідну діяльність та контролюють її.

Зовнішній контроль – контрольні заходи, які здійснюються ззовні та охоплюють усю систему державних органів, а тому можуть сприйматися як макрозаходи.

Здійснення зовнішнього контролю розпочинається з вироблення макроекономічної політики, визначення допустимого рівня видатків і дефіциту. На підставі цих загальних завдань складаються плани використання коштів, формується бюджет, який, у свою чергу, є необхідною законодавчою й адміністративною основою щорічного бюджетного циклу. Центральні органи виконавчої влади мають можливість виконувати відповідні функції регулювання – вони визначають правила використання внутрішніх систем обліку, цільового виділення коштів, норми та принципи здійснення видатків, а також види і форми звітності та періодичності її подання.

Зовнішній фінансовий контроль в Україні здійснюють:

а) Верховна Рада України;

б) Рахункова палата;

в) Міністерство фінансів;

г) Державне казначейство;

ґ) Державна контрольно-ревізійна служба;

д) Державна податкова адміністрація;є) аудитори та аудиторські фірми.

Внутрішній контроль – оперативні заходи, що проводяться самою організацією. Він доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами. Організація самостійно проводить стратегічний аналіз напрямків власної фінансової діяльності та підготовки відповідних фінансових планів і бюджетів. Після складання і затвердження планів доходів і витрат основну увагу організації приділяють проблемам управління й оперативного фінансового контролю.

І зовнішній, і внутрішній контроль можуть мати характер ієрархічного контролю. Характерною ознакою ієрархічності є підзвітність. Такий контроль можна розглядати на різних рівнях:

• між законодавчою владою та урядом;

• між центральною владою і бюджетними установами;

• між розпорядниками бюджетних коштів різних рівнів;

• між управліннями та підпорядкованими їм підрозділами.

Ієрархічний контроль і підзвітність означають, що нижчі установи та/або підрозділи відповідають за результати діяльності на конкретному рівні, а вищі - регулюють відповідну діяльність і контролюють її.

Внутрішній контроль є частиною організаційної структури самої установи і тому може застосовуватися на підставі рішень самої установи.

Одним із типових видів внутрішнього контролю є ієрархічний внутрішньовідомчий контроль.

Існує два види ієрархічного внутрішньовідомчого контролю:

• контроль документів;

• контроль на місцях.

Контроль документів проводиться на підставі тих документів, які подаються нижчими службовцями вищим. Це насамперед звітність і документи, що підтверджують доходи та видатки, правильність здійснених бухгалтерських операцій, складених звітів та ін. Контроль документів може завершитися виправленням бухгалтерських записів, відхиленням документів, у яких виявлено незаконні дії.

Контроль на місцях - для ефективності він повинен бути раптовим. Під час цього контролю перевіряються прибуткові та видаткові документи, вся сукупність записів, підтвердних сальдо на рахунках, загальна організація справи. По закінченні перевірки складається доповідна записка або акт.

В ідеалі внутрішній контролі, використовується як оперативний контроль, щo доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами.

Контрольні заходи, які здійснюються зовнішніми органами, зазвичай, охоплюють всю систему державних органів і тому можуть розглядатися як макрозаходи. Їх необхідно доповнювати мікрозаходами, або оперативними заходами, які здійснюються безпосередньо самою установою. Від установи потребується проведення самостійного стратегічного аналізу напрямів власної діяльності і підготовки відповідних бюджетів.

Обидва види контролю доповнюють один одного і між ними існує тісний зв’язок. Лише у оптимальному поєднанні цих двох видів контролю можна добитися їх повної віддачі та ефективності.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його здійснення як засіб вираження змісту об’єкта контролю. Формами фінансового контролю є певні сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу здійснення контрольних дій. Виділяють такі форми фінансового контролю:

Попередній, поточний і наступний. Критерій розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних дій із процесами формування і використання фондів фінансових ресурсів. Водночас вони тісно взаємопов’язані, відображаючи тим самим безперервний характер контролю.

Попередній (превентивний) фінансовий контроль проводиться до здійснюється фінансових операцій і має велике значення для попередження

порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів в процесі складання, розгляду і затвердження бюджетних планів всіх рівнів, кошторисів позабюджетних фондів – на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП та інших макроекономічних показників розвитку економіки держави, на мікрорівні – в процесі розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок, фінансових розділів бізнес-планів, складанні прогнозів балансів суб’єктів господарювання.

В умовах переходу до ринкової економіки превентивний фінансовий контроль є найефективнішою формою, оскільки дозволяє запобігти перевитратам і втратам фінансових ресурсів, порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Поточний (оперативний) фінансовий контроль є органічною частиною оперативного фінансового управління й регулювання фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Він проводиться в короткі проміжки часу в процесі здійснення фінансово-господарських операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат тощо). Опираючись на дані первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові операції, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати.

Наступний (ретроспективний) фінансовий контроль здійснюється шляхом аналізу і ревізії бухгалтерської і фінансової звітності після закінчення звітного періоду(за підсумками місяця, кварталу, року). Він характеризується

поглибленим вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу

масштабно оцінити позитивні та негативні сторони фінансової діяльності суб’єктів господарювання, розробляти заходи щодо їх усунення.

Слід зазначити, що всі форми фінансового контролю взаємопов’язані і доповнюють одна одну. Так, попередній контроль забезпечує перевірку проектів своєчасно виявити вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були виявлені попереднім та поточним контролем.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є його метод.

Основними методами фінансового контролю, як конкретних способів (прийоми) його проведення, є: ревізія, перевірка, обстеження, нагляд.

Перевірка проводиться по окремих питаннях фінансово-господарської

діяльності на основі бухгалтерських документів. У процесі перевірки виявляються порушення фінансової дисципліни і вживаються заходи щодо їх усунення.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємств і установ. У процесі обстеження можуть здійснюватися певні виміри виконаних робіт, витрачання матеріалів, палива, енергії. Обстеження може проводитись також

через опитування, спостереження тощо. Характерним для обстеження є використання прийомів зіставлення фактичного стану справ з нормативним.

Нагляд проводиться контролюючими органами за економічними суб’єктами, що отримали ліцензію на певний вид фінансової діяльності: страхову, інвестиційну, банківську тощо. Він передбачає контроль за дотриманням встановлених правил і нормативів, порушення яких призводить до відкликання ліцензії

Ревізія – це метод документального контролю за всією фінансово- господарською діяльністю підприємства, організації, установи за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та ефективності, провірки дотримання фінансової дисципліни, правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних.

За ступінню охоплення господарської діяльності суб’єкта розрізняють наступні види ревізій:

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю. Характеризується загальним глибоким вивченням фінансового боку діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю.

Часткова ревізія проводиться для перевірки окремих сторін або учасників фінансово-господарської діяльності господарюючих суб’єктів. Проводиться з певного переліку питань за допомогою ознайомлення з окремими напрямками фінансової діяльності.

Комплексна ревізія являється найбільш повною, охоплює усі сторони

діяльності підконтрольного підприємства, організації, установи, господарську і фінансову діяльність суб’єкта контролю, питання збереження і ефективного використання фінансових ресурсів, якості та стану бухгалтерського обліку та

звітності. Для перевірки вузьких технічних і технологічних питань до ревізії

повноту її результатів.

Тематична ревізія проводиться в однотипних підприємствах, організаціях, установах по певному переліку питань, що дозволяє виявити типові недоліки або порушення і прийняти заходи до їх усунення. Вона дозволяє зосередитись лише на окремих аспектах діяльності.

Залежно від ступеня охоплення фінансових і господарських операцій розрізняють (повноти залучених документів):

Суцільні ревізії передбачають перевірку усіх операцій на певній ділянці діяльності за весь підконтрольний період.

Вибіркова ревізія – це перевірка певної частини первинних документів за певний проміжок часу. Як правило, перевіряють один місяць у кварталі, при виявленні порушень переходять до суцільної ревізії.

Комбінована ревізія передбачає перевірку одних учасників суцільним методом, а інших – вибірковим, що дозволяє ревізувати (охопити) великі об’єкти з великим документооборотом, які здійснюють крупні господарські операції.

За результатами проведеної ревізії оформляється акт, на основі якого приймаються заходи щодо усунення порушень, відшкодування матеріальних збитків і притягнення винуватців до відповідальності.

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю у їх тісній взаємодії має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю у цілому

3.1.3 Система фінансового контролю

Методологічна суть фінансового контролю як поняття зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації природи господарських операцій, їх відображення в обліку, вжиття заходів для їх вирішення, а також усунення порушень і їх попередження (рис.3.1.1).

Однак, крім управлінського аспекту фінансового контролю, згідно з яким його можна трактувати як функцію, підсистему та елемент процесу менеджменту у фінансовому секторі економіки, навіть найпростіший підхід повинен передбачати розгляд фінансового контролю як системи, що включає контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.

Рис.3.1.1 Методологічна суть фінансового контролю

З огляду на Конституцію України суб'єкти контролю можна умовно поділити на дві підсистеми за ознаками ініціювання і здійснення контролю.

1) До контролюючих суб'єктів першої підсистеми належать громадяни України, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні і громадські організації, засоби масової інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб'єкти є і ініціаторами, і виконавцями контролю, до того ж не тільки в галузі фінансів. Здійснення специфічних контрольних повноважень вони делегують певним підпорядкованим їм структурам. Наприклад, функції здійснення постійного контролю над використанням коштів державного бюджету Верховна Рада делегувала Рахунковій палаті України. Міністерство фінансів України, своєю чергою, делегувало функції контролю над використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів і валютних кредитів Державній контрольно-ревізійній службі, функції оперативного управління видатками державного бюджету - Державному казначейству України. Функції здійснення фіскального контролю над діяльністю платників податків і забезпеченням виконання дохідної частини державного бюджету і главою держави покладено на Державну податкову службу в Україні.

2) До другої підсистеми належать контролюючі органи й особи підприємств, установ та організацій: керівники, головні бухгалтери й інші посадові особи, ревізійні комісії, органи контролю над суб'єктами господарювання, на які згідно з чинним законодавством покладено обов'язки здійснення внутрішнього контролю (контролю власника). До цієї ж підсистеми належать і органи незалежного фінансового контролю, виконавцями якого є передусім аудитори та аудиторські фірми.

З огляду на актуальність державного управління, зумовлену незабезпеченістю економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів, провідна роль у регулюванні їхніх потоків, раціональному й ефективному використанні належить системі державного фінансового контролю, до якої належать: Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби та інші. Правові основи діяльності і модель лінійного зв'язку між усіма зазначеними вище суб'єктами контролю наочно показано на рис. 5.2.2.У цілому функції органів державного фінансового контролю полягають у забезпеченні раціонального застосування державок) (Кабінетом Міністрів, міністерствами, іншими органами влади) методів регулювання економічними процесами, які в умовах існування різних форм і видів власності, вільного підприємництва, економічної самостійності виробників, ринку, ринкових відносин у системі всієї економіки, порівняно з адміністративними і правовими, найбільш виправдані, динамічні й ефективні.

