5.6. Пошук рішень

5.6.1. Загальна задача оптимізації

Практична діяльність менеджера фінансової установи, про­мислового підприємства чи комерційної фірми пов'язана з пошу­ком управлінських рішень щодо розміщення виробничих замов­лень, оптимального використання ресурсів, формування портфеля цінних паперів тощо. Пошук найбільш прийнятного варіанта управлінського рішення - це задача оптимізації. Сутність її поля­гає у визначенні таких параметрів функціонування об'єкта управ­ління Xj, які б за певних обмежень забезпечували досягнення ці­льової функції Z(x). Цільова функція найчастіше екстремальна: це максимальний прибуток, мінімальні витрати і т. ін.

Алгебраїчно задача оптимізації записується так:

■ Задача на максимум прибутку

max

т

Xj>0; j= 1,2,

за умови, що У]*/ £ Q ;

і і

■ Задача на мінімум витрат:

mm

за умови, що ^_Xj > Q; J^s^Xj < S, ; *,■ > 0 . і і

У наведених формулах прийнято позначення: х,-обсяг ви-робництвау'-го виду продукції, Dj - прибуток від реалізації оди-ниціу-го виду продукції, су— собівартість виробництва одиниці j-го виду продукції, 5,, _ ресурсомісткість ( матеріало-, енерго-) одиниці у'-го виду продукції.

Для розв'язування такого типу оптимізаційних задач у се­редовищі Excel використовують інструменти надбудови Поиск penicillin (Сервис :=> Поиск решения). Це потужний аналітичний

172

засіб, який дозволяє працювати з великою кількістю змінних та обмежень, визначає оптимальний для вказаних умов розв'язок.

Технологію пошуку оптимального рішення розглянемо на прикладі використання матеріальних ресурсів. Припустимо, що фірма може випускати чотири види продукції (/ = 1, 2, 3, 4) з різним прибутком pj. На виробництво продукції витрачаються ма­теріальні ресурси, наявність яких обмежена (Si, S2, S3). Необхідно знайти такий план випуску продукції {х/, х₂, х₃, х₄), який би за наявних ресурсів забезпечив максимальний прибуток Z(x). Інфо­рмація про наявні ресурси, витрати г'-го ресурсу (і = 1, 2, 3) на одиницю у-го виду продукції (ресурсомісткість) Sy і очікуваний з кожного виду продукції прибуток pj наведені в табл. 5.6.1.

Таблиця 5.6.1. Первинні дані щодо наявності та використання матеріальних ресурсів

Ресурс, і	Норми витр виробництво п		ат ресурсів на зодукціїу-го виду		Наявність ресурсів
	5,7		%
si	2	4	3	2	Si =100
s2	4	3	4	5	S2= 175
s3	2	3	2	1	S3 = 72
Очікуваний прибуток, pj	5,2	5,8	5,5	5,0	X

Згідно з даними план випуску продукції {х/, х₂, х₃, х₄) має бути таким, щоб забезпечити максимальне значення цільової функції

Z(x) = 5,2 х, + 5,8 х₂ + 5,5 х₃ + 5,0 х₄

і задовольнити умови щодо обмежень за ресурсами 2Х, + 4Х₂ + ЗХг + 2Х₄ < 100 АХ, + ЗХ₂ + 4Х₃ + 5Х₄ < 175 2Х, + ЗХ₂ + 2Х₃ + \Х₄ < 72 та щодо значень обсягів випуску: х, > 0; х, = целое.

Пошук оптимального плану випуску здійснимо у середови­щі Excel за допомогою інструментів Поиска решений. Для за­пуску його сценарію необхідно:

173

1. Створити таблицю для введення даних згідно з визначе­ ними умовами задачі.

2. Увести в таблицю первинні дані.

3. Вказати адреси комірок, в які буде занесено результати розв'язку (Изменяемьіе ячейки).

4. Вказати адресу цільової функції Z(x).

5. Ввести залежності для цільової функції та обмежень. Макет таблиці для введення даних представлено на рис.

5.6.1. Адреса цільової функції Z(x) - комірка F4, обмеження по ресурсах розміщуються в комірках Н7:Н9 (Права частина), для результатів розв'язку задачі - вектора (x#J х/, х₃; х₄) - передбачені комірки ВЗ:ЕЗ.

Після введення первинних даних встановлюються залежності для цільової функції і обмежень (табл. 5.6.2). У наведеному прикла­ді цільова функція передбачає максимум прибутку У]*/Ру => max ,

отже, зв'язок цільової комірки з іншими комірками можна ввести за допомогою Мастера функций (Математические =>

СУММПРОИЗВ; масив 1 - ВЗ:ЕЗ, масив 2 - В4:Е4). Аналогічно вводяться залежності для обмежень по ресурсах 2.^хі^и -S,- . ^які будуть розміщені в комірках F7:F9' (ліва частина).

	А В	j c і і	о А е.	і F	G	. н	і І
1		Змінні
	х1	х2 хЗ	х4
3	Обсяг Прибуток			Щ
_£_		Обмеження
Є У	Ресурс S1		•	Ліва части	Знак <=	Права	частина
"І	s2				<=
х	s3				<=

Рис. 5.6.1. Макет таблиці для введення даних

	A 1 В		і C	p E		і F j	G		|
ті			Змінні
:■	x1		x2 x3	:x4
1Г|	Обсяг :
JU	Прибуток і		L 5,8	5,50	5	' "Ж I
			Обмеження
6 j	Ресурс					Ліва частина	Знак	Права	частина
	s1	2	д:	3	2		<=		100:
ТІ	s2	4	3	4;	5		<=		175;
	s3	2	3	?;""	1		<=		72:

Рис. 5.6.2. Таблиця з веденими даними і залежностями для цільової функції і

обмежень

Після уведення в таблицю первинних даних і залежностей на команду Сервис => Поиск решения здійснюється процедура оптимізації. У діалоговому вікні Поиска решения для будь-якої оптимізаціиноі задачі необхідно вказати параметри цільової фу­нкції, обмежень і результатів розв'язку.

Стосовно цільової функції зазначається, яке саме її значен­ня необхідно забезпечити: максимальне, мінімальне чи якесь конкретне. У нашому прикладі цільова функція Z(x) -максимальний прибуток, отже, вказуємо Максимальне (рис.5.6.3).

Другий важливий параметр Поиска решений - це адреси комірок (Изменяемьіе ячейки), в яких будуть розміщені оптима­льні значення вектора (х/; xf, xy, х₄). У нашому прикладі це (ВЗ:ЕЗ). Для пошуку оптимального рішення можна вказати до 200 таких комірок. До них висувається дві основні вимоги: вони не можуть містити формули, а зміна їхніх значень має впливати на значення цільової функції. Отже, значення в комірках Изме­няемьіе ячейки будуть змінюватися доти, доки не будуть викона­ні накладені обмеження і умови оптимізації.

Третій параметр, який треба вводити, - обмеження. Для цього у діалоговому вікні передбачена команда Добавить, на яку з'являється діалогове віконце обмежень (рис.5.6.4). У лівій частині вказується адреса залежності обмеження, у правій - ад­реса наявності ресурсу, по центру - знак обмеження.

На команду Вьіполнить отримаємо результати пошуку рі­шення, які наведені в табл.5.6.2. Згідно з даними таблиці макси­мальний прибуток в розмірі 216,6 гр. од. фірма може отримати за умови випуску трьох видів продукції, штук: X/ = 13; хз = 18; х₄ =10. При цьому ресурси будуть використані практично повністю (не використаною залишається одиниця ресурсу s2).

