Передмова

Особливістю сучасної епохи є істотний стимулюючий вплив науки на всі складові суспільного життя. Необхідність наукового підходу у виробництві, економіці, політиці, в системі управлін­ня примушує науку розвиватися темпами більш швидкими, ніж будь-яку іншу галузь діяльності. Стрімко змінюються і оновлю­ються знання щодо явищ і процесів навколишнього світу. Обсяги наукової продукції подвоюються кожні 10-15 років. У такій мі­нливій і складній ситуації вибір оптимальних управлінських рі­шень неможливий без дослідницьких навичок і творчого пошу­ку.

Щоб самостійно ставити і творчо розв'язувати різні складні проблеми, фахівець повинен володіти не лише необхідною су­мою фундаментальних та спеціальних знань, а й методологією наукових досліджень, інформаційними технологіями, вміти ви­користовувати у своїй роботі все те нове, що з'являється у науці і практиці, адаптуватися до нових умов, постійно вдосконалюва­ти свою кваліфікацію.

Наука генетично пов'язана з освітою. І саме на вищі навча­льні заклади покладається завдання формування наукового сві­тогляду майбутніх фахівців. За час навчання студент має опану­вати елементи дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості, зокрема:

• навчитися формулювати задачі, теоретичні посилки і ро­ бочі гіпотези;

• вміти добирати й аналізувати необхідну інформацію по темі наукового дослідження,

• перевіряти гіпотези і приймати рішення;

• прогнозувати соціально-економічні процеси;

• створювати й оцінювати сценарії бізнес-ситуації з різни­ ми варіантами наявної інформації;

• узагальнювати результати досліджень і формулювати ви­ сновки;

ЛОГІКА І МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У за результатами дослідження підготувати науковий звіт, до­повідь чи статтю.

На формування наукового світогляду і творчих навичок студентів спрямована науково-дослідна робота (НДР) у межах навчального процесу. Окремі елементи НДР реалізуються у різ­них його формах:

• при виконанні лабораторних, практичних, семінарських та самостійних завдань;

• при написанні рефератів, підготовці доповідей і виступів на наукових семінарах і конференціях;

• в курсових і дипломних роботах;

• при виконанні завдань дослідницького характеру в період виробничої практики.

Студенти залучаються також до наукових досліджень ка­федр, факультетів, навчальних закладів. Усе це сприяє підвищен­ню якості підготовки і професійного рівня майбутніх фахівців.

У посібнику розглядаються основні положення організації і проведення наукових досліджень студентами економічних спе­ціальностей - від обґрунтування теми до оформлення результа­тів дослідження. Оскільки дослідникам-початківцям бракує до­свіду передусім у використанні методів наукового пізнання, осо­блива увага приділяється питанням саме методологічного хара­ктеру - методам пошуку наукової інформації і методам аналізу обробки емпіричних даних з використанням комп'ютерних технологій. Аналіз даних ґрунтується на можливостях програмного комплексу Microsoft Excel. Універсальний табличний процесор Excel орієнтований на різні види діяльності, зокрема, пов'язані з виробничим і фінансовим менеджментом, маркетингом, бухгалтерським обліком, техніко-економічним і фінансовим аналізом. Аналітичну потугу Excel визначають програмні надбудови (Анализ данньїх, Поиск решений) та бібліотека аналітико-розрахункових функцій {математичних, статистичних, фінансових). Ефективне використання інфомаційно-аналітичних комп'ютерних систем передбачає знання основних прийомів роботи з Microsoft Office та Internet.

Розділ 1.

1.1. Наукове пізнання і наукове дослідження

Наука - це вид людської діяльності, спрямований на здобут­тя нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і ми­слення. Результат цієї діяльності - знання. Вони відтворюють у свідомості людини об'єктивну дійсність і є основою наукового розуміння світу. За словами англійського філософа Ф. Бекона «знання - це сила».

Сфера діяльності науки безмежна. Кожна група природних явищ, кожна фаза суспільного життя, кожна стадія розвитку у минулому і сьогоденні становлять матеріал для науки. Відповід­но виокремлюються галузі наукових знань: природничі, суспі­льні, технічні, економічні тощо.

Процес руху людської думки від незнання до знання нази­вають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання поля­гає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.

Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ ре­ального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну ос­нову розуміння їх сутності й практичного використання. Класи­чний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки - бути джерелом під­тверджених знань, які можна використати у різних сферах прак­тичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм пра­гненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вима-

гає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтво­рює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи від­носним (неповний збіг).

Суб'єкт намагається отримати абсолютне, істинне знання. Проте через якісні зміни і самого об'єкта, і свідомості суб'єкта уявлення про об'єкт, його образи постійно уточнюються, зміню­ються, замінюються новими. Наукова істина пізнається з певною мірою наближення, вона відносна і тимчасова. Розвиток науки -це складний творчий процес пошуку істини, кожний наступний крок якого спирається на попередній. Роль успадкованих знань підтверджує відомий вислів І. Ньютона про те, що він бачив далі своїх попередників лише тому, що стояв на плечах гігантів.

Наукове пізнання має два рівні - емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоре­тичне - за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань орга­нічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагаль­нення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономір­ностей - це функції теоретичного пізнання. Взаємодію емпірич­ного і теоретичного рівнів знань можна подати схематично (рис. 1.1.1.).