Рис.3.1.2 Система державного фінансового контролю

3.1.4 Основні засади діяльності суб’єктів фінансового контролю

Державний фінансовий контроль здійснюється органами законодавчої

(представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Верховна Рада України, Міністерство фінансів, Рахункова палата, органи Державної контрольно-ревізійної служби, Державного казначейства, Державної податкової служби, Державної митної служби аудитории та аудиторські служби. Однак, якщо Рахункова палата і ДКРС є спеціальними органами державного фінансового контролю, тобто контроль є основним і єдиним завданням цих органів, то Державна податкова служба, Державне казначейство, внутрівідомчі контрольно-ревізійні підрозділи виконують контрольні функції паралельно з іншими покладеними на них завданнями; вони зобов’язані контролювати лише окремі напрямки руху державних коштів.

Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу.

Рахункова палата України :

- здійснює постійний контроль за виконанням державного бюджету в

межах та обсягах, визначених Конституцією України та Законом України

“Про Рахункову Палату”;

- перевіряє використання за призначенням органами виконавчої влади

коштів загальнодержавних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів;

- контролює утворення, обслуговування і погашення внутрішнього і зовнішнього державних боргів України;

- відповідність затверджених бюджетних асигнувань державного бюджету бюджетному розпису та виконанням бюджетного розпису;

- контролює ефективність управління коштами державного бюджету Державним казначейством України, а також використання коштів резервного фонду Кабінету Міністрів України, законність та своєчасність руху цих коштів у Національному банку України, уповноважених банках та кредитних установах;

- контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади, виконання рішень Верховної Ради про надання Україною позик.

Основним органом державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади є Міністерство фінансів України. Воно здійснює контроль за виконанням державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів в Україні,, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів, а також координує діяльність з

контролю за додержанням надходжень та використанням державних коштів.

З метою організації контролю за правильністю складання і виконання бюджетів, зведених фінансових планів галузей народного господарства, управлінь та відділів державних адміністрацій, виконкомів місцевих рад, фінансових планів підприємств, організацій та установ, а також контролю за фінансовою діяльністю, станом збереження і використання матеріальних цінностей, грошових коштів, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, інших органах державної виконавчої влади, на підприємствах, в організаціях та установах в Україні функціонує державна контрольно-ревізійна служба.

Головними завданнями ДКРС Закон визначив здійснення державного контролю за витрачанням коштів і товарно-матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних коштів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому.

Відповідно до Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 05.02.1998 р. № 83/98-ВР (надалі Закон) Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Однак Указом Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000затверджено “Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України”, згідно з яким ГоловКРУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

У своїй діяльності ДКРС керується Конституцією України (888-9), цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.

Видатки на утримання державної контрольно-ревізійної служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Структура державної контрольно-ревізійної служби (надалі ДКРС) в Україні регламентується Законом України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, а саме статтею 1, згідно з якою ДКРС складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Структуру державної контрольно-ревізійної служби можна показати за

допомогою схеми (рис. 3.1.3)

Головне контрольно-ревізійне управління України

КРУ в АР КРУ в м. Києві КРУ в

К рим та Севастополі областях

К онтрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) в районах,

містах і районах у містах

Рис. 3.1.3 Структура державної контрольно-ревізійної служби України

Особлива роль при здійсненні державного фінансового контролю відводиться Головному Контрольно-ревізійному управлінню, що має територіальні та місцеві органи. Головне контрольно-ревізійне управління України (ГоловКРУ України) згідно з Положенням про Головне контрольно- ревізійне управління України, затвердженим Указом Президента України 28 листопада 2000 року № 1265/2000, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України

Голов КРУ України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціальним директивним наказом Міністра фінансів України та вище згаданим Положенням.

ГоловКРУ України очолює Голова, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку. Голова ГоловКРУ України здійснює керівництво ГоловКРУ, розподіляє обов’язки між заступниками, визначає ступінь відповідальності своїх заступників і керівників структурних підрозділів, в установленому порядку призначає на посади і звільняє з посад керівників контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, типове положення про контрольно-ревізійні підрозділи у районах, містах, районах у містах у разі надання таким підрозділам статусу юридичної особи.

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо напрямів і методів контрольно-ревізійної роботи, обговорення найважливіших проектів нормативно-правових актів та інших питань у ГоловКРУ України може утворюватися методологічна рада, інші дорадчі та консультативні органи.

У складі ГоловКРУ України Кабінетом Міністрів України може бути утворено урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Статтею 2 Закону України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” визначено, що головним завданням ДКРС є: здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у майбутньому. ГоловКРУ України вносить у встановленому порядку пропозиції щодо формування державної політики у сфері державного фінансового контролю та забезпечує її реалізацію.

Відповідно до чинного законодавства Державна контрольно-ревізійна

служба виконує такі функції:

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів, позабюджетних фондів та державних валютних кредитів;

- цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів, отриманих суб’єктами господарської діяльності під гарантію Кабінету Міністрів України, та відшкодуванням суб’єктами господарської діяльності коштів державного бюджету, витрачених на виконання гарантійних зобов’язань;

- контроль за виконанням громадських замовлень та державного оборонного замовлення, авансованих за рахунок коштів державного бюджету України;

- контроль за цільовим та ефективним використанням коштів, які спрямовуються на виконання делегованих державних повноважень

бюджетами самоврядування;

- контроль за порядком ведення бухгалтерського обліку та достовірністю звітності про виконання державного бюджету України та бюджетів самоврядування, а також кошторисів доходів та видатків бюджетних установ;

- розробка пропозицій за результатами ревізій і контроль за їх виконанням.

Слід зазначити, що робота органів Державної контрольно-ревізійної служби нині, в основному, зосереджується на контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були приховані в обліку та звітності, а також на перевірках разом із правоохоронними органами діяльності підприємств і різних господарських організацій недержавної форми власності.

Для здійснення державного фінансового контролю за дотриманням податкового законодавства створені органи державного податкового контролю. Відповідно до чинного законодавства повноваженнями органів податкового контролю наділена Державна податкова адміністрація України, створена відповідно до Закону України № 509-ХІІ від 4.12.1990 року “Про Державну податкову службу в Україні”. Державна податкова адміністрація України здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів інших обов’язкових платежів, установлених законодавством.

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім Києва і Севастополя), районах у містах. Крім цього у складі органів державної спеціальної податкової служби створено відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями (податкова міліція).

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю нарахувань, повноти і своєчасністю сплати до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів та інших платежів і неподаткових надходжень, встановлених законодавством.

З метою контролю за дотриманням податкового законодавства.

Для запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування; запобігання корупції в органах державної податкової служби та виявлення її фактів; гарантування безпеки діяльності працівників органів державної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних з виконанням службових обов’язків у складі відповідних органів державної податкової служби діють спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями податкової міліції.

Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну, функції а саме:

- приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленному порядку їхню перевірку і приймає щодо них передбачені законом рішення;

- здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність, вживає заходів щодо відшкодування заподіяних державі збитків;

- виявляє причини та умови, що спряли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування, вживає заходи щодо їх усунення;

- опікується безпекою працівників органів податкової служби та захистом від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням ними посадових обов’язків;

- запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби;

- збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку негативних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподаткуванням.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює контроль за діяльністю суб’єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів, фінансових посередників, фондових бірж – відповідно до діючого у цій сфері законодавства.

Митні органи України відповідно до положення Митного кодексу України мають повноваження в галузі державного контролю, пов’язані з переміщенням товарів через митний кордон України.

Аудиторська палата організує незалежний фінансовий контроль. Вона видає ліцензії юридичним і фізичним особам на право здійснення аудиторської діяльності й контролює дотримання вимог законодавства з аудиторського контролю.

Аудиторські фірми проводять перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання і дають свої висновки стосовно законності й правильності здійснення фінансових операцій, відповідності ведення бухгалтерського обліку встановленим вимогам., достовірності бухгалтерської і фінансової звітності. Аудиторський контроль має за мету надання консультативної допомоги, за його результатами не приймаються рішення про накладання штрафних санкцій і адміністративних стягнень. Разом з тим аудиторські фірми несуть відповідальність за правильністю аудиторського заключення, оскільки після їх перевірок податкова, бухгалтерська і фінансова звітність перевіряється відповідними органами фінансового контролю.

Слід зазначити, що аудит все частіше виходить за межі традиційної ролі перевірки дотримання нормативів та фінансової ревізії і комплексно аналізує економічні наслідки використання державних коштів. Його мета полягає у сприянні загальному керівництву видатками, забезпечуючи ефективне використання бюджетних коштів.

Державний фінансовий контроль здійснюється також і низкою інших державних органів: Національним банком України, Фондом державного майна, Департаментом антимонопольної політики і підтримки підприємництва,

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку тощо. Зв’язок між органами державного фінансового контролю наведений на рис.3.1.2.

Одним із важливих завдань бюджетного кодексу України ухваленого 2001 року, є встановлення загальних засад організації контролю на всіх стадіях бюджетного процесу, визначення основних повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування з контролю над дотриманням бюджетного законодавства та встановлення їхньої відповідальності за бюджетні правопорушення. У Бюджетному кодексі окреслено загальну схему контролю над бюджетними ресурсами в контексті бюджетного процесу.

До прийняття Бюджетного кодексу контроль над дотриманням бюджетного законодавства (бюджетний контроль) регулювався нормами Закону України «Про бюджетну систему України» та пішими спеціальними нормативно-правовими актами. У цьому законі було визначено основні державні установи, уповноважені здійснювати державний бюджетний контроль, їхні функції та окремі методи контролю і звітності. Також було визначено перелік дій, які вважалися порушенням бюджетного законодавства.

З розвитком законодавчих норм щодо організації контролю у бюджетній сфері створено нові державні інститути: Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба. Повноваження цих органів регламентуються низкою спеціальних законів і підзаконних актів, які встановлюють їхній правовий статус у сфері фінансово-бюджетного контролю. Крім того, правову основу контролю посилено з ухваленням окремих указів Президента України, зокрема: «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» (2000), «Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері» (2001).

Однак матеріали та результати контрольно-ревізійної роботи Рахункової палати та Головного контрольно-ревізійного управління свідчать про збереження негативної тенденції у використанні бюджетних коштів. Незважаючи на наявність правових норм покарань, передбачених у Кримінально-процесуальному кодексі України, за порушення законів України, які регулюють використання бюджетних коштів або державної власності, стан бюджетно-фінансової дисципліни досі залишається на низькому рівні.

З огляду на це 25 грудня 2001 року ухвалено Указ Президента України «Про зміцнення фінансової дисципліни та запобігання правопорушенням у бюджетній сфері», яким, зокрема, зобов'язано Уряд:

а) протести за участю Рахункової палати поглиблений аналіз стану державного фінансового контролю та за його результатами підготувати і внести в установленому порядку до Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань формуванні цілісної системи фінансового контролю в державі;

б) провести разом з Національним банком України суцільну інвентаризацію рахунків розпорядників бюджетних коштів в установах банків і вжити заходів для відкриття таких рахунків винятково в системі органів Державного казначейства України;

в) вжити заходів для посилення взаємодії між контрольно-ревізійними підрозділами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та органами Державної контрольно-ревізійної служби і правоохоронними органами;

г) підготувати проект закону про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.