Таблиця 5.4.2. Результати пошуку оптимального плану випуску

	xl	x2	хЗ	x4
Обсяг	13	0	18	10	ЦФ
Прибуток	5,2	5,8	5,50	5	216,6
	Обмеження
Ресурс					Ліва частина	Знак	Права частина
si	2	4	3	2	100	<=	100
s2	4	3	4	5	174	<=	175
s3	2	3	2	1	72	<=	72

У разі, коли рішення знайдено, тобто всі обмеження і умови оптимальності виконано, результати оптимізації можна подати у формі звіту. У діалоговому вікні Результати поиска решения пропонується три типи звітів: Результати, Устойчивость, Предели. Можна створити будь-який з них або всі разом. Фраг­мент звіту типу Результати наведено у табл. 5.6.3. У звіт вклю­чені початкові й кінцеві значення цільової функції (ЦФ), резуль­татів і обмежень.

Таблиця 5.6.3. Звіт за результатами пошуку оптимального рішення

Целевая ячейка (Максимум)
	Ячейка	Имя	Исходное значение	Результат
	$и$з	Прибуток ЦФ	0	216,6
Изменяемьіе ячейки
	Ячейка	Имя	Исходное значение	Результат
	$Q$2	Обсяг хі	0	13
	$R$2	Обсяг х2	0	0
	$S$2	Обсяг хЗ	0	18
	$Т$2	Обсяг х4	0	10

Звіт типу Устойчивость включає дані щодо реагування розв'язку на невеликі зміни в моделі чи в обмеженнях, а у звіт типу Предельї додатково включаються граничні значення ре­зультату за умови дотримання накладених обмежень.

Оскільки в Поиске решений зі зміною умов задачі попе­редній результат автоматично зникає, то при необхідності його можна зберегти за допомогою команди Сохранить найденное решение у тому ж діалоговому вікні. Це уможливить порівняння результатів оптимізації за різних умов.

5.6.2. Формування оптимального портфеля цінних

паперів

Інструменти Поиска решений широко використовують при визначенні оптимального портфеля цінних паперів. Порт­фель - це сукупність різних інвестиційних інструментів: акції, облігації, депозитні й ощадні сертифікати, інші цінні папери, не­рухомість. Кожний актив характеризується своїм рівнем доход-ності й ризику, тому при формуванні портфеля важливо забез­печити оптимальне співвідношення між очікуваною дохідністю і ризиком: невисокі доходи одних цінних паперів мають компен­суватися високими прибутками інших. Зменшення ризику дося­гається диверсифікацією портфеля.

У класичній задачі оптимізації портфеля Марковиця цільо­вою функцією може бути мінімізація ризику при заданій дохід­ності або максимізація доходу з ризиком, який не перевищує пе­вного заданого рівня. При цьому на компоненти вектора X на­кладаються два обмеження: основне У]*, =1 і для всіх видів

активів - Xj> 0.

Очікувана доходність портфеля цінних паперів т_р розра­ховується як середня зважена з очікуваних рівнів дохідності окремих активів /я,, що входять у портфель, вагами виступають частки коштів х„ які інвестовані в окремі види активів

де Xf- частка інвестицій, спрямованих у кожний вид активів (портфельні ваги),

ntf - очікувана ставка доходу з кожного виду активів.

Оцінкою портфельного ризику слугує стандартне відхилен­ня ставок доходу в межах портфеля а = Ja² . Дисперсія

портфеля а² розраховується за формулою

п

².₊yY_XjX.r_ija,a_j, і і=і >=і

де Оі та о) - стандартні відхилення окремих активів (і

г# - коефіцієнт кореляції між дохідністю і-то і 7-го активів.

Коли дохідності окремих активів взаємно компенсують од­не одного, коефіцієнт кореляції між ними буде від'ємним і, як наслідок, дисперсія портфеля виявиться меншою за дисперсію окремих активів. Отже, шляхом диверсифікації портфеля можна мінімізувати ризики для будь-якого рівня очікуваної дохідності.

Як приклад, сформуємо портфель мінімального ризику з двох видів цінних паперів - АРМ з ефективністю 12% і ризи­ком 13,2% та КАРМ з ефективністю 7% і ризиком 9,4% за умо­ви, що дохідність портфеля забезпечується на рівні не менше 9%. Коефіцієнт кореляції між дохідністю цінних паперів портфеля від'ємний (г,у = -0,2).

За цих умов цільова функція <7²_р і обмеження записуються так:

'

_-V

с у}х} +2х,х_?а,сг-_>г,₇ +х²а²

х , +Х-, =1

>9,

_Х],х₂>0.

На рис. 5.6.5 представлено діалогове вікно, у якому вказані основні параметри задачі:

■ мінімальне значення цільової функції;

• обмеження: 1) сума часток дорівнює одиниці, 2) дохід­ ність портфеля не менше 9%, 3) частки - додатні числа.

• залежність цільової функції представлена формулою

стандартного відхилення.

■

f, =КОРЕНЬ(В17»2*В16^<2+2^<В16*С1Б*В17*С17*С18+С17'9^>С16^Л2)

Рис. 5.6.5. Діалогове вікно задачі мінімізації портфельного ризику

Як свідчать результати оптимізації (табл. 5.6.4), мінімаль­ний ризик портфеля дорівнює 6,91% і досягається прих]=0,40і хг =0,60, тобто частка цінних паперів АРМ має бути 40%, КАРМ - 60%.

Таблиця 5.6.4. Результати оптимізації портфеля цінних паперів

Сучасна теорія портфеля припускає:

" чим більший доход, тим більший ризик і чим менший доход, тим менший ризик;

■ ризик зменшується при збільшенні кількості цінних па­перів у портфелі.

Щоб зменшити ризик, необхідно урізноманітнити портфель, забезпечити таке співвідношення між цінними паперами портфе­ля, яке б гарантувало доходи вище середніх для дансго класу ри­зику. Усі рішення щодо оптимізації портфеля приймаються на основі очікуваної норми доходу і очікуваного ризику. Викорис­товуючи інструменти надбудови Поиск решений, аналітик може скласти такий портфель цінних паперів, який дозволить інвесто­ру до мінімуму зменшити ризик або забезпечити найвищі доходи на одиницю ризику.

Як свідчать численні дослідження, зі збільшенням кількості цінних паперів дисперсія портфеля зменшується, що є доказом ефекту диверсифікації. Найменший ризик має портфель, у якому кількість паперів від 8 до 20. Проте портфель може зменшити лише диверсифікований (специфічний) ризик, який не залежить від загального стану економіки. Ризик, зумовлений економічною кон'юнктурою країни (інфляцією, економічним спадом, високою процентною ставкою), не піддається диверсифікації.

	ХІ	х2
Частка ЦП	0,399999	0,600002	ЦФ
Ризик	13,2	9,4
Пі		-0,2	6,912046
Дохідність	12	7
		Обмеження
			ліва	Знак	Права
			1,000001		1
			9,000001		9

Розділ 6.

НАУКОВИЙ РЕЗУЛЬТАТ: ЗМІСТ І ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ

Завершальний етап наукового дослідження - логічне і по­слідовне викладення його результатів. Науковий результат - це нове знання, набуте в процесі фундаментального чи прикладного наукового дослідження. Аби ввести нові знання в науковий обіг, їх треба зробити надбанням фахівців відповідної галузі науки, оприлюднити. Для цього результати дослідження за певними правилами оформляються у вигляді наукових документів, основ­ними формами яких є: курсова чи дипломна (кваліфікаційна, ма­гістерська) робота, дисертація, монографія, стаття, наукова до­повідь. Результати наукових досліджень узагальнюються також у підручниках і навчальних посібниках, у звітах про науково-дослідну роботу, у методичних і практичних матеріалах.

До наукових результатів пред'являються вимоги, пов'язані з такими категоріями, як: актуальність, наукова новизна, вірогі­дність, теоретична і практична значущість.

Актуальність наукового результату означає важливість йо­го для науки і практики, наукова новизна характеризує особис­тий внесок автора у розв'язок досліджуваної проблеми. Виділя­ють три ступеня наукової новизни результатів дослідження:

1) принципово нові в даній галузі знання (вперше здійс­ нено..., розроблено..., визначено..., формалізовано...);

2) науковий результат розширює або доповнює відомі тео­ ретичні чи практичні положення, вносить у них нові елементи (удосконалено...);

3) науковий результат конкретизує, уточнює відомі поло­ ження, поширює відомий метод на новий клас об'єктів або явищ (набуло подальшого розвитку...).