Будь-яке пізнання починається із встановлення окремих, часом не пов'язаних між собою фактів, які поступово накопичу­ються і з позиції існуючої теорії піддаються систематизації та узагальненню. В процесі переходу від окремого до загального виявляються принципово нові відношення й інтеграційні якості, створюються нові наукові поняття і нові теорії. Науковий закон постає як сформульоване у нових поняттях знання, що відпові­дає реаліям об'єктивного світу. Найскладнішою формою вира­ження наукових знань є теорія. Вона становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, концепцій, принципів, понять, положень і твер­джень (постулатів, аксіом).

Головним, визначальним елементом наукової теорії вважа­ють принцип, який підпорядковує собі інші елементи, органічно пов'язує їх в єдине ціле. Принципи на відміну від законів об'єктивно не існують, їх створюють суб'єкти пізнання як осно­ву упорядкування знань.

Важливим елементом теоретичного відтворення дійсності є наукова концепція, яка на основі певної ідеї об'єднує систему поглядів і теоретичних положень щодо об'єкта дослідження. Спроможність наукової теорії адекватно відобразити сутність явищ і процесів, глибина її висновків значною мірою залежать від зрілості і досконалості наукових понять, якими вона оперує.

7

Науковий рівень теорій, ступінь їх обгрунтованості слугу­ють тим фундаментом, на якому відбувається розвиток наукових знань. Виділяють три послідовних етапи розвитку: розробка тео­рій, які піддаються перевірці шляхом випробувань => зіставлен­ня цих теорій з емпіричними фактами, перевірка їх істинності => заміна теорій, які суперечать фактам, новими. Процес розвитку теоретичних уявлень у будь-якій галузі знань можна порівняти із системами оберненого зв'язку на кшталт автопілота: нечіткі тео­рії уточнюються; теорії, що суперечать фактам, переглядаються; а теорії, що успішно пройшли «прості» випробування, піддають­ся більш складним перевіркам.

Кожна конкретна теорія пояснює той чи інший «фрагмент» дійсності за допомогою властивих лише їй концептуальних по­нять і принципів. Пояснення завжди постає у формі узгодженого з теорією і правилами логіки висновку.

Рух від емпіричного факту до логічно стрункої системи на­укового знання дозволяє не лише пояснити уже відомі явища, але й передбачити нові. Саме науковий факт - подія чи явище -є первинним елементом процесу пізнання і реальною основою усіх наукових результатів і висновків. Проте науку створюють не самі факти, а методи їх обробки. Збирання, систематизація, ана­ліз, узагальнення і логічне осмислення фактів називається науко­вим дослідженням.

Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначен­ням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фун­даментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання що­до законів природи і суспільства; прикладні - на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результа­ті фундаментальних досліджень.

У кожній галузі знань час від часу виникають складні супе­речливі ситуації, що потребують свого вирішення, - наукові проблеми. Складність і багатогранність будь-якої наукової про-

блеми приводять до необхідності виокремлення в рамках про­блеми тем, які, в свою чергу, розгалужуються на певне коло наукових задач (питань). Композиція цих компонент утворює дерево наукової проблеми (рис. 1.1.2). Залежно від масштабу наукових задач проблема може бути глобальною, національною, регіональною, галузевою чи міжгалузевою.

Вибір теми наукового дослідження і постановка наукових задач - надзвичайно відповідальний етап дослідницького проце­су. Основними критеріями при виборі теми дослідження мають бути її актуальність (ступінь важливості), доцільність та прак­тична значущість для розвитку відповідної галузі науки чи ви­робництва. Чітке формулювання наукових задач, за словами фі­лософа К. Поппера, - це вже 50% роботи по успішному їх розв'язанню¹.

Науковий процес базується на певних методологічних за­садах - концепціях і теоріях, що лежать в основі дослідження. Загальна стратегія пізнання, система наукових принципів, форм і

методів дослідження, які забезпечують досягнення кінцевого результату, називається методологією.

Розвиток методології пов'язаний з розвитком науково-теоретичного мислення і пізнання в цілому. Для кожної епохи характерна своя парадигма мислення, тобто сукупність неявно заданих регулятивних принципів, переконань, цінностей і технічних засобів. Вони втілюються у підручниках і наукових працях, забезпечують існування наукових традицій, визначають коло проблем, методологію і методи їх розв'язання у кожній галузі науки. Розвиток науки характеризується зміною пара­дигм, методів, стереотипів мислення. Для суб'єкта пізнання па­радигма слугує своєрідним фільтром, який коригує, деформує і формує образ об'єкта дослідження (рис. 1.1.3).

Рис. 1.1.3. Парадигма як «фільтр» у науковому пізнанні [12, с.75]

Протягом усієї історії науки взаємодіяли дві тенденції, які доповнювали одна одну - до поглиблення спеціалізації і до по­силення інтеграції. Наслідком спеціалізації стало формування багатьох самостійних наукових дисциплін з відповідними сфе­рами компетенції, співіснуванням у межах науки різних шкіл і напрямів, плюралізмом поглядів на одну проблему. Одночасно з диференціацією наук відбувалася поступова їх інтеграція, яка ґрунтувалася на поєднанні наукових методів, ідей та концепцій. 10

Розділ 1. Логіка і методи наукових досліджень

Інтеграційні тенденції особливо активно виявилися у постіндус-тріальну (інформаційну) епоху, що значною мірою пов'язано з розвитком комп'ютерно-комунікаційних технологій.