Бюджетний кодекс України є першим законодавчим актом України, який встановлює засади для створення гармонійної системи державного контролю в бюджетній сфері. На відміну від нормативно-правових актів, що регулюють окремі питання, Бюджетний кодекс є законом, що поєднує і функціонально пов'язує між собою всі стадії бюджетного процесу. Системність цього документа передбачає формування загальних засад функціонування бюджетної системи і здійснення дієвого фінансово-бюджетного контролю на всіх стадіях бюджетного процесу в Україні.

У Бюджетному кодексі визначено, що на всіх стадіях бюджетного процесу в Україні здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів (частина 2 статті 19). Важливість цієї статті для організації бюджетного контролю подвійна: по-перше, стаття встановлює, що контроль над дотриманням бюджетного законодавства є не просто одним з елементів або етапів бюджетного процесу. Контроль повинен здійснюватися безперервно впродовж усього бюджетного циклу, на кожному з його етапів. По-друге, у статті 19 наголошується, що невіддільним складником бюджетного процесу є не лише контроль над дотриманням бюджетного законодавства. Він містить і контроль та оцінку ефективності використання бюджетних коштів. Таким чином, така правова норма наголошує програмно-цільову спрямованість бюджетної системи, яку передбачає Бюджетний кодекс.

До найважливіших законодавчих положень Бюджетного кодексу щодо встановлення контролю над бюджетними ресурсами на стадіях бюджетного процесу слід віднести такі:

1) Загальні засади управління бюджетним процесом, які встановлює бюджетний кодекс, сприятимуть вирішенню проблем організації фінансово-бюджетного контролю.

2) Бюджетним кодексом також закріплюються важливі засади, що регулюють відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Бюджетний контроль як невід'ємний і вкрай важливий склад ник бюджетної системи та бюджетного процесу визначено відразу, в преамбулі до Бюджетного кодексу.

Для чіткого й однозначного виконання контрольних функцій визначаються ключові бюджетні терміни та поняття (стаття 2).

У Бюджетному кодексі визначено важливі принципи функціонування бюджетної системи, які можуть стати основою для побудови гармонійної системи бюджетного контролю. Важливими є принцип відповідальності учасників бюджетного процесу, принцип цільового використання бюджетних коштів та принцип публічності і прозорості бюджетних рішень і на державному, і на місцевому рівнях (стаття 7).

Надзвичайно важливим і новим елементом побудови системи бюджетного контролю є закріплений у Бюджетному кодексі (у зазначеній вище статті) принцип ефективності використання бюджетних коштів. Згідно з цим принципом, рішення про використання бюджетних коштів під час складання та виконання бюджетів повинні ухвалюватися, виходячи з прагнення досягти певних запланованих результатів із залученням мінімального обсягу коштів або досягти максимальних результатів для використання визначеного бюджетом обсягу коштів. Саме цей принцип є основою для втілення в Україні програмно-цільового методу складання бюджету і, відповідно до нього, системи контролю за ефективністю бюджетного процесу.

Серед важливих принципів функціонування бюджетної системи у зазначеній вище статті визначено принцип самостійності. Він дає змогу чіткіше визначити і, відповідно, контролювати відповідальність за бюджетні рішення, що ухвалюються на різних рівнях влади в Україні, а також чіткіше сформувати систему міжбюджетних відносин і відповідного контролю (контрольних функцій органів влади щодо бюджетних рішень, які ухвалюються на інших рівнях влади). Водночас принцип єдності бюджетної системи України, згідно з Бюджетним кодексом, погребує застосування в Україні єдиного порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерською обліку і звітності, що також є необхідною умовою для нормального функціонування системи бюджетного контролю.

Основні положення Кодексу щодо питань державного фінансового контролю викладено в статті 26 «Аудит та фінансовий контроль», у якій визначено:

• функції та завдання фінансового контролю на всіх стадіях його здійснення та на всіх стадіях бюджетного процесу (частина 1). Ця норма містить, зокрема, й елемент контролю над ефективністю використання бюджетних коштів (пункт 2);

• внутрішній і зовнішній контроль, а також установи, відповідальні за здійснення кожного з цих видів контролю;

• основні засади внутрішнього контролю в межах бюджетних установ (частина 2);

• відповідальних за здійснення зовнішнього контролю: Рахункову палату та контрольно-ревізійну службу України. Щодо визначення конкретніших повноважень стаття обмежується покликанням на інші закони України.

Контрольні функції та повноваження головних розпорядників бюджетних коштів передбачено в частині 4 статті 22. Згідно з цією нормою Кодексу, головний розпорядник коштів є ключовим агентом здійснення внутрішнього бюджетного контролю і наділений у цій сфері відповідними обов'язками та повноваженнями. Розпорядник бюджетних коштів (стаття 22):

• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами, та виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

• забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

• здійснює внутрішній контроль над повнотою надходжень і витрачанням коштів розпорядниками нижчих рівнів;

• одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

У статті 22 визначено також широкі повноваження головних розпорядників коштів у забезпеченні ефективності управління бюджетними коштами.

Для організації системи бюджетного контролю важливе значення мають положення Кодексу про визначення стадій проходження бюджетних коштів від затвердження бюджетних призначень, розподілу та доведення бюджетних асигнувань, прийняття бюджетних і фінансових зобов'язань до отримання товарів і послуг і здійснення платежу 3 бюджетних рахунків (статті 23, 24).

У Бюджетному кодексі встановлено, що «будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення».

Здійснення бюджетного контролю на етапі виконання бюджету відбувається відповідно до норм, викладених у статтях 50 та 51. Зокрема на казначейство покладається контроль за відповідністю затвердженого бюджетного розпису по головних розпорядниках коштів бюджетним асигнуванням, що є підставою для за твердження кошторисів. Оскільки кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, то на розпорядників бюджетних коштів покладається відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур і вимог, встановлених цим Кодексом, а саме: отримання доходів і здійснення видатків, визначення обсягу і спрямування коштів для виконання своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами, щодо коштів Державного бюджету України контролюються на відповідність бюджетним асигнуванням або на предмет перевищення повноважень, встановлених Кодексом і Законом про Державний бюджет України. Витрати на покриття таких зобов'язань здійснюватися не можуть (стаття 51).

Контрольні питання за темою 3.1 :

1. У чому полягає економічна сутність і яке призначення державного фінансового контролю?

2. Охарактеризуйте систему державного фінансового контролю

3. Хто виступає суб’єктами і які об’єкти фінансового контролю?

4. Які завдання стоять перед фінансовим контролем?

5. На яких принципах ґрунтується фінансовий контроль?

6. Які види фінансового контролю залежно від різних класифікаційних ознак Ви знаєте?

7. Назвіть і охарактеризуйте основні методи фінансового контролю

8. Охарактеризуйте види ревізій за різними класифікаційними ознаками

9. Назвіть органи, які здійснюють фінансовий контроль, та охарактеризуйте їх функції

10. Які функції виконують органи державної контрольно-ревізійної служби?

11. Які повноваження Головного контрольно-ревізійного управління?

12. Охарактеризуйте функції Рахункової палати як органу зовнішнього фінансового контролю

13. Назвіть функції Державної податкової адміністрації як органу фінансового контролю

3.2 Фінансовий контроль у процесі виконання державного та місцевих бюджетів

План лекції:

3.2.1 Повноваження Державного казначейства як контролюючого органу

3.2.2 Етапи використання коштів у процесі контролю за державними видатками

3.2.3 Здійснення контролю структурних підрозділів Державного казначейства

3.2.1 Повноваження Державного казначейства як контролюючого органу

Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету.

У нашій країні Державне казначейство діє як управлінський апарат, який:

• зобов'язаний дотримуватися встановлених платіжних обмежень у рамках бюджетних асигнувань;

• проводить попередню перевірку вимог перед здійсненням платежів;

• складає звітність про виконання державного та зведеного бюджетів України, а також консолідований звіт за місцевими бюджетами.

Повноваження Державного казначейства як контролюючого органу визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 року № 590 «Питання Державного казначейства», якою затверджено «Положення про Державне казначейство України». В «Положенні» визначено:

«Державне казначейство:

• організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за ним;

• здійснює контроль за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів».

З метою виконання контрольних функцій цією ж Постановою органам Державного казначейства надано право:

а) проводити у міністерствах, інших центральних і місцевих органах центральної виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, установах банків незалежно від форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування,перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки й відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

б) одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних рахунків підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, які використовують кошти державного бюджету та державних позабюджетних фондів.

Таким чином, Державне казначейство відповідає за виконання державного бюджету на центральному рівні - на рівні уряду. І ця його функція - виконання державного бюджету – нерозривно пов'язана з контролем за виконанням бюджету на всіх етапах використання коштів, тобто не етапі прийняття зобов'язань, перевірки та оплати.

Конкретно зазначені етапи можна охарактеризувати таким чином:

1. Етап зобов'язань. Зобов'язання означає встановлення при значення і, відповідно, резервування частини бюджетних асигнувань: для покриття конкретних витрат відповідно до затвердженого бюджету. Зазвичай, зобов'язання має форму угоди з постачальниками послуг і товарів. Реєстрація на етапі зобов'язання необхідна: для контролю фактичної наявності бюджетних коштів для взяття нових зобов'язань і для відстеження нових зобов'язань та їхніх па слідків для прогнозу відпливу наявних коштів з єдиного рахунку.

1. Етап перевірки. На етапі перевірки бюджетна організація перевіряє і підтверджує, що виконано всі вимоги щодо сплати конкретних видатків (наприклад, товар доставлено або послуги отримано відповідно до угоди, надійшов термін сплати відсотків або по гашення позики). Реєстрація на цьому етапі дає змогу відстежувати взяті, але ще не сплачені зобов'язання і знати суму ресурсів, необхідних безпосередньо для цієї оплати.

2. Етап оплати. На цьому етапі проводиться оплата прийнятих раніше зобов'язань, тим самим скорочується обсяг зобов'язань держави.

Операції Казначейства з метою контролю за виконанням бюджету можуть здійснюватися в різних формах. Казначейство встановлює та контролює дотримання загальних фінансових лімітів па етапах зобов'язань. Після цього на етапі оплати контролюється кожний конкретний платіж.

Казначейська система є невід'ємною частиною державного апарату, який здійснює керівництво державними коштами. І, виходячи з покладених на Казначейство функцій, значна перевага полягає в тому, що діє додаткова ланка в системі внутрішнього аудиту на всіх етапах виконання бюджету.

3.2.2 Етапи використання коштів у процесі контролю за державними видатками

У процесі контролю за державними видатками можна виділити три чіткі фази, які відповідають трьом етапам використання коштів:

1 етап - попередній контроль. Проводиться на стадії прийняття зобов'язань, особливо на стадії схвалення та дозволу на витрачання державних коштів.

У прийнятті зобов'язань треба розрізняти:

а) поточні зобов'язання - ті, які будуть викопані та потребують повної сплати в поточному році;

б) перехідні зобов'язання - ті, сплата за якими здійснюватиметься за рахунок асигнувань майбутніх періодів упродовж кількох років.