Вірогідність наукових результатів залежить від повноти і якості інформаційної бази дослідження, коректності застосуван­ня методів аналізу; точності проведених розрахунків; однознач­ності трактування результатів. 182

Теоретична значущість визначається тим, що дає результат дослідження для науки і подальшого її розвитку, практична - де і яким чином результати можна використати на практиці.

Основні вимоги щодо структури і порядку оформлення на­укових документів регламентуються Державним стандартом України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення». Відповідно до цього стандарту обов'язковими складовими наукового документа є:

Вступ шШНШШшШШШШШш'

Обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулю­ ється об'єкт і предмет дослідження, визначається мета, задачі, інформаційна база

Основний розділ

Містить ґрунтовний виклад усього дослідження:

а) теоретичний аналіз проблеми і критичну оцінку різних по­ глядів;

б) систематизацію і узагальнення фактів, візуальну їх ілюст­ рацію; тестування гіпотез; інтерпретацію виявлених тенден­ цій і закономірностей;

в) аргументованість висновків, обґрунтованість пропозицій і рекомендацій

Висновки

Стисло викладаються найвагоміші результати дослідження, їхня наукова і практична значущість, даються пропозиції та рекомен­дації, вказуються напрями подальшого дослідження проблеми

Список інформаційних джерел

Бібліографічний опис інформаційних джерел, які були вико- ристані в процесі наукового дослідження

Додатки

Різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для повного висвітлення теми дослідження

Реферат

Стисла характеристика наукового документа

ЗМІСТ

Стор.

Вступ.

j

Розділ 1. Сутність банківської ліквідності

1. Поділ активів за ступенем ліквідності 6

2. Ліквідність балансу банку 15

3. Погляд на ліквідність як на запас і як на потік 23

4. Попит та пропозиція ліквідних коштів 29

Розділ 2. Оцінка потреб банку у ліквідних коштах

1. Джерела і використання коштів 35

2. Структура коштів 43

3. Показники ліквідності 49

Розділ 3. Стратегії управління ліквідністю

1. Управління ліквідністю через управління активами 58

2. Управління позиковими ліквідними коштами 66

3. Стратегія збалансованого управління ліквідністю 73

4. Сек'юритизація як спосіб покращання ліквідності 81

Висновки 89

Список використаних джерел 92

Додатки 95

Композиція конкретного наукового документа залежить від його форми і призначення.

У курсових і дипломних роботах, в дисертаціях і моногра­фіях найбільший за обсягом основний розділ поділяється на ло-~гічно підпорядковані складові - тематичні рубрики, які форму­ють с-фуктуру документа, словесно визначають зміст окремих частин викладеного матеріалу, їх взаємозв'язок і взаємозалеж­ність. Рубрикація тексту основного розділу не регламентується. Кількість ступенів рубрик і кількість підпорядкованих рубрик одного ступеня певною мірою визначається формою наукового документа. Скажімо, у курсовій роботі основний розділ містить три-чотири питання, а в дипломній - 3-4 розділи, у кожному з яких виокремлюються кілька питань.

Щоб розмежувати рубрики різних ступенів і полегшити внутрішньотекстові посилання на підрозділи, видові позначення рубрик (розділ, підрозділ, параграф) замінюються номерами. До ієрархічно поділеного наукового тексту застосовують таку сис­тему нумерації, за якою номер рубрики першого ступеня має од­ну цифру, другого ступеня - дві цифри і т. д. Заголовки рубрик мають точно відображати смисл викладеного в них наукового тексту.

Заголовки та номери початкових сторінок усіх складових наукового документа подаються у змісті. Заголовки змісту ма­ють точно відтворювати заголовки рубрикацій тексту. Слід уни­кати як надто коротких, так і широких формулювань заголовків. Недопустимо, щоб збігалися назви якоїсь однієї рубрики і нау­кового документа в цілому (тоді інші рубрики будуть- просто зайвими). На рис. 6.1 наведено зразок змісту магістерсь-кої дип­ломної роботи на тему: «Управління ліквідністю комерційних банків», у якому формулювання розділів і підрозділів достатньо короткі і не містять зайвої інформації.

Рис. 6.1. Зразок оформлення змісту магістерської дипломної роботи

У науковій статті також виокремлюється кілька логічно взаємопов'язаних складових.

1. Вступ (формулюється наукова проблема, ступінь її ви­ вченості, актуальність тієї частини проблеми, якій при­ свячена стаття).

2. Постановка задачі (формулюються мета і методи дослі­ дження).

3. Результати (викладається система доведень запропонова­ ної гіпотези, обґрунтовуються наукові результати).

4. Висновки (вказується наукова новизна, теоретична і практична значущість результатів дослідження, перспек­ тиви подальших розробок з цієї теми).

До тексту статті додаються анотація (резюме), ключові сло­ва та список використаних джерел інформації.

Слід пам'ятати, що науковий документ не просто сума складових. Усі вони мають бути логічно пов'язані, за змістом відповідати темі дослідження і повністю його розкривати.

Текстовий матеріал наукового документа досить різнорід­ний, забезпечити продуктивне його сприйняття можна за умови дотримання гехніко-орфографічних правил оформлення та уні­фікації його елементів (символів, формул, цифр, таблиць і графі­ків, бібліографічних посилань, скорочень тощо).

Наукова мова і стиль викладення матеріалу. Характер­ними рисами наукової мови є точність, ясність, стислість, смис­лова завершеність. Неправильно вжиті слова і словосполучення та лексичні помилки можуть спотворити висловлену думку, ви­кривити смисл написаного. Для наукового тексту характерним є формально-логічний спосіб викладення матеріалу, наявність міркувань, що сприяють доведенню істини, обґрунтуванню ос­новних висновків, використання спеціальної термінології. Клю­чові терміни і логічні підсилення часто виділяються курсивом або іншим шрифтом.

Ори викладенні наукових результатів увага зосереджується на змісті та логічній послідовності повідомлення. Спеціальні функціонально-лексичні засоби наукової мови вказують на такі логічні зв'язки:

• послідовність розвитку думки {спочатку; передусім; по- перше; по-друге; насамкінець тощо);

• причинно-наслідкові відношення {завдяки тому, що..; внаслідок ...; окрім того...; оскільки...; водночас; інші).

• підсумовування {отже; таким чином; підбиваючи підсу­ мок; інші).

Як засоби зв'язку використовують також займенники, при­кметники і прислівники: цеп, даний, такий, названий, зазначе­ний. Слова дійсно і насправді вказують, що наступний за ними текст має слугувати доведенням, слова з іншого боку, навпаки, проте, але, втім готують до сприйняття протиставлення, або ~ до пояснення. Названі й подібні їм слова є покажчиками, які по-

Розділ б. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

п ереджають про варіанти думки автора, інформують про особли­вості його доводів. Проте зловживати цими словами не варто.

У науковому тексті використовують увідні слова і слово­сполуки, які вказують на ступінь вірогідності результатів. Завдя­ки цим словам той чи інший факт можна представити:

• як цілком імовірний {дійсно, звичайно; певна річ; звісно;

адже);

• як припустимий {як видно; певно; очевидно);

• як можливий ( ймовірно; можливо; мабуть). Обов'язковою умовою об'єктивності викладення матеріалу

є вказівка на джерело: ким висловлена та чи інша думка, кому конкретно належить той чи інший вираз. У тексті це реалізується за допомогою спеціальних увідних слів і словосполук {на пові­домлення; за даними...; на думку...; на наш погляд).

У сучасних роботах стало неписаним правилом висловлю­вати свої міркування стосовно проблеми у множині, тобто за­мість «я» вживати «ми». Аби звузити поле вживання цих займе­нників, використовують різні словесні конструкції, зокрема:

• неозначено-особові речення {визначають напрями аналі­ зу...; оцінюють вплив на ...);

• форми викладення від третьої особи {автор вважає...);

• речення з пасивним станом {розроблено комплексний підхід до....) тощо.