У процесі розвитку науки змінювався стиль наукового мис­лення, ускладнювалися елементи процесу пізнання - суб'єкт, засоби і об'єкт пізнання, зростали витрати на науку. У сучасних умовах, коли наука стає безпосередньою продуктивною силою, суб'єктом пізнавального процесу рідко є один вчений, що само­тужки досліджує об'єкт. Найчастіше це різні за формою органі­зації творчі колективи: науково-дослідні інститути, наукові центри, дослідницькі підрозділи, спеціальні «проблемні» групи, об'єднані в проекти і програми. Поряд з ними існують і розви­ваються неформальні творчі колективи - наукові школи. Нале­жні до певної наукової школи вчені поділяють методологічні та аксіоматичні (ціннісні) принципи, які утворюють парадигму конкретної науки. Наприклад, основними принципами форму­вання парадигми сучасної економічної науки є визнання першо­рядного значення інформаційної складової економіки та багато-варіантності соціально-економічного розвитку.

Незважаючи на те, що результати науки - наукові знання -за своєю суттю інтернаціональні, кожна країна має свої націона­льні особливості організації науки та управління її розвитком: наявний склад вчених, співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями, розробка окремих галузей науки в рамках наукових шкіл і напрямів.

Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, ефективність якої залежить від кваліфікації і творчих здібностей науковців. Статусу науковця як творчій особистості відповіда­ють, насамперед, такі якості:

• допитливість, високий рівень внутрішнього прагнення до нових знань;

• потяг до самоутвердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти суті;

• вміння зосереджуватися на конкретних питаннях, не пору­ шуючи логічний розвиток ідеї;

• 

  наполегливість у досягненні мети, ініціативність, готовність до ризику у прийнятті рішень;

• самоорганізація праці та інші «само...» - самоконтроль, самообмеження, самокритичність.

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаєми­ни між членами спільноти підпорядковуються певній системі норм наукової етики, передусім, таких, як: сумлінність у ста­вленні до пошуку істини, доказовість і обґрунтованість виснов­ків, морально-етичні проблеми авторства та публікаційно-інформаційної діяльності. Ці норми втілюють загальнолюдські моральні вимоги і заборони, пристосовані до наукової діяльнос­ті: не видавай чужі наукові ідеї та результати за свої (уникай плагіату), не вдавайся до фальсифікації даних тощо.

Норми наукової етики не вимагають, щоб результат кожно­го дослідження обов'язково був істинним знанням. Але цей ре­зультат має бути новим знанням і логічно чи експериментально обґрунтованим та практично значущим.

1.2. Етапи наукового дослідження

Наукове дослідження - це складний і багатогранний процес, у якому поєднуються організаційні, технічні, економічні, правові і психологічні аспекти. Формально їх можна подати єдиним комплексом у вигляді функції Z:

Z={Q,P,I,M,R,T,C},

де Q - кінцева мета, Р - предметна область, І - інформацій­не забезпечення, М - методичне забезпечення, R - програмне і технічне забезпечення, Т - час реалізації задачі, С - витрати на реалізацію задачі.

Співвідношення означених аспектів у кожному науковому дослідженні має неповторну специфіку. Дослідження різняться за цільовим призначенням, джерелами фінансування і термінами проведення, вони потребують різного технічного, програмного,

12

інформаційного і методичного забезпечення. Однак усім їм при­таманні спільні методологічні підходи і універсальні послідовні процедури.

Увесь процес дослідження - від творчого задуму до оформ­лення наукового результату - умовно можна розбити на п'ять послідовних етапів, схематично їх показано нарис. 1.2.1.

Рис. 1.2.1. Етапи наукового дослідження

На першому етапі на змістовно-теоретичному рівні:

• виявляється природа і сутність досліджуваного явища, його властивості та якісна своєрідність;

• уточнюється понятійний апарат, тобто терміни і поняття стосовно окремих властивостей явища;

• визначається мета, об'єкт та предмет дослідження;

• формулюється послідовна система гіпотез.

Мета дослідження - це очікуваний кінцевий результат. Ме­та визначає стратегію і тактику дослідження, загальну його спрямованість і логіку. Для досягнення мети формулюється по­слідовність відносно самостійних наукових задач, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми і підпорядкована меті. Зазвичай наукові задачі даються переліком: проаналізува­ти..., розробити..., узагальнити..., виявити..., обгрунтувати...,

13

довести..., показати..., описати..., встановити..., вияснити..., визначити... і т.п. Варіанти досягнення мети (розв'язування нау­кових задач) кристалізуються у формі гіпотез.

Гіпотеза - наукове припущення, що висувається для пояс­нення якихось явищ, підлягає перевірці (тестуванню) і за резуль­татами перевірки підтверджується чи спростовується. Логічно сформульовані гіпотези, кожна з яких стосується конкретного аспекту наукової теми, як і наукові задачі, підпорядковані досяг­ненню мети. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється в наукову теорію.

Залежно від мети вибирається об'єкт і предмет досліджен­ня.

Об'єкт дослідження — це те, що породжує проблемну ситу­ацію і на що спрямовується процес пізнання. Об'єкт відносно автономний і має чіткі межі. Вирізняють об'єкти природні, соці­альні, ідеалізовані. На емпіричному рівні вчений має справу з природними і соціальними об'єктами, теорія оперує виключно ідеалізованими об'єктами. Усе це зумовлює істотну різницю і в методах дослідження.

Предметом дослідження є найбільш значущі властивості об'єкта, окремі його аспекти, сегменти чи взаємозв'язки, які підлягають вивченню. Об'єкт і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і частинне (по­одиноке). Наприклад:

Об'єкт	Предмет
Фірма	Фінансовий стан фірми
Комерційні банки	Прибутковість банків
Країна	Збалансованість зовнішньої торгівлі

Другий етап - інформаційне забезпечення наукового дослі­дження.