Прийняття великого обсягу перехідних зобов'язань значно погіршує «гнучкість» бюджету, зменшує можливості забезпечення пріоритетних завдань. Попередній контроль передує здійсненню операцій надходження та витрачання коштів. Ефективність цієї форми контролю полягає в тому, що вона дає змогу попередити порушення законів, нецільове використання коштів. Проте цей вид контролю не набув необхідного розвитку і потребує розробки дієвого механізму контролю за рівнем взятих зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів і за недопущенням виникнення та зростання бюджетної заборгованості.

2 етап - контроль перед здійсненням платежу. Містить дозвіл і підтвердження вимог на оплату, тобто це - фінансовий контроль на стадії здійснення операцій перед проведенням платежу. Насамперед, йдеться про перевірку відповідності видатків законодавству, зокрема для того, щоб упевнитись у відповідності видатків бюджетним призначенням.

Цей вид контролю постійно здійснює Державне казначейство України, яке як охоронець державних коштів зобов'язане забезпечити їх використання відповідно до закону і в дозволених рамках, забезпечити ефективне й раціональне використання державних коштів відповідно до програм уряду.

Щоб видатки можна було правильно кваліфікувати відповідно до бюджетної класифікації, необхідно впевнитися в тому, що очікуваний результат відповідає цільовому призначенню видатків, затвердженому Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Необхідно чітко визначитися, що запропоновані видатки відповідають бюджетним призначенням і виділеним асигнуванням. Перед здійсненням будь-якого платежу необхідно впевнитися, що:

а) існують бюджетні призначення на зазначені цілі, й асигнування з бюджету виділено;

б) послуги надано, товари отримано тощо;

в) видатки кваліфіковано відповідно до кодів бюджетної класифікації;

г) документ заповнені правильно, реквізити зазначено правильно.

Наступний 3 етап контроль після здійснення видатків (аудит). Проводиться після здійснення операцій, після того, як до« ходи отримано, видатки зроблено. Він дає змогу впевнитися в законності здійснених операцій, використанні коштів за цільовим призначенням і безпосередньо па цілі, визначені законодавчо У процесі цього контролю виявляються позитивні й негативні ас пекти виконання бюджету. Контроль здійснюється шляхом перові рок і ревізій безпосередньо на місцях, в установах, організаціях.

Касове виконання державного бюджету за видатками здійснюють органи Державного казначейства в межах асигнувань або лімітів асигнувань, передбачених у державному бюджеті відповідним розпорядником коштів. Видатки можуть бути здійснені лише за умови відповідності їх розпису державного бюджету.

Особливість процесу контролю органами Державного казначейства полягає в тому, що вони є єдиними виконавцями фінансових функцій у виконанні державного бюджету і ніколи не проводять перевірки вибірково, здійснюючи їх тільки на регулярній основі. Органи Державного казначейства насправді забезпечують суворий контроль за правильністю фінансових операцій, їх бухгалтерським обліком і є гарантами чіткого виконання рішень виконавчої влади. Такий вичерпний контроль проводиться паралельно з веденням операцій упродовж року і тому є ефективнішим, ніж контроль за результатами.

3.2.3 Здійснення контролю структурних підрозділів Державного казначейства

Структурні підрозділи Державного казначейства здійснюють контроль у процесі виконання бюджету. Головні розпорядники коштів подають до Державного казначейства України розподіл виділених бюджетних коштів по областях у розрізі підвідомчих установ і кодів бюджетної класифікації. Розподіли коштів, отримані від головних розпорядників коштів, перевіряються на відповідність зазначених у них сум розпису бюджету (лімітів асигнувань) виділеним асигнуванням і залишкам невикористаних асигнувань у цілому і в розрізі кодів бюджетної класифікації. Перевірені розподіли коштів групуються за територіями, після чого складаються реєстри на здійснення видатків щодо відповідної території. На підставі розподілу та реєстру складається розпорядження на перерахування коштів, один примірник якого подається управлінню консолідованої звітності з виконання бюджетів, яке звіряє суми виділених бюджетних коштів із залишками невикористаних асигнувань за конкретними кодами бюджетної класифікації. Після цього погоджений примірник передається для перерахування коштів за призначенням і безпосереднього здійснення видатків.

Якщо суми на перерахування перевищують залишки невикористаних асигнувань або не відповідають бюджетному розпису, документи повертають на переоформлення.

Аналогічна схема діє в територіальних органах Державного казначейства.

Для обліку бюджетних коштів у розрізі розпорядників коштів в управлінні обслуговування кошторисів бюджетних установ та інших клієнтів (операційному відділі управління, відділі бухгалтерського обліку та звітності відділення) на кожний реєстраційний рахунок відкривають особові картки, які містять розгорнуту інформацію про виділені бюджетні кошти на оплату витрат, суми їх використання та залишку. Записи в особових картках групують у розрізі кодів бюджетної класифікації.

Кошти, виділені на здійснення витрат державного бюджету, їхні розпорядники використовують відповідно до затвердженого кошторису і бюджетних призначень, зазначених у реєстрах на здійснення видатків. На підставі поданих розпорядником коштів платіжних доручень, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, трудові угоди, договори па виконання робіт, акти виконаних робіт тощо, орган Державного казначейства перераховує кошти за надані послуги, виконані роботи безпосередньо суб'єктам господарської діяльності. Розпорядник коштів відповідає за правильність оформлення розрахункових документів. Подані платіжні доручення перевіряються на правильність заповнення реквізитів і відповідність підписів і відбитка печатки зразкам, що подаються розпорядниками коштів на спеціальних картках. У разі виявлення неправильного заповнення реквізитів платіжного доручення воно повертається розпоряднику коштів з позначкою на звороті про причину повернення, засвідченою підписом казначея.

З метою забезпечення контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, що підтверджують необхідність проведення оплати рахунку, перевіряються на доцільність та ефективність витрат. Суми, що підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами бюджетної класифікації.

Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до проведення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Вони повертаються розпоряднику коштів після здійснення оплати з відповідним відбитком штампа казначея. На документах, що передбачають довгострокову дію і часткову оплату (договори, трудові угоди та ін.), в обов'язковому порядку па останній сторінці проставляють суму кожної окремої оплати і дату її проведення.

Контрольні питання за темою 3.2 :

1. Які проблеми та напрями вдосконалення роботи органів державного контролю?

2. Охарактеризуйте Державне казначейство як орган фінансового контролю

3. Яким чином організовується фінансовий контроль в органах Державного

4. казначейства?

5. Охарактеризуйте фази контролю за державними видатками

6. У чому полягає особливість фінансового контролю, що здійснюється органами

7. Державного казначейства?

8. Наведіть схему контролю в органах Державного казначейства

9. Як здійснюється внутрішній контроль в органах Державного казначейства?

3.3 Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення

План лекції

3.3.1 Повноваження окремих органів державної влади з контролю за дотриманням бюджетного законодавства

3.3.2 Правові норми відповідальності та накладання стягнень за бюджетні правопорушення

3.3.1 Повноваження окремих органів державної влади з контролю за дотриманням бюджетного законодавства

З ухваленням Бюджетного кодексу України держава отримала документ, в якому передбачається контроль за дотриманням бюджетного законодавства та правові норми відповідальності за бюджетні правопорушення, висвітлюється система бюджетного контролю, розподіляючи його за критерієм суб'єкта контрольних повноважень.

Повноваження окремих органів державної влади з контролю за дотриманням бюджетного законодавства визначаються у статті 17 Кодексу.

На кожному з етапів бюджетного процесу контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюється Верховною Радою України (стаття 109). У пункті 3 статті 109 наголошується на особливій ролі Парламенту в процесі виконання та розгляду звітності про виконання бюджету. Верховна Рада має право заслуховувати звіти про стан виконання Державного бюджету України, зокрема звіти розпорядників бюджетних коштів про використання бюджетних коштів. Крім того, вона має здійснювати контроль за використанням коштів резервного фонду держбюджету.

Участь комітетів Верховної Ради в процесі контролю, залежно від їхньої компетенції, передбачена у зазначеній вище статті. У ній докладно описано повноваження в сфері бюджетного контролю профільного комітету - Комітету Верховної Ради з питань бюджету. Профільний комітет, згідно з Кодексом, зобов'язаний аналізувати та відстежувати відповідність поданого Кабінетом Міністрів законопроекту про державний бюджет на наступний рік Основним напрямам бюджетної політики, а також відповідність інших законопроектів бюджетному законодавству з урахуванням засад, викладених у статті 27. Експертні висновки з пропозиціями профільного комітету є важливим документом і під час розгляду Парламентом законопроектів, які впливають на бюджет, звітів про виконання державного бюджету, і в прийнятті рішень з цих питань.

Повноваження Міністерства фінансів також поширюються на всі стадії бюджетного процесу. Контрольні повноваження Міністерства фінансів стосуються і державного бюджету, і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України (стаття 111). Міністерство фінансів безпосередньо відповідає за підготовку та складання проекту державного бюджету, визначення міжбюджетних відносин і здійснює координацію В процесі його виконання, відповідно до засад і повноважень, визначених Бюджетним кодексом України.

Рахункова палата України як орган, відповідальний за здійснення зовнішнього бюджетного контролю, виконує покладені на неї функції впродовж усього бюджетного процесу (стаття 110). Зокрема Рахункова палата відстежує ефективність використання коштів та управління коштами державного бюджету, утворення, обслуговування та погашення державного боргу, а також використання коштів у частині фінансування державних адміністрацій і повноважень, делегованих місцевим бюджетам. Усі ці завдання потребують відстеження та оцінки проекту державного бюджету на стадіях його формування і забезпечення бюджетного процесу. Крім того, на Рахункову палату Кодексом покладено функцію нагляду за відповідністю використання коштів обсягові, затвердженому законом про державний бюджет.

Державне казначейство зобов'язане не тільки здійснювати бухгалтерський облік використання бюджетних коштів, а й забезпечувати контроль за відповідністю платежів узятим фінансовим зобов'язанням. Водночас Державне казначейство відповідає за встановлення правил бухгалтерського обліку та здійснює контроль за їх дотриманням (стаття 112).

Основним повноваженням Державної контрольно-ревізійної служби України, згідно зі статтею 113, є контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів. Як було сказано вище, у зазначеній статті наголошується на необхідності аналізу ефективності використання бюджетних ресурсів і відповідності видатків визначеним завданням та очікуваним результатам. Якщо внутрішній контроль за ефективністю віднесено до компетенції розпорядників бюджетних коштів, то контрольно-ревізійна служба здійснює зовнішній контроль за формуванням і використанням бюджетних коштів на державному та місцевому рівнях.

Особливим предметом відстеження та здійснення контролю Державною контрольно-ревізійною службою, згідно зі статтею 113, є цільове використання та своєчасне повернення позик, наданих суб'єктам підприємницької діяльності під гарантії Уряду України. Здійснення цієї контрольної функції, на відміну від основних завдань контрольно-ревізійної служби, потребує її участі не тільки на етапі виконання бюджету та звітування про результати, а й на етапі складання, розгляду та прийняття проектів бюджетів. Крім зазначених функцій, контрольно – ревізійна служба зобов'язана здійснювати контроль і за порядком ведення бухгалтерського обліку і а достовірністю показників звітності при виконання бюджету.