Переліки. Одним із лексичних засобів наукової мови є пе­реліки: по-перше, по-друге, по-третє; спершу, потім, далі, наре­шті; на першому етапі, на другому етапі та ін. Якщо елементами переліку є незакінчені фрази, то вони починаються з маленьких літер, позначаються арабськими цифрами, маленькими літерами або маркерами і відокремлюються один від одного крапкою з комою. Наприклад, основні завдання дослідження ринкової кон'юнктури:

• встановити тенденції розвитку ринку, його коливання, сезонність й циклічність;

• виявити поведінку суб'єктів, що діють на ринку;

> оцінити й проаналізувати потенціал та основні пропорції ринку.

Коли перелік складається із закінчених фраз, то вони обов'язково пишуться з абзацними відступами, починаються з великих літер і відокремлюються одна від одної крапкою. На­приклад, М. Д. Кондратьєв¹ довів існування в економічному роз­витку тривалих коливань (довгих хвиль), визначив, що довга хвиля має дві фази (підвищувальну і знижувальну), і виділив такі характерні їх риси.

1. У витоку підвищувальної фази або на самому її початку відбуваються глибокі зміни у всьому суспільстві. Цим змінам передують значні науково-технічні винаходи і нововведення.

2. Підвищувальні фази багатші на соціальні потрясіння (революції, війни), ніж знижувальні.

3. Знижувальні фази особливо гнітюче впливають на сіль­ ське господарство.

Текст елементів переліку підпорядковується одній увідній фразі, яку не рекомендується переривати на прийменнику або сполучнику {на, із, що, як та ін.).

Скорочення слів слід здійснювати відповідно до чинного стандарту - ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Ско­рочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Зага­льні вимоги та правила». Найуживаніші способи скорочення:

а) залишається лише перша (початкова) літера слова (м. - місто, с. - сторінка, т. - том, к.к.д. - коефіцієнт корисної дії);

б) залишається частина слова, закінчення і суфікс відкида­ ється (рисунок -рис, дивись - див., область - обл.);

в) при позначенні цифрами років і століть (р. - рік, pp. - ро­ ки, cm. — століття).

Після переліку використовують умовні позначення: та ін. -та інше, і т. д. - і так далі, і т. п. - і тому подібне. В середині речення слова «та інші, і таке інше» не скорочуються, не реко-

Розділ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

м ендується скорочувати слова «так званий, наприклад, формула, рівняння».

У наукових текстах широко вживаються літерні абревіату­ри (ЄС, МВФ), символи та фізичні одиниці, прийняті в Міжна­родній системі одиниць СІ (ГОСТ 988677-61). Вводячи в текст власні скорочення, необхідно дотримуватися правила, за яким перше згадування такої абревіатури зазначається у круглих ду­жках після повної назви, наприклад, валовий внутрішній продукт (ВВП), далі по тексту - без розшифровування. При використанні певного символу необхідно, щоб одна й та сама величина по всьому тексту була позначена однаково.

Подання цифрової інформації. У наукових працях еконо­мічного та соціального напрямків широко представлена цифрова інформація. При її поданні також необхідно дотримуватися за­гальноприйнятих правил:

• Числові значення величин з одиницями вимірювання за­ писуються арабськими цифрами, а без одиниць вимірювання від 1 до 9 - словами. Наприклад, «Протягом дня на біржі укладено п 'ять угод на загальну суму 900 тис. грн.». Коли наводиться діа­ пазон значень, виражених в одних і тих же одиницях вимірюван­ ня, то одиниця вимірювання вказується після останнього число­ вого значення, наприклад: від 5 до 15 років. У великих числах нулі замінювати скороченнями: тис, млн, млрд (пишуться без крапки).

• Прості та складні порядкові числівники пишуться словами {другий, двадцять п'ятий, триста шостий). Числівники, що входять до складних слів, пишуться цифрами (7 0-процентна ви­ бірка). Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення {3-тя декада, 90-тіроки). При пе­ реліку порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться один раз {товари 1 та 2-го сорту).

• Без відмінкових закінчень записуються порядкові числів­ ники, позначені арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться {у розділі 2, на рис 5.1). Так са­ мо, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівни-

189

ки римськими цифрами для позначення століт:-ь, кварталів року, томів видань {XXI століття, II квартал).

Формули. Формула вводиться в речення як повноправний його член, тому в кінці формули і в тексті педзед нею розділові знаки ставлять відповідно з правилами пунжстуації. Формули розміщують окремими рядками посередині аркхуша. Ті формули, на які є посилання далі по тексту, нумеруються . Порядкові номе­ри формул позначають арабськими цифрами і записують у круг­лих дужках праворуч. Посилання на формулім беруть у круглі дужки «...у формулі (6.1)...».

Для набору математичних формул використовують форму-лький редактор програми MS Word або Math T^ype 4.0. Латинські символи у формулах необхідно набирати кур«сивом (х, j, min), грецькі та скорочення (а, Р, а, sin, cos) - прям«о, матриці та век­тори - напівжирним (А, В). Експлікація форму.їли (пояснення си­мволів) розміщується безпосередньо під форлвулою, від якої ві­докремлюється комою. Кожний символ подаєтьься з нового рядка у тій послідовності, у якій вони введені у форіумулу. Перший ря­док розшифрування починається зі слова «де=» без двокрапки. Між символом і розшифруванням ставиться тицю, після розшиф­ровування перед наступним символом - крапкад з комою.

Наприклад, одним з важливих показників* стану біржового ринку є ліквідність товару Л_/, яка визначається за формулою

X, = -

^J

де Qj - сумарний обсяг укладених на торгах угод по j-y товару;

Wj - сумарний обсяг пропозиції j-o товару на торгах.

Використання в одній формулі умовних сзимволів (літер) з різних алфавітів, наприклад, Q_cyM , не допускається. Переносити формулу на наступний рядок можна лише на знаках операцій, повторюючи їх у наступному рядку.

Таблиці. Систематизований цифровий маатеріал подається у формі статистичних таблиць. Як показано вв 3.1, статистичні

190

Розділ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

т аблиці спрощують порівняння та аналіз даних. Не даремно ка­жуть, що «у німих статистичних таблицях уся красномовність статистики». Для набору таблиць використовують вбудований в MS Word табличний редактор. Підпорядковуючись принципу компактного та раціонального викладення матеріалу, необхідно додержуватись певних правил технічного оформлення таблиць, зокрема:

■ Назва таблиці, заголовки рядків і граф мають бути чіткими, лаконічними, без скорочень. У назві таблиці слід уни­кати слів «значення, величина, розрахунок». Натомість обов'язковими є вказівки на об'єкт, його часову і географічну ознаки, наприклад, табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Динаміка боргового навантаження на економі­ку України за 1996-2003 pp.

Рік	Зовнішній борг, млрд USD	Зовнішній борг у % до
		валового внутрішнього продукту	експорту товарів і послуг	державного бюджету

• Заголовки граф починаються з великої літери, а підзаго­ ловки, якщо вони становлять одне речення, - з малої. Заголовки вказують в однині (рік, країна, емітент), одиниці вимірювання - з використанням загальноприйнятих скорочень (т, кВт, грн. то­ що), іноді для них відводиться окрема графа. Якщо одиниця ви­ мірювання спільна для всіх наведених у таблиці даних, її вказу­ ють над таблицею.

• Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторін­ ки, частину таблиці можна перенести на наступну сторінку. Тоді в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, яка обме­ жує таблицю, не проводять. Над наступною частиною пишуть «Продовження таблиці...». Заголовки граф (рядків) замінюють­ ся відповідними номерами граф (рядків). Першу графу з перелі­ ком одиниць сукупності чи груп позначають великою літерою, інші графи - номерами.