Розділ 1. Логіка і методи наукових досліджень

І нформація - це сукупність відомостей про об'єкт та пред­мет дослідження. Щоб забезпечити наукове дослідження інфор­мацією, необхідно, по-перше, визначити, яка саме інформація по­трібна, по-друге, знати джерела інформації і доступ до них. Від­повідно до мети і задач дослідження на другому етапі визнача­ється потреба в інформації, обґрунтовується набір показників, що характеризують об'єкт, здійснюється збирання, накопичення і узагальнення фактів, вибираються і ретельно аналізуються літера­турні джерела, складаються анотації і реферати цих джерел.

Третій етап наукового дослідження стосується його мето­дичного та програмного забезпечення. Відповідно до концеп­туальної схеми дослідження обґрунтовується сукупність мето­дів, способів, прийомів вирішення наукових задач. У методич­ному забезпечені вирізняють метод і методику. Метод - це спосіб дослідження, інструмент досягнення мети; методика -правила використання конкретних методів.

Отже, основні програмно-методологічні питання наукового дослідження можна сформулювати так:

Мета	Для чого проводиться дослідження?
Об'єкт	Де здійснюється дослідження?
Предмет	Що саме досліджується?
Метод	Як досліджується?

Четвертий етап - аналіз даних. Аналіз - наріжний камінь пізнавального процесу, найпродуктивніший його елемент. У процесі аналізу здійснюється систематизація й узагальнення на­укових фактів, всебічне вивчення конкретного об'єкта, його структури, характеристик, зв'язків; перевіряється правильність, істинність сформульованих гіпотез і тверджень. Доказами іс­тинності гіпотез є результати їх тестування.

Практично усі методи аналізу реалізовані в комп'ютерних програмах. Отже, аби зменшити обсяг рутинної обчислювальної роботи і поглибити аналіз даних, дослідник має володіти комп'ютером і знати програмне забезпечення.

15

Останній (п'ятий) етап - це формулювання наукових ви­сновків, доведення істинності власних суджень за допомогою аргументів, оформлення результатів наукових досліджень у фо­рмі реферату, курсової чи дипломної роботи, наукового звіту, аналітичного огляду, доповіді, статті.

Щоб довести істинність власних суджень, необхідно ясно і чітко сформулювати предмет доказу (тезу) і правильно підібрати докази (аргументи). У науковій полеміці аргументація і докази здійснюються за правилами логіки, зокрема:

•S Необхідно дотримуватися логічного зв'язку між аргумен­тами і тезою. Якщо теза не випливає з аргументів, вона вважається необгрунтованою.

■S Аргументами можуть слугувати лише такі положення, іс­тинність яких не викликає сумнівів.

•/ Аргументи мають бути достатніми і залишатися незмін­ними, тобто доводити один і той самий висновок. •S Не можна допускати суперечливих аргументів. Усі понят­тя і судження мають бути однозначними і визначеними. Важливим елементом наукової полеміки є спростування, тобто доведення хибності, необґрунтованості певних тверджень. Критиці можна піддати саму тезу, аргументи або спосіб дове­дення (демонстрацію). Пам'ятаючи, що будь-яка дискусія - це діалог, у якому виклад власних доказів має змінюватися увагою до доказів опонента, слід дотримуватися принципів етики дис­кусії: поважати опонента, сприймати альтернативні погляди то­що.

Дотримання основних правил доказу і спростування є обов'язковою умовою успішного професійного спілкування і взаєморозуміння між прибічниками різних наукових парадигм.

Проблема взаєморозуміння стосується, зокрема, середовища економістів, де професійні, ідейні, теоретичні, методологічні розбіжності мають достатньо глибоке коріння, і подолання цих розбіжностей стає важливою передумовою розвитку економічної науки.

16

Розділ І. Логіка і методи наукових досліджень

1.3. Методи досліджень на емпіричному рівні наукового

пізнання

Метод з грецької означає шлях пізнання. Сучасна наука во­лодіє потужним арсеналом різноманітних методів, які призначені для розв'язування різних за своїм характером наукових задач. При проведенні конкретного наукового дослідження використо­вуються ті методи, які спроможні дати глибоку й всебічну харак­теристику досліджуваного явища. Вибір їх залежить від мети і задач дослідження, специфіки предмета пізнання та інформацій­ного забезпечення. Вирізняють методи загальнонаукові, які за­стосовують у дослідницькому процесі різних наук, і спеціальні -при розв'язанні прикладних наукових задач.

Загальнонаукові методи дослідження умовно поділяють на три групи:

• методи, що використовуються на теоретичному рівні дослідження (індукція, дедукція, системний підхід).

• методи, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівнях дослідження (формалізація, абст­ рагування, аналіз і синтез, систематизація, узагальнення, моделювання),

• методи емпіричного дослідження (спостереження, експе­ римент, вимірювання, оцінювання, порівняння, візуаль­ но-графічні методи),

Сутність методів, що використовуються на теоретичному рівні, коротко викладено в табл. 1.3.1.

Методи емпіричного рівня дослідження поділяються на уні­версальні і специфічні. Одні методи «працюють» на усіх етапах пізнавального процесу, адаптуючись до специфіки об'єкта до­слідження та наявної інформації (формули, таблиці, графіки то­що), інші - на окремих його етапах (експертні оцінки, екстрапо­ляція тощо). Розглянемо основні складові методології емпірич­ного дослідження.

