Мокряк е.В. Управління формуванням та реалізацією інтелектуально-креативного потенціалу організацій – головне завдання менеджменту ххі століття. Анотація

В статті досліджується значення, практичний досвід та перспективні напрямки управління процесами формування та реалізації інтелектуально-творчого потенціалу організацій: підготовка потенційного кадрового резерву спеціалістів, специфічні вимоги до організації та підвищення інтелектуально-креативного змісту трудової діяльності, стилю та методів управління, мотивування праці працівників інтелектуально-творчої праці.

Ключові слова: інтелектуально-творчий потенціал організацій, інтелектуально-креативний зміст трудової діяльності, підготовка потенційного кадрового резерву спеціалістів, мотивування праці працівників інтелектуально-творчої праці.

І. Вступ.

Обґрунтування значущості проблеми. Якщо в ХХ столітті головні зусилля менеджменту були спрямовані на пошук шляхів підвищення продуктивності праці робітників фізичної праці, які складали абсолютну більшість найманих працівників, то з кінця 1980-х років увагу дослідників процесів управління все більше привертають проблеми підвищення ефективності діяльності працівників, зайнятих розумовою працею [6; 7; 8; 10; 12; 13; 14; 17; 18; 23]. По-перше, постійно зростає чисельність організацій, які здійснюють свою діяльність в нематеріальних та некомерційних сферах. Навіть в Україні, яка поки що залишається переважно індустріально-аграрною країною середнього рівня розвитку, частка організацій, які здійснюють некомерційну діяльність вже наблизилась до половини (45% у 2006р.) від загальної чисельності зареєстрованих системою ЄДРПОУ [21, 82]. Як на це звертає увагу П. Друкер, в другій половині ХХ століття сектор зростання в розвинутих країнах припадає на некомерційні сфери – робота в державному секторі, охорона здоров’я, освіта. Ці тенденції ще більше посилюються в ХХІ столітті [8, 23]. По-друге, в традиційних секторах економіки зростає як питома вага в загальній чисельності працівників, так і, особливо, реальна роль спеціалістів як генераторів і організаторів інноваційного поступу виробництва [2; 4; 6; 7; 12; 20; 22; 23; 26]. З огляду на це, в ХХІ столітті „лідерство у світовій економіці перейде до країн та галузей, які зможуть найбільш систематично та максимально ефективно підвищувати продуктивність розумової праці” [8, 211].

Необхідність ґрунтовного наукового осмислення проблеми. Для вирішення такого завдання потрібні „зовсім інші підходи до працюючих в організаціях та до їх праці” [8, 40]. Адже, на думку П. Друкера, ті умови, які необхідні для підвищення продуктивності праці працівників розумової праці по більшості позицій „майже повністю протилежні вимогам, потрібним для підвищення продуктивності працівників фізичної праці” [8, 101]. Як традиційна економічна теорія, так і класичний організаційний менеджмент, які формувалися в епоху становлення та розвитку індустріального виробництва з домінацією найманих працівників фізичної праці, сьогодні не мають ні обґрунтованих теоретичних підвалин, ні ефективних практичних організаційно-мотиваційних заходів для вирішення завдання суттєвого підвищення ефективності інтелектуально-творчої праці. Це пов’язано в першу чергу з тим, що вони розглядають працю як вимушену діяльність, яка здійснюється переважно під впливом зовнішнього економічного та адміністративного тиску, без якого працівники прагнуть мінімізувати свої трудові зусилля, в той час як менеджмент орієнтується на те, щоб знайти спроби максимізації трудових зусиль працівників при відносній мінімізації витрат на оплату праці. Така управлінська філософія суперечить суті інтелектуально-творчої праці, яка має великий потенціал внутрішнього „самостимулювання”, а витрати на зростання та максимальну реалізацію інтелектуально-творчих здібностей працівників є не звичайними затратами, які необхідно по можливості „мінімізувати”, а інвестиціями в головний капітал сучасної економіки, які доцільно, по можливості, „максимізувати”. Тому формування теорії та практичних методів підвищення ефективності інтелектуальної праці в найближчі роки буде однією з найбільш актуальних проблем досліджень в галузі сучасного менеджменту.