■ Інформація, що міститься у рядках (графах) таблиці, уза­ гальнюється підсумковим рядком «Разом» або «В цілому за су­ купністю», який завершує статистичну таблицю. Коли підсумко­ вий рядок розміщується першим, то деталізація його подається за допомогою словосполучення «у тому числі» або «з них». При цьому можна подавати перелік не всіх, а лише визначальних складових.

■ Числа, по можливості, необхідно округляти у межах одно­ го і того самого рядка чи графи обов'язково з однаковим ступенем точності. Відсутність даних у таблиці позначається відповідно до причин:

а) якщо клітинка таблиці, передусім підсумкова, не може бути заповнена, ставиться знак «х»;

б) коли відомості про явище відсутні, ставиться три крапки «...» або «н.від.»;

в) відсутність самого явища позначається тире (« - »);

г) дуже малі числа записуються (0,0) або (0,00).

■ Якщо потрібна додаткова інфомація, певні уточнення цифрових даних, до таблиці додається примітка.

Узагальнення за даними таблиці пишуть у такий спосіб: таблиця дозволяє зробити висновок; як видно з таблиці; за ре­зультатами аналізу даних таблиці.... Іноді таблиця є безпосере­днім продовженням викладеного матеріалу і граматично зв'язана з увідною фразою тексту. Тоді використовують спрощені табли-ці-висновки без заголовка.

Графіки. Досить поширеною формою ілюстрації наукових результатів є графічні зображення. їх використовують як для наочного візуального відображення результатів дослідження, так і для аналізу досліджуваних явищ, узагальнення даних і вияв­лення закономірностей. Як показано в 3.5, за допомогою графіків аналізується структура, взаємозв'язки і динаміка соціально-економічних явищ, здійснюється порівняльний аналіз явищ, гео­графічне їх розміщення. Відповідно до мети дослідження і наяв­ного статистичного матеріалу:

Розділ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

• вибирається тип графічного образу (діаграма, картограма, картодіаграми);

• визначається система координат;

• задаються масштабні орієнтири (масштаб і масштабні шкали).

Наведені у науковому документі таблиці, графіки, схеми нумеруються окремо за кожним видом ілюстрацій так само, як і формули, - арабськими цифрами наскрізно або у межах розділу. На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання. їх пишуть ско­рочено і без №, наприклад: рис.3.2; табл. 2.1.

Посилаючись на ілюстрації, не слід словами переказувати їхній зміст. Словесний коментар необхідний лише тоді, коли треба звернути увагу на найбільш значимий факт або частину ілюстрації, які будуть використані для теоретичних викладок або для обґрунтовування висновків.

Цитати. Для ідентифікації поглядів при зіставленні різних точок зору, для підтвердження власних доводів посиланням на авторитетне джерело наводяться цитати. Нагадаємо загальні техніко-орфографічні правила їх оформлення:

• текст цитати береться в лапки і приводиться у тій грама­ тичній формі, як у першоджерелі;

• якщо цитата повністю відтворює текст, її починають з ве­ ликої літери в усіх випадках, крім одного, коли цитата є частиною речення автора.

Кожна цитата повинна мати посилання на джерело, бібліо­графічний опис якого подається відповідно до вимог діючого стандарту. Бібліографічні посилання можна:

• винести з тексту вниз сторінки, використовуючи для зв'язку з текстом знаки зносок;

• винести за текст, посилаючись на список джерел інфор­ мації. Номер джерела і номер сторінки, на якій надруко­ вана цитата, беруться у квадратні дужки [ 5, с. 122].

Коли першоджерело недоступне, можна скористатися цита­тою, наведеною в іншому виданні, зробивши бібліографічне посилання словами «Цит. за...».

193

Окрім прямого цитування, часто застосовують переказ текс­ту першоджерела своїми словами. При непрямому цитуванні треба бути максимально точним при викладенні думки автора. Форми словесних запозичень різні, проте академічний мовний етикет виробив низку сталих речових штампів.

Питання про .... докладно викладено в роботі... (зноска).

Визначається за методикою, розробленою .... (зноска).

Як стверджує ..., чиї рекомендації наводяться далі... (знос­ка).

Цифрові дані взяті з ... (зноска).

Спираючись на зміст цитат, можна створити систему пере­конливих доказів, які потрібні для об'єктивної характеристики явища.

Важливою складовою наукового документа є висновки, тобто послідовне, логічне, стисле викладення власних міркувань і тверджень щодо проблеми, підсумовування, узагальнення отриманих результатів і виявлених закономірностей, співвідно­шення їх з метою та конкретними завданнями, поставленими і сформульованими у вступі.

Висновки мають форму синтезу наукових результатів, їх не можна підміняти деклараціями про результати роботи (розгляну­то, проаналізовано, вивчено і т.д.). Саме у висновках проявляєть­ся здатність (нездатність) автора ясно мислити, систематизува­ти, узагальнювати і чітко формулювати результати дослідження.

Як аргумент при обґрунтуванні висновків використовують посилання на інформаційні джерела (наукові праці, нормативні документи, логічні судження, результати обробки статистичних даних). Зазвичай висновки починаються зворотом «Таким чи­ном...», далі формулюється зміст самого висновку.

Якщо в основному тексті, не порушуючи його композицію, необхідно навести додаткові факти, уточнити певні моменти, використовують авторські примітки. Цей додатковий поясню­вальний текст виводиться за межі основного (вниз сторінки, в кінець розділу, статті, книги), набирається іншим шрифтом або відокремлюється від основного тексту рубрикою. Часто примітка

194

береться в дужки і помічається ініціалами прізвища та імені ав­тора.

Бібліографічний список подається відповідно до вимог Державного стандарту «Библиографическое описание докумен­та. Общие требования и правила составления: ГОСТ 7.1- 84». До списку включають не лише ті джерела, на які є посилання, а й ті, що вивчалися в процесі дослідження. Літературні джерела роз­міщуються у такій послідовності:

1. нормативно-правові акти органів законодавчої і вико­ навчої влади;

2. відомчі правові акти;

3. джерела статистичних даних;

4. документи і матеріали державних архівних установ;

5. наукова література у алфавітному порядку.

Джерела за пунктами 1—4 розміщуються за хронологією пу­блікацій, наукова література - за алфавітом прізвищ перших ав­торів або перших слів назви творів. В одному списку не можна змішувати різні алфавіти. Спершу наводяться списки кирили­цею, потім латиницею.

Включені до списку літературні джерела нумеруються по­слідовно від першого до останнього. Загальна схема запису кон­кретного джерела з урахуванням стандартів, що визначають способи скорочення слів і словосполук, має таку форму:

Автори І Назва твору І Дані про відповідальність (укладачі, редактори, перекладачі) І Дані про видання (повторність видання, переробка). - Місце видання, видавництво, рік, кількість сторі­нок.

Наведемо приклади бібліографічного опису джерел інфор­мації.

1. Нормативно-правові акти органів законодавчої і ви­конавчої влади

1.1. Про Національний банк України. Закон України від 20.05.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. -№ 29.-С.238.

Методологія наукових досліджень

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 року № 1716 «Про затвердження переліку державних нау­ кових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів роз­ витку науки і техніки на 2002-2006 роки // Державний вісник України. - №1 (93). - Січень 2002. - С. 40-41.

3. «Ліга: ЗАКОН» (www.liga.kiev.ua)

2. Джерела статистичних даних

2.1.Статистичний щорічник України за 2002 рік / За ред. О.Г.Осауленко. - К.: Вид-во «Консультант», 2003. - 663 с.

2.3. Основньїе макрозкономические показатели стран Со-дружества Независимьіх Государств, 1991-1999: Стат. Сборник/ МСК СНГ. - М.: Межгос. Статистич. Комитет СНГ, 2000.- 92 с.

3. Монографії

ЗЛ.Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного роз­витку. - К.: Знання України, 2002. - 190 с.