Таблиця 1.3.1. Сутність методів теоретичного рівня пізнання

Метод	Сутність методу
Індукція	Умовивід від окремого до загального
Дедукція	Умовивід від загального до окремого
Аналіз	Поділ предмета дослідження на складові з ме­тою всебічного його вивчення
Синтез	Об'єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле
Аргументація	Раціональний спосіб переконання шляхом об­грунтування та оцінювання доводів на захист певної тези
Абстрагування	Відокремлення істотного від неістотного
Формалізація	Відображення об'єкта чи явища в знаковій фо­рмі
Моделювання	Заміна реального процесу певною конструкці­єю, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неіс­тотних
Системний підхід	Об'єкт дослідження розглядається як система, що об'єднує певну множину взаємодіючих еле­ментів в єдине ціле; взаємозв'язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого
Аналогія	Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об'єктів за певними ознаками робиться умови­від щодо подібності їх за іншими ознаками
Інтерпретація	Розкриття змісту явища, тексту чи знакової фо­рми, що сприяє їх розумінню

Спостереження - сплановане, науково організоване зби­рання даних про будь-які соціально-економічні явища та процеси шляхом реєстрації фактів чи опитування респондентів. Масове спостереження дає інформаційну базу для узагальнень і характе­ристики об'єктивних закономірностей.

Залежно від ролі дослідника і мети дослідження вирізняють обстеження і експеримент. Обстеженням називають дослідження, коли дослідник спостерігає за процесом, не втру-

18

Розділ 1. Логіка і методи наукових досліджень

чаючись в його перебіг. Експеримент - це науково поставлений дослід у спеціально створених і контрольованих умовах, які дослідник може відтворювати неодноразово, визначати їх вплив на перебіг відповідних процесів.

Вимірювання - це процедура приписування властивостям явища чи процесу певних значень. В теорії вимірювання влас­тивості називаються ознаками. Наприклад, ознаки суб'єкта гос­подарювання: статутний фонд, ліквідні активи, прибуток, зо­бов'язання тощо. Одні ознаки виражаються числами, інші - сло­весно, їх називають відповідно кількісними і атрибутивними (описовими). Останні поділяються на номінальні і порядкові. Номінальні ознаки представляють класи чи категорії досліджу­ваних об'єктів (форми власності, організаційно-правові форми господарювання), порядкові (рангові) ознаки не лише представ­ляють класи, але й упорядковують їх, встановлюючи по­слідовність типу «більше, ніж», «краще, ніж» і т. ін. Відповідно до приписаних чисел-рангів (1, 2, 3, ..., п) дані упорядковуються, ранжуються.

Кількісні ознаки виражаються числами. Це можуть бути пе­рвинні абсолютні величини, наприклад, площа зернових (га), ак­тиви фірми (млн. грн.), кількість зареєстрованих у регіоні злочи­нів, або вторинні, розрахункові, як-от: урожайність з 1 га, прибу­тковість активів фірми, кількість злочинів на 100 000 населення регіону.

Значення кількісних ознак змінюються від елемента до еле­мента або від одного періоду до іншого. Відмінності, коливання значень певної ознаки називається варіацією. За характером варіації ознаки поділяються на дискретні та неперервні. Дис­кретні ознаки мають лише окремі цілочислові значення: кількість укладених на біржі угод, кількість операторів мобіль­ного зв'язку тощо. Неперервні ознаки мають будь-які значення у певних межах варіації. Наприклад, частка інвестицій в основний капітал у межах від 0 до 100 %.

Одні ознаки характеризують стан об'єкта дослідження на певний момент часу (кредиторська заборгованість на початок

19

року), інші - результати процесу за певний період (перевезено пасажирів авіалініями за квартал).

Узагальнення - це комплекс послідовних дій по зведенню конкретних одиничних фактів в єдине ціле з метою виявлення типових рис і закономірностей, притаманних досліджуваному явищу. Багатогранність видів і форм, у яких проявляються одна­кові за своєю суттю процеси, передбачає поділ їх на складові, на групи особливого класу, через те найважливішими специфічни­ми методами на етапі узагальнення даних є класифікації та ви­користання узагальнюючих показників.

Результати узагальнення і класифікацій оформляються у ви­гляді статистичних таблиць і графіків, які наочно і компактно подають інформацію щодо об'єкта дослідження (див. 3.1; 3.5).

Порівняння - один з найпоширеніших методів пізнання, який встановлює подібність або відмінність різних об'єктів дослідження за певними ознаками. Результатом порівняння є відносна величина, яка показує, у скільки разів порівнювана ве­личина більша (менша) за базисну, іноді - скільки одиниць одні­єї величини припадає на 100, на 1000 і т.д. одиниць іншої, базис­ної величини. Відзначимо три аспекти порівняння.

Порівняння з еталоном - нормативом, стандартом, оптима­льним рівнем. Це стосується виконання договірних зобов'язань, використання виробничих потужностей, відповідність стандар­там тощо. Такі порівняння відіграють важливу роль в аналізі досліджуваних явищ, адже будь-яке відхилення відносної вели­чини від 1 чи 100% свідчить про порушення оптимальності про­цесу. Наприклад, для проведення своїх операцій та підтримки ліквідності фірма протягом року має тримати в обігу щонаймен­ше 400 тис. грн. Фактично в обігу фірми 368 тис. грн., що стано­вить 92% від потреби (368 : 400 = 0,92).

Для показників, які не мають визначеного еталона (захво­рюваність, злочинність тощо), базою порівняння може бути мак­симальне чи мінімальне значення або середній рівень.