Водночас у Бюджетному кодексі врегульовано контрольну діяльність органів місцевого самоврядування (статті 114, 115) та встановлено контрольні повноваження місцевих і державних органів влади щодо інших рівнів влади. У статті 114 визначаються контрольні повноваження законодавчих органів влади. Встановлено, що кожна рада здійснює контроль за виконанням рішення про бюджет відповідної ради. Крім того, ради можуть виконувати інші повію важення, передбачені Кодексом і законом про Державний бюджет України. Повноваження, викладені у статті 114, можна вважати сферою «горизонтального» контролю, оскільки кожна рада в цій сфері здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на рівні відповідної території.

У Бюджетному кодексі в статті 115 встановлено повноваження органів влади й у сфері «вертикального» бюджетного контролю. Цією статтею уповноважено органи державної влади кожного рівня здійснювати контроль за показниками затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ місцевих бюджетів нижчих рівнів, за відповідністю їхніх рішень бюджетному законодавству. Наприклад, такий контроль здійснює обласна державна адміністрація щодо районних і міських у містах обласного значення бюджетів. Районна державна адміністрація контролює дотримання бюджетного законодавства в бюджетних рішеннях па рівні бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їхніх об'єднань. Виконавчі органи міських рад здійснюють такий вид контролю стосовно бюджетів районів у місті або інших бюджетів, що входять до складу міста. В Автономній Республіці Крим контроль 36 відповідністю бюджетних рішень районних бюджетів і бюджетів міст республіканського значення бюджетному законодавству України здійснює Рада Міністрів АРК.

3.3.2 Правові норми відповідальності та накладання стягнень за бюджетні правопорушення

(глава 18). Передусім встановлено основні поняття та дії, пов'язані з відповідальністю за порушення бюджетної дисципліни. Стаття 116 визначає бюджетне правопорушення як термін, називаючи ним недотримання учасником бюджетного процесу встановленого Кодексом та іншими нортивно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. У статті 119 визначається таке важливе поняття, як нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису.

Відповідно до засад Бюджетного кодексу, особи, винні у поділенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність, згідно з законами України. Бюджетне правопорушення, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності його керівника чи інших посадових осіб, залежно від характеру вчинених ними дій. Посадові особи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, які вчинили бюджетне правопорушення, несуть відповідальність, передбачену Кодексом (стаття 121), незалежно від накладення стягнення на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів. Зокрема серед заходів, що вживаються уповноваженими органами в разі бюджетного правопорушення, Бюджетний кодекс визначає:

• припинення бюджетних асигнувань (стаття 117);

• зупинення операцій з бюджетними коштами (стаття 120);

• накладання стягнень (стаття 124).

На виконання вимог Бюджетного кодексу України Міністерство фінансів України затвердило Порядок припинення бюджетних асигнувань (наказ від 15 травня 2002 року №319), зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31 травня 2002 року за № 467/6755. Порядок визначає дії Міністерства фінансів України, органів Державного казначейства України, органів Державної контрольно-ревізійної служби України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів, голів виконавчих органів міських у містах районного значення, селищних і сільських рад, головних розпорядників бюджетних коштів у разі ухвалення рішення про припинення бюджетних асигнувань розпорядникам чи одержувачам бюджетних коштів відповідно до статті 117 Бюджетного кодексу України.

Припинення бюджетних асигнувань має на меті припинення а конкретно визначений час повноважень на взяття бюджетного зобов'язання із загального фонду бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватися в разі:

— несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету;

• невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

• подання недостовірних звітів та інформації про викопаним бюджету;

• порушення розпорядниками бюджетних коптив вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань;

• нецільового використання бюджетних коштів.

Рішення про припинення бюджетних асигнувань ухвалює міністр фінансів України, міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голова виконавчою органу міської в місті районного значення, селищної та сільської ради на підставі протоколу про бюджетне правопорушення або акта ревізії та доданих до нього документів.

У разі виявлення бюджетного правопорушення та наявності підстав для припинення бюджетних асигнувань протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії разом з пропозиціями щодо припинення бюджетних асигнувань подається до Міністерства фінансів України, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, відповідного фінансового органу чи виконавчого органу міської у місті районного значення, селищної або сільської ради, залежно від рівня бюджету, щодо коштів якого допущено порушення.

Протокол про бюджетне правопорушення - це документ, яким засвідчується факт недотримання учасниками бюджетного процесу установленого Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету. Порядок складання і передачі протоколу про бюджетне правопорушення затверджено наказом Міністерства фінансів України від 26 лютого 2002 року № 129 і зареєстровано у Міністерстві юстиції України від 1 березня 2002 року за № 213/6501.

На виконання статті 120 Бюджетного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2002 року № 1627 «Про механізм зупинення операцій з бюджетними коштами» Державне казначейство України затвердило Порядок зупинення операцій з бюджетними коштами. Цей Порядок визначає механізм застосування Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, органами Державної контрольно-ревізійної служби України, місцевими фінансовими органами, головами виконавчих органів міських у містах районного значення, селищних і сільських рад, головними розпорядниками бюджетних коштів процедури зупинення операцій з бюджетними коштами, відповідно до статті 120 Бюджетного кодексу України, щодо розпорядників та/або одержувачів бюджетних коштів, яким доведено відповідні бюджетні асигнування, за вчинені ними бюджетні правопорушення.

Порядок поширюється на операції з бюджетними коштами розпорядників, одержувачів бюджетних коштів, у яких Міністерство фінансів України, Державне казначейство України (центральний апарат і його територіальні органи), органи Державної контрольно-ревізійної служби України, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських у містах районного значення, селищних і сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів виявили бюджетні правопорушення, встановлені Бюджетним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, щодо недотримання порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

У Бюджетному кодексі (стаття 122) встановлено відповідальність за порушення бюджетного планування органів місцевого самоврядування. У разі виявлення відповідних порушень у частині державних делегованих повноважень голові виконавчого органу відповідного рівня надається право впродовж місяця з дня ухвалення рішення про бюджет припиняти дію цього рішення з одночасним зверненням до суду. Виконавчі органи місцевих рад, згідно з Кодексом, повинні надсилати рішення про відповідний бюджет або про внесення до нього змін на наступний день після ухвалення такого рішення до виконавчих органів того рівня, які уповноважені контролювати відповідність цих рішень бюджетному законодавству України. Наприклад, така ситуація може виникнути між головою державної районної адміністрації та органами влади на рівні міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань.

Обов'язковою умовою створення справедливої системи контролю за дотриманням законодавства є норма, яка визначає засади процесу оскарження рішень про накладання стягнень за бюджетне правопорушення. Згідно з цією статтею, відповідне рішення може бути оскаржено в органі, який його виніс, або в суді впродовж 10 днів з дня його винесення, якщо інше не передбачено законом. Оскарження рішення про накладання стягнень за бюджетне право порушення не зупиняє виконання зазначеного рішення. У разі визнання судом рішення незаконним особі, щодо якої воно було винесено, перераховуються недоотримані бюджетні кошти, поновлюються інші обмежені таким рішенням прана (стаття 125).

Проблема контролю за бюджетними ресурсами і державними видатками залишається досить складною і потребує прискорення її вирішення. Результати контрольно-ревізійної роботи, яка в основному здійснюється у формі контролю за виконанням бюджету, дають підстави стверджувати про незадовільний стан організації по переднього та поточного контролю за бюджетними ресурсами і свідчать про необхідність створення цілісної системи фінансово бюджетного контролю. Запровадження нових державних інститутів, зміна бюджетних технологій потребують розробки адекватної системи фінансово-бюджетного контролю, яка забезпечить цілісний контроль за управлінням державними ресурсами, скоординує діяльність "усіх компетентних органів держави в процесі організації Та здійснення державних видатків і забезпечення мобілізації бюджетних ресурсів.

Принципові положення організації контролю закладають підвалини для формування цілісної системи контролю за державними ресурсами під час підготовки системного законодавчого акта з питань організації та здійснення державного фінансово-бюджетного контролю в Україні.

Тому в прикінцевих положеннях Бюджетного кодексу в порядку необхідності передбачено «розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення».

Контрольні питання за темою 3.3 :

1. Які повноваження у органів державної влади з контролю за дотриманням бюджетного законодавства?

2. Які повноваження і обов'язки у Державного казначейства?

3. Яка контрольна діяльність органів місцевого самоврядування та повноваження місцевих і державних органів влади щодо інших рівнів влади?

4. Яка передбачена відповідальність за вчинені дії або бездіяльність за виявлені бюджетні правопорушення відповідного учасника бюджетного процесу?

5. Хто має повноваження ухвалювати рішення про припинення бюджетних асигнувань?

МОДУЛЬ 4 БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК І ЗВІТНІСТЬ ПРО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ

4.1 Значення, завдання, мета, предмет і метод бухгалтерського обліку виконання бюджетів у державі

План лекції:

4.1.1 Завдання, значення та особливості бухгалтерського обліку виконання бюджетів

4.1.2 Види бухгалтерського обліку виконання бюджетів

4.1.3 Предмет, об'єкти та метод бухгалтерського обліку виконання бюджетів

4.1.4 Форми бухгалтерського обліку

4.1.1 Завдання, значення та особливості бухгалтерського обліку виконання бюджетів

В умовах ринкових відносин бухгалтерський облік диференціюється за сферою діяльності та за обліковими функціями.

За сферою діяльності бухгалтерський облік поділяється на виробничо-господарський, бюджетний і банківський. За об'єктами обліку, планом рахунків, специфікою ведення ці види обліку суттєво відрізняються один від одного.

За обліковими функціями бухгалтерський облік поділяється на фінансовий, податковий та управлінський.

Важливе державне значення належить процесові виконання державного і місцевих бюджетів, який не може бути забезпечений без чіткої організації бюджетного обліку.

Бюджетний облік, своєю чергою, поділяється на бухгалтерський облік виконання бюджетів і бухгалтерський облік виконання кошторисів бюджетних установ.

Облік - це процес, який складається з операцій спостереження, сприйняття, вимірювання та фіксації (реєстрації) фактів, явищ природи чи суспільного життя. Якщо процес обліку здійснюється над бюджетними об'єктами, такий облік називається бюджетним.

Бухгалтерський облік виконання бюджету є одним зі складників єдиного народногосподарського обліку в нашій країні.

Бухгалтерський облік виконання бюджету постійно пристосовується до зростаючих потреб бюджетного процесу. Бюджетний процес - дуже складне та різноманітне середовище, тому до обліку постійно висуваються нові вимоги.

Бухгалтерський облік виконання бюджету - це система нагляду, відображення, групування, узагальнення та контролю за кількісними та якісними показниками виконання бюджету.

Облік дає інформацію, яка допомагає прийняти рішення. Більшість важливих рішень, незалежно від їхньої суті, базується на фінансових розрахунках. Облік забезпечує ці розрахунки потрібною базисною інформацією та дає аналітичну орієнтацію щодо можливих наслідків та альтернатив, які розглядаються.