2. Економіка України: підсумки перетворень та перспек­ тиви зростання / За ред. академіка НАН України В.М.Гейця. - X.: Форт, 2000. - 422 с.

3. Портер Майкл Е. Стратегія конкуренції: Пер. с англ. А.Олійник, Р.Скільський. - К.: Основи, 1997. - 390 с.

4. Підручники і навчальні посібники

1. Статистика: Підручник // С. С.Герасименко, А.В.Головач, А.М.Єріна та ін.; За наук. ред. С.С.Герасименка. - 2-ге вид., пе- рероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 467 с.

2. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навч. посіб. - К.: АртЕК, 1997. - 248 с.

5. Статті

1. Лір В.Е. Енергетичний баланс як основа економічного аналізу та прогнозу енергозабезпечення держави // Економіка і прогнозування. - 2000. - №1. - С. 32-37.

2. Власюк В.Є. Проблемні питання формування сучасних фінансових регуляторів // Економіка: проблеми теорії та практи­ ки: 36. наук, праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. - Вип. 177: В 2-х т. Том II. — С.409-413.

Розділ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

5.3. Визнання європейської фінансової еліти // Урядовий кур'єр. - 2003. - №123. - 8 липня. - С. 7. 6. Іншомовні джерела

1. Human Development Report 2003: Millennium Develop­ ment Goals: A Compact among Nations to End Human Poverty. - UNDP, Oxford Press, 2003.

2. MacCarthy B.L. and Thananya Wasusri. A review of non- standart applications of statistical process control (SPC) charts // In­ ternational Journal of Quality & Reliability Management. - 2002. - Vol.10, №2.-P.295-320.

6.3. Information about the European Union — http:// eu- ropa.eu.int/eurostat.html

Додатки містять різний за змістом допоміжний матеріал, який має додаткове, довідкове значення, але необхідний для по­вного висвітлення теми. За формою це може бути текст, таблиці, графіки, карти. Кожний додаток починається з нової сторінки, позначається великою літерою українського алфавіту (за винят­ком літер, написання яких схожі на цифри, - І, ї, З, Й, О, Ч, Ь), наприклад, «Додаток А». Формули в додатках мають окрему нумерацію арабськими цифрами «(A.I); (A.2)». Зв'язок основ­ного тексту з додатками здійснюється через посилання зі словом дивись - «див. додаток А».

Обов'язковими елементами наукового документа є резюме (анотація) та реферат. Резюме - це стислий перелік основних висновків за змістом документа (статті чи доповіді), реферат -стислий виклад основного змісту документа, який реферується (стаття, книга, звіт, дисертація тощо).

Резюме відрізняється від основного тексту шрифтом або форматом, розміщується перед основним текстом зразу після назви документа або в кінці документа. У наукових журналах резюме публікують двома і більше мовами.

Реферат ( лат. referre - доповідати, повідомляти) - корот­кий виклад змісту наукового документа. Як засіб наукової кому­нікації він виконує дві функції: інформаційну (відповідає на пи-

197

Методологія наукових досліджень

т ання, яка інформація міститься у науковому документі) та інди­кативну (описує документ).

Згідно з вимогами Державного стандарту (ГОСТ 7.9-77), у рефераті виокремлюються три частини: заголовна, довідкова і власне реферативна. У заголовній частині міститься прізвище автора, назва документа, ключові слова, назва видавництва та вихідні дані. Довідкова частина - це відомості, що характеризу­ють документ: кількість сторінок, ілюстрацій, таблиць, додат­ків, джерел інформації у бібліографічному списку.

Власне реферативну частину формують основні аспекти змісту наукового документа, а саме:

• мета і завдання дослідження;

• предмет та об'єкт;

• методи дослідження,

• основні результати, їх новизна;

• теоретична і практична значущість результатів;

• апробація результатів (доповіді на конференціях, нарадах тощо);

рекомендації щодо використання результатів.

Поаспектний метод реферування дозволяє передавати зміст документа достатньо повно і концентровано. Реферати можуть бути надруковані безпосередньо при документах, в реферативних журналах, збірниках або самостійно як автореферат дисертації. Обсяги їх визначається специфікою теми і змістом документа.

Наукові доповіді. Досить поширеною формою оприлюд­нення наукових результатів є доповіді та повідомлення на кон­ференціях, з'їздах, симпозіумах. Наукова доповідь - це публічно виголошене повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми (теми, питання). Основні ідеї, думки, положення нау­кової доповіді коротко, точно і послідовно викладаються в тезах доповіді, які зазвичай публікуються до початку наукової конфе­ренції (з'їзду, симпозіуму). Схематично структуру тез можна по­дати так: теза —> обгрунтування —> доказ —» аргумент —> резуль­тат —> перспективи.

Розділ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення

Структура тексту доповіді практично аналогічна структурі статті. Умовно в доповіді можна виділити три частини.

1. Вступ, де окреслюється проблемна ситуація, зазнача­ ються причини, які спонукали до підготовки доповіді.

2. Основна частина, в якій аналізується нинішній стан про­ блеми, наводяться аргументи, обґрунтовується основна ідея ав­ тора.

3. Підсумкова частина містить висновки, рекомендації, пропозиції.

Специфіка усного виступу має свої відмінності від друкова­ного документа. При підготовці доповіді слід зважати на те, що науковий результат викладено в тезах доповіді, а отже, увага має акцентуватися на власне доказах і аргументах. До найсуттє­віших, дискусійних тез подається ілюстративний матеріал у ви­гляді таблиць, схем, діаграм. Досить ефективним засобом опри­люднення результатів дослідження є використання комп'ю­терних слайдів. Програма MS PowerPoint надає різні шаблони слайдів, за допомогою яких можна сформувати презентаційні матеріали результатів наукового дослідження.

Наукові результати в контексті міжнародної конкурентосп­роможності країни. Наприкінці XX століття у світі сформувалися усталені тенденції до посилення ролі освітнього, наукового та інноваційно-технічного векторів економічного розвитку. За оці­нками Світового банку в середньому 70% приросту валового внутрішнього продукту припадає на фактори, пов'язані зі знан­нями та їх матеріалізацією в різних формах . Нові тенденції гло­бальних соціально-економічних процесів були узагальнені в концепції знаннєвої економіки (knowledge economy)², наріжним каменем якої є створення та використання знань для забезпечен­ня міжнародної конкурентоспроможності країни.

Практична реалізація концепції знаннєвої економіки вима­гає значних фінансових ресурсів. Основними індикаторами рівня підтримки процесів створення та використання нових знань є загальні витрати на дослідження і розробки та частка їх у вало­вому внутрішньому продуктів країни.

У 2000 р. на фінансування науково-технологічної сфери країни ЄС-15 витрачали по відношенню до ВВП 1,93%, США -2,69%; Японія - 2,98%. Економічні результати в країнах, які реа­лізують концепцію знаннєвої економіки, значно випереджають витрати. Зростає патентна активність, створюються нові промис­лові галузі високих технологій, зростає їх частка в експорті про­дукції.

Україна належить до держав з високим науковим потенціа­лом. У розрахунку на 1000 осіб економічно активного населення припадає 5,2 виконавця наукових та науково-технічних робіт, у т.ч. дослідників - 3,9. Ці показники відповідають рівневі таких країн як Іспанія, Польща, Чехія, Угорщина.

Загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні у 2003 р. становив близько 3,1 млрд грн.. або 1,17% від ВВП, у т.ч. за рахунок бюджету - 0,35%. Ви­трати на фундаментальні, прикладні дослідження та науково-технічні розробки співвідносяться в межах 1 : 1,4 : 3,3, що істот­но відрізняється від оптимальних пропорцій за світовими оцін­ками (1 : 2 : 10). Частка вітчизняної наукоємкої продукції на сві­товому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5- 3,0 трлн. USD, близько 0,1%.