Порівняння в часі. Соціально-економічні явища безперерв­но змінюються. Протягом певного часу - місяць за місяцем, рік

Розділ І. Логіка і методи наукових досліджень

з а роком — змінюється кількість населення, обсяг і структура ви­робництва, ступінь забруднення довкілля. Для характеристики напряму та інтенсивності такого роду змін співвідносяться рівні явища за два періоди чи моменти часу. При цьому базою по­рівняння може бути або попередній, або більш віддалений у часі рівень. Наприклад, за оцінками спеціалістів рекламний ринок України (без врахування податків) становив, млн USD: у 2001 p.. -200, у 2002 р.-260, тобто за рік збільшився в 1,3 рази або на 30% (260 : 200 = 1,3). Якщо значення показника зменшується, результат порівняння буде меншим за одиницю. Передумовою обчислення відносних величин динаміки є порівнянність даних за одиницями вимірювання (для вартісних показників -порівнянність цін), за методикою розрахунку показника, за мас­штабом об'єкта.

Територіально-просторові порівняння. Найчастіше - це регіональні чи міжнародні порівняння показників економічного розвитку або життєвого рівня населення. Вибір бази порівняння довільний. Головне, щоб методика розрахунку показників, що порівнюються, була однаковою. Наприклад, рівень безробіття за методологією Міжнародної організації праці (МОП) у 2001 р. становив, у %: в Україні - 11,1, у Німеччині - 7,9. Отже, в Украї­ні рівень безробіття був майже в 1,4 раза вищий (11,1 : 7,9 = 1,40).

1.4. Роль статистичних методів у дослідницькому

процесі

Характерною рисою сучасної науки є системний підхід до об'єктів дослідження, згідно з яким об'єкт розглядається як ці­лісна система, що об'єднує певну множину взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів в єдине ціле, і водночас є підсистемою системи більш високого рівня. Склад елементів і спосіб їх об'єднання визначають структуру системи. Зв'язок, цілісність і зумовлена ними структура - такі відмінні риси будь-якої систе­ми.

На результати функціонування системи впливає безліч при­чин, одні з яких визначальні, інші - другорядні. Визначальні причини формують необхідне, другорядні - випадкове. Співвід­ношення необхідного і випадкового лежить в основі ймовірності як міри об'єктивної можливості. В системі необхідність розподі­лена в масі можливих варіантів стану системи і реалізується як імовірність настання того чи іншого стану. Чим менша роль ви­падкового, тим вища імовірність і навпаки. Найімовірніші ті ва­ріанти стану, які за даного комплексу умов забезпечують функ­ціонування системи у цілому.

Соціально-економічні системи надзвичайно складні й по­стійно перебувають у русі. Будь-який суб'єкт господарювання (фірма, сектор економіки, регіон) виявляється неодмінним еле­ментом різного роду взаємодіючих підсистем з розгалуженою мережею прямих і зворотних зв'язків, зі складними механізмами саморегулювання і пристосування до мінливих умов. Складність системи та істотність зовнішнього впливу ведуть до невизначе­ності і непередбачуваності її поведінки. Задавши початкові умо­ви, ніколи не можна точно передбачити, в який стан вона пере­йде. Висновки можна зробити лише з певною імовірністю.

Отже, будь-яка соціально-економічна дійсність мінлива, рі­зноманітна й складна, а ознаки, що характеризують окремі її властивості, є випадковими величинами зі своїми функціями розподілу. Цим визначається можливість і необхідність вивчення соціально-економічних явищ і процесів методами статистики.

Метод статистики, як і будь-який інший науковий метод, ґрунтується на поєднанні аналізу і синтезу. Аналізуючи масові соціально-економічні явища, статистика, з одного боку, виявляє в них схожі риси і відмінності, за якими виокремлює різні групи (типи) явищ, вивчає їх особливості, а з іншого - узагальнює інформацію за цими групами (типами) і в цілому по об'єкту до­слідження.

Соціально-економічні явища динамічні, вони безперервно змінюються і розвиваються. А відтак статистика вивчає їх у роз-

Розділ 1. Логіка і методи наукових досліджень

в итку, оцінює інтенсивність динаміки та структурних зрушень, виявляє закономірності розвитку.

Згідно з принципами діалектичної логіки статистика розгля­дає соціально-економічне явище не ізольовано, а в його різно­бічних зв'язках з іншими явищами та зовнішнім середовищем, виявляє фактори, що спричинюють зміни в цих явищах. Але на відміну від природничих наук, де можна простежити взаємо­зв'язки за допомогою спеціально проведених експериментів, у соціально-економічних дослідженнях спостерігати хід процесу у чистому вигляді неможливо. Статистика замість мікроскопа, радіотелескопа чи інших технічних засобів пізнання, властивих методам природничих наук, застосовує метод наукової абст­ракції. Він означає абстрагування наших уявлень про процеси, що вивчаються, від випадкового, перехідного, одиничного і виділення в них типового, стійкого. Саме завдяки абстракції вдається проникати у внутрішній зміст явищ і процесів, розкри­вати їх сутність. Міра абстракції диктується специфікою пред­мета дослідження і метою дослідження.