Облік розкриває економічні наслідки раніше прийнятих рішень. Навіть коли рішення недавно прийнято і тільки починає втілюватися в життя, воно вже може відчутно вплинути на бюджетний процес. Цей вплив може мати вирішальний характер, тому наслідки прийнятих рішень мають бути вчасно доведені до зацікавлених осіб, аби вони завжди мали інформацію про проблеми, що існують і виникають. Отже, облік дає змогу здійснювати зворотний зв'язок, а саме: фінансові звіти про виконання бюджету, які періодично складаються для зацікавлених осіб, містять відомості про економічні наслідки раніше прийнятих рішень.

Облік - це також необхідний кожному учаснику бюджетного процесу запобіжний засіб контролю; скільки ресурсів має бюджет, яка поточна заборгованість бюджету, - відповіді на такі запитання і дає облік.

Отже, бухгалтерський облік виконання бюджету відображає виконання бюджету через облік доходів, видатків, ресурсів бюджету, зобов'язань і розрахунків та результатів, які виникають у процесі виконання бюджетів. Тому бухгалтерський облік виконання бюджетів дає повну картину про виконання бюджетів усіх рівнів.

Суттєвість бухгалтерського обліку виконання бюджетів найповніше проявляється в його функціях: наглядовій, відображення, узагальнення, контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів та забезпеченням збереження коштів бюджету (рис. 4.1.1). Вони всі взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

Рис. 4.1.1. Функції бухгалтерського обліку виконання бюджетів

Функція нагляду виконується в процесі створення й використання фінансових ресурсів держави бюджету і за доходами, і з видатками.

Функція відображення базується па тому, що всі операції які здійснюються за рахунок бюджетних коштів, відображаються відповідних бухгалтерських документах.

Функція узагальнення проводиться під час всіх операцій і рахунками, результатом яких є баланс.

Наведені функції забезпечують і кількісний, і якісний облік виконання бюджетів усіх рівнів, змін, внесених до них у процесі виконання, що дає змогу виявити відхилення від затверджених бюджеті асигнувань і внести відповідні зміни у бюджет чи кошторис видатків. Таким чином, через виконання зазначених функцій органи влади забезпечують управління бюджетами всіх рівнів відповідно до своїх повноважень.

Функція контролю виявляє себе під час проведения бухгалтерського обліку надходжень доходів за їхніми видами та обліку ви копання видаткової частини бюджету за відповідними відомствами установами й організаціями, які утримуються за рахунок коштів бюджету, тобто використання бюджету за призначанням, за цільовій Використанням коштів згідно з бюджетними призначеннями.

Через бухгалтерський облік виконання бюджетів виявляються всі порушення бюджетного законодавства, невиконання вимог що до використання бюджетних коштів.

Бухгалтерський облік виконання бюджетів враховує всі кошти бюджетів за всіма рахунками. Він необхідний для забезпечення збереженості бюджетних коштів через відображення всіх операцій виконуваних через бюджет, у бухгалтерських документах, складання бухгалтерського балансу й звіту про виконання бюджетів. Бухгалтерський облік виконання бюджетів дає змогу запобігати крадіжкам, розтратам та іншим порушенням у виконанні бюджетів усіх рівнів. У цьому чітко проявляється функція бухгалтерського облік) щодо забезпечення збереженості бюджетних коштів.

Функція аналізу полягає у здійсненні на основі первинних зведених даних економічного аналізу наявності, стану і руху ресурсів державного бюджету із широким застосуванням економіко статистичних методів і моделювання. Дані оперативного та бухгалтерського обліку, бухгалтерська звітність є головним джерелом їх формації для економічного аналізу виконання бюджету, джерелом що забезпечує документальне обґрунтування аналітичних висновків.

Використовуючи дані обліку та звітності, економічний аналіз водночас висуває вимоги щодо їx удосконалення та розвитку, сприяє раціональній організацій облікової роботи з метою отримання повноцінної достовірної економічної інформації.

Метою ведення бухгалтерського обліку виконання бюджетів є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, результати виконання та рух грошових коштів бюджетів.

Основне завдання бухгалтерського обліку виконання бюджетів і звітності - повне, своєчасне і достовірне відображення процесу виконання бюджетів усіх рівнів. Облік і звітність є ключовими елементами управління бюджетним процесом. Ухвалення управлінських рішень базується па всебічному і глибокому аналізі облікових даних. Обґрунтування цих рішень залежатиме насамперед від повноти і достовірності вихідної інформації, яка формується па базі обліку та звітності. Ухвалені рішення будуть дієвими тільки у тому разі, якщо вони своєчасні. Це, своєю чергою, висуває вимоги до оперативного отримання інформації. Доцільно щоденно мати повні відомості про виконання бюджетів.

Бухгалтерський облік виконання бюджетів має досить важливе значення. По-перше, він слугує інструментом, який дає змогу керувати процесом виконання бюджетів, цільовим спрямуванням бюджетних коштів і сприяє дотриманню фінансової дисципліни. Це, своєю чергою, забезпечує виконання основної функції бюджету - раціонального розподілу і перерозподілу національного доходу.

По-друге, бухгалтерському обліку виконання бюджетів належить важливе значення у бюджетному плануванні. Дані про виконання бюджетів за поточний рік і попередні періоди слугують базою для складання проекту бюджету на плановий рік. Від їхньої достовірності значною мірою залежить якість бюджету як основного фінансового плану.

По-третє, бухгалтерський облік і звітність мають особливе значення в розвитку фінансової науки. Результати будь-якого наукового дослідження мають практичну цінність тоді, коли вони базуються на реальних фактах економічної дійсності. Всебічну і виважену наукову оцінку того чи іншого явища можна дати тільки на основі повної і достовірної інформації. Узагальнення цієї інформації і її систематизація відбувається під час ведення обліку і складання звітності.

Значення бухгалтерського обліку виконання бюджетів особливо зростає в період, коли економіка і держава вражені інфляція ними процесами. Головне завдання бухгалтерського обліку виконання бюджетів у цей період - забезпечити чітку організацію бухгалтерського обліку у використанні бюджетних коштів, держави дисципліну в усіх органах управління, які виконують бюджет.

Загальні вимоги до бухгалтерського обліку виконання бюджетів такі:

а) облік повинен бути чітко документований;

б) облік проведених операцій здійснюється у певній послідовності на підставі документів;

в) записи проведених операцій відображаються на рахунках бухгалтерського обліку;

г) облік повинен бути суцільним за охопленням операцій і безперервним у часі.

Система бухгалтерського обліку у бюджетній сфері має низку особливостей. Якщо фінансові операції суб'єктів господарювання спрямовані на отримання прибутку, то у фінансових операціях, здійснюваних державою, домінує ідея надання державних послуг. І навіть беручи до уваги їхню природу (податковий характер доходів, видатки з метою забезпечення загальнодержавних інтересів), Операції держави не залежать від ідеї отримання прибутку:

• сума доходів важлива лише тією мірою, якою вона є джерелом покриття видатків;

• видатки здійснюються в загальнодержавних інтересах.

Бюджетні операції здійснюються у межах бюджетних призначень, встановлених законодавством України, і тому виконання бюджетів відображається у бухгалтерському обліку відповідно до щорічного Закону про Державний бюджет України (за державним бюджетом) та рішення ради про бюджет (за бюджетами місцевого самоврядування).

Бухгалтерський облік виконання бюджетів відзначається складністю, що пояснюється великою кількістю учасників бюджетного процесу, різноманітністю операцій, великою кількістю зв'язків. Він опрацьовує масові результати (отримання податків і здійснення платежів), одночасно забезпечуючи принцип єдності каси та консолідацію бюджетних рахунків на єдиному казначейському рахунку.

Бухгалтерський облік операцій з виконання бюджетів передбачає їхній зв'язок через:

• єдиний план рахунків;

• єдину бюджетну класифікацію.

Система бухгалтерського обліку організована таким чином, щоб описувати бюджетні операції в узагальненому вигляді у синтетичному обліку і докладно (на розвиток синтетичного) - в аналітичному обліку.

4.1.2 Види бухгалтерського обліку виконання бюджетів

Залежно від природи облікової інформації бухгалтерський облік виконання бюджетів поділяють на три взаємопов'язані і взаємодоповнювальні види:

— оперативний;

• статистичний;

• бухгалтерський.

Кожен з них має свою специфіку, коло явищ, що спостерігаються, завдань і методів спостереження.

Оперативний облік використовується для реєстрації, спостереження і контролю за окремими явищами бюджетного процесу з метою повсякденного управління. Дані оперативного обліку збираються на певну дату усно, телефоном, телеграфом, телефаксом або відправляються засобами електронного зв'язку у вигляді термінових повідомлень керівництву і державним органам, якщо це передбачено законодавством України. За допомогою оперативного обліку здійснюється повсякденний контроль на певних ділянках бюджетного процесу. Така інформація необхідна для відповідних оперативних висновків і розробки конкретних рекомендацій щодо виявлення додаткових резервів бюджету з наступним їхнім використанням.

Статистичний облік вивчає й узагальнює масові явища та їхні закономірності в бюджетному процесі. Він тісно пов'язаний з іншими видами обліку, використовує дані оперативного і бухгалтерського обліку, має свої особливі прийоми збору даних (переписи, анкетування, опитування) і способи опрацювання цих даних (групування, зведення, вирахування різних показників: середніх, індексів, коефіцієнтів). Дані статистичного обліку використовуються для економічного аналізу і прогнозування на поточний і перспективний періоди.

Бухгалтерський облік - це упорядкована система збору, реєстрації й узагальнення у грошовому виразі інформації про активи й зобов'язання бюджетів та їх рух шляхом суцільного, безперервного і документального обліку всіх бюджетних операцій. Бухгалтерський облік має свої особливості, які відрізняють його від інших видів обліку, а саме:

а) це документально обґрунтований облік;

б) безперервний у часі і суцільний за охопленням, з урахуванням усіх змін, які відбуваються у бюджетному процесі;

в) застосовує особливі, тільки йому властиві засоби опрацювання даних (бухгалтерські рахунки, подвійний запис, баланс тощо).

Бухгалтерський облік виконання бюджетів слугує основе по інформаційного забезпечення управління бюджетним процесом.

Залежно від облікових функцій бухгалтерський облік виконання бюджетів поділяється на: теорію, фінансовий облік та управлінський облік.

Теорія бухгалтерського обліку - це теоретичні, методологічні і практичні основи організації системи бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Фінансовий облік - це система збору звітної інформації, яка забезпечує бухгалтерське оформлення і реєстрацію бюджетних Операцій, а також складання фінансової звітності. Дані фінансової о Обліку використовують і внутрішні користувачі (керівники різних чинів), і зовнішні (фінансові і податкові органи, парламент, Уряд, кредитори тощо). Фінансовий облік охоплює значну частину бухгалтерського обліку, акумулює інформацію про активи і зобов'язання бюджету.

Управлінський облік призначений для збору облікової інформації, яка використовується лише керівниками різних рівнів органу, що здійснює облік.

Існує два підходи до організації управлінського обліку: паралельний та інтегрований.