Сьогодні успіхи в економічному зростанні пов'язані з роз­витком технологій, наукових досліджень і розробок, функціону­ванням повноцінної інноваційної системи, яка включає освітній сектор і сектор фінансування. Необхідно стимулювати процеси створення і широкомасштабного використання національних і глобальних знань в усіх секторах економіки, створити динамічну інформаційну інфраструктуру, яка прискорить поширення нових знань і матиме широкий доступ до фінансування. Потрібні мобі­льні і творчі особистості, які спроможні опанувати та переробля-

200

ти інформацію з постійно зростаючого глобального «банку знань», робити свій внесок до нього, а також ефективно викорис­товувати ці знання для потреб своєї країни, для створення нових продуктів, технологій, послуг, напрямів бізнесу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец, вузів. - К.: Вища шк., 1997. -271 с.

2. Довідник здобувана наукового ступеня: 36. норм. док. та інформ. матеріалів з питань атестації наук, кадрів вищої квалі­ фікації / Упоряд. Ю.І. Церков; Переднє слово Р.В.Бойка. - К.: Ред. «Бюл. ВАК України», 1999. - 64 с.

3. Кандидатська дисертація: принципи, методи, техніка, технологія: Навч. посіб. для аспірантів / Скл. С.С.Єрмаков. - X.: ХХПШ, 1998.-96 с.

4. Колесников A. Internet: для пользователя. - К.: Издательс- кая группа BHV, 2000. - 304 с.

5. Дудченко А.А. и др. Основи научньїх исследований: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Дудченко. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. -114 с.

6. Мороз ІЗ. Структура дипломних, кваліфікаційних робіт та вимоги до їх написання, оформлення і захисту. - К., 1997. - 56 с.

7. Мочерний СЗ. Методологія економічного дослідження. - Л.: Світ, 2001. -419 с.

8. Орлова ИЗ. Зкономико-математические методьі и моде- ли. Вьшолнение расчетов в среде EXCEL / Практикум: Учебное пособие для вузов. - М.: ЗАО «Финстатинформ», 2000. - 136 с.

9. Сигел Ендрю. Практическая бизнес-статистика.: Пер. с англ. - М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. - 1056 с.

10. Символоков ЛЗ. Решение бизнес-задач в Microsoft Office - М.: ЗАО «Издательство БИНОМ», 2001. - 512 с.

11. Уваров А.А. Дипломньїе и курсовьіе работьі по зкономи- ческим специальностям: Практические советьі по подготовке и защите. - М.: Издательство «Дело и сервис», 2000. - 80 с.

12. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник. - К.: Академвидав, 2004. - 208 с. (Альма- матер).

13. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. - 2-ге вид., пере- роб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 295 с.

Короткий термінологічний словник

Абстрагування - особливий прийом мислення, який дозво­ляє залишати осторонь несуттєві властивості, зв'язки і відно­шення предметів, водночас фіксувати ті риси, які в даному до­слідженні розглядаються як істотні, суттєві.

Аксіома - вихідне твердження наукової теорії, яке прийма­ється за істинне без доведення.

Аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії у вигляді системи постулатів (аксіом) і правил висновку (аксіома­тики), за якими певні твердження теорії приймаються без дове­день, а інші похідні поняття виводяться з них шляхом логічної дедукції.

Алгоритм - сукупність точних приписів чи правил, за яки­ми можна розв'язувати однотипні завдання.

Аналіз - метод пізнання, основою якого є поділ цілісного предмета на частини з метою його всебічного вивчення. Аналіз є протилежністю синтезу.

Аналогія - умовивід, за яким на основі схожості чи подіб­ності двох об'єктів за деякими ознаками роблять висновок щодо їх схожості за іншими ознаками.

Апостеріорі та апріорі - філософські категорії, за допомо­гою яких позначають знання, набуті з досвіду (від лаг. а posteriori) і знання, що передують досвіду (від лат. а ргіорї). Таке розмежування насправді відносне, оскільки будь-яке знання так чи інакше пов'язане з досвідом і практикою.

Аргумент - положення, яке використовується для доведен­ня істинності тези.

Аргументування - логічний процес, суть якого - довести істинність власних суджень (тезу доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів).

Верифікація - емпіричне підтвердження істинності нау­кових тверджень шляхом емпіричної їх перевірки.

Вимірювання - процедура надання числових значень влас­тивостям реальних об'єктів за допомогою одиниць виміру.

Висловлювання - думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною або помилковою.

Гіпотеза - наукове припущення щодо певних властивостей явищ, яке потрібно обґрунтувати теоретично та довести на прак­тиці.

Гіпотетико-дедуктивний метод - спосіб міркування, осно­ваний на дедукції наслідків із гіпотез.

Дедукція - метод пізнання, за яким висновок щодо конкре­тного явища робиться на підставі загальних наукових положень: висновок від загального до часткового (особливого). Дедукція -протилежність індукції.

Діалектика - фундаментальний науковий принцип і метод пізнання багатопланової і суперечливої дійсності в усіх її про­явах. Діалектичний підхід дає можливість обґрунтувати причин-но-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, по­стійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою.

Детермінізм - вчення про всеохоплюючий об'єктивний вза­ємозв'язок і причинну зумовленість явищ соціоприродного се­редовища.

Диз'юнкція - логічна операція, за допомогою якої із двох чи більше суджень вибудовується нове судження шляхом опера­тора диз'юнкції, якому відповідає сполучник «або».

Дисертація - кваліфікаційна наукова праця, виконана осо­бисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублі­кованої наукової монографії для здобуття наукового ступеня.

Дискурсив - міркування, аргумент, який спирається на ро­зум і логічне міркування. В теорії пізнання протиставляється ін­туїції.

Доведення - процедура, за допомогою якої встановлюють істинність гіпотези чи будь-якого твердження.

Догматизм - спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважають істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Достовірність - достатня правильність, те, що не викликає сумнівів, доказ того, що названий результат (закон, закономір­ність, сукупність фактів та ін.) є істинним, прав диви їм.

Евристика — сукупність прийомів і методів, які сприяють більш швидкому організованому і цілеспрямованому пошуку істини, хоча і не гарантують її безумовного знаходження.

Експеримент — метод пізнання об'єктивної" дійсності, пов'язаний з активним і цілеспрямованим втручанням дослідни­ка в природні умови існування предметів і явищ або створення штучних умов, необхідних для виявлення відповідної властивос­ті.

Експлікація - уточнення понять і суджень за допомогою засобів символічної чи математичної логіки.

Екстраполяція — процедура перенесення і поширення влас­тивостей, відношень і закономірностей з однієї предметної галузі на іншу.

Епістемологія - теорія пізнання, розділ філософії, у якому вивчаються закономірності й можливості пізнання, відношення знання до відчуттів, уявлень, понять об'єктивної реальності, до­сліджуються ступені й форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності й істинності.

Закон - необхідне, суттєве, стале співвідношення, внутрі­шній зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.

Закон виключення третього — закон класичної логіки, який стверджує, що із двох суперечливих суджень істинним є або саме висловлювання, або його заперечення. Третього не да­но.

Закон протилежності — закон логіки, який стверджує, що не можуть бути одночасно істинними два суперечливих виснов­ки, один з яких щось стверджує, а другий те саме заперечує.

Знання - перевірений практикою результат пізнання дійс­ності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Ідеалізація - уявне конструювання об'єктів, яких немає в дійсності або які практично нездійсненні.

Ідея - інтуїтивне пояснення явищ (процесів) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на ос­нові яких робиться висновок.

Імплікація - логічна операція, що об'єднує два судження в нове шляхом зв'язки, словесно виражається за допомогою грама­тичної конструкції «якщо..., то...».

Індукція - метод пізнання, за яким здійснюється перехід від часткового (особливого) до загального. Індукція - протилежний дедукції метод пізнання.

Інтерпретація - тлумачення, роз'яснення, розкриття змісту явища, яке сприяє його розумінню.

Інтуїція - здатність осягати істини, не звертаючись до роз­горнутого логічного міркування. В логіці та методології розгля­дається як догадка, що потребує перевірки.