Особливості статистичної методології пов'язані з точним вимірюванням і кількісним описуванням масових суспільних явищ, з використанням узагальнюючих показників для характе­ристики об'єктивно існуючих закономірностей. Можливість отримати за допомогою статистики об'єктивне відображення дійсності і виявити закономірності, притаманні досліджуваним явищам в даних умовах, пов'язані з особливою природою стати­стичних показників. Вони характеризують не окремі випадки досліджуваного явища, а певним чином окреслені маси, групи, сукупності випадків. Показники, що характеризують масові сус­пільні явища, не можуть бути встановлені безпосереднім вимі­рюванням. Скажімо, не можна безпосередньо виміряти націона­льне багатство чи зовнішньоекономічну позицію країни. Щоб визначити певний статистичний показник, необхідно врахувати велику кількість випадків і узагальнити ці дані. Через те статис­тичні показники називаються узагальнюючими і завдяки тому,

що спираються не на окремі факти, а на їх сукупність, мають безперечну доказову силу.

Інформація про розміри, пропорції, зміни в часі, інші зако­номірності соціально-економічних явищ створюється, передаєть­ся і зберігається у вигляді статистичних показників. Для органів управління будь-якого рівня - від маленької фірми до компанії-гіганта - статистичні показники мають таке ж саме значення, як зір, слух, дотик і нюх для людини. Спроба управляти суспільни­ми явищами і процесами, не спираючись на статистичні дані, -шлях до соціальної, економічної, екологічної катастрофи .

З філософського погляду статистичний показник - це міра, що поєднує якісне і кількісне відображення певної властивості соціально-економічного явища чи процесу. Якісний зміст показ­ника визначається суттю явища і виявляється у його назві: наро­джуваність, урожайність, прибутковість тощо. Кількісну сторону представляють число та його вимірник. Оскільки соціально-економічні явища вивчаються у конкретних умовах простору і часу, будь-який показник визначається за цими атрибутами. На­приклад, на початок 2004 р. золотовалютні резерви України ста­новили 6,9 млрд USD.

Показники різняться за своєю аналітичною функцією. Одні характеризують масштаби явищ, другі - структуру сукупності та збалансованість окремих її складових, треті - поширеність явищ чи інтенсивність їхнього розвитку.

Масштаби, розміри соціально-економічних явищ характери­зуються абсолютними величинами, кожна з яких має свою оди­ницю вимірювання: штуки, тонни, кіловати, людино-години, гривні тощо. Вибір одиниці вимірювання залежить від природи, матеріального змісту явища, конкретних задач дослідження та практичної доцільності.

Існує певна множина абсолютних величин, облік яких ве­деться у формі балансу: баланси суб'єктів господарювання, міс­цеві і державний бюджети, платіжний баланс, паливний баланс,

інші. Така форма передбачає розрахунок показника за джерела­ми формування та напрямками використання, а це дає змогу ви­значити як сумарне значення, так і його складові в обох розділах. В табл. 1.4.1 подано спрощений баланс фірми, у якому статті активу згруповані за ознакою ліквідності, а статті пасиву - за ознакою терміну зобов'язань.

За даними такого балансу можна визначити показники фі­нансового стану фірми, зокрема:

• загальну вартість майна фірми, яка дорівнює підсумку (валюті) балансу;

• вартість основного капіталу та інших необоротних акти­ вів (довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість);

• вартість оборотних активів, до яких відносяться: вироб­ ничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, грошові кошти, депозитні сертифікати, чеки;

• вартість матеріальних оборотних засобів;

• розмір власного капіталу фірми;

• розмір залучених коштів, в т.ч. довгострокові і поточні зобов'язання..

Таблиця 1.4.1. Баланс фірми на початок року

Статті активу	Млн. грн.	Статті пасиву	Млн. грн.
1. Необоротні активи	580	1. Власний капітал	940
2. Оборотні активи	870	3. Довгострокові зобов'язання	87
2.1. Запаси	435	4. Поточні'зобов'язання	423
2.2. Дебіторська заборгованість	261	1.2.2. Короткострокові кредити банків	232
2.3. Грошові кошти	174	1.2.3. Кредиторська заборгованість	191
Баланс	1450	Баланс	1450

За наявності інформації щодо окремих складових об'єкта дослідження можна проаналізувати його структуру (склад за певною ознакою). Характеристиками структури слугують

25

відносні величини - частки, які визначаються відношенням розмірів окремих складових об'єкта до загального підсумку і ви­ражаються простим чи десятковим дробом або процентом. Ска­жімо, частка становить 1/4, або 0,25, або 25% загального обсягу. Сума усіх часток дорівнює одиниці, або 100%. За даними табл. 1.4.1 частка (питома вага) власного капіталу фірми становить 100 (940 : 1450) = 64,8%, залучених коштів - (100 - 64,8) = 35,2%, а частка поточних зобов'язань у загальній сумі зобов'язань -100(423 : 510) = 83,0%..

Поглиблений аналіз структури передбачає оцінювання спів­відношень, пропорцій між окремими складовими єдиного цілого. Таке співвідношення показує, скільки одиниць однієї частини сукупності припадає на 1, 100 і 1000 одиниць іншої, узятої за базу порівняння.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу має важливе значення для оцінки і діагностики фінансо­вого стану господарюючого суб'єкта. До такого роду фінансово-аналітичних характеристик, зокрема, належать:

1. Ліквідність активів. Визначається шляхом зіставлення акти­ вів за ступенем їх ліквідності до поточних зобов'язань. На­ приклад, ліквідність оборотних активів становить (870 : 423) = 2,05 грн.

2. Фінансова стійкість. Визначається шляхом зіставлення вла­ сного капіталу і залучених коштів.

За даними балансу фірми на 100 грн. власного капіталу припадає 54,25 грн. залученого: 100 (510 : 940) = 54,25.