Паралельний підхід передбачає наявність двох автономних систем обліку: фінансової та управлінської. Такий підхід прийнятий у більшості розвинутих країн. Йому властиві такі риси:

а) різноманітна спрямованість (орієнтація) обліку;

б) різні принципи відображення доходів і видатків підприємства і можливі суттєві відмінності в результатах;

в) спеціалізація облікових працівників.

Інтегрований підхід виходить з того, що відображення one рацій відбувається на основі одних і тих же документів (подій) в єдиній базі даних бухгалтерського обліку. Різниця між фінансовим і управлінським обліком полягає в глибині деталізації обліку, річному групуванні статей обліку, періодичності вибірки з бази даних, формах падання інформації. Переваги такого підходу:

а) уникнення дублювання облікових операцій;

б) відсутність необхідності координації дій різних облікових підрозділів;

в) зв'язок управлінського і фінансового обліку через баланс.

Держава в особі своїх органів не регламентує і не регулює управлінський облік, а розглядає його як внутрішню справу органів з виконання бюджетів, підприємств, які самостійно встановлюють порядок і форми ведення управлінського обліку. Порядок ведення управлінського обліку з виконання бюджетів регламентується Державним казначейством України.

Один з відомих шляхів вирішення проблеми побудови системи управлінського обліку і звітності - створення єдиної інформаційно-аналітичної системи.

4.1.3 Предмет, об'єкти та метод бухгалтерського обліку виконання бюджетів

Предметом бухгалтерського обліку виконання бюджету є процес виконання державного бюджету, який відображає один з аспектів розширеного відтворення, а саме: розподілу і перерозподілу національного доходу. Розподільчі відносини, в тому числі і ті, які здійснюються через бюджет, є одним із найскладніших етапів суспільного відтворення. Вони торкаються інтересів усіх членів суспільства, і тому всебічний, повний і докладний облік даних відносин викликає загальний інтерес у суспільстві.

Бухгалтерський облік виконання бюджетів охоплює всі аспекти виконання державного та місцевих бюджетів.

Процес виконання бюджету пов'язаний з мобілізацією доходів і здійсненням видатків. Об'єктами бухгалтерського обліку виконання бюджетів є дохідна і видаткова частини бюджетів, а також ресурси і зобов'язання бюджетів, визначення результату та інші заходи, що здійснюються у бюджетному процесі.

Метод бухгалтерського обліку виконання бюджетів - де сукупність спеціальних способів і прийомів, за допомогою яких вивчається предмет бухгалтерського обліку.

У бухгалтерському обліку застосовують такі методи:

• хронологічне і систематичне спостереження;

• вимірювання бюджетних засобів і процесів;

• реєстрація та класифікація даних з метою їх систематизації;

— узагальнення інформації з метою звітності.

Перелічені методи дають змогу формувати бухгалтерську інформацію для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Облікові дані формуються за допомогою таких інструментів - елементів методу:

• документація; —• інвентаризація;

• грошова оцінка;

• рахунки;

• подвійний запис;

— бухгалтерський баланс;

— бухгалтерська звітність.

Основні елементи методу бухгалтерського обліку виконання бюджетів наведено на рис. 6.1.2.

Методу спостереження відповідають прийоми документації Та інвентаризації; вимірювання здійснюють шляхом оцінки; реєстрація та класифікація (поточне групування) проводяться на рахунках за допомогою подвійного запису; узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухгалтерському балансі та фінансовій звітності.

Ці інструменти забезпечують технологію облікового процесу трансформацію даних про окремі операції в різноманітну інформацію для управління.

Рис. 4.1.2. Основні елементи методу бухгалтерського обліку виконання бюджетів

Документація - письмове свідчення про здійснену бюджетну операцію, яке надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку виконання бюджету. Кожна бюджетна операція, яка підлягає відображенню в бухгалтерському обліку, повинна бути оформлена документами. У них дається повний опис здійснених операцій, їх точний кількісний вираз і грошова оцінка. Правильність відомостей, які проводяться в документах, підтверджується підписами осіб, відповідальних за здійснені операції. Усі записи в регістрах бухгалтерського обліку здійснюються на підставі документів, які пройшли перевірку на правильність і об'єктивність їх оформлення, а також на законність здійснених операцій.

Інвентаризація - це уточнення фактичної наявності грошових коштів і фінансових зобов'язань шляхом зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку на певну дату. Внаслідок інвентаризації виявляється відповідність фактичних даних показникам обліку, а також надлишки або нестачі. Тому за її допомогою Контролюється збереження ресурсів, перевіряється повнота і достовірність даних бухгалтерського обліку і звітності.

Рахунки бухгалтерського обліку представляють спосіб групування і поточного відображення бюджетних операцій за якісними, однорідними ознаками, які обумовлені прийомом подвійного запису.

Подвійний запис - спосіб взаємопов'язаного відображення бюджетних операцій на рахунках бухгалтерського обліку, коли кожна операція записується за дебетом одного рахунку і за кредитом іншого рахунку на однакову суму.

Бухгалтерський баланс - це спосіб економічного групування й узагальнення даних про виконання бюджету, виражених у грошовій оцінці і складених на певну дату. Складається з двох частин - активу і пасиву.

Бухгалтерська звітність - це сукупність показників обліку, виражених у формі певних таблиць, які характеризують рух фінансових ресурсів, зобов'язань і фінансовий стан бюджету за звітний період.

Грошова оцінка - спосіб грошового виразу руху коштів, зобов'язань і бюджетних операцій для отримання узагальнених даних за поточний і звітний період з бюджету в цілому.

4.1.4 Форми бухгалтерського обліку

Форма бухгалтерського обліку - це система взаємопов'язаних облікових регістрів (хронологічних і систематичних) з певною методикою відображення в них операцій у певній послідовності .

Уперше форму бухгалтерського обліку, яку застосовували і торгівлі та дрібному товаровиробництві, описав 1494 року італійський вчений, математик Лука Пачолі у своїй праці «Трактат про рахунки і записи» . Староіталійська форма складалася із взаємопов'язаних облікових регістрів: пам'ятної книги (меморіалу), журналу хронологічних записів і головної книги. У пам'ятну книгу власник або довірена особа записували господарські операції у момент їх здійснення. Ці записи заміняли ведення первинних документів. З пам'ятної книги господарські операції записували в журнал у хронологічному порядку з позначкою кореспондуючих рахунків. Щоденно з журналу господарські операції записували в головну книгу, в результаті чого хронологічні записи трансформувалися в систематичні. На підставі головної книги періодично, зазвичай раз на рік, складали баланс.

Розвиток торгівлі і промисловості зумовив необхідність удосконалення чинної форми обліку. 1688 року Ф.Чаратті описав «Нову італійську форму обліку», яка відрізнялася від староіталійської тим, що в ній застосовували первинні документи та відокремлене ведення синтетичного й аналітичного обліку. Кожну документально оформлену господарську операцію реєстрували у хронологічному порядку в журналі з відзначенням кореспондуючих синтетичних рахунків (а не аналітичних, як у староіталійській формі). Після реєстрації у журналі господарські операції заносили в головну книгу за синтетичними рахунками, водночас вели допоміжні книги за аналітичними рахунками. Щомісячно складали обігові відомості за синтетичними й аналітичними рахунками, дані яких звіряли. Починаючи з XVIII століття, ця форма обліку стає панівною у переваж ній більшості економічно розвинутих країн.

Досконалішою стала німецька форма обліку, описана 1774 року Фрідріхом Гельвігом. Особливість цієї форми полягала в тому, що в окремий регістр була виділена касова книга, а в головну книгу записували підсумки однорідних реєстрацій з журналу реєстрації господарських операцій. Це давало змогу розділити реєстрацію фактів на монетарні та немонетарні і за потреби складати звіт про рух грошових коштів.

Друга особливість німецької форми обліку принцип накопичення. Записи к головну книгу заносили не відразу після записів у меморіалі, а один раз загальними підсумками.

В економічній літературі окремо виділено французьку форму обліку. Вперше вона була описана Мат'є де ля Портом 1685 року. За цієї форми для реєстрації господарських операцій використовували кілька журналів, тому цю форму називають ще багатожурнальною. В головну книгу записували тільки підсумки журналів, як і в німецькій формі обліку. Застосування цієї форми дало можливість розподілити працю обліковців.

Американська форма обліку вперше описана Едмондом Де-гранжем 1797 року. Дегранж описав форму обліку, спрямовану на інтеграцію журналу і головної книги, тобто на об'єднання хронологічних і систематичних записів. Усі записи про операції робили систематично у хронологічному порядку в «Журналі-головній», який поєднав в одному регістрі три: журнал, головну книгу й обігові відомості (пробний баланс). Це досягалося «витягуванням в одну лінію» (в рядку) журнальних записів і рознесенням за рахунками головної книги.

Російська (потрійна) форма рахівництва створена російським бухгалтером Ф. Єзерським 1870 року. Вона відображає ті самі тенденції, що й американська форма, тобто орієнтується передусім на невеликі підприємства.

З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях бухгалтерський облік адаптувався до вимог суспільства і в результаті сформувався як прикладна економічна наука.

На сьогодні в Україні застосовують кілька форм бухгалтерського обліку:

меморіально-ордерна;

журнально-ордерна;

спрощена форма обліку; —- «Журнал-головна»;

автоматизована (комп'ютерна).

За технічними ознаками виділяють дві форми бухгалтерського обліку: ручну та машинну.

До першої групи належать книжкові та некнижкові, або змішані, до другої - таблично-перфокарткові або таблично-автоматизовані. Ознаки, які відрізняють одну форму бухгалтерського обліку від іншої, такі:

— кількість регістрів, що застосовуються, їx призначення, зміст і зовнішній вигляд;

- послідовність і способи запису и облікові регістри;

взаємозв'язок між регістрами синтетичного й аналітичного обліку;

- ступінь використання засобів механізації та автоматизації у бухгалтерському обліку.

Форму бухгалтерського обліку «Журнал-головна» раціонально застосовувати на підприємствах різних форм власності з невеликим обсягом господарської діяльності.

У

Первинні документи

досконалення форм бухгалтерського обліку в умовах технічного прогресу відбувається завдяки розвитку обчислювальної техніки, використанню комплексу технічних засобів під час опрацювання обліково-економічної інформації.

Аналітичні рахунки

Групувальні та накопичувальні відомості

Оборотні відомості за аналітичними рахунками

«Журнал-головна»

-------------------------------------

-

Баланс

Запис операцій

- -------------- Звірка записі

Рис. 4.1.3 Форма бухгалтерського обліку «Журнал-головна»

Що стосується бухгалтерського обліку виконання державного бюджету, то треба відзначити таке. До 1 січня 2001 року органи Державного казначейства, на які покладено функції ведення бухгалтерського обліку виконання бюджетів, використовували форму ведення бухгалтерського обліку «Журнал-головна». Форма бухгалтерського обліку «Журнал-головна» (див. рис. 6.1.3) - одна з книжково-карткових форм обліку. Характерною особливістю цієї форми є те, що регістри для хронологічного і систематичного запису за рахунка ми синтетичного обліку об'єднані в одній комбінованій книзі «Журнал-головна» (див. додаток 4.1.1)

Додаток 4.1.1

Ж № пор Дата Сума оборотів за статтями Шифр і найменування рахунків 1 2 3 4 5 6 7 8 дебет кредит дебет кредит дебет урнал-головна

У перших трьох графах книги записують номер статті, дату і суму обороту. Ця частина називається журналом хронологічного запису документів. Друга частина, тобто наступні графи, в яких розміщено всі рахунки синтетичного обліку і де систематично записують господарські операції, називається головною книгою. Така побудова регістру робить облік наочним і легким для огляду.