Іраціональний - поняття чи судження, протилежене розу­мному, обгрунтованому фактами та логікою.

Композиція наукової роботи - послідовність розташування її частин: основного тексту та довідково-супроводжувального апарату.

Конспект - короткий письмовий виклад змісту книги, стат­ті, лекції тощо.

Концепція - система поглядів, теоретичних положень, ос­новних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.

Кон'юнкція - логічна операція утворення складного висло­влювання із двох чи більше простих висловлювань за допомогою зв'язки, якій відповідає сполучник « і ».

Кореляція - співвідношення, відповідність, взаємозв'язок предметів або понять; у статистиці - залежність між явищами або величинами, що не має чіткого функціонального характеру.

Курсова робота - робота студента, виконана як підсумок навчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і само­стійності, передбачає систематизацію, закріплення та розширен­ня теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостій­ної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з

206

комп'ютерною технікою, користування літературними джерела­ми тощо.

Магістерська дипломна робота - самостійна науково-дослідна робота студента, основне завдання якої — продемонст­рувати рівень наукової кваліфікації, уміння самостійно вести на­уковий пошук і вирішувати конкретні наукові задачі; виконує кваліфікаційну функцію.

Метод - сукупність прийомів і операцій теоретичного пі­знання і практичного освоєння дійсності, підпорядкованих ви­рішенню конкретного завдання. Наукові методи ґрунтуються на певних принципах, теоріях і законах.

Методологія наукового пізнання — вчення про систему нау­кових принципів, форм і способів дослідницької діяльності.

Методика - система правил використання меходів, прийо­мів та операцій у науковому дослідженні.

Монографія - наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми.

Моделювання - метод пізнання явищ і процесів, який грун­тується на заміні об'єкта дослідження (оригінала) моделлю.

Наука - сфера людської діяльності, спрямована на вироб­лення і систематизацію нових знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань.

Наукова проблема - протиріччя у пізнанні, яке характери­зується невідповідністю між новими фактами (даними) і старими засобами їх пояснення.

Наукова творчість - мислення в його найвищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, результатом якої є створення нового.

Наукова стаття - один з основних видів публікацій, міс­тить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження.

Наукове дослідження - цілеспрямоване пізнання, резуль­тати якого виступають як система понять, законів і теорій.

207

Науковий результат - нове знання, здобуте в процесі нау­кового дослідження та зафіксоване на носіях наукової інформа­ції.

Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висно­вку чи підтвердження; як складова наукового знання відображає об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фа­ктів визначаються закономірності явищ, вибудовуються теорії, виводяться закони.

Парадигма - система творчих методологічних і ціннісних установок, прийнятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань.

План — система взаємопов'язаних завдань, що визначають терміни, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій; порядок. Послідовність викладення матеріалу.

Поняття - форма мислення, що забезпечує пізнання сутно­сті явищ (процесів), узагальнення їх ознак та взаємозв'язків.

Порівняння - процес встановлення подібності або відмін­ності предметів та явищ дійсності, а також знаходження спіль­них, притаманних різним об'єктам рис.

Постулат - твердження, попереднє припущення наукової теорії, що береться за вихідне і стає основою для теоретичних узагальнень.

Пояснення - найважливіша функція науки, сутність якої полягає у розкритті мотивів та причин певних процесів, явищ, подій, підведенні фактів щодо них під загальні твердження (за­кони, теорії і принципи).

Принцип - вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

Прогнозування - сукупність засобів і прийомів мислення, що дають змогу на основі аналізу ретроспективних даних вивес­ти судження певної достовірності стосовно майбутнього розвит­ку об'єкта.

Публікація - оприлюднення результатів наукового дослі­дження за допомогою преси, радіо або телебачення.

Реферат - доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту науко­вої роботи, книжки, статті.

Самостійна робота студента - навчальна діяльність, спря­мована на вивчення і оволодіння матеріалом навчальної дисцип­ліни без участі викладача.

Синергетика - один з провідних напрямів сучасної науки, природничо-науковий аспект розвитку теорії нелінійних динамік у сучасній культурі.

Синтез - об'єднання раніше виділених чи уже існуючих елементів у єдине ціле. Такими елементами можуть бути частики предмета, ознаки, відношення.

Системний підхід - комплексне дослідження великих і складних об'єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженим фун­кціонуванням усіх елементів і частин.

Спостереження — систематичне цілеспрямоване вивчення об'єктів дослідження без втручання в їх буття.

Суб'єкти наукової діяльності - вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи та ор­ганізації, вищі навчальні заклади.

Судження - думка, в якій за допомогою взаємопов'язаних понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження фактів, або опосередковано - за допомогою умо­виводу.

Сутність - головне, основне, визначальне у предметі.

Теза - коротко сформульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо.

Тема - наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.

Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, твер­джень, спрямованих на цілісне відображення певного фрагмента дійсності, тлумачення того чи іншого явища конкретної предме­тної галузі. Найважливішими компонентами теорії є: фундамен­тальні поняття і закони; ідеалізовані об'єкти, що в абстрактній

209

формі відображають властивості реальних об'єктів; логіка тео­рії, що дозволяє виводити одні твердження з інших.

Термін - поняття, що увійшло до наукового обігу.

Узагальнення - логічний процес переходу від окремого до загального, засіб створення наукових понять, формулювання за­конів і теорій.

Умовивід - розумова операція, за допомогою якої на основі вихідних, заданих суджень виводиться інше судження певним чином пов'язане з ними.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі, напри­клад за допомогою математичних формул.

Цитата - буквально відтворені фрагменти чужої промови чи статті для підтвердження власного погляду або полеміки з цитованим автором.

Зміст

Передмова З

РОЗДІЛ 1. Логіка і методи наукових досліджень 5

1. Наукове пізнання і наукове дослідження 5

2. Етапи наукового дослідження 12

3. Методи досліджень на емпіричному рівні наукового пізнання 17

1.4. Роль статистичних методів у дослідницькому процесі 21

РОЗДІЛ 2. Інформаційне забезпечення наукових досліджень ..—..ЗО

1. Види та джерела наукової інформації 30

2. Пошук та накопичення наукової інформації 33

1. Бібліографічний пошук інформації 33

2. Пошук інформації у мережі Internet 36

2.3. Формування інформаційної бази дослідження 43

РОЗДІЛ 3. Аналіз даних: методи, результати ........... 49

1. Систематизація та узагальнення емпіричних даних49

2. Узагальнюючі (типові) характеристики явищ 62

1. Середні величини 62

2. Порядкові характеристики набору даних 67

3.3. Вимірювання диференціації та концентрації явищ 72

1. Характеристики варіації 72

2. Оцінювання рівномірності (нерівномірності) розподілу 81

4. Рейтингові оцінки 85

5. Графічно-візуальні методи узагальнення даних 97

РОЗДІЛ 4. Гіпотези і доведення у наукових дослідженнях 109

1. Сутність і загальна схема перевірки гіпотез 109

2. Критерії перевірки гіпотез 113

211

1. Перевірка гіпотез щодо середньої 113

2. Двовибіркові t-тести Стьюдента 117

3. Дисперсійний аналіз 122

4. Аналіз кореляцій і регресій 126

1.4.1. Основні засади аналізу кореляційних зв'язків 126

4.4.2. Множинна регресія в соціально-економічних дослідженнях 137

РОЗДІЛ 5. Прогнозування та пошук рішень 146

1. Інформаційна база прогнозування 146

2. Тенденції розвитку 152

3. Точність і надійність прогнозів 157

4. Сезонні «хвилі» 161

5. Графічний метод в аналізі закономірностей розвитку 165

6. Пошук рішень 172

5.6.1. Загальна задача оптимізації

172

5.6.2. Формування оптимального портфеля

цінних паперів 178

РОЗДІЛ 6. Науковий результат: зміст і порядок оформлення 182

Література 202

Короткий термінологічний словник 203