Різновидом балансового методу є динамічний баланс (табл. 1.4.2), який складається за схемою:

Таблиця 1.4.2. Баланс наявності та руху основних засобів фірми,

млн. грн.

Наявність на поча­ток року	Надійшло за рік		Вибуло за рік		Наявність на кінець року	Наявність на 1 січня наступного року за відрахуван­ням зносу
	Усього	Ут.ч. нових основ­них засобів	Усього	Ут.ч. ліквідо­вано
425	123	60	20	15	528	385

За даними такого балансу можна проаналізувати ступінь оновлення та вибуття основних засобів, оцінити їх стан за допо­могою коефіцієнтів зносу та придатності. Наприклад, на кінець року коефіцієнт придатності основних засобів становить 100 (385 : 528) = 73%, а коефіцієнт зносу (100 - 73) » 27%.

Інтенсивність поширення явищ визначається відношенням різнойменних абсолютних величин: у чисельнику - обсяги пев­ного явища (кількість подій, фактів), у знаменнику - обсяг сере­довища, якому це явище (подія) властиве. Наприклад, відношен­ня грошової маси до ВВП (рівень монетизації економіки) в Укра­їні зріс від 18,9% у 2000 р. до 36,1% у 2003 р.

У формі відносних величин інтенсивності обчислюються по­казники технічного рівня виробництва (електрооозброєність праці), ефективності використання ресурсів (продуктивність пра­ці), економічного розвитку країни (валовий внутрішній продукт на душу населення), життєвого рівня населення (телефонів на 100 сімей), інших аспектів суспільного життя.

Якщо обсяги явища незначні щодо обсягів середовища, то результат їхнього співвідношення збільшується в 100, 1000 і більше разів. Так, демографічні явища (народжуваність, смертність, шлюбність) розраховуються на 1000 чол. населення, забезпеченість лікарями - на 10 000 чол. населення, захворюва­ність - на 100 000 чол. населення.

При дослідженні масових явищ і процесів широко викорис­товують середні величини: середня урожайність зернових, сере-

дня заробітна плата шахтарів тощо. Середня відображає характе­рні (типові) розміри ознак соціально-економічних явищ в певних умовах простору і часу, розкриває їхні спільні закономірності. Сутність і сфера використання середніх величин більш розгор­нуто розглядаються у 3.2.

Через надзвичайну складність соціально-економічних явищ і процесів всебічна їх характеристика передбачає комплексне вико­ристання показників різного типу. Як приклад, наведемо кілька соціально-демографічних показників, які дадуть певну уяву щодо сучасної демографічної ситуації в Україні (табл. 1.4.3).

Таблиця 1.4.3. Кількість населення і рівень демографічного

навантаження (за даними Всеукраїнського

перепису населення 2001 року)

Показник	Значення показника
Кількість наявного населення, тис. осіб	48 457
Частка міського населення, %	67,2
На 1000 жінок припадає чоловіків	861
Частка осіб працездатного віку, %	58
На 1000 осіб працездатного віку припадає непра­цездатних	723
Середній вік населення, років	38,9

Джерело: Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році. - Київ, 2003. - С.401-404.

За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 05.12.2001 р. в Україні проживало 48,5 млн осіб, з них 2/3 у міс­тах; у статевій структурі населення переважала частка жінок; досить високий рівень демографічного навантаження працездат­них - на 1000 осіб працездатного віку припадало 723 непраце­здатних.

Демографічний портрет України доповнять загальні коефі­цієнти народжуваності й смертності, які розраховуються на 1000

Розділ 1. Логіка і методи наукових досліджень

о сіб середнього населення. В рік перепису населення коефіцієнт народжуваності становив 7,8, смертності - 15,4, тобто новонаро­джені компенсували втрати населення внаслідок смерті лише наполовину.

Рівень народжуваності в Україні за міжнародною шкалою оцінюється як надзвичайно низький (< 10%о ), що спричиняє ін­тенсивний процес постаріння населення, деформує його вікову структуру. Як наслідок середній вік населення наближається до 39 років.

За допомогою не менш красномовних статистичних показни­ків можна охарактеризувати будь-яке соціально-економічне явище чи процес. Основи статистичного вимірювання були закладені у знаменитій «Політичній арифметиці» У. Петті, де він, за словами К.Маркса , замість набору низки слів вищого й найвищого ступе­ня та спекулятивних аргументів вирішив говорити за допомогою «terms of number, weigt or measure» (чисел, ваг, мір).

Нині «мовою цифр» говорить увесь світ. На сучасному етапі інтеграції і глобалізації світової економіки відбувається процес гармонізації (узгодженості) стандартів обліку та статистики, уніфікується методологія розрахунку агрегованих показників, які дають цілісну картину макроекономічної ситуації в країні і оці­нюють її міжнародну конкурентоспроможність. В Україні націо­нальне рахівництво гармонізовано з міжнародним стандартом -СНР-93, облік міжнародних операцій - з Керівництвом по пла­тіжному балансу. Застосування однакових стандартів обліку, ау­диту та статистики забезпечує порівнянність даних у міжнарод­ному розрізі.

У статистичних числах-показниках поєднуються аналіз і синтез, індукція і дедукція. І незважаючи на те, що з позиції ка­нонічних правил логіки висновки за емпіричними даними мають характер неповної індукції (завжди імовірні), вони теоретично (дедуктивно) обґрунтовані, і їхня роль у наукових дослідженнях незаперечна.

Розділ 2.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