Операції в «Журнал-головну» записуються безпосередньо з первинних або зведених документів чи на підставі складених меморіальних ордерів. Під час реєстрації кожному бухгалтерському проведенню присвоюється порядковий номер і відводиться один рядок для запису. На початку місяця в «Журнал-головну» переносять сальдо за синтетичними рахунками. Потім записують операції, підраховують обороти з дебету та з кредиту рахунків і виводять сальдо на кінець місяця. Таким чином, рахунки закриваються після запису сальдо на перше число наступного місяця. Аналітичний облік при цьому ведеться в книгах або картках. За аналітичними рахунками складаються оборотні відомості, які звіряються з даними синтетичного обліку.

Форма бухгалтерського обліку «Журнал-головна» має низку переваг:

а) замість двох синтетичних регістрів реєстраційного журналу і головної книги, які заповнюються за меморіально-ордерної форми обліку, ведеться один комбінований регістр - «Журнал - головна»;

б) баланс складається безпосередньо на підставі записів у книзі «Журнал головна», так що відпадає необхідність складання оборонки відомості за синтетичними рахунками;

в) простота облікової роботи дає змогу використовувати облікових працівників менш високої кваліфікації, ніж за інших форм обліку.

Однак ця форма має свої вади. По-перше, її можна використовувати тільки в установах з невеликою кількістю синтетичних рахунків, де великий обсяг облікової роботи (підрахунок підсумків, звірка показників) проводиться по закінченні місяця. По-друге, за такої форми операції відображаються тільки на синтетичних рахунках, необхідних для складання балансу. У результаті цього ускладнюється контроль за правильністю записів в аналітичному обліку.

Створення і впровадження у практику електронно-обчислювальної і комп'ютерної техніки стало чинником розробки нової форми бухгалтерського обліку - автоматизованої (комп'ютерної). Зі такої форми обліку збір, передача, систематизація та опрацювання бухгалтерської інформації здійснюються автоматизовано, з використанням спеціально розробленого програмного забезпечення.

Система автоматизованого обліку повинна відображати основні процеси, пов'язані з отриманням різних зведених показників, і по характеризують бюджетний процес. У цій системі організації бухгалтерського обліку інформація йде по єдиному каналу і використовується для оперативного, бухгалтерського і статистичного об піку. З огляду на викладене вище ми можемо зробити висновок, що автоматизована форма обліку - це вдале поєднання професійних якостей і функцій користувача з інтелектуальними можливостями операційних систем, що дає можливість отримувати необхідну інформацію у зручному форматі.

Суть форми полягає в тому, що на підставі автоматично введених даних про здійснені операції з виконання бюджету відбувається групування дебетових і кредитових оборотів за синтетичними й аналітичними рахунками, визначається сальдо, формуються обігові відомості і звітність, роздруковуються первинні документи. Вихідна інформація подається у вигляді друкованих регістрів за рахунками бухгалтерського обліку.

Надання Держанному казначейству України статусу учасника системи електронних платежів НБУ та створення внутрішньої платіжної системи Держказначейства потребували зміни форми ведення бухгалтерського обліку - переходу до автоматизованої форми.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) - це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі між банківськими установами і за дорученнями клієнтів, і за зобов'язаннями банків один перед одним на території України.

Одне з основних завдань системи - забезпечення високого рівня внутрішнього бухгалтерського обліку та контролю.

Бухгалтерські, технологічні та технічні вимоги щодо функціонування СЕП встановлює Національний банк.

Подвійне відображення інформації, як і балансовий метод її узагальнення - це універсальні прийоми, які дають змогу будувати інформаційну систему. їх можна застосовувати в будь-яких інформаційних конструкціях. Рахунки бухгалтерського обліку у сукупності з подвійним записом становлять не тільки абстрактні елементи системи, придатні для будь-яких інформаційних конструкцій, а й визначення змісту її інформації.

З використанням цих унікальних елементів методу бухгалтерського обліку (рахунок, подвійний запис, баланс) було побудовано бухгалтерську модель функціонування системи електронних платежів Національного банку України.

За умови функціонування Державного казначейства як безпосереднього учасника СЕП НБУ структура рахунків бухгалтерського обліку має відповідати вимогам Національного банку. Система бухгалтерського обліку виконання бюджетів повинна забезпечити автоматичне щоденне формування балансу рахунків Держказначейства за грошовими операціями на підставі даних файлів відповідної структури з відповідними реквізитами, отриманих із СЕП НБУ. За вимогами Національного банку, аналітичні рахунки в банківській системі побудовані таким чином, що перші 4 знаки відповідають номеру балансового рахунку за планом рахунків банківської уста нови, де відкрито рахунок клієнта, і є підставою для автоматичного формування балансу. З огляду на це виникла необхідність розробки нового плану рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Причини зміни форми ведення бухгалтерського обліку:

Надання органам Державного казначейства статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ - це бухгалтерська модель, розрахована на повну автоматизацію). НБУ висуває вимоги до бухгалтерської моделі всіх учасників СЕП.

Зміни, які відбувалися в бюджетному процесі.

Збільшення кількості синтетичних рахунків, що використовувалися.

Одними з основних елементів методу бухгалтерського обліку, па яких базуються бухгалтерська звітність і баланс, є рахунки і подвійний запис.

Рахунок - це стандартизований формат, який використовується для збору інформації про кожний елемент з метою:

а) полегшення підготовки періодичної фінансової звітності;

б) забезпечення невпинної перевірки точності запису операцій.

Для кожного активу, зобов'язання і пасиву відривається окремий рахунок (включаючи окремі рахунки для кожного виду доходів та видатків)¹. Зазначений підхід до використання рахунків застосовується у побудові автоматизованої бухгалтерської моделі виконання держбюджету.

Елементами системи бухгалтерського обліку є рахунки, відношення яких має одну фіксовану властивість - подвійний запис. Подвійний запис характеризує зв'язки між рахунками в одній площині, зазначаючи напрям руху інформації між ними. Відображаючи горизонтальні зв'язки між рахунками, подвійний запис породжує загальну структуру рахунків бухгалтерського обліку.

Принцип подвійного запису повинен бути дотриманий передусім у побудові автоматизованої форми ведення бухгалтерського обліку як контрольна функція, оскільки бухгалтерський облік виконання державного бюджету повинен ґрунтуватися на достовірних даних.

Кожна операція, що здійснюється органами казначейства, документально фіксується і відображається на рахунках. Будь-яка бюджетна операція відображається за дебетом одного і кредитом іншого рахунку в однаковій сумі. Операції можуть також відображатися на дебеті кількох рахунків і на кредиті одного рахунку або, навпаки, на дебеті одного і на кредиті кількох рахунків. Сума, відображена за кредитом, обов'язково дорівнює сумі, яка відображається за дебетом, незалежно від числа дебетованих і кредитованих рахунків.

Отже, рахунки бухгалтерського обліку є класифікаційними ознаками для відображення й узагальнення даних про бюджетні факти.

У бухгалтерському обліку виконання бюджетів донедавна розрізняли три види рахунків: активні, пасивні й активно-пасивні. Активні рахунки призначені для обліку активів бюджету за їхнім складом і розміщенням, пасивні - для обліку джерел бюджетних коштів за їхнім цільовим призначенням, активно-пасивні - для обліку коштів у розрахунках і результату виконання бюджетів.

Нині класифікація рахунків бухгалтерського обліку виконання бюджетів доповнена контрактивними та контрпасивними рахунками. Зазначені рахунки (контррахунки) необхідно передбачити для забезпечення подвійного запису на рахунках бюджетного, управлінського та позабалансового обліку. Контрактивний рахунок має пасивне сальдо і використовується в кореспонденції з відповідними активними рахунками. Контрпасивний рахунок має активне сальдо і використовується в кореспонденції з відповідними пасивними рахунками. Тобто це технічні рахунки, призначені для відображення операцій на відповідних рахунках методом подвійного запису.

Застосування введених контррахунків у відображенні операцій в бухгалтерському обліку дасть змогу забезпечити перевірку точності запису операцій та їх баланс. Крім того, зазначені технічні рахунки забезпечать автоматизацію всіх облікових операцій бюджетного процесу.

Подвійний запис на рахунках має контрольне значення: підсумок оборогів за дебетом всіх рахунків повинен дорівнювати підсумку оборогів за кредитом. Якщо рівність відсутня, це означає, що допущено помилку в записах.

Подвійний запис характеризує рух засобів, зазначає напрямок цього руху. Він породжує інформацію, яка має потрійний зміст:

а) відображає зміни об'єктів, врахованих у двох пов’язаних ним рахунках;

б) характеризує напрям руху об'єкті» обліку;

в) несе інформацію про бюджетний процес, який спричиняє зміни, що відбулися.

Кожна операція з виконання бюджету - це мікропроцес. Узагальнені дані про деякі однозначні бюджетні операції несуть інформацію про бюджетний процес. Узагальнені дані про подвійний запис на конкретних кореспондуючих рахунках дають змогу отримувати інформацію про процеси, які відбуваються.

Подвійний запис відображає зв'язок; кореспонденція рахунків зазначає адреси цих зв'язків. Будь-яка бюджетна операція, відображена як кореспонденція рахунків, - це обов'язково зв'язок мі* двома елементами інформаційної системи. Інформація про зв'язок, закладена в повідомленні про кожну бюджетну операцію, дає об'єктивну можливість користуватися тільки половиною первинної Інформації про бюджетні операції, оскільки другу половину можна отримати шляхом відповідного опрацювання першої без будь-якого скорочення інформаційної ємності системи або зниження якості отриманої інформації.

Інтерпретацію побудови автоматизованої форми бухгалтерського обліку виконання бюджетів наведено на рисунку 4.1.4.

Автоматизована форма ведення бухгалтерського обліку будується па базі операційних систем, які працюють у режимі реального часу.

Для забезпечення функціонування автоматизованої форми обліку використовують такі форми облікових регістрів: щоденний оборотно-сальдовий баланс, оборотно-сальдову відомість і сальдову відомість за аналітичними рахунками. Форми облікових регістрів наведено відповідно в додатках 4.1.2, 4.1.3 та 4.1.4.

Автоматизована форма бухгалтерського обліку має забезпечити:

1. Щоденний облік у хронологічному та систематичному порядку всіх здійснюваних операцій з виконання бюджетів.

1. Мінімізацію витрат на здійснення бухгалтерського обліку.

2. Попередній і поточний контроль за отриманням доходів і проведенням видатків бюджетів.

3. Використання технічних засобів і забезпечення функцій інформаційної системи.

Додаток 4.1